Станіслав Говорухін: Усе життя борюся з курінням і лінню, але безуспішно

Поява на II Київському міжнародному кінофестивалі кінорежисера, сценариста й актора Станіслава Говорухіна викликала небувалий ажіотаж не лише серед журналістів, але й серед киян та гостей столиці. Автографи, фото на згадку…

Не поспілкуватися з живою легендою радянського і російського кінематографа з нашого боку було б непробачно


Кажуть, студентські роки – золота пора. Часто згадуєте минулі часи?
У мене було два таких періоди: у Казанському університеті студентське життя – казка, а роки у ВДІКу – нудьга смертна. Завдяки університету й державі я побачив світ: ми об’їздили, обійшли пішки і на лижах весь СРСР. Усе було за рахунок держави: путівки, табори, турпоходи. Зацікавлення мистецтвом у мене з’явилося, коли я був студентом-геологом, в університеті тоді працював самодіяльний театр.
У вас із дитинства пристрасть до подорожей. Як потрапили на Північний полюс? Віддаєте перевагу екстрим-відпочинку?
Це не найцікавіша моя поїздка. Її не порівняти з подорожжю в юні роки по льодовику  Федченка на Памірі, з вояжами, пов’язаними з ризиком і небезпекою. У всіх вузах СРСР було тотальне захоплення такого роду туризмом, як гірсько-альпіністські та лижні походи. Пригадую, ми ходили полярним Уралом, у тундрі ночували в наметах. Оце були пригоди! А на Північний полюс потрапив за часів його розрухи (за уряду Єгора Гайдара): спочатку сіли на несправному літаку на станцію, що дрейфувала, а звідти вже діставалися до кінцевого пункту. Колись я любив екстремальний відпочинок, а зараз, на жаль, уже вік не той. Замолоду "захворів" на альпінізм – після того, як зняв фільми "Вертикаль" і "Білий вибух" (обидва про альпіністів).
Чому виникла потреба в екстремальному самовираженні?
Можливо, хотів  привернути жіночу увагу… Взагалі, альпінізм – спорт без глядачів, і там нікому показувати чудеса спритності й сміливості. Це, швидше, подолання опору – і природи, і самого себе. Таким спортом жіночу увагу не дуже привернеш.  
У чому вам не вдалося себе перебороти?
Не зміг подолати свою лінь. Нещодавно був День боротьби з курінням, а я все життя з ним намагаюся впоратись, і воно постійно перемагає мене!
У вас, як у Шерлока Холмса, захоплення люлькою. Як почалася ця історія?
Першу люльку купив собі ще в юності, будучи студентом. Потім мені подарували хорошу люльку. Я курив і сигарети, і цигарки, і сигари. Але відтоді, як почалася перебудова в СРСР, регулярно курю саме люльку: роками нічого іншого не вживав, іноді робив невеличкі перерви. Ніколи не курю цигарки і сигарети без фільтру і не димлю на знімальному майданчику. Люлька вимагає особливої атмосфери: спокійної і неспішної бесіди за чашечкою кави в затишному ресторані, в компанії панянки з гарними ногами. А бігати на робочому майданчику з люлькою в роті – несолідно! По-перше, я буду схожий на карикатурного режисера, по-друге – мені під час серйозного знімального процесу аж ніяк не до люльки.
Куріння справді допомагає знімати напруження і стрес?
У певному розумінні це заняття допомагає забути про депресію, моменти невпевненості. Взагалі-то, я втомлююсь від куріння, бо надто захоплююсь цим шкідливим для здоров’я процесом. Я ніколи не кидав курити. Іноді сам собі кажу: хоч на годинку зроблю перерву, а руки самі тягнуться до "забороненого плоду" – і за хвилину я вже сиджу з люлькою в зубах.
Як дружина Галина дивиться на таку згубну звичку?
Та вона курить більше, ніж я, причому із 17 років! У перші роки нашого спільного життя я намагався з нею боротись: не хотілося, щоб дружина псувала собі здоров’я, але всі мої зусилля виявились марними.
Коли ви вперше її побачили, одразу заявили при свідках: "Ця дівчина стане моєю дружиною!" Завжди були таким самовпевненим?
Я сказав це, швидше, жартома, а мої слова  стали реальністю. Та я ніколи не був самовпевненим у стосунках із жінками і надто настирливо не добивався їхньої прихильності.
Чим одразу сподобалась Галина?  
Невимовною красою і точеною фігурою, а пізніше – прекрасним характером. Мені пощастило, адже гармонійність у жінці зустрічається нечасто.
Перший шлюб у вас був з актрисою Юноною Карєвою, але він розпався. Тому й не дозволили другій дружині робити кар’єру кінокритика?
Моя перша сім’я розпалась не тому, що дружина була актрисою. Ми донині з нею  підтримуємо цивілізовані стосунки, у нас є син Сергій. Моя друга дружина на момент нашої зустрічі працювала на кіностудії монтажником, але після весілля я її одразу звільнив з роботи. А про кар’єру кінокритика вона ніколи й не мріяла! Галя із задоволенням стала домогосподаркою. У нас часто бувають гості, тому роботи вистачає.
Вашому шлюбу з Галиною майже 40 років. Чого не можна пробачати у сімейних стосунках?
Усе можна пробачити. Я швидко "виходжу із себе", але так само швидко заспокоююсь, хоча нічого не забуваю.
Поважаєте думку дружини про ваші нові фільми, режисерські задуми?
У Галини хороший смак. Бувають моменти, коли я роблю  деякі зміни по ходу зйомок, дослухаючись до порад своєї другої половини. Спочатку показую відзнятий матеріал друзям і дружині, а потім вношу зміни.
Озираючись назад, не вважаєте свій прихід у велику політику необачним кроком?
Політикою я зайнявся задовго до того, як прийшов у Думу. Скажімо, зняв публіцистичний фільм "Так жити не можна", який змінив політичний клімат у країні. Щоб потрапити на перегляд, люди стояли в чергах. Можна значно більше принести користі, займаючись своєю справою, ніж стоячи за трибуною парламенту. Та, якби я не пішов у політику, російське кіно не мало б такого підйому. Сьогодні кіно в Росії підтримується і фінансується державою. Я все ще працюю в Державній Думі, але вже не в політиці. Зараз втручаюсь у політику лише за допомогою своїх фільмів, тому що навіть у кіно від неї нікуди не дітись.
Який світ більш цинічний – політики чи мистецтва?
Напевно, артистичний світ. Нинішній кінематограф не допомагає підростаючому поколінню, а тільки розтліває його. І багато хто з режисерів і продюсерів чудово розуміє, що їхнє кіно не пробуджує в молоді добрих, благородних почуттів, а навпаки – пробуджує тваринні інстинкти. Наприклад, на фестивалі "Кінотавр-2008" Гран-прі отримав фільм про кишенькового злодія, причому режисер головного героя аж ніяк не засуджує. А кишеньковий злодій (щипач) у злодійській ієрархії – найвищий ступінь майстерності.
Люди схильні до ілюзій. Чи багато ваших ілюзій і мрій зруйнувано життям?
Я завжди вважав, що можу бути корисним для своєї країни, займався публіцистикою, але потім зрозумів: уся праця – марна… Ніколи не будував ілюзій щодо жінок. Звісно, захоплювався представницями прекрасної половини людства, але швидко розчаровувався у своєму захопленні.
Ви за гороскопом Овен. Представники цього знака – доволі складні й суперечливі натури. Де з вами важче ужитись – у сім’ї чи на роботі?
У сім’ї. На знімальному  майданчику я – паїнька. В сім’ї  у мене жахливий характер, але дружина вміє згладжувати всі гострі кути. Я малокерований, люблю побути наодинці, не надто балакучий і аж ніяк не "домостроївець", але фінансово забезпечую сім’ю. У нашому домі господиня – жінка, яка постійно вдає, що господар – чоловік. Розумні дружини так і роблять! Мене завжди вражало, як жінки вміло ведуть господарство: займаються питаннями ремонту і комунальних послуг, виховання дітей, прийому гостей. Я далекий від усього цього.
Добре відома ваша гостинність. Із ким підтримуєте давні дружні взаємини?
У різні періоди життя на моєму шляху зустрічалось чимало цікавих людей, з якими спілкувався. Одних віддаляєш від себе, інших – наближаєш: отакий коловорот. Раніше, коли в нашій оселі збиралися гості, я готував свою коронну страву  – плов. Тепер дружина навчилась це робити не гірше за мене. Та я все одно вважаю, що плов – чоловіча справа. Між іншим, у нас вдома живуть троє котів (Том Сойєр, Гека, Кіріл) і собака. Кіт Кіріл – вихованець Вєри Глаголєвої, вона дала нам його на певний час, але так і не забрала.
Чи багато часу проводите з онуками, зокрема, з молодшим?
Мало. Старший  онук Станіслав трохи ображається, що я не особливо приділяв йому увагу через свою зайнятість. Він – майбутній  китаєзнавець за спеціальністю. Молодшому зараз десять років, і він поки що задоволений своїм дідом. Ніколи не знімав молодшого онука у своїх картинах, до того ж його батько і я не хочемо, щоб він став артистом.  
Яким, на ваш погляд, має бути справжній чоловік у сучасних реаліях?
Чоловік – це не накачані біцепси а-ля Шварценеггер, а людина, здатна відстояти свою гідність, захистити дитину, жінку, батьківщину, якщо буде потреба. Такому образу відповідав герой Михайла Ульянова в моєму фільмі "Ворошиловський стрілок". Мені теж часто доводилося захищати честь жінки врукопашну, і не тому, що я задиристий – просто не можу пройти повз тих, хто потребує допомоги.
Звертаєте увагу на те, як одягнена жінка?
Мені подобається, коли пані дотримуються етикету заходу. Жінка, яка прийшла на вечірній раут у джинсах і кросівках, покаже всім тільки свій явний несмак. Якщо у жінки гарні ноги, їх не варто ховати під довгою спідницею! Але треба одягатися відповідно до погодних умов. Як говорить народне прислів’я: "Немає поганої погоди – є поганий одяг". Адже навіть найшикарніша сукня, одягнена не за погодою, не виглядатиме належним чином. Не розумію сліпого наслідування моди, не всім підходять її нові віяння. Краще дещо відставати від неї. Зазвичай завзяті модниці доволі зухвало і без смаку одягнені. Напевно, чоловіки й жінки ніколи не дійдуть консенсусу в питанні вибору одягу. Практично неможливо пояснити жінці, особливо модниці, що їй не до лиця певне вбрання, нехай і найдорожче.    
Самі дотримуєтесь чоловічих модних тенденцій?
Я традиціоналіст в одязі. Люблю комбінувати брюки з піджаком, а костюми ношу вкрай рідко. Щодо взуття – теж віддаю перевагу класичному. Іноді дружина мені каже: "Як ти сьогодні жахливо одягнувся. Негайно зніми це!"  Якщо є час – переодягаюсь, а деколи махну рукою і скажу: "Гаразд, зійде й так!"
Після зйомок картини "Пасажирка" (2008 р.) ви сказали, що знімаєте нікому не потрібне кіно. Звідки такий песимізм?
Я трохи перебільшив. У мене є мільйони глядачів, які відчувають потребу в моїх фільмах, але вони не ходять у кінотеатри, в тому числі й через високі ціни на квитки. Це люди, які не зуміли пристосуватись до нюансів нової епохи. Вважаю, що із слова "кінотеатр" нині треба видалити його другу частину – "театр", тому що зараз – суцільне "попкорнове кіно". Мої фільми – зовсім інші, тому я ніколи не розраховував на їх успіх у кінотеатрах.
Чи можливе відродження хорошого радянського кіно?
Для цього треба замінити глядачів у кінотеатрах, а таке може відбутись лише через багато років. Якщо держава почне приділяти максимум уваги підростаючому поколінню, тоді аудиторія кінотеатрів може змінитись на краще. А зараз туди ходять здебільшого тинейджери, невеликий відсоток більш-менш освіченої студентської молоді й безліч дебілів, які навіть не підозрюють існування духовних радощів і живуть на рівні тупого біологічного існування.
Нещодавно ви закінчили зйомки фільму "В ритмах джазу".
Жіночі ролі зіграли Олена Яковлєва та Аглая Шиловська (це дебют онуки відомого актора і режисера Всеволода Шиловського). Головного героя я знайшов у Польщі – це Міхал Жебровські. Мені потрібен був актор із "незаяложеною" зовнішністю, який не набрид своєю появою на екрані. "У ритмах джазу" – заплутана історія кохання одного чоловіка і трьох жінок. Це легке антикризове кіно: не ризикну назвати його комедійним, бо сьогодні це слово треба вживати доволі обережно. Фільми, переглядаючи які, сміються люди освічені ("Не горюй", "Бережись автомобіля", "Осінній марафон"), абсолютно не смішні для публіки, яка нині сидить у кінозалах. &nbsp
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять