Зустріч Байдена і Путіна має відбутися протягом найближчих трьох місяців. І Путін тут виступає у ролі «нареченої», тоді як «першою скрипкою» будуть американці. Судячи з анонсів американської сторони, тема України буде в цій розмові далеко не ключовою, але вона підніматиметься серед інших питань. Головним пунктом переговорів американського і російського лідерів стане стратегічна рівновага (озброєння). Оскільки Байден не поспішає зустрітися з Путіним протягом найближчого тижня-двох, не зважаючи на ескалацію ситуацію на сході України, значить, до цієї зустрічі ситуація на Донбасі особливо не зміниться.
Нам не варто очікувати від цієї зустрічі якоїсь «зради» чи серйозних зрушень, тому що позиція Вашингтону щодо України незмінна.
Не варто дивуватися, що Путін і Байден говоритимуть «про Україну без України»: так відбуватиметься не вперше. Певно мірою ми самі винні у такому ставленні до нас, бо не маємо власної лінії – ми лише просимо когось про щось, а своєї гри не ведемо жодної. Така наша реальність – ми можемо її не визнавати, але вона існує.
Читайте такожТільки застосування Росією Іскандерів змусить Захід допомагати УкраїніКрім того, у США є стратегічна лінія щодо Росії, і вона теж залишається незмінною: вона не зміниться після зустрічі Байдена і Путіна, вона не змінюється навіть у залежності від того, хто в Штатах при владі – республіканці чи демократи. США по відношенню до Росії ведуть політику стримування, обмеження й тиску із локальними елементами діалогу з певних питань.
Україна – елемент цієї політики, тож, відповідно, її ніхто «не здасть» Росії. Байден і Путін можуть досягнути домовленостей щодо України, але це буде в певних рамках. Адже у американців є чітка позиція щодо нас, і вона в корені відрізняється від російської позиції. Важко уявити, як можна наблизити американську і російську позиції, якщо вони настільки різні. Зокрема, американці кажуть, що росіяни – агресори, а росіяни наполягають, що вони – визволителі, знайти компроміс і написати через дефіс «агресор-визволитель» неможливо, хтось має відмовитися від власної позиції.
Втім, те, що Байден не здасть наших інтересів на зустрічі з Путіним, жодним чином не вирішує нашої проблеми, бо загрозу нашій національній безпеці становить збереження статус-кво на лінії розмежування та Донбасі взагалі. Адже, окрім втрат, яких зазнає Україна – смертей, трагедій та зламаних доль десятків тисяч людей з обох боків, вона ще й виснажується. Допоки ми чекаємо зустрічі Байдена і Путіна ситуація для нас погіршується, а не стоїть на місці.
Що може статися після зустрічі Путіна і Байдена? Імовірність того, що вся та зброя, яку стягнули з обох боків, таки почне стріляти, існує, але вона невелика – не більше 3-5%. Такий сценарій може реалізуватися, тільки якщо станеться якась провокація – чи то спланована, чи то спонтанна.
Судячи з того, що у наших основних спікерів змінилася риторика (і Кулеба, і Данилов уже почали говорити, що Росія не буде наступати, водночас РФ запевняє, що вона й не планувала вторгнення), все йде до того, що Зеленський із Парижа 16 квітня привезе нам деескалацію та почнеться пом’якшення і ситуації на Донбасі, і інформаційного супроводу цих подій. Адже зараз інформаційна кампанія набагато інтенсивніша, ніж загострення, яке насправді відбувається на сході України.
Виникає питання, якою тоді була мета накопичення військ уздовж російського-українського кордону. Схоже, Росія прагнула зацікавити, привернути увагу Байдена та добитися прямих переговорів Путіна із ним.
Читайте такожЯк Захід руками України втихомирюватиме РФДля Росії ця зустріч надзвичайно важлива, бо ситуація для неї склалася непроста. Хоча російська влада і намагається усіляко мінімізувати негативні наслідки від санкцій, але все одно вони її душать, а Росія – не настільки багата і успішна країна, щоб, будучи під санкціями, що більше погіршувати для себе ситуацію. Тому Москві потрібно хоча б частково відновити діалог зі Штатами, адже без відновлення діалогу з американцями Європа на це теж не піде.
Щодо Байдена, то він, з одного боку, говорить, що вважає Путіна «вбивцею», а з іншого – пропонує зустрітися. Але така вже велика політика – цинічна, груба, жорстка, тож цьому не варто дивуватися.
Від початку цієї величезної інформаційної кампанії, що триває більше місяця, ніхто не був зацікавлений у тому, щоб розпочати на території України велику війну. «Бряцання зброєю» з усіх сторін були суто демонстративними кроками, які в певний момент вийшли на рівень, коли почали викликати деякі острахи та побоювання.
Павло Рудяков, експерт із питань міжнародної політики, директор інформаційно-політичного центру «Перспектива», спеціально для Главреда