У можливих переговорах Зеленського і Путіна важливий порядок денний - позиції, яке могло б підтримати українське суспільство і які Зеленський буде відстоювати в переговорах. Але всім значно важливіше не це, а те, чи поїдуть президенти до Ватикану.
Цілком очевидно, що в Росії, де православ'я є практично державною релігією, а той же Путін постійно радиться з патріархом Кирилом і приймає свої рішення, так би мовити, з його благословення і благословення православних священиків (зокрема – анексію Криму), виглядає маячнею припущення про те, що Путін поїде до Ватикану. Тому що католицтво і православ'я останні 600 років змагаються між собою. Путін міг би бути зацікавлений у посередництві Папи Римського, якби справа не відбувалася на канонічній православній території, звідки засноване православ'я слов'ян. От якби бойові дії, наприклад, проходили де-небудь в Південній Америці, де дуже сильні позиції католицтва, то там би Путін навряд чи б відмовився від посередництва. Але не на своїй території (бо саме такою Україну вважає російське православ'я).
Зрозуміло також і те, що Путіну і Зеленському нема чого робити в Ізраїлі. Останньому це і даром не потрібно, тому що він від цього нічого не виграє. Тим більше, що Ізраїль в принципі ніколи не був територією для якихось миротворчих переговорів. Яким чином постійно воюючий Ізраїль може виявитися територією примирення?! Це на голову не налазить, хоча, звичайно, в Україні можливо все.
При цьому нейтральними можуть стати європейські країни - Австрія, Швейцарія, Фінляндія (у пам'ять про Гельсінські угоди) або Ісландія.
Але насправді, усе це неважливо. Тому що локація особливої ролі не відіграє. Значно важливіший зовнішній атрибут -чи відбудеться ця зустріч до зустрічі Путіна з Байденом чи ні.
Якщо до, то Україна і її керівництво матимуть можливість передати щось американцям. А якщо після, то нас просто "поставлять в позу" за фактом і ми ніяк не будемо впливати на нашу подальшу долю.
Адже у Кремля є стійка стратегічна позиція, яка полягає в її відмові завойовувати частину України - йому потрібна вона вся. Але при цьому, щоб ми заробляли собі на життя самі і виконували ті рішення, які буде спускати нам Кремль.
І Путін стоятиме на своєму, де б це не обговорювалося – у Відні або на Марсі. Тому що це його місія - збирача земель. Він однією ногою в могилі, але думає про Бога і про те, з чим він перед ним постане. І він хоче бути тим, хто повернув Україну в історичне лоно – нової Російської імперії. Місце на нього абсолютно не вплине. Просто він не буде робити тих речей, які викличуть нерозуміння в його країні і будуть трактуватися його противниками як прояв слабкості.
читайте такожПропозиція Зеленського про зустріч для Путіна, як запах крові для акулиА ось в української влади немає ніякої позиції. У нас все рефлекторно - якщо щось сталося, ми відреагували, як примітивне одноклітинне. У нас взагалі не обговорюють, чого ми хочемо - кластери якісь запасені, але вони з Франції та Німеччини. А нашої ініціативи, наприклад, про переговори з ОРДЛО на наших умовах або чого-небудь іще, немає. А сховатися за великі спини західних "дядьок" - помилкова позиція, тому що Байден, Макрон і навіть Меркель будуть відстоювати інтереси своїх виборців і вже точно не України.
Олександр Кочетков, політичний аналітик, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
