Колись у буремні роки я спілкувався із представниками Євросоюзу, а саме – Єврокомісії. У розмові вони зазначили, що чекають від України ухвалення цілої низки законів. А я зауважив: "Але ж ці закони ніколи не будуть виконуватися!". На що мені було сказано: "Ви приймайте! А рано чи пізно закони виконуватися почнуть".
Тож європейці та американці вважають, що, якщо українським парламентом закон ухвалений, то його виконання стає питанням часу.
Те саме стосується і законів, ухвалених 30 квітня Верховною Радою, так би мовити, заради МВФ: "антиколомойського" закону та закону про відкриття ринку землі. Хороші вони чи погані – це поле для дискусій.
У будь-якому разі, закон про землю треба було приймати, це однозначно. Він потрібен. Але, говорячи про ухвалення закону про ринок землі саме зараз, під тиском МВФ, у надкритичній ситуації, згадуються слова про те, що одна справа – це кохання, а інша – кохання під примусом. У даній ситуації ми начебто зробили добру справу, але, коли це сталося під тиском і примусом, виникає багато запитань…
Закон щодо банків, який дуже хитро назвали "антиколомойським", насправді регламентує діяльність не тільки Приват-банку, але й інших. І в цьому законі є чимало моментів, на які варто звернути увагу, зокрема, через цей закон Україна фактично втрачає принцип верховенства власних судів у банківській сфері. Тобто тепер українські суди не зможуть регламентувати цілу низку моментів, пов’язаних із діяльністю банків. Це підриває і суверенітет України, і довіру до українських судів як таких.
читайте такожОрганізаційний хаос, або Як Україна застигла за крок до свого розпаду
На мою думку, до закону про банки більш суттєві зауваження, ніж до закону про землю.
До того ж, ухвалені на вимогу МВФ закони у майбутньому цілком можуть бути оскаржені у Конституційному суді. Причому не стільки земельний закон, хоча при його ухваленні було багато порушень, які могли б стати підставою для оскарження, скільки "банківський закон", оскільки з його змісту випливає чимало порушень прав людини. Більше того, "банківський закон" у певних пунктах навіть суперечить поняттям національної безпеки України.
Не виключаю і того, що ухвалення цих законів є лише хитрістю нашої влади, на яку вона пішла, щоб отримати гроші від МВФ, а, отримавши їх, закони просто оскаржать в КС та скасують. Це – в українських традиціях, і ми неодноразово бачили подібні приклади.
читайте такожСеквестр бюджету: уряду пора повертатися до реальності
Звісно, МВФ, побачивши рух у такому напрямку, просто не даватиме Україні наступний транш. Але ж Фонд, по суті, виділяє гроші, які підуть на погашення попередніх боргів перед ним же. Та й не зацікавлений МВФ у тому, щоб Україна оголосила про дефолт, а тому на багато речей він закриватиме очі.
Йде гра у "вірю-не вірю" між Україною і МВФ. Фонд каже: "Давайте ви виконаєте наші умови, а ми – дамо вам гроші. Ви ж вірите, що ми дамо вам гроші?". Україна погоджується і каже: "Добре, давайте нам гроші, а ми, в свою чергу, ухвалимо потрібний закон. Ви ж вірите, що ми його ухвалимо?". Насправді при цьому кожна з обох сторін розуміє, що інша легко може "кинути" і обдурити. Адже вся історія стосунків України та МВФ – це історія двох недоговороздатних сторін.
Костянтин Бондаренко, політолог, історик, директор Інституту української політики, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
