Цілий день знову читаю про Навального і що у його штабі відмовилися змінювати на мапі приналежність Криму. Начебто це якась значима подія.
Насправді, це не має особливого значення. Ми повинні раз і назавжди забути про те, що хтось нам щось віддасть просто так. Цього не буде за "найкращого російського президента", бо так просто не може бути.
Єдиний механізм повернення українських територій - відповідна спецоперація, яка, звісно, може бути проведена лише за сприятливих умов. Але головне - треба бути до неї готовими. Інших шляхів немає і не може бути.
Підготовка, окрім, звісно, самого плану спецоперації, має передбачати підготовку армії, стан ВПК, міжнародну підтримку та взаємодію.
Останнім часом всі ці аспекти відішли на периферію інформаційного простору, тому може скластися враження, що за останні два роки жоного прогресу у цих напрямках не спостерігається, хоча я думаю, що тут швидше можна говорити про спадковість і розвиток попередніх тенденцій, аніж про їхнє заперечення.
Читайте такожЧерез воду для Криму Росія продовжить шантажувати Україну вторгненнямЗагалом, як на мене, то нормальна держава починається у той момент, коли лінія в аспекті національної безпеки, оборони жорстко визначається національними інтеерсами і просувається у визначеному напрямку незалежно від політичного бекграунду.
Насправді, те, що зараз менше говорять про обороноздатність, не означає відсутність кроків у цьому напрямку.
За інформацією Міноборони підготовлено проект реформи грошового забезпечення армії із можливістю підвищення виплат.
У вересні минулого року затверджена Стратегія національної безпеки. Деякі цікаві процеси відбуваються і в "Укроборонпромі", де у у грудні наглядову раду очолив В. Горбулін. Як на мене, це важливе рішення для спадковості рішень та підходів. У самому концерні тривають серйозні перевтілення.
Найважливіше, все нових обрисів набуває взаємодія України та НАТО. Україна не тільки отримала статус партнера Альянсу з розширеними можливостями, а й провела спільно з ним у вересні 2020 широкомасштабні навчання. На поточний рік також заплановано участь української армії в 8-ми міжнародних військових навчаннях. Допомога в сфері оборони з боку США теж зростає.
Звісно, цього всього недостатньо, і це - лише початок. Загроза подальшої ескалації з боку Росії нікуди не дівається. Які би там процеси у політиці не відбувалися, вона у віддаленій перспективі лишатиметься ворожим для України утворенням та сусідом, від якого можна чекати лише розширення або вгамування агресії. Це просто звичайний факт, який необхідно враховувати, і вибудовувати власну стратегію, виходячи з цього факту.
І хто би не очолював у майбутньому Україну, він муситиме виходити з трьох основних факторів: армія, ВПК та дипломатична підтримка партнерів. Із перспективою ще глибшого занурення України у процеси Атлантичної взаємодії. От це - важливо.