Багато хто почав жорстко критикувати і Міністерство закордонних справ України, і українську владу в цілому за м’які та нерішучі оцінки подій у Білорусі.
Втім, і Європейський Союз до моменту офіційного оголошення результатів виборів так само виголошував загалі заяви про те, що треба припинити насильства, а також дотримуватися й поважати права людини. Тільки коли в Білорусі офіційно оголосили про перемогу Лукашенка, з’явилася чітка і жорстка заява ЄС про невизнання цих виборів.
Приблизно в такому ж ключі будувалася і реакція української сторони. Хоча вона справді була на порядок м’якшою, ніж позиція Євросоюзу.
Однак після того, як Лукашенко віддав вагнерівців Росії та звинуватив Україну в якомусь підбурюванні білоруських громадян і у вимогах провести нові президентські вибори в Білорусі, реакція офіційного Києва стала значно жорсткішою.
Чи стане позиція української влади ще більш радикальною – це залежатиме від того, чи наважиться Лукашенко залучити російські війська до владнання ситуації в Білорусі та придушення протестів. Якщо так станеться, українська влада має чітко і жорстко говорити про неприпустимість таких дій та про те, що ми не можемо вважати їх дружніми відносно себе, бо знаємо, що таке "вежливые зеленые человечки", і чим закінчується їхня присутність.
читайте такожПіррова перемога Лукашенка: що буде з Білоруссю, якщо батька залишитьсяЗ одного боку, українсько-білоруські відносини важко назвати дружніми хоча б через те, що Білорусь завжди приєднується до голосувань за антиукраїнські резолюції в ООН та не підтримує резолюції, які пропонує Україна.
З іншого боку, є суто економічні чинники, які теж повинні братися до уваги: обсяг товарообігу між Україною та Білоруссю складає приблизно 5 мільярдів доларів, а це співставно з обсягами торгівлі України з Польщею. І хоча торговельний баланс не на нашу користь, позатим, це – серйозний фактор відносин.
Тому Києву за будь-яких обставин варто вибудовувати з Мінськом спокійні й нейтральні відносини. Але – рівно до того моменту, поки Білорусь не стане частиною, так званої, союзної держави, а насправді – частиною Росії.
Введення російський військ у Білорусь означатиме для України "червону лінію": після цього всі розмови про баланс, нейтральність і тому подібне не матимуть жодного сенсу, тому що відкриється тисячокілометровий північний фронт, який для України не є ні захищеним, ні обладнаним, і це буде величезною загрозою для нашої держави.
Прихід до влади в Білорусі Світлани Тихановської мені здайється малоймовірним. Зважаючи на позицію самого Лукашенка, на зацікавленість Москви мати ослабленого Лукашенка, на незрозумілість того, що станеться з Білоруссю, коли до влади прийде Тихановська чи містер Х, чи мадам Y, Кремль навряд чи допустить такої швидкої і кардинальної зміни ситуації в Білорусі.
Уявіть собі, що це означатиме для самого Кремля... Люди протестують проти фальсифікацій, виходять на вулиці та змінюють владу. Чекайте, а що недавно відбулося з Конституцією Російської Федерації? Хіба це було справжнє справедливе і чесне народне волевиявлення? Звісно, ні. Це була така сама фальсифікація, коли бюлетені заповнювали на капотах машин, пивних бочках, записували по десять разів одне й те саме, кидали в якісь незрозумілі скриньки тощо.
Тож для Путіна зміна влади в Білорусі в результаті масових протестів буде неприйнятною, з точки зору власної ситуації. Тому він зубами триматиметься за Лукашенка, але – за максимально ослабленого Лукашенка, яким можна буде спокійно керувати.
Крім того, навряд чи така м’яка позиція українсько влади щодо подій у Білорусі обумовлена небажанням дратувати Росію. Передусім, зв’язок тут доволі умовний, бо внутрішньополітична ситуація в Білорусі та переговори з Москвою щодо врегулювання ситуації на Донбасі не дуже корелюються між собою.
Тому, скоріше за все, це результат небажання України бути серед тих, хто є найбільш різким, радикальним та антилукашенківським.
Не виключено, що зіграв роль і суто персональний момент: Зеленський, як відомо, зустрічався і спілкувався з Лукашенком – можливо, українському президенту видалося не надто етичним засуджувати Лукашенко одразу після зустрічі з ним та розмов про економічні форуми чи збільшення товарообігу.
Володимир Огризко, дипломат, керівник Центру дослідження Росії, екс-міністр закордонних справ України, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
