Секс із підпілля: чи потрібно школярам знати про одностатеве кохання

Складно уявити, як учителі в українських школах розповідатимуть дітям про одностатеве кохання, якщо багато хто з них родом із "країни, де сексу не було".

школа
Поява книг про одностатеве кохання у наших школах – відгомін прагнення України до Європи / Фото: УНІАН

Мінкульт та Український інститут книги придбали понад тисячу примірників книги "Принцеса + Принцеса: довго і щасливо" – дитячої казки у форматі коміксу на тему одностатевого кохання. І вони вже розповсюджені серед дитячих та шкільних бібліотек по всій Україні.

Її появу оцінювати складно, тому що не зрозуміло, під яким соусом далі подаватимуть тему одностатевого кохання в школах, і яке застосування знайдуть цій книзі.

Якщо її тихо "закопають" у бібліотеках, не показуючи учням (що можливо), то жодних наслідків це мати не буде. Якщо ж вона стане обов'язковою для прочитання, це – зовсім інша історія. Не можу навіть уявити, що будуть розповідати вчителі, і складно припустити, хто і як інструктував їх щодо того, що робити з цією книгою, і як пояснювати дітям тему, яка в ній зачіпається.

Якщо в західних країнах узаконені одностатеві шлюби, то в Україні, навпаки, люди нетрадиційної сексуальної орієнтації – по суті, "в підпіллі".

Україна всіма силами прагне до Європи і поява книг про одностатеве кохання в наших школах є відлунням цього прагнення. У нас намагаються переймати практики європейських країн, але без урахування, що там сексуальна грамотність викладається давно, і не як пропаганда сексу: це – про гігієну, знання свого тіла, розуміння того, що з тобою відбувається, звідки діти беруться. До того ж, у багатьох країнах, де дозволені одностатеві шлюби, діти бачать, що інших дітей до школи можуть привести і два тата, і дві мами. Там ця тема переноситься в дитячу літературу цілком природно.

читайте такожДля чого українським дітям купили книги про "дівчаче кохання"Але в Україні всього цього немає, і книга про одностатеве кохання виглядає вирваною із контексту та дивною для частини суспільства. Ми, як і народи всіх пострадянських республік, виховані в консервативній культурі. У нас "у країні сексу не було". А тому поява подібного видання в школах може бути сприйнята українським суспільством, батьками та вчителями неоднозначно.

Як психолог, я – за свободу вибору: хочеш читати – читай, не хочеш – не читай. Якщо у дитини вже виникають питання про одностатеве кохання, то цілком нормально відповісти їй на них і пояснити, що людина може народитися з гомосексуальністю, як із певним кольором очей або волосся, і вчені вже виявили відповідний ген. Подавати цю тему потрібно так, щоб у дитини зароджувалася повага і прийняття того, що люди бувають різними, а поважати людину потрібно не за те, яка у нього сексуальна орієнтація, а за те, яка вона, які у неї вчинки.

Однак чи будуть в Україні саме так подавати тему одностатевих відносин – велике питання.

В ідеалі на цю тему повинні спочатку говорити законодавчі акти, має відбутися прийняття одностатевих відносин суспільством. А на рівень шкіл згодом мають бути спущені програми, які б навчали сексуальної грамотності, як навчають математиці, граматиці та літературі.

У мене в школі є діти з ДЦП, аутизмом або гідроцефалією, з мовними або генетичними порушеннями. І щороку доводиться проводити просвітницьку кампанію серед інших дітей, доносячи думку про те, що ця дитина хоч і відрізняється від усіх них, але вона така сама, а тому ставитися до неї потрібно з повагою, приймати її, а не тикати в неї пальцем. З людьми, сексуальна орієнтація яких не така, як у більшості – та ж історія.

Саме явище тільки зараз починає знаходити своє відображення в законодавстві різних країн, і на прийняття цього факту може піти і 50 років, і 100. В Україні ж вирішили "почати з кінця" і, в першу чергу, закинути в школи тільки "верхівку айсберга", без азів.

Наприклад, я народилася шульгою. Але за часів, коли я вчилася, в школу не можна було прийти шульгою – це вважалося чимось неправильним, і тому вчителька прив'язувала мені руку, щоб я писала правою. Ви можете уявити, щоб зараз шульзі прив'язали руку? Це звучить як дикість. Шульгів завжди було менше, ніж правшів. А тому висновок суспільства був таким: шульги – неправильні.

Це – паралель із темою одностатевої любові: більшість людей – традиційної сексуальної орієнтації, а, значить, думають вони, меншість можна заклювати тільки на підставі того, що ці люди не такі, як основна маса. Може бути, через 20-30 років таке ставлення до сексуальних меншин буде теж здаватися дикістю, як і ставлення до шульгів 40 років тому.

Марина Романенко, психолог, засновник Академії професійних батьків, спеціально для Главреда

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Популярне
Захід знайшов привід не приймати Україну в НАТО і тримається за ньогоЗахід знайшов привід не приймати Україну в НАТО і тримається за нього Що привіз Зеленський з ПарижаЩо привіз Зеленський з Парижа Два шляхи вирішення конфлікту між Москвою і КиєвомДва шляхи вирішення конфлікту між Москвою і Києвом Нестабільний кремлівський пацієнт спробував нахамити ШтатамНестабільний кремлівський пацієнт спробував нахамити Штатам Байден показав, що загострення буйному кремлівському пацієнту не допоможеБайден показав, що загострення буйному кремлівському пацієнту не допоможе

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Продовжуючи переглядати glavred.info, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності
Прийняти