Російський центр культури і науки у Києві провів захід до 160-річчя з дня смерті Великого Кобзаря, де Тараса Шевченка назвали "російсько-українським поетом".
У Росії ми спостерігаємо кризу жанру в усіх напрямках. Бо Україна завжди була для неї донором науковців, культурних діячів, у першу чергу, мистецтва, кіно і літератури.
За останні 30 років, відколи ми від’єдналися від CРСР, чи може Росія похвалитися на цій ниві хоч одним своїм досягненням, яке стало відомим на весь світ? Чи хоч яку російську пісню співав увесь світ, так само як, наприклад, нещодавно за кордоном звідусіль співали пісню українського гурту Kazka?
Російська імперія без України потерпає і зазнає краху. Вона завжди все підгрібала під себе. Загалом Росія підім’яла під себе багато українських романсів, культурних пісенних надбань, а останнім часом вона почала підгрібати під себе і українські колядки, які тепер почали співати у російських церквах. Хоча Росії взагалі не існувало не те, що під час Русі (створення якої вони собі приписують), а й у дохристиянську добу, звідки наші колядки прийшли і збереглися до наших днів.
Тепер Росія добралася і до Шевченка, тому що Росія - це вампір, який не може жити, поки не підживиться чиєюсь кров’ю чи культурно-духовними надбаннями.
Чим це загрожує Україні? Цим вони хочуть показати, що в Україні немає нічого українського, а усе що є - якимось боком притулене до російського.
Те, що РНБО задумалося про санкції щодо "Россотрудничества" - не так вже й безглуздо. В Україні в принципі під час війни з Росією взагалі будь-які російські структури треба було б заборонити, а дипломатичні стосунки - розірвати. На жаль, ми цього не зробили, і тепер маємо такі "наїзди" у культурній площині.
читайте такожТкаченко запропонував запровадити санкції проти філії держагентства РФ через ШевченкаШевченко - це, звісно, український поет. Так, він писав російської мовою під тиском обставин, бо його підлітком вивезли з України і в Україну він повернувся уже дорослим чоловіком, коли приїхав влаштовуватися в університет, який зараз і носить його ім’я. З підліткового до дорослого віку він постійно перебував у Росії, у нього не було україномовного оточення і тому він почав писати саме російської мовою. Однак українські гени все одно спрацювали і він усе одно, не маючи багато років, українського кола спілкування почав писати і прославився саме як україномовний поет - бо саме україномовний "Кобзар" став відомим на весь світ.
Тому Росію треба слати під три чорти і вже давно. Бо вона на цьому не зупиниться.
Князів уже присвоїли, вже лізуть і у докняжу добу своїми граблями і, якщо вони вже взялися за колядки, то не виключено, що доберуться і до історичних подій - щонайменше, вигадають ще одного героя на кшталт Олександра Невського, який насправді не герой, а взагалі міф. Тому руку в наше історичне (а їхнє доісторичне минуле) Росія простягатиме і надалі. Причому не тільки у сивій давнині, а й у сучасному світі - тут вони так само можуть почати вишукувати письменників, які мають або російськомовний твір, або працювали десь у Петербурзі, як свого часу І Тарас Шевченко. Адже до Росії не вийде не мати дотику, бо вона довго над нами панували і ми надто довго були її колонією.
Лариса Ніцой, письменниця, педагогиня, громадська діячка, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
