Китай ніколи не прислухався до порад розвинених країн. Не влазив у кредити. Замість цього, вони дивилися за допомогою яких інструментів розвивалися західні країни і брали їх на озброєння.
Ось наприклад - Китай взяв західну «дипломатію канонерок» і на її основі створив більш цивілізовану форму - «дипломатію боргової пастки». Вони самі вирішили стати кредиторами.
Суть така ж, як це робила ще Ост-Індська компанія. Іншим державам вони люб'язно пропонують дати кредит під будівництво інфраструктурного проекту. З умовою, що проект будуватиме китайська компанія. При необхідності пропонують хабарі.
Сама схема просто геніальна. Держава отримує кредит, але реальних грошей їй ніхто не дасть. Гроші навіть не залишають територію Китаю і вони відразу перераховуються на рахунок китайського підрядника.
Читати такожСША vs Китай: хто впливатиме на Україну в 2021 роціТак, для Китаю - це експорт і по суті через такі кредити вони збільшують експорт товарів і послуг з країни. І оскільки такі проекти виконують держкомпанії, то гроші з китайського Держбанку перетікають в китайську держкомпанію. При цьому боржником є не сама компанія, а країна, яка взяла гроші в кредит.
З першого погляду, угода виграшна. Китай отримав експортне замовлення. І держава, яка взяла гроші в кредит - інфраструктуру, на яку у неї раніше грошей не було.
Проблеми можуть виникнути пізніше. Гроші ж потрібно повертати. І якщо у держави починаються труднощі з виплатою, то Китай може зажадати певних поступок. Наприклад, передати їм проект в довгострокову оренду за символічну плату, років на 100. Або відкрити ринок для китайських товарів. Або забезпечити доступ китайським компаніям до держконтрактів. Або дати дозвіл на видобуток сировини.
Загалом, країна-боржник, сама того не розуміючи, потрапляє в залежність від кредитора. Тому її і назвали "дипломатією боргової пастки".
Так Китай, поступово підім'яв під себе Африку, Латинську Америку, Азію, навіть Європу. Та й проект "Один пояс - один шлях" - це так само продовження цієї дипломатії.