У спробах врегулювати ситуацію на Донбасі і протистояти агресії Росії Україні в 2021 році не варто беззастережно покладатися на допомогу ззовні. Адже одним зовнішнім гравцям через власні проблеми буде не до українських проблем, а інші, допомагаючи Україні, будуть намагатися урвати щось для себе, а це в підсумку створить Києву нові ризики.
Єдиною державою, на яку зможе спертися Україна в новому році, схоже, буде Великобританія.
Сподіватися на США зараз – остання справа. Судячи з того, як розвиваються події в Штатах, інавгурація нового американського президента навряд чи відбудеться 20 січня 2021-го. Процес може зануритися в довгу судову тяганину, і, дай боже, щоб він не вилився в кровопролиття на вулицях американських міст.
До того ж, Києву варто побоюватися адміністрації Байдена набагато більше, ніж адміністрації Трампа. У Демпартії США занадто багато інтересів у Російській Федерації, тому можливо все, аж до того, що Україну можуть просто здати Кремлю. Навіть російський Газпром – це Демократична партія США, тому при Байдені раптово може бути добудований Північний потік-2.
При Трампі, який любив Путіна і хотів із ним подружитися, Україні надали летальне озброєння, розширену програму військово-технічної допомоги, ми стабільно щорічно отримували 250 млн доларів фінансової допомоги, отримали статус постійного партнера НАТО. Тобто, незважаючи на те, що всі обурювалися тим, що Трамп дуже любить Путіна, допомога Україні при ньому, в т.ч. військова, реально була величезною.
При демократі Обамі ми втратили Крим, при ньому ж почалася війна на сході України, особисто Обамою було накладено вето на постачання нашій країні летального озброєння... І зараз, судячи з людей команди Байдена, на керівні посади повертається майже вся адміністрація президента Обами.
Загалом, політика Байдена може обернутися для нас не найкращою стороною.
Тому Україні поки що варто дистанціюватися від Сполучених Штатів і дочекатися, чим там усе закінчиться. Як говорив Черчілль: "Якщо два бульдога деруться під килимом, не потрібно туди лізти – потрібно почекати, хто з них виповзе з-під килима".
На даний момент Великобританія – наш промінчик надії. Якщо Лондон на час нестабільності в США замінить Вашингтон, підключиться і стане направляти нас – дай боже. Британці дуже зацікавлені в тому, щоб Україна залишалася в їхній сфері впливу, щоб можна було влаштувати тут буферну зону, «перехрестя доріг» – з варягів у греки і шовкового шляху.
Саме тому британці й узяли таку активну участь у навчаннях "Об'єднані зусилля-2020": і морську піхоту надали, і конвертоплани прилетіли, літаки В-52 нехай і були американськими, але прилітали вони сюди з військової бази Великобританії.
Участь Великобританії – це шанс, що нас не кинуть сам-на-сам із Росією. В України – сім няньок, друга з них – Великобританія: є надія, що з нею ми залишимося з обома очима.
Наприкінці 2021 року Ангела Меркель залишить посаду канцлера Німеччини. Як зміниться позиція Німеччини щодо України, багато в чому залежатиме від адміністрації США. Якби в Білому домі залишився Трамп, у Макрона був би шанс перехопити пальму першості у Німеччини не тільки в переговорному процесі, але і в цілому в Євросоюзі, оскільки Париж із Вашингтоном на короткій нозі; після перемоги Байдена у Макрона шансів не буде, і провідну роль, як і раніше, відіграватиме Німеччина.
До того ж, у самій Німеччині політичні сили по-різному налаштовані. Якщо до влади прийдуть промисловці-капіталісти, які сьогодні в опозиції до Меркель, вони шукатимуть шляхи співпраці з РФ і зняття санкцій. Адже до 2014-го року Путін проводив щодо них активну політику: надавав їм величезні пільги, преференції в оподаткуванні, землю. На території Росії побудовано безліч заводів німецьких фірм, зокрема, там збираються 22 автомобільні марки. Тому, зрозуміло, промисловці будуть прагнути до союзу з Росією – це їм вигідно. А Україну вони просто спихнуть на відкуп Москві – Путін же їм гарантував, що на пострадянському просторі вирішить усі проблеми.
Якщо в Німеччині після Меркель до влади прийдуть більш лояльні по відношенню до Заходу політики, є шанс, що вони будуть дружити з США, проводити політику стримування Росії, а також диверсифікувати поставки, зокрема, вуглеводнів із РФ.
Позицію Берліна в кінці 2021 року і на більш далеке майбутнє з українського питання поки що складно прогнозувати – тут дуже складний вузол: і боротьба за першість між Францією і Німеччиною, і внутрішня політика Німеччини, яка може мати два вектори – західний і східний.
Не варто забувати про "червоного дракона" – Китай не дрімає. За прогнозами німецьких економістів, до 2050 року в світі буде 70% китайців. Тому цілком можлива божевільна експансія Китаю. Подивіться, поки США буцаються самі з собою, Китай створив найбільше об'єднання в світі, до складу якого входить близько 30 країн і на яке припадає 30% світового ВВП, але до цього союзу не запросили ні США, ні Росію.
Якщо китайці вважають Росію своїм сировинним придатком і не включають її в міжнародний економічний союз, якщо Сі Цзіньпін говорить військовим, щоб ті не боялися смерті і готувалися до великої війни, то нам варто замислитися. Адже якщо китайці піднімуть свій червонозоряний прапор і на території Росії, і на території України, їм буде все одно, чий Донбас, і де буде проходити кордон між Україною і Росією. В цьому випадку не пощастить нікому.
Зараз китайці намагаються купити українські заводи, але Штати їм протистоять (згадайте скандал, пов'язаний із Мотор-Січ). Вони намагаються брати участь у тендерах на будівництво доріг в Україні та портів на Чорному морі. Ще за Януковича китайці обіцяли в Ялті побудувати найбільш глибоководний порт у світі, і в 2014-му була рамкова домовленість, але стався Майдан, і підписання договору зірвалося.
Тож китайці готові розширюватися і бачать в Україні буферну зону – плацдарм, який дозволить їм завалити Європу своїми товарами і дешевою робочою силою.
Експансія Китаю – це цілком реальна демографічна та економічна загроза.
Сьогодні Туреччина питання по Криму вирішує більше, ніж Україна. Остання промова Ердогана в ОБСЄ вражала: за Крим він бився, як за власну територію. У Туреччини – свої інтереси, і Крим їй потрібен як плацдарм, щоб тут зачепитися і штовхати в Європу свої товари через Україну.
***
Таким чином, сподіватися на те, що конфлікт на Донбасі може бути врегульований у 2021 році, не варто – ця історія надовго.
Адже в глобальному масштабі цей конфлікт навіть вигідний Сполученим Штатам тим, що Росія пов'язана війною в Україні. І, чим сильніша Україна, чим більше вона здатна протистояти РФ, тим більше важелів тиску у Вашингтона на Москву. Євросоюз меншою мірою усвідомлює цей момент, крім хіба що Великобританії. Тому в найближчій перспективі конфлікт на Донбасі не вирішиться на нашу користь і в справедливому контексті.
Олег Жданов, полковник запасу, військовий експерт, спеціально для Главреду