Успіхи української влади в процесі врегулювання конфлікту на Донбасі за 2020 рік – скромні. Практично нічого з того, про що лідери "нормандської четвірки" домовилися під час зустрічі в Парижі в грудні 2019-го, за рік так і не було виконано: Росія, як і раніше, наполягає на повному виконанні Мінських угод, Україна – шукає можливості цього не робити.
Втім, Зеленський домігся відносного миру, який так-сяк із 27 липня тримається: так, він порушувався, але кількість обстрілів і жертв суттєво скоротилася. Але загалом ситуація на Донбасі заморозилася, мінський процес – «завис», а ідея Володимира Зеленського про початок роботи переговірників у будапештському форматі поки що залишається просто словами.
Військові експерти поділилися з Главредом прогнозами про те, що в 2021 році може чекати на Донбас, чи є надія на прогрес у процесі врегулювання конфлікту, а також чи може Україна розраховувати на допомогу зовнішніх гравців: США, Великобританії, Німеччини, Туреччини та інших.
Україна чітко рухається за сценарієм, розробленим РФ і раніше успішно реалізованим у Молдові. Зрештою Донбас стане чимось схожим на Придністров'я, яке служило фактором дестабілізації і ослаблення Молдови для приведення до влади проросійських політиків. Так і вийшло. Саме такий сценарій буде реалізований і в Україні. Про це, зокрема, говорить стрімке повернення «колишніх», які один за одним підключаються до владної обойми і починають займати керівні посади.
Разом із тим, передумов для ескалації збройного протистояння на сході України немає. У всякому разі, наступного року. В кращому випадку, ситуація залишатиметься в такому ж невизначеному вигляді, як і в останні місяці 2020-го – ні війни, ні миру. У гіршому, Україна оголосить про вихід із мінського процесу, що зруйнує антипутінську коаліцію в Європі, після чого в короткі терміни будуть скасовані санкції і суттєво знизиться рівень підтримки України.
Було б чудово, якби США щодо України і Донбасу займали більш активну позицію. Але до влади в Штатах прийшов президент-демократ, а саме за часів президентства Барака Обами, представника Демпартії, Білий дім демонстрував відстороненість у вирішенні українського питання. Тому при Байдені не варто особливо розраховувати на зміни на краще в позиції Сполучених Штатів. Не варто особливо покладатися і на Великобританію: вона залишається найбільш відданим союзником США і, швидше за все, буде наслідувати приклад Вашингтона.
Викликає стурбованість і майбутня невизначеність в Німеччині: не ясно, хто стане новим канцлером, а на тлі фінансово-економічної кризи серйозно збільшують свій вплив німецькі бізнес-кола, які зазнають великих втрат через антиросійські санкції. На Туреччину Україні теж не варто покладатися. Так, Туреччина завжди говорила, що не визнає анексію Криму, але на тлі турецького підйому в Анкарі можуть вирішити, що Крим – це не Росія, але й не Україна.
Виконання "Мінська-2" не дає можливості вирішити проблему Донбасу, тільки окремі тактичні завдання, тому процес врегулювання продовжить топтатися на місці. Можливо, відбудеться ще один обмін полоненими, стане менше обстрілів, але суть залишиться та ж сама. Адже сама формула "Мінська" не дозволяє повноцінно повернути Донбас під юрисдикцію України.
І Німеччина, і Франція втомилися не тільки від процесу, що розтягнувся на шість років, але й від відсутності альтернативи запропонованої Путіним моделі. Єдиний шанс вирішити проблему – запропонувати альтернативу: створити новий широкий формат переговорів, де сторони, в рамках вирішення глобальних проблем, зможуть обговорювати і питання Донбасу – разом із Іраном, Сирією, світовим тероризмом тощо. Допоки Київ не сформулює альтернативу, це може тривати нескінченно.
Росія часу даремно не втрачатиме – вона діятиме за двома напрямками: посилюватиме свій вплив на ОРДЛО (економічний, політичний, інформаційний, кадровий) і на політику України, підтримуючи проросійські партії, які в разі дострокових парламентських виборів суттєво посилять свої позиції, що згодом створить ґрунт для перемоги проросійського кандидата на президентських виборах.
Від США і Великобританії в 2021 році ми можемо очікувати активну політичну і дипломатичну підтримку. Звучатимуть вимоги до Росії про необхідність врегулювання ситуації на Донбасі, повернення Криму, можливо, будуть додаткові санкції. Однак такий формат допомоги не зіграє вирішальної ролі в нашому протистоянні Росії. З Туреччиною і Ердоганом слід бути обережними: вони самі дуже зацікавлені в Криму. Київ може намагатися діяти спільно з Анкарою в питанні повернення Криму, але це не той гравець, який буде підтримувати Україну в її протистоянні Росії.
Якщо станом на кінець 2020 року конфлікт на Донбасі був заморожений, то в 2021-му відбудеться суперзаморозка. Всі компроміси з боку України вичерпані, а з боку Росії компромісів не було й не буде – вона наполягає на виконанні «Мінська». Шляхів вирішення конфлікту два: поганий – вихід із Мінських домовленостей із заявою про неможливість їх виконання; дуже поганий – виконання «Мінська» в повному обсязі, а потім входження України до складу союзної держави (або що там нам запропонує Путін).
Тому конфлікт на Донбасі залишиться на стадії замороженого конфлікту з одностороннім припиненням вогню (ми не стріляємо, противник стріляє). Росія за першої ж можливості посилюватиме обстріли, на що вона вже недвозначно натякає, застосовуючи артилерію калібру 122 мм. Жодної більш оптимістичної перспективи поки що немає.
Сподіватися на США зараз – остання справа. Києву варто побоюватися адміністрації Байдена набагато більше, ніж адміністрації Трампа. У Демпартії США занадто багато інтересів в Росії, тому Україну можуть просто здати Кремлю. Якщо при Трампі Україні дали летальне озброєння, розширену програму військово-технічної допомоги, $250 млн на рік і статус постійного партнера НАТО, то при демократі Обамі ми втратили Крим, почалася війна на сході України, і особисто Обамою було накладено вето на постачання нашій країні летального озброєння... І зараз, судячи з людей команди Байдена, на керівні посади повертається майже вся адміністрація президента Обами.
В даний момент Великобританія – наш промінчик надії. Британці зацікавлені в тому, щоб Україна залишалася в їх сфері впливу, щоб можна було влаштувати тут буферну зону. Це шанс, що нас не кинуть один на один із Росією. Позицію Берліна після відходу Меркель складно прогнозувати. Якщо до влади в Німеччині прийдуть промисловці-капіталісти, вони будуть шукати шляхи співпраці з РФ і зняття санкцій, а Україну просто спихнуть на відкуп Москві. Туреччина сьогодні вирішує питання щодо Криму активніше, ніж Україна. Остання промова Ердогана в ОБСЄ вражала: за Крим він бився, як за власну територію. У Туреччини – свої інтереси, і Крим їй потрібен як плацдарм, щоб тут зачепитися і штовхати в Європу свої товари через Україну.
Таким чином, сподіватися на те, що конфлікт на Донбасі може бути врегульований у 2021 році, не варто – ця історія надовго. У найближчій перспективі ситуація не вирішиться на нашу користь і в справедливому контексті.
Жоден переговорний формат не зможе привести до відновлення миру на Донбасі і територіальної цілісності України – ні «Мінськ», ні будапештський формат, про який так часто говорить влада. Є лише два варіанти вирішення проблеми Донбасу: або Україна здається і лягає під Росію (Захід ставиться до цього позитивно, оскільки втомився від буцання з Росією і хоче торгувати з нею), або відбувається заморозка ситуації в її нинішньому вигляді.
Глибоко переконаний, що вирішення проблеми Донбасу лежить виключно в площині наших військових зусиль: ми повинні відвоювати свою територіальну цілісність і незалежність. Адже досягнення миру зараз у будь-якому випадку передбачатиме повернення України в лоно Російської імперії, і більше нас звідти вже не випустять. А всі ці формати і переговори – дурниця. Допоки Росія вважає Україну своєю територією, своїм осколком, вона буде за нас битися. Ми теж повинні битися, інших варіантів немає.
Нам нізвідки чекати допомоги, і немає причин покладатися на допомогу ззовні. Та й від кого вона може прийти? Від Великобританії? Британія не настільки сильна і могутня, щоб "взяти під крило" Україну. Від Заходу? Захід наполегливо підштовхує Україну в обійми Туреччини, що абсолютно не тішить, оскільки Туреччина ніколи не приховувала своїх планів із відновлення могутності в рамках Османської імперії. Не може тішити перспектива вийти з обіймів однієї імперії і одразу ж потрапити в обійми іншої.
Набагато доцільніше для України об'єднатися з традиційними європейськими старими і молодими демократіями: Польщею, Словаччиною, Литвою, Латвією, Естонією тощо. Із цими партнерами ми знайдемо більше взаєморозуміння, і вони не будуть дивитися на нас, як на здобич, яку можна включити в рамки своєї відроджуваної імперії. Усі вони, як і ми, хочуть мати максимум захисту від імперських домагань, у першу чергу, з боку Росії.
Тож у 2021 році проблема Донбасу не буде вирішена. У кращому випадку у нас збережеться заморожений конфлікт із періодичними обстрілами, в гіршому – Україна повністю втратить свій суверенітет. Останнє залежить від того, як поведе себе патріотична частина населення. В Україні дуже багато людей пройшли війну – патріоти знову візьмуть до рук зброю, якщо знадобиться.