Комікс на тему одностатевого кохання «Принцеса + Принцеса: довго і щасливо", яку закупив Мінкульт і розіслав у шкільні бібліотеки, нібито розрахована на дітей віком від п'яти років. Але в такому маленькому віці діти, як правило, ще не усвідомлюють, що таке одностатеві стосунки, і питань про це не ставлять. Подібні теми починають цікавити їх у 13-16 років – коли дитина починає усвідомлювати себе особистістю, і у неї ормуються сексуальні та гендерні переваги. Тому подавати цю тему маленьким дітям від п'яти років – дурна затія.
Відповідь на питання про те, для чого ж Мінкульт закуповував для шкіл такі книги, проста. Напевно, під цю ідею був отриманий грант від західних структур і благополучно «освоєний». Адже у нас в країні божевільний вау-захват перед грантовими програмами, навіть тими, в яких немає сенсу і від яких немає користі.
Читати такожДля чого українським дітям купили книги про " дівчаче кохання"Я – не проти ЛГБТ-спільноти і спокійно ставлюся до подібних проявів. Але у всьому має бути раціональне зерно та логіка, всьому свій час. Чи потрібно говорити з дітьми про ЛГБТ? Безумовно, потрібно. Тому що це – реальність: такі люди існують, і нічого страшного в цьому немає. Припустимо, мої діти, в тому числі молодша донька 9-ти років знає, що є такий феномен, і для неї це не виглядає сенсацією, як і не створює проблем.
Гендерні питання пов'язані з усвідомленням людиною самої себе і того, ким вона є. І цей процес усвідомлення відбувається, починаючи з підліткового віку і до нескінченності. Тобто людина і в 30-40 років може усвідомити свій реальний гендер.
Дітям потрібно пояснити феномен, завдання школи – підготувати людину до дорослого життя. А оскільки таке явище зустрічається в дорослому житті, то і пояснення має бути надане. Рівно так само в школі має даватися пояснення сексуальних відносин і гендерних проблем.
Однак Україна в цьому плані – абсолютно дика країна: люди не вміють ні спілкуватися, ні формулювати свої життєві цілі, ні складати своє розуміння гендерних установок.
Читати такожСекс з підпілля: чи потрібно школярам знати про одностатеве коханняУ будь-якому випадку, ця тема повинна подаватися з розумінням особливостей менталітету і традицій нашого суспільства. Тому що бездумне імплантування різноманітних програм, характерних для Західної Європи і США, може бути навіть шкідливим для українського суспільства, більш консервативного, а в багатьох аспектах навіть примітивного і варварського. Тому повинен бути ретельно продуманий адаптаційний період.
А школярам подібні теми повинні пояснюватися своєчасно – у підлітковому віці, коли діти починають задаватися такими питаннями, а у когось трапляється і перший сексуальний досвід. Тоді це мало б якесь пояснення і логіку. А в 5-річному віці сексуальність дітей якщо і пробуджується, то вже точно не на рівні осмисленості.
Втім, думаю, через появу в українських школах книги про принцес, не потрібно навіть напружуватися. Ця історія не отримає продовження. Хтось благополучно «освоїв» грант, видавець заробив, Міністерство – теж трошки, а якась «грантоїдська» організація благополучно відзвітувала про отримання книг школами.
А далі все буде, як завжди: книжки осядуть у шкільних бібліотеках, де їх ніхто шукати і читати не буде, тільки вчителі, або хихикаючи, або обурюючись, погортають їх. На цьому все і закінчиться.
Тим більше, що самі діти перестали читати. Наприклад, у класі, де вчиться моя менша дочка, діти принципово не хочуть читати. Вони мислять картинками, і всю інформацію їм потрібно подавати через відео.
Наша держава апріорі нездатна проводити будь-яку осмислену політику, тим більше, в таких тонких сферах, як сексуальні та гендерні питання. Тому я думаю, що ця історія з коміксом не приведе ні до чого – його закупили "для галочки", щоб хтось наступного року зміг претендувати на ще один грант, ще одну лінію фінансування…
Юрій Романенко, керівник політичних програм Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреда