Новий закон про спецконфіскацію буде наповнювати кишені олігархів, а не держбюджету

Багаторічний конфлікт між бізнес структурами АІС та DCH, пов'язаний з борговими зобов'язаннями першої перед Укрсиббанк, продовжує набирати обертів. Група АІС раніше звинуватила DCH в рейдерській атаці, а структури DCH, в свою чергу, використовуючи ряд схем, намагаються отримати у власність одночасно і активи АІС, і старі борги перед вище згаданим банком.

Якщо коротко, то в 2007 році кілька ТОВів, які пов’язують з АІС, отримали близько $30 млн. кредиту в "Укрсиббанку", який раніше належав олігарху Ярославському. У 2008 році внаслідок економічної кризи в Україні та світі авторинок рухнув і у позичальників виникли складнощі з поверненням коштів. Проте було перераховано кошти, що складають більш, ніж 90% тіла кредиту. В 2013 році "Укрсиббанк" було визнано потерпілою стороною у справі. Судові процеси між кредитором та боржниками тривали 4 роки, і в 2017 році банк на підставі факторингу, укладеному між "Укрсиббанком" і ТОВ "Українська Металургійна Компанія" (належить олігарху Ярославському) передав на її користь права вимоги до позичальників за Кредитними договорами. Тобто - продав борги. І тут починається найцікавіше. Разом із боргами банк "продав" ТОВ "УГМК" статус потерпілого, що взагалі неможливо – уявіть собі, що вам нанесли травму, ви визнані потерпілим і продаєте свій статус своєму сусідові. Виходить, що усі травми були нанесені йому. Повна нісенітниця, чи не так?

Далі – ще цікавіше. У 2018 році більше 100 об’єктів нерухомості (автосалони, СТО та ін.), що працювали під брендом АІС, але належать різним організаціям, арештовуються. Згідно закону вони були передані АРМА - Національному агентству з розшуку та управління активами, отриманих корупційним шляхом (але взагалі до чого борговий конфлікт до корупції в державних органах). Після цього АРМА завдяки маніпуляціям (несвоєчасне оголошення тендеру на управління активами, втручання посадових осіб в систему реєстрації) зробило все необхідне, щоб об’єктами "АІС" управляла ТОВ "Воздвиженка"… компанія Ярославського. "Конфлікт інтересів?!", - скажете ви. Та звичайно, що так! Але наша з вами думка уже давно нікого не цікавить. Тим паче, якщо йдеться про майно вартістю в мільярди гривень.

Далі, у квітні 2020 року Дніпровський районний суд м. Києва оголосив вирок двом мешканцям Харківської області, які були визнані винними в скоєнні злочинів, передбачених одразу кількома статтями Кримінального кодексу України. Сам по собі вирок, можливо, і не привернув би увагу, якби не той факт, що 2 млрд. гривень ймовірно будуть відшкодовані олігарху Ярославському не з кишень обвинувачених, а за рахунок продажу конфіскованого майна великої кількості підприємств (на разі суд збільшив їх кількість з сотні більш ніж у два рази), які належать різним власникам, які, можливо, мають конфлікт безпосередньо з Ярославським.

Вирок оскаржується в Київському апеляційному суді, але досі невідомо, чи буде апеляція прийнята до розгляду.

Саме тому нікого не здивувало неправосудне рішення Дніпровського районного суду столиці. Не зважайте на те, що воно протирічить ст. 21 та 24 Закону "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів". Адже згідно закону, АРМА мало б усі кошти, перерахувати до держбюджету, проте суддя Дніпровського районного суду м. Києва Мирослава Марченко ухвалила рішення відшкодувати збитки компанії Олександра Ярославського за рахунок продажу арештованих активів. А те, що залишиться – зарахувати у власність держави.

Суддя Марченко, посилаючись на ст. 23 профільного закону про АРМА, фактично зобов’язала Агентство виконати рішення про конфіскацію та реалізувати все майно без погодження з Мінюстом, Мінфіном та Мінекономрозвитку, які мали б визначити, яке майно залишається державі, а яке буде реалізоване на користь постраждалого.

Справа в тому, що таке застосування норм законодавства "Про спецконфіскацію" може стати прецедентом в українському судочинстві і це дуже тривожний та небезпечний сигнал, адже фактично арештовується майно, яке належить третім особам в кримінальному провадженні по звинуваченню підставних фізичних осіб, які ніякого відношення до цього майна ніколи не мали і не мають.

Такі дії явно порушують не лише українське законодавство, практику Європейського суду з прав людини, але й Конвенцію про захист прав людини. Вище вже зазначалося, що апеляційна інстанція може не прийняти до розгляду апеляцію на вирок. І в такому разі це буде прямим порушенням практики ЄСПЛ, яка говорить про те, що особа, до майна якої державою була застосована спецконфіскація, має право на судовий захист та представлення своїх аргументів в суді. А в нашому випадку скаржника навіть не було допущено до участі в судовому процесі, що тривав в Дніпровському райсуді! І це не єдине порушення, адже скаржників позбавили майже усіх процесуальних гарантій. Таких як змагальність, попереднє розкриття обвинувальної справи та навіть можливості бути представленим адвокатом!

Що вже казати про порушення, що стосуються українського законодавства. Неправомірність вироку Дніпровського райсуду полягає в тому, що він прямо порушує статтю 96 Кримінального кодексу України, яка передбачає, що "спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна. Тобто, райсуд фактично поставив інтереси олігарха Ярославського вище державних. І це пряме порушення ст. 96-1 Кримінального кодексу, яка передбачає, що у разі конфіскацій майно спершу має безоплатно перейти у власність держава і не може бути використане для відшкодування збитків потерпілому.

І це ще не все. Дніпровський райсуд нівелював норми ст. 96-2, яка прямо говорить про те, що спецконфіскація не застосовується до коштів та майна, які підлягають поверненню власнику або призначені для відшкодування шкоди.

Таким чином, Дніпровський райсуд фактично ототожнив олігарха Ярославського з державою. Але, якщо державні апетити регламентуються законом, то хто задовольнить апетити Ярославського? Адже, судячи з української практики, немає сумніву, що майно та арештовані активи будуть оцінені низько для того, щоб залишалась чимала маржа, яка б і далі залишала можливість олігарху претендувати на інше майно. Тож, державі взагалі може нічого не "перепасти" після реалізації незаконно конфіскованого майна.

Отже будьте готові, що в разі, якщо ваш сусід не розрахувався з банком за кредит, то колектори прийдуть до вас, щоб конфіскувати та розпродати ваше майно. Бо інтереси олігархів виявляються важливішими за інтереси держави та громадян.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред