Коли ти оголошуєш війну, сильному противнику, треба добре усвідомлювати чи вистачить у тебе сил і ресурсів перемогти противника. Чи здатний ти перемогти сильного ворога, особливо якщо доведеться вести війну на два фронти? І як наполегливо ти готовий йти до перемоги.
Я абсолютно згоден з моїми колегами, які впевнені, що Володимир Зеленський завдав удару не тільки по Медведчуку, воювати доведеться зі зв'язкою двох політиків, представників української тіньової держави - з Медведчуком і Порошенком.
Ці давні партнери, багато років успішно користуються відомим правилом політичних гравців: "розділяй і володарюй". Порошенко намагається консолідувати навколо себе патріотично налаштованих проукраїнських виборців, а Медведчук збирає навколо себе тих, хто тужить за радянським минулим і прихильників миру і дружби з північним сусідом. Ця гра по розколу країни вигідна обом і підтримується обома. Як це робили і раніше українські політики, розколюючи Україну по лінії Дніпра на захід і схід, а потім, зустрівшись в кабінетах влади, домовлялися про свої інтереси
Міцне союзництво Порошенка і Медведчука, крім вже наявних фактів, підтверджують і опубліковані в ЗМІ записи розмов кума Путіна з Сурковим.
Не треба бути серйозним розслідувачем, щоб бачити факти. Політичний труп Медведчука вже несли ховати на кладовищі історії. До 2014 у нього практично не було історій успіху. Навіть будучи на вершині влади політичні проекти Медведчука не злітали - ні СДПУ (о), ні " НеТАК!", ні "Український вибір". Реанімував його і повернув у політичне життя України саме Порошенко. А колись у 1989 році саме Медведчук привів молодого Прошенка у велику політику у своїй партії СДПУ(о). І ось в 2014 році Петро Олексійович згодився куму Путіна, дав своєму колишньому лідеру офіційний статус переговірника з Кремлем, дозволив обзавестися партією ОПЗЖ, скоординувати об'єднавчий процес проросійських політсил. Порошенко забезпечив Медведчука фінансовою базою, передавши в його власність нафтопродуктопровід і організувавши за допомогою СБУ його пріоритет на ринку скрапленого газу.
читайте такожЯк Порошенко цинічно зрадив свого партнера МедведчукаКористуючись прокуратурою і СБУ Порошенко, допомагав Медведчуку взяти під контроль телеканали 112, Newsone і ZIK, а собі віджав "Прямий". До речі, весь цей єдиний холдинг телеканалів вибудовувала одна команда російського продюсера Семенова, якому Петро Олексійович секретним указом подарував українське громадянство.
Здавалося б, початок війни, яку затіяв Зеленський, вразив своєю несподіванкою і сильно вдарив по них обом. Це викликало злість сім'ї Медведчука, заяву Оксани Марченко про її перехід з шоу-бізнесу в політику і радянські пісні Рабіновича в Раді.
Збентежений Порошенко притих і кинувся рятувати "Прямий", викривши свою багаторічну брехню про те, що ним володіє його соратник колишній скандальний регіонал Макеєнко, а не він сам. Його прихильники розгубились. Адже досвідчений і патріотичний "сивочолий гетьман" виявився куди слабшим за "проросійського наркомана" Зеленського. І деякі виборці Петра Олексійовича вже почали було всерйоз похвалювати і поглядати в бік Володимира Олександровича.
Але події, пов'язані зі справою Стерненка, різко поміняли ситуацію. Тепер прихильники Петра Олексійовича і радикальні патріоти знову консолідовані і готові до протестів. Явно неправомірне і несправедливе рішення прогнилої судової системи, яку, до речі, "реформував" Порошенко, знову поставило Зеленського на розтяжку. Тепер йому доведеться воювати на два фронти, а в такій війні, як ми знаємо, рідко перемагають.
Та й будемо чесними - сили у президента Зеленського не ті. Добре, що поруч з ним опинилася така людина, як, наприклад, секретар РНБО Олексій Данилов – завдяки якому і були прийняті жорсткі рішення по Медведчуку і компанії. Але це швидше виняток з правил.
читайте такожЧому санкції проти Медведчука можуть Зеленському вилізти бокомЗеленський залишається слабким президентом. По-перше, тому що у нього немає ні плану, ні стратегії, ні бачення того, як Україну виводити із затяжного букету криз: політичного, економічного, військового, соціального та ін.
По-друге, він не розуміє справжніх причин цих криз - а однією з головних причин є те, що в країні продовжує працювати тіньова держава, головними беніфіціарами якої є український правлячий клас - стани і клани великих олігархів і регіональних феодалів, касти суддів, податківців, прокурорів, різного роду чиновників, силовиків і СБУшників.
По-третє, у нього немає сильної і компетентної команди, на яку він міг би спертися – частина з тих, хто зараз його оточує, більше підставляють президента і є такими ж токсичними персонами, як Медведчук і Порошенко, тільки рангом поменше і популярністю понижче. Владу при Зеленському і навколо нього захопили безликі представники середньої ланки, клерки тіньової держави, які існували при багатьох президентах.
Ну і по-четверте - погана ситуація в Раді. Власна фракція виявилася не надійною і переповненою групами впливу і лобістами зовсім не лояльними до президента.
Що ж йому робити, щоб перемогти в цій війні?
Перш за все, безумовно, сконцентрувати бойові дії на одному фронті. Йому треба особисто втрутитися в ситуацію зі Стерненком – як би його не звинувачували у ручному управлінні і діях поза законами. У цій країні немає законів, немає працюючої судової системи - і по суті, зараз тільки і залишається надія на це саме ручне управління президента, як на останню інстанцію справедливості, якою для більшості українців завжди і був президент.
Я не готовий судити про те, винен Стерненко чи ні. Але те, що судовому рішенню у його справі велика частина активних українських громадян не довіряють - це для мене очевидно. І прокурор, і суддя, які виносили це рішення, самі повинні сидіти у в'язниці, щоб у цій країні працювали закони. Щоб зробити такий висновок досить подивитися їх "бойовий шлях" за останні роки.
читайте такожКупівля Прямого - самостріл політтехнологів ПорошенкаАле, говорячи про поле битви, мова йде не тільки про два фронти – умовно проукраїнський і проросійський. Є ще один дуже важливий фронт, який свого часу дав левову частку підтримки Зеленському – тоді ще кандидату в президенти. Це фронт звичайних громадян, для яких їх рівень життя куди важливіше всіх цих розборок між Європою і Росією, між правими і лівими, між соціал-демократами і лібертаріанцями. На цьому фронті більше думають не про долю Стерненка, а про пенсії, зарплати, тарифи. Саме ці люди в розпал морозів виходили в Лубнах перекривати трасу Київ-Харків на знак протесту проти того, що зараз діється з цінами на газ. Коли у тебе немає коштів обігріти свій будинок - залишається тільки одне - йти грітися біля багать протесту.
І коли ти оголошуєш війну сильному злочинному угрупованню, яке звикло експлуатувати активи країни вже багато років, - тобі потрібні сильні союзники і хороша команда.
Перш за все, потрібно провести чистку у себе в рядах. Слабкий уряд на чолі зі Шмигалем, податківці на чолі з Гетьманцевим, які звикли бачити в бізнесі дійну корову для бюджету, любителі мільйонних премій і подібні до них персонажі, які зовсім не бідують, але пропонують народу жити за межею бідності. Такі люди ведуть президента в прірву.
Розпускати Раду Зеленському не вигідно. Краще приводити до тями свою фракцію. Позачергові вибори більше не дадуть йому парламентської більшості. А ось змінити уряд і знайти в Раді союзників, можливо, варто. І новий уряд має бути не просто складатись з лояльних до нього людей. Він має бути коаліційним. У Раді таку коаліцію "Слуги народу" можуть створити з "Батьківщиною" і "Голосом", якщо там вистачить мудрості і сил піти на такий крок. По інший бік барикад залишаться ті, хто там і так давно знаходиться разом, сьогодні таємно, а завтра явно - ОПЗЖ і ЄС.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
