Рада ратифікувала меморандум про взаєморозуміння між Україною та Євросоюзом і Кредитну угоду про виділення макрофінансової допомоги в розмірі 1,2 млрд євро.
Прийняття законопроекту багато хто назвав торгівлею суверенітетом, але торгівля суверенітетом - це коли ви зобов'язані виконувати взяті на себе зобов'язання. Я ж бачу ситуацію з кредитом ЄС інакше.
По-перше, ми беремо на себе купу різних зобов'язань, але не обов'язково їх виконуємо. По-друге, нас ніхто не примушує виконувати що-небудь, ми самі на все погоджуємося. Як людина, що приходить в банк, погоджується на умови запозичення, але не втрачає свій суверенітет як фізичної особи. Навпаки, він ухвалює суверенне рішення про отримання кредиту на певних умовах. Зрештою, він може його не брати, якщо ці умови його не влаштовують. Те саме і тут, тому я не бачу в цьому ніякої втрати суверенітету.
600 мільйонів ми вже отримали без будь-яких умов. Ще 600 мільйонів ми не факт, що отримаємо. Це приблизно та ж історія, що і з кредитами МВФ, де в рамках програм ми отримуємо 50-55% від тих сум, які нам попередньо були заявлені. Причина в тому, що одні умови ми виконуємо, а якісь нам з політичних причин не вигідні.
Читати такожВерховна Рада схвалила позику в 600 млн євро від Євросоюзу в обмін на реформиТому говорити про втрату суверенітету можна було б, якби тут були примушуючі силові структури, які змушували б нас прогинатися і виконувати ці умови.
Але будемо відверті - рішення, які ухвалює влада, часто дуже далекі від зобов'язань, які ми беремо на себе як позичальники. Не вигідно було уряду Гройсмана підвищувати ціну газу для населення, він її і не підвищував (а тому і не було кредиту МВФ). Впала ціна на ринку газу - ми погодилися прирівняти її до імпортного паритету. Якщо ціна знову піде вгору, не здивуюся, якщо влада знову згадає про спецзобов'язання.
Суверенітет - це занадто складна штука, яку підірвати вкрай складно. Тому те, що було прийнято - це, скоріше, суверенна афера, бо ми знову дуримо кредиторів, які дають нам гроші під зобов'язання, яких ми не виконуємо.
Причому робимо ми це систематично, бо робимо те ж саме, що і бідний громадянин, який йде і позичає гроші у різних структур для того, щоб віддати раніше взяті борги. Тобто українська влада - швидше, недбалий позичальник, ніж продавець суверенітету.
Олег Пендзин, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу, спеціально для Главреду