Якщо в Білорусі зміниться влада, і Олександр Лукашенко піде з посади президента, або, якщо навіть він лишиться, але його позиції послабляться в результаті протестів, на певному етапі це може вплинути на білорусько-українські відносини. Проте ці зміни точно не будуть критичними у короткостроковій перспективі, тому що в перші місяці Білорусь буде занурена у вирішення внутрішніх проблем.
Далі багато залежатиме від української дипломатії, якій доведеться ретельно відслідковувати зміни в Білорусі, а також поведінку Російської Федерації. Адже Росія, користуючись слабкістю Лукашенка або приходом до влади нових людей, точно спробує загнати Білорусь в інтеграційний порядок денний. Тому активність українських дипломатів на білоруському напрямку буде вкрай важливою.
Звісно, до влади в Білорусі замість Лукашенка може прийти кандидат, який має проросійські погляди і зараз виголошує проросійські гасла (білоруські опозиційні лідери налаштовані доволі проросійськи, – Ред.). Однак заковика в тому, що є майже загальнонаціональний консенсус щодо ставлення до незалежності Білорусі та необхідності поступового відходу від Росії.
Цей консенсус насправді дуже впливає на політиків. Яскравий приклад – останні заяви Тихановської: якщо раніше вона говорила про росіян, як про "старших братів", то потім, побачивши, що її заяви викликали відторгнення у населення, цілковито змінила риторику і почала говорити, що Білорусі не потрібна союзна держава.
Отже, опозиційні кандидати справді можуть мати проросійські погляди і перебувати в російській ідеологічній матриці, але вони будуть змушені враховувати настрої білоруського суспільства. Цим, до речі, користується і Лукашенко: з одного боку, він таким чином захищав власну владу, а, з іншого боку, він бачить суспільний запит – "нехай російські "брати" живуть самі по собі" – і намагається відповідати на нього. Тому що навіть авторитарний лідер змушений принаймні частково рахуватися з думкою більшості населення країни, він не може просто плювати на неї. Адже у Лукашенка перед очима чудовий приклад – Янукович, який намагався вчинити по-своєму в Україні, і де він тепер..?
Те саме стосується і Тихановської, і будь-якого іншого опозиційного політика, який може прийти до влади в Білорусі.
Звісно, цей загальнонаціональний консенсус не виллється у потужний масовий протест, як в Україні, але він не дозволить жодному політику довго "гнути свою лінію" та закликати дружити з Росією, бо інакше зрештою все закінчиться вуличними акціями. Тому що більшість білорусів уже "наїлася" цією союзною державою та братанням із росіянами.
Відтак, є надія, що Україна з Білоруссю будуть зближуватися. Однак варто розділяти поняття "зближуватися" і "раціонально співпрацювати". Білорусі вкрай вигідно вибудовувати та розвивати співпрацю з Україною в таких сферах: логістика, військово-технічна кооперація, спільні підприємства з виходом на ринки третіх держав, а, крім того, вихід білоруських компаній на український ринок. Ці магістральні напрямки навіть зафіксовані в урядових документах Білорусі, і такі погляди поділяють що опозиційні політики, що провладні. Тому тут особливого дрейфу чи змін не буде, якщо до влади в Білорусі прийде хтось інший, не Лукашенко.
Проте, щоб отримати подвійну користь від українсько-білоруської співпраці, кожна з країн має дати відповідь на питання – навіщо їм взаємовідносини одна з одною? Потрібно нарешті визначити, що Україні потрібно від відносин з Білоруссю: економічна співпраця, безпекові гарантії (хоча насправді Білорусь і не думає нападати) або розмови про гарні вишиванки і пісні… Саме відсутність чіткої відповіді на це питання є основним гальмом розвитку українсько-білоруських відносин.
Ігар Тишкевич, експерт програми "Міжнародна та внутрішня політика" Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
