Говорячи про те, чому не трапилася та сама дорожня карта про створення союзної держави Росії та Білорусії, якою багато лякали перед зустріччю Лукашенка й Путіна в Сочі, слід зазначити одне: ще не вечір. Ця зустріч мала занадто багато непублічних моментів, і дуже багато залишилося за кадром.
Цілком очевидно, що російська сторона не відмовилася від ідеї союзної держави. Однак із боку Лукашенка наполегливо звучить контраргумент: "Куди поспішати? Адже якщо я втрачу владу, впаде Білорусь, а наступною за Білоруссю впаде і Росія".
Можна не сумніватися, що мова йшла про союзну державу і про борги Білорусі перед Росією. На тлі 40 мільярдів доларів боргів 1,5 мільярда, які Путін вирішив виділити Лукашенку – це сума, яка потрібна, щоб підтримати стабільність, але не більше того.
Далі діалог між Москвою і Мінськом буде проходити в більш жорстких тонах – буде менше поцілунків й більше прагматизму в цих відносинах.
Лукашенко вже давно зрозумів, що в Москві не горять великим бажанням продовжувати його політичну кар'єру. Він прекрасно розуміє, звідки росли ноги у багатьох білоруських опозиціонерів – вони, швидше, були афільовані з Москвою, ніж із Заходом.
У будь-якому випадку, поки що можемо зробити наступні висновки.
По-перше, режим Лукашенка встояв.
По-друге, за економічну стабільність Лукашенко буде змушений піти на певні поступки і виконувати Російські вимоги. Які – ми ще не знаємо. Але 1,5 мільярда Путін дав не просто так – згадайте історію з Януковичем.
Читати такожЛукашенко підпише в бункері Путіна принизливий світВ-третіх, абсолютно очевидною стала перспектива початок кінця епохи Лукашенка.
Після цієї зустрічі поведінка білоруських силовиків і режиму Лукашенка щодо протестів не зміниться. Лукашенко намагатиметься лавірувати. На більш жорстке придушення він піде тільки в тому випадку, якщо відбудеться радикалізація протесту, тобто якщо він отримає карт-бланш на посилення насильства. Всього того, що ми бачили в перші дні білоруських протестів, вже не буде. Лукашенко усвідомив помилку, а також зрозумів, що істотно програє в інформаційній боротьбі. І утримати владу в своїх руках – це одна справа, але зовсім інша – руйнування образу народного президента, який широко йшов на експорт.
Тож якщо протести будуть в режимі "недільних бродилок", то Лукашенко не піде на їх жорстке придушення.
Підсумовуючи все вищесказане, думаю, що на тлі того, що відбувалося в Білорусі в серпні після президентських виборів, Лукашенко підсумками зустрічі з Путіним повинен бути задоволений. Тому що все могло обернутися для нього куди гірше. Однак, якщо судити про підсумки цієї зустрічі з позиції Лукашенка, яким він був рік тому, у нього є приводи для невдоволення. Але Лукашенко прекрасно розуміє, що перед ним маячить перспектива пониження на посаді – з голови колгоспу до головного агронома.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру Третій сектор, спеціально для головреда