Північний потік-2 у будь - якому випадку буде добудований - інших варіантів тут бути не може.
Для Німеччини це ключовий проект, який по суті дозволяє їй стати найбільшим газовим хабом на європейському континенті. Тому природно, його будівництво будуть просувати і далі (не рахуючи того, скільки грошей вкладено, скільки компаній задіяно і скільки створено робочих місць).
При цьому я не виключаю можливого введення регуляторних обмежень, які, в даному випадку будуть вторинними. Адже ми вже бачили, як діяли регуляторні обмеження щодо OPAL, продовження першого Північного потоку, який йде територією Німеччини та Чехії. Тобто надалі, якщо санкції продовжуватимуться, війна за будівництво СП-2 перейде в юридичну площину.
Північний потік-2 - від початку суто політична маніпуляція, в якій немає економічної логіки. В даному випадку ми говоримо про зміну труб, тобто логіки в заявах про збільшення залежності Європи від російського газу в залежності від зміни маршруту, немає - якщо газ з Росії в Європу йде по території України, то ця залежність теж нікуди не дівається.
Читати такожМільярдні збитки і "питання життя і смерті": що чекає Україну після запуску СП-2Для України закінчення будівництва і запуск Північного потоку-2 - це серйозна проблема, адже тоді ми випадаємо з логіки європейського газового ринку. І займати "страусину позицію" або чекати того, що Штати прикриють нас політично, я б не став. Тому що в будь-якому випадку Сполучені Штати вирішать свої геополітичні проблеми і з Берліном, і з Москвою, і з Пекіном. Тиск США на Німеччину в першу чергу пов'язаний з бажанням здобути Москву в якості союзника по боротьбі з Китаєм. І оскільки Москва поки мало до цього прагне, саме звідси і бере початок свистопляска навколо Північного потоку-2, який став вельми зручним важелем для цього тиску.
Якщо вдасться врегулювати політичні відносини між Києвом і Москвою, то Україна може розраховувати на статус не великого східноєвропейського газового хаба. В іншому випадку це не спрацює, бо європейський споживач буде обирати маршрут, який економічно доцільніше.
Проблема для нас якраз в тому, що чисто економічно газ, що йде по українському напрямку з урахуванням транспортування є дорожчим, ніж його доставка по СП-2. І тоді Україна втратить щонайменше половину від того, що має сьогодні - тобто доходи ГТС України, які цього року сягали $1,7 млрд, впадуть щонайменше вдвічі.
Відповідно, першочергове завдання України - створити собі конкурентні переваги для боротьби за Європейського клієнта. Але поки ми працюємо виключно політичними інструментами, повністю ігноруючи економіку. Хоча ми можемо використовувати існуючі газові сховища, щоб забезпечувати газом себе, і також бути газовим буфером для ЄС. Але для цього необхідне схвалення всіх сторін - як Газпрому, так і європейських компаній.
Іншими словами, Україні потрібно бути таким собі енергомостом, з чого, можливо, може початися врегулювання відносин між Україною і Росією. Як свого часу таким мостом міг бути міжнародний газотранспортний консорціум, про який вже багато хто встиг забути.
Валентин Землянський, директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин НАН України, експерт з питань енергетики, спеціально для Главреду