Джекі Чан: "Мені доводилося бути аутсайдером у житті"

Усе нове – це добре забуте старе. Навіть у кіно. Невдовзі на українські екрани виходить стрічка, яка потішить усіх любителів бойових мистецтв, – "Карате Кід".

Це римейк популярної картини 1984 року. Головну роль виконав популярний актор Джекі Чан, а його учня зіграв син американського актора Уїла Сміта – Джейден Сміт. Як вам працювалося в компанії з маленьким актором Джейденом Смітом, який виконав головну роль? Джейден – дуже обдарований і працелюбний хлопчина. Йому було лише 12 у період зйомок, але він працював на рівні, ніколи не жалівся й не скиглив. Більшість дітлахів, які знялися у фільмі, без акторського досвіду, але вони також працювали на рівні. Джейден – ввічлива, організована, дисциплінована дитина. Чесно кажучи, я навіть здивувався його наполегливості. До зйомок він володів бойовим мистецтвом? Він тренувався лише протягом кількох місяців, перш ніж вийти на знімальний майданчик, але у нього виходило краще, ніж у багатьох китайських хлопчаків, які тренувалися роками. Він також непогано танцює, тож нові рухи хапав на льоту. Думаю, його навич¬ки з кунг-фу доволі непогані. Він швидкий, пластичний і старанний. Якщо займатиметься й надалі – досягне успіху в цьому. Ви виконали роль його вчителя, наставника, Містера Хана… Образ учителя Хана мені доволі близький, адже я також мав багато наставників у житті. Вчитель у моїй школі, мабуть, найбільше на мене вплинув. Але потім були й інші, які внес¬ли корективи в моє життя та кар’єру. Містер Хан – доволі утаємничена особа, адже працює звичайним двірником. Містер Хан – це людина-система, його життя трохи покидало. Він нікого не впускає у свій світ. Але Джейдену вдалося витягнути його із мушлі. Він не просто герой фільму, він – сукупність характерів різних людей, яких мені довелося зустріти у житті. Його травмувала смерть близьких людей – і він закрився від світу. Тривалий час його життя було сірим та одноманітним, дні не відрізнялися один від одного. І коли раптом з’явився Дре (Джейден), у ньому знову заворушилося життя. У фільмі ви виконуєте чимало трюків, довго їх відпрацьовували? Мені подобається виконувати трюки, але не люблю отримувати травми в процесі цього. Продовжуватиму робити все, на що здатен. Але мені хотілося б більше концентруватися на грі, ніж на трюках. Розробка трюків для "Карате Кід" (The Karate Kid) стала для мене та всієї команди великим випробуванням. Опанування хореографії (коли я захищаюсь від молодших дітей) вимагало багато часу та осмислення. Не хотілося, щоб це виглядало так, ніби я зай¬маюся дідівщиною. Не хотілося, щоб сцени боротьби з дітьми мали занадто агресивний вигляд, і я додав деякі смішні моменти. Сцени бою одразу вдавалися? До всіх ролей я завжди підходжу з повною віддачею. Коли ми знімаємо сцену бою, я викладаюсь на повну і тренуюся доти, доки це не набуває досконалого вигляду в кадрі. Іноді зйомки таких сцен займають десять хвилин, а іноді – кілька годин. Усе залежить від того, який вид боротьби я маю опанувати. Після роботи упродовж години-двох працюю над цим. Я не користуюся ліфтом, натомість піднімаюся пішки, щоб створити додаткові фізичні навантаження. Іноді після вечері ходжу, щоб "жир не зав’язався". Не те, щоб я дуже багато зай¬мався у перерві між зйомками, але намагаюся робити це, щойно з’являється вільна хвилина. Вправи – корисні як для тіла, так і для розуму. Чи траплялися у вас на майданчику серйозні травми? Найгірший інцидент під час зйомки зі мною стався в Югославії на знімальному майданчику: я розтрощив собі черепа, й мене доправляли до лікарні на вертольоті. Тоді мене найбільше лякав не біль, а вирази облич людей навколо. Дивлячись на їхню реакцію, я розумів, що мої ушкодження – життєво небезпечні. У мене в голові все ще є шмат металу і невелика дірка. А в "Карате Кід" були якісь інциденти? У "Карате Кід" мені дали кілька стусанів, я набив кілька синців, але серйозних ушкоджень не було. Під час бійки старі рани іноді нагадують про себе. На жаль, нічого з цим не вдієш. Я переламав занадто багато кісток і розтягнув занадто багато м’язів, тож не можу не відчувати легкого болю час від часу. Самі у житті з дідівщиною зіштовхувалися? Я пережив дідівщину, коли навчався у школі Peking Opera School. Терпів знущання, бо був заляканим і не знав, як захистити себе. Батьки залишили мене у новій школі, коли мені було сім років. Я був новим учнем і став легкою здобиччю для однокласників. З мене перестали знущатися, коли я заступився за новенького в класі. Постоявши за нього, я навчився захищати себе. Життя часто вам підносило сюрпризи? Мені неодноразово доводилося бути аут¬сайдером у житті. Коли я зростав, у моєї родини не було достатньо коштів. Мої батьки працювали в заможних родинах, прибирали та клопотали по господарству, і я бачив різницю між багатими та бідними. Коли мої батьки віддали мене до Пекінської оперної школи, я там нікого не знав і не вмів постояти за себе. Як новий учень я сидів позаду всіх, подалі від стола вчителя. У результаті коли носили тацю з обідом, до мене майже не доходили ніякі продукти, хіба трохи соусу та масла. Але ви все-таки спромоглися стати на ноги? Коли я закінчив школу, працював каскадером у різних фільмах. Був невідомим, тому знімався лише у другорядних ролях. До мене тоді не надто ввічливо ставилися колеги по цеху, знімальному майданчику, адже я був ніким. Але знаєте, те, що мені неодноразово доводилося бути аутсайдером у житті, виховало в мені характер, надихнуло на більш наполегливу працю, щоб довести всім і собі, що я можу краще. Взагалі в житті мали добрих учителів? Моїм учителем був такий самий містер Хан. Він учив мене упродовж десяти років. У його школі я осягнув, як боротися зі своїм тілом та зброєю, я навчився співати і танцювати, також робити собі зачіску і макіяж. І мій майстер не був таким терплячим до мене, як містер Хан. Він застосовував усі форми покарання, аби донести до мене свою думку. На вашу думку, який головний посил "Карате Кід"? Думаю, що у нашого фільму багато месед¬жів. Люди мають поважати одне одного і себе, мають навчитися долати труднощі у житті, боротися з ними, не боятися нового досвіду, аби рухатися у майбутнє. І, мабуть, розвивати любов до бойових мистецтв? Кунг-фу (бойові мистецтва) – хороша школа, адже саме там людина вчиться поважати, навчається дисципліни, концентрації. Важливо у житті мати моральні орієнтири.

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять