Чому Україна не поспішає бити горщики з Лукашенком

Києву за будь-яких обставин слід вибудовувати з Мінськом нейтральні відносини, але доти, доки Білорусь не стане частиною союзної держави, а точніше – Росії.

Зеленский, Лукашенко
Введення російський військ у Білорусь означатиме для України "червону лінію": після цього всі розмови про баланс і нейтральність не матимуть жодного сенсу / Офіс президента

Багато хто почав жорстко критикувати і Міністерство закордонних справ України, і українську владу в цілому за м’які та нерішучі оцінки подій у Білорусі.

Втім, і Європейський Союз до моменту офіційного оголошення результатів виборів так само виголошував загалі заяви про те, що треба припинити насильства, а також дотримуватися й поважати права людини. Тільки коли в Білорусі офіційно оголосили про перемогу Лукашенка, з’явилася чітка і жорстка заява ЄС про невизнання цих виборів.

Приблизно в такому ж ключі будувалася і реакція української сторони. Хоча вона справді була на порядок м’якшою, ніж позиція Євросоюзу.

Однак після того, як Лукашенко віддав вагнерівців Росії та звинуватив Україну в якомусь підбурюванні білоруських громадян і у вимогах провести нові президентські вибори в Білорусі, реакція офіційного Києва стала значно жорсткішою.

Чи стане позиція української влади ще більш радикальною – це залежатиме від того, чи наважиться Лукашенко залучити російські війська до владнання ситуації в Білорусі та придушення протестів. Якщо так станеться, українська влада має чітко і жорстко говорити про неприпустимість таких дій та про те, що ми не можемо вважати їх дружніми відносно себе, бо знаємо, що таке "вежливые зеленые человечки", і чим закінчується їхня присутність.

читайте такожПіррова перемога Лукашенка: що буде з Білоруссю, якщо батька залишитьсяЗ одного боку, українсько-білоруські відносини важко назвати дружніми хоча б через те, що Білорусь завжди приєднується до голосувань за антиукраїнські резолюції в ООН та не підтримує резолюції, які пропонує Україна.

З іншого боку, є суто економічні чинники, які теж повинні братися до уваги: обсяг товарообігу між Україною та Білоруссю складає приблизно 5 мільярдів доларів, а це співставно з обсягами торгівлі України з Польщею. І хоча торговельний баланс не на нашу користь, позатим, це – серйозний фактор відносин.

Тому Києву за будь-яких обставин варто вибудовувати з Мінськом спокійні й нейтральні відносини. Але – рівно до того моменту, поки Білорусь не стане частиною, так званої, союзної держави, а насправді – частиною Росії.

Введення російський військ у Білорусь означатиме для України "червону лінію": після цього всі розмови про баланс, нейтральність і тому подібне не матимуть жодного сенсу, тому що відкриється тисячокілометровий північний фронт, який для України не є ні захищеним, ні обладнаним, і це буде величезною загрозою для нашої держави.

Прихід до влади в Білорусі Світлани Тихановської мені здайється малоймовірним. Зважаючи на позицію самого Лукашенка, на зацікавленість Москви мати ослабленого Лукашенка, на незрозумілість того, що станеться з Білоруссю, коли до влади прийде Тихановська чи містер Х, чи мадам Y, Кремль навряд чи допустить такої швидкої і кардинальної зміни ситуації в Білорусі.

Уявіть собі, що це означатиме для самого Кремля... Люди протестують проти фальсифікацій, виходять на вулиці та змінюють владу. Чекайте, а що недавно відбулося з Конституцією Російської Федерації? Хіба це було справжнє справедливе і чесне народне волевиявлення? Звісно, ні. Це була така сама фальсифікація, коли бюлетені заповнювали на капотах машин, пивних бочках, записували по десять разів одне й те саме, кидали в якісь незрозумілі скриньки тощо.

Тож для Путіна зміна влади в Білорусі в результаті масових протестів буде неприйнятною, з точки зору власної ситуації. Тому він зубами триматиметься за Лукашенка, але – за максимально ослабленого Лукашенка, яким можна буде спокійно керувати.

Крім того, навряд чи така м’яка позиція українсько влади щодо подій у Білорусі обумовлена небажанням дратувати Росію. Передусім, зв’язок тут доволі умовний, бо внутрішньополітична ситуація в Білорусі та переговори з Москвою щодо врегулювання ситуації на Донбасі не дуже корелюються між собою.

Тому, скоріше за все, це результат небажання України бути серед тих, хто є найбільш різким, радикальним та антилукашенківським.

Не виключено, що зіграв роль і суто персональний момент: Зеленський, як відомо, зустрічався і спілкувався з Лукашенком – можливо, українському президенту видалося не надто етичним засуджувати Лукашенко одразу після зустрічі з ним та розмов про економічні форуми чи збільшення товарообігу.

Володимир Огризко, дипломат, керівник Центру дослідження Росії, екс-міністр закордонних справ України, спеціально для Главреду

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Популярне
Захід знайшов привід не приймати Україну в НАТО і тримається за ньогоЗахід знайшов привід не приймати Україну в НАТО і тримається за нього Що привіз Зеленський з ПарижаЩо привіз Зеленський з Парижа Два шляхи вирішення конфлікту між Москвою і КиєвомДва шляхи вирішення конфлікту між Москвою і Києвом Нестабільний кремлівський пацієнт спробував нахамити ШтатамНестабільний кремлівський пацієнт спробував нахамити Штатам Байден показав, що загострення буйному кремлівському пацієнту не допоможеБайден показав, що загострення буйному кремлівському пацієнту не допоможе

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Продовжуючи переглядати glavred.info, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності
Прийняти