Акція на підтримку Сергія Стерненка під Офісом президента, збитки від якої попередньо оцінюють у 2 мільйони гривень, запам’ятається не влучними лозунгами та сформульованими до влади вимогами, а погромами. Саме тому переважна більшість відомих політиків намагаються якомога подалі дистанціюватися від цієї події: акція виглядала аж надто одіозною, тож ніхто не хоче асоціювати себе з нею.
Хто саме з політиків був організатором цього дійства, достеменно не відомо. Але ні для кого не секрет, що значна частина структур, які виступали організаторами акції (зокрема, рух «Ні капітуляції» та інші), так чи інакше пов'язані з колишнім президентом України Петром Порошенком. Проведення подібних акцій цілком вписується в загальну стратегію Порошенка та його соратників по делегітимації чинної влади, аби потім використати цей аргумент і вимагати дострокових виборів.
Читайте такожУкраїна перетворюється на країну переможної анархіїТа, схоже, щось пішло не так, і акція відбулася не так, як планувалося. А тому прив'язуватися до неї, з політичної точки зору, стало невигідно. З цієї причини представники Європейської солідарності масово засудили методи, які використовувалися на цій акції, зокрема, вандалізм.
Крім того, ні для кого не секретом, хто протягом останніх двох років використовував свої інформаційні ресурси з метою просування ідеї про те, що Майдан неминучий, і повстання не за горами…
Тож тепер, судячи з повідомлень в інфопросторі, організаторами цих акцій начебто є або якісь маловпливові політики, або взагалі не політики, хоча вона точно мала політичні підстави. Але охочих серед політиків узяти на себе відповідальність за неї не знайшлося...
Цілком очевидно, що й наслідки акції під ОПУ будуть не такими, як сподівалися організатори. Передусім погроми не надто добре позначаться на перспективах даного протесту на підтримку Стерненка. Адже, виходить, що цей рух одразу почав радикалізуватися, що робить його неприйнятним для дуже багатьох потенційних учасників.
У підсумку дискусія про необхідність звільнення людей, через що й збиралася акція, перетворилася на обговорення припустимості або неприпустимості методів цього протесту. Сам Стерненко на цьому тлі відійшов на другий план. Втім, не зрозуміло, як учасники акції уявляли собі це звільнення? Вони думали, що Зеленський їх почує і підпише указ про звільнення? Але ж це було б порушенням усіх норм та перевищенням повноважень, тобто рішення про звільнення було б абсолютно незаконним.
Зараз говорити про те, що подібні акції якимсь чином допоможуть Стерненку, взагалі не доводиться. Стерненко в цій історії відійшов на задній план. Він перетворюється на символ, жертву режиму, людину, довкола якої відбувається мобілізація невдоволених, але практичної користі для нього не буде ніякої.
По відношенню до протестувальників, навіть не дивлячись на їхній вандалізм, правоохоронці діяли доволі м’яко. З точки зору державницьких та юридичних підходів, з боку влади було неправильним дозволяти учасникам акції влаштовувати ці погроми. З іншого боку, якби реакція на дії учасників акції була б жорсткою, наприклад, якби їх спробували розігнати, це було б сприйнято як початок репресій.
Тож суто з політичної точки зору, влада дала змогу протестувальникам показати себе з ненайкращого боку і буде використовувати це за будь-якої нагоди.
Суто технологічно ця історія дуже нагадує захоплення Капітолію в США. Але – яка країна, таке й захоплення Капітолію... Технологія дуже схожа: дати можливість натовпу показати себе не з найкращого боку, аби потім використати це, щоб, з одного боку, розколоти політичних опонентів, а з іншого – маргіналізувати цей рух. Такі аналогії напрошуються, але жодних фактів та матеріальних підстав наполягати на тому, що це була провокація з боку влади, немає. Бо головне, що самі протестувальники не кажуть, що це була провокація, і що вони проти подібних засобів боротьби. Вони навпаки вважають, що це нормально, чим заганяють себе в глухий кут.
Петро Олещук, політолог, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціально для Главреда