Олександр Михайлов: "Завжди почувався сільським жителем"

У послужному списку народного артиста Росії Олександра Михайлова понад 60 театральних вистав і стільки ж фільмів.

Із найбільшим успіхом він втілює образи наших сучасників, сильних духом людей. Зараз мало знімається в кіно, але нещодавно закінчив роботу в картині "Китайська бабуся". Незважаючи на те що популярний актор не надто шанує представників ЗМІ і зазвичай навідріз відмовляється від інтерв’ю, цього разу він порушив обітницю мовчання

Ви сибіряк. Вам комфортно бути столичним франтом?
Завжди знав, що ніколи не стану московським актором, такою собі "столичною штучкою". Я з провінції і пишаюся цим. Знаю, що означає бути актором із провінції, яка жахлива і сувора школа життя в обласних театрах. Десять років грав у Саратовському театрі, де треба було працювати у поті чола. Якщо в столиці можна підробляти на телебаченні або радіо, то там – замкнутий простір. Я народився в селищі Олов’яне Читинської області й не приховую свого нестоличного походження. Я так і не став міським хлопцем, але шкодую, що відірвався від свого сільського коріння. Завжди почувався сільським жителем. Мені цікаві характери сільських мешканців, і я дуже переживаю за долю сучасного російського села. Є вірш чудового, але, на жаль, покійного поета Миколи Мельникова:
Поставьте памятник деревне на Красной площади в Москве,
Там будут старые деревья, там будут  яблоки в траве.
И покосившаяся хата с крыльцом, рассыпавшимся в прах,
И мать убитого солдата с позорной пенсией в руках…
Дуже сучасний вірш.
Хто вам допоміг освоїтися в Москві попервах?
Я контактна і комунікабельна людина, але зумів зберегти внутрішній стрижень рідної сибірської землі. Мені дуже допоміг Володимир Андрєєв – головний режисер театру імені Марії Єрмолової, де я пропрацював п’ять років. Зіграв там Раскольникова, князя Мишкіна, чеховського Вершиніна. Руку допомоги подали народні артисти Всеволод Якут – мій хрещений батько, з яким знімалися у фільмі "Білий сніг Росії" (1980 р.), Георгій Жжонов, думкою якого дуже дорожу, а також режисер Валерій Лонський, який "відкрив мене" у своїй картині "Приїжджаючи" (1977 р.). Щоправда, тепер, у зв’язку з плутаниною в Союзі кінематографістів, ми з Лонським опинилися по різні боки барикад і перестали розуміти один одного, через що я страшенно страждаю.
Вас відзначено як кращого актора за ролі у фільмах "Мужики" (1981 р.) та "Змієлов" (1985 р.). За роль у якому фільмі ви самі присудили б собі премію?
Ще раз присудив би собі нагороду за роль Івана Флягіна у фільмі "Зачарований мандрівник" (за твором російського письменника Миколи Лєскова). Це була одна з перших моїх премій, яку отримав на кінофестивалі "Золотий витязь". Тоді він тільки відкривався, і я став першим лауреатом цієї премії. Хоча фільм не дуже успішно пройшов у кінопрокаті, але роль у ньому – моя найулюбленіша.
З ким із творчої братії дружите сім’ями?
У мене дуже мало друзів з артистичного світу. Раніше моїм кращим другом був нині покійний губернатор Алтайського краю Михайло Євдокимов.
До того як стати студентом театрального вузу, ви освоїли кілька робітничих спеціальностей,  були навіть моряком. Чому так багато всього?
Я довго не міг знайти себе в цьому житті, але дуже хотів стати моряком, і все робив для здійснення своєї мрії. Вступав до морехідного училища, але не добрав балів. Тому пішов у ремісниче, де за два роки освоїв спеціальності зварювача, слюсаря, тесляра й каменяра. Зате тепер умію забити цвях і працювати зі свердлом. Знаю не з чуток, яка це важка фізична праця! Після ремісничого училища влаштувався на тихоокеанський корабель: спочатку мотористом, потім електриком. Після того як потрапив на судні у дев’ятибальний шторм, на вимогу мами, але пересилюючи себе, списався на берег. Працював на заводі електромеханіком, потім – на швейній фабриці, поки не виникло бажання стати актором.  
Виявляється, ви майстер на всі руки! Дачу побудували власними стараннями?  
Люблю будувати: звів будинок для сина та внука. У мене є ділянка в Підмосков’ї – 12 соток. Проект дачі, гаража з верхнім житловим поверхом та російської лазні – моя ідея. У всьому іншому мені допомагали найняті працівники. Мрію побудувати собі великий будинок, але поки що не вистачає грошей. Я талановитий будівельник: відчуваю камінь, дерево, адже не даремно ремісниче училище закінчив.
Уперше ви пізнали радість батьківства у 25 років, коли народився син Костянтин. Дочка Акилина у вас з’явилася в 58 років. Відчули відмінності у своїх почуттях?
Істотних відмінностей немає. Зараз у мене більше відповідальності перед своєю дитиною, дочці приділяю більше часу. Коли Костя народився, я не мав можливості бути з ним поруч. Упустив момент виховання. Костю здебільшого виховувала бабуся, бо його мама – моя перша дружина Віра Мусатова – теж зі світу мистецтва. Коли син підростав, я тоді багато знімався й мотався по всьому СРСР. Можливо, це певним чином позначилось на наших стосунках.
Преса пише, що у вас із сином та колишньою дружиною доволі напружені стосунки.
У нас із Костею нормальні стосунки. Він  чемпіон із брейк-дансу і відомий радіоведучий (радіо "Максимум"), навчався в Театрі-студії Олега Табакова. У мого сина теж є син, якого назвали на мою честь, і я жартома називаю свого онука Олександром II. До речі, йому тільки 11 років, а він уже відвідує мої лекції у ВДІКу. Тож це ЗМІ прагнуть нас посварити із сином Костею! Думаю, він зрозумів мене як чоловіка і пробачив, що я пішов із сім’ї до іншої жінки. З екс-дружиною ми теж по-людськи спілкуємося. Буквально нещодавно з нею бачились. Принаймні до якихось крайнощів та публічного з’ясування стосунків у нас не доходить.
Пам’ятаєте, як познайомилися з першою дружиною?
З Вірою Мусатовою ми зустрілися, коли навчались у театральному інституті. Три місяці, не знаючи одне одного, вішали свої пальта поряд на одній вішалці. Коли ж я нарешті побачив власницю пальта, був здивований її красою. 1968 року ми одружились, а ще через рік у нас народився син Костянтин, якого назвали на честь діда дружини – контр-адмірала Костянтина Мусатова. Спочатку ми жили душа в душу, але потім у сім’ї почалися негаразди. "Доброзичливці" розповідали дружині про мої захоплення жінками, зокрема про швидкоплинний службовий роман із Людмилою Гурченко (на зйомках фільму "Любов і голуби"). З часом я познайомився з привабливою жінкою, лікарем Оксаною Васильєвою. То йшов із дому, то повертався... Але зрештою все-таки зізнався Вірі, що не можу перемогти свої почуття до іншої жінки.
Вас не стримували різниця у віці з новою обраницею і те, що у неї був син від першого шлюбу?
Її синові Владику зараз 16 років, а Оксана всього на 23 роки молодша за мене. Не так уже й багато – буває й більше. Все нажите у шлюбі з Вірою я залишив їй і одружився з Оксаною. Сьогодні в моїй новій сім’ї все добре. Ми з Оксаною народилися в один день і місяць, але між нами 23 роки. Цікаво, що через три покоління до неї повернулося її родове прізвище – Михайлова. Містика, але її предки теж були Михайлови! Коли ми познайомились, вона була Васильєвою, за першим чоловіком. Але їй зустрівся Олександр Михайлов!
Чому дочці дали ім’я, що важко запам’ято-вується?
Ми назвали її Акилиною. За російським православним календарем 26 червня – Акилини. За паспортом її ім’я цілком сучасне – Аліна.    
Ваша колишня дружина – керівник прес-служби фестивалю "Кіношок" в Анапі. Ви там бажаний гість?
Раніше, коли  ми ще були однією сім’єю, я брав участь у цьому фестивалі. Зараз – ні. Особливих запрошень не надходить, а нав’язуватися не хочу. Їжджу тільки туди, куди мене кличуть. Взагалі – не люблю фестивалів і ставлюся до них доволі байдуже. Там постійна метушня, хаос, багато хто з учасників та гостей випиває. Я теж горілку п’ю, але завжди знаю міру. Це ще з моря, з 18 років. Якось я напився по саму зав’язку, і мені тоді дуже дохідливо пояснили, що в цій справі важливо знати: коли, де, з ким і скільки... Пригадую, коли знявся в популярних фільмах "Мужики", "Любов і голуби", діялося щось страшне: куди не приходив, одразу з’являвся ряд пляшок. Але я витримав цей натиск.
А як ви любите відпочивати?
Мені до душі сісти в куточку, в компанії близьких друзів, узяти гітару і співати свої балади. У такому вузькому колі завжди тепло, затишно і приємно. Я повсякчас любив співати, виконую російські народні пісні та романси, козачий фольклор. Завжди беру гітару із собою в дорогу. Фольклор збираю у поїздках рідними сибірськими місцями. А любов до пісні, як, напевно, у багатьох сибіряків, із дитинства: ще батько вчив мене співати козачих пісень. Останнім часом виступаю з концертами перед невеликою камерною аудиторією. Глядачі приходять саме на мене – актора Олександра Михайлова. Заходжу в зал зі свічкою, запалюю її, сідаю на стілець і беру гітару...   Я виступаю там, де людям не дуже добре: у в’язницях, дитячих будинках, бував із концертами в Чечні.
Хто вас навчив грати на гітарі?
Я самоучка, а все почалося ще в театральному інституті. Володію лише трьома-чотирма музичними акордами. Люблю торкатися гітарних струн…

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter
Подписывайтесь на наш канал в Telegram
Новости партнеров
Новости
Продолжая просматривать glavred.info, вы подтверждаете, что ознакомились с Правилами пользования сайтом, и соглашаетесь c Политикой конфиденциальности
Принять