Саме культура змагається із наркотиками за час і увагу підлітка, і ми маємо допомогти їй перемогти

Насправді дітей, що спокусилися можливістю виглядати "круто", "по-дорослому" або просто втекти від проблем вдома та в школі – навіть більше. Загальна кількість споживачів наркотиків неухильно зростає, а середній вік – зменшується. Все частіше "продавців" можна зустріти під школами.

У цього явища є свої причини. На жаль, самі по собі наркотики – це лише симптом трьох великих груп проблем: соціально-економічних, сімейних та освітньо-культурних.

Відсутність роботи та перспектив, загальна депресивність регіонів змушують людей шукати розради. Спочатку – в пляшці, а потім у чомусь "міцнішому". Лише офіційний рівень безробіття в Україні сягає 9%, а реальний – в рази вищий.

Ця ж депресивність спричиняє наступну ланку проблем: сімейних. Домашнє насильство – це страшна реальність по всій Україні. У 2019 році було зареєстровано 130 тисяч звернень до поліції, а скільки сімей вирішило "потерпіти і не виносити сміття з хати"? Офіційна статистика каже, що лише 10% жертв насилля доводять справу до заяви.

Коронавірусна криза лише погіршила становище: тепер жертви замкнені в одному будинку із кривдниками, не маючи змогу поїхати ні на роботу, ні до прихистку. Підлітки втікають від страшної домашньої реальності: або фізично, зв’язуючись з поганою компанією, або іншим способом – "чарівною таблеткою", що, як їм здається, робить життя трохи менш нестерпним.

Здавалося б, ось він, вихід! Дайте дітям вихід, зацікавте їх чимось, покажіть їм перспективи – і рівень вживання наркотиків знизиться сам собою. Але тут ми впираємося в третю групу проблем: освітньо-культурний. Школа вже давно не є авторитетом у підлітків, культурна інфраструктура в регіонах не відповідає їх запитам. Що може запропонувати місцевий будинок культури дітям, що можуть мріяти стати ді-джеями, програмістами чи блогерами? З підлітками не працюють на ідеологічно-смисловому рівні, лишаючи їх самостійно шукати хоч якоїсь розради. А її не забаряться "підсунути" наркоторговці.

Навіть у великих містах майже не існує доступної спортивної інфраструктури. У Києві – в столиці! – практично нема громадських стадіонів з відкритим доступом і якісним обладнанням. А вони мали б бути у кожному районі!

Чи є вихід з цього замкненого кола?

Звісно. Він очевидний, але так само очевидно він потребує довгої систематичної роботи, стабільного фінансування та уваги влади до проблем регіонів. Можливо, саме тому країна досі не рухається в його напрямку?

Робота на державному рівні має початися зі створення шкільної і позашкільної системи доступних спортивних гуртків. Діти – різні, але спорт, рухова активність – це їхня природна потреба, що об’єднує їх всіх, незалежно від походження, віку та інших інтересів. Така система гуртків має стати одним з найбільш пріоритетних національних проєктів.

Ця система гуртків має стати частиною загальнодержавного плану розвитку спорту та фізкультури, детального та реалістичного. Уряд мусить визначити, скільки доступних гуртків для молоді має відкритися на кожні сто тисяч населення. Критерієм успішності має стати не якась формальна статистика – а реальний відсоток залученої молоді.

Такі гуртки мають бути дуже дешевими, на рівні кількасот гривень на місяць. Вони мають бути доступними навіть для тих, хто не може дозволити собі навіть таких витрат (або для дітей, яким родина не готова оплачувати жодних занять). Для реалізації цього можна впровадити механізм за прикладом субсидій на комунальні платежі. За такою системою – не покарання дітей, що потрапили в неприємності, а залучення їх до продуктивної активності – успішно долають наркоманію, наприклад, у Польщі чи Ісландії.

Саме культура змагається з наркотиками за час і увагу підлітка, і ми маємо допомогти їй перемогти.

Говорячи про покарання: поліція має активніше займатися безпекою простору від наркотиків та змінювати підхід у напрямку превентивності. Для цього потрібно залучати систему публічного нагляду, камери спостереження тощо. Якщо деякі місця: двори, підземні переходи, пустирі, перестануть бути звичним і безпечним місцем для "закладок" чи випивання, це вже багато в чому оздоровить суспільство.

Проте запобігти проблемі наркоманії можна не місцевому рівні. Районна влада здатна створити матеріальну спортивну інфраструктуру: кожен великий район міста повинен мати великий громадський стадіон з відкритим доступом. Кожен мікрорайон має мати кілька малих таких обладнаних стадіонів. Кожне селище, село, громада повинні мати належну і достатню інфраструктуру залежно від кількості мешканців. Це робота місцевої влади, але вона повинна бути частиною загальнонаціональної стратегії з механізмом контролю. Можливо, частина фінансування, яке спускатиметься громадам з центру, має гарантовано виділятися саме на спортивну інфраструктуру.

Завдання міста та громади має перегукуватися з загальнодержавним: зробити так, щоби публічний простір не асоціювався з місцем, де вживають наркотики. Багато з нас чули про "теорію розбитих вікон": набагато простіше розбити наступне вікно, якщо людина бачить, що кілька розбиті до неї. Охайне, освітлене, чисте місце асоціюється з якісним та спокійним відпочинком, а не з місцем, де можна займатися пияцтвом, або вживанням наркотиків. Людям самим стане соромно робити це в таких місцях.

Гарне освітлення та доглянутий простір – це не лише естетичні критерії. Це й безпека. Міста і громади можуть і повинні дбати про систему публічного нагляду – камери спостереження з розпізнаванням облич тощо. Публічний простір – це справа громади і саме громада повинна дбати про безпеку. Безпечний публічний простір – це частина здорового, а не депресивного регіону.

Крім превенції має існувати і реабілітація. В Україні діє близько 300-500 недержавних реабілітаційних центрів. Більшість з них діє за загальновизнаними у світі методиками. Такі центри є єдиним ефективним і гуманним механізмом, відомим у світі, який дійсно працює на вирішення проблеми. Тому громади повинні усіляко сприяти таким центрам, шукати механізми їх заснування і фінансування тощо.

У в’язницях мають сидіти не наркомани – вони вийдуть звідти такими ж хворими людьми, що не бачать надії. Там мають бути наркобарони і "криша" наркоторгівлі.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред