Зустріч Олександра Лукашенка і Володимира Путіна у Москві не стала сенсаційною. Білоруський президент Лукашенко інтегрується з Росією 27 останніх років. За цей час, у 1994-1995 році, навіть встановлювали строки щодо запровадження спільної російсько-білоруської валюти, а саму спільноту Білорусі і Росії створили ще 1996 року, після чого її спочатку перейменували на Союз Білорусі і Росії, а вже потім - на Союзну державу.
Звісно, Білорусь дуже залежна економічно (а тепер - і політично) від РФ. Та зараз не та ситуація, коли Лукашенко може просто так здати суверенітет і увійти до складу Росії чи перейти на російські рублі. Попри те, що його режим виглядає дуже суворим і влаштував численні репресії людям, яких штрафують за біло-червоно-білі стрічки, насправді, якби режим дійсно був таким, йому б цього не знадобилося. Тому за таких умов він не може одноосібно вирішити, що Білорусь повинна інтегруватися з Росією - саме на підтвердження цього і звучала та сама риторика про створення дорожніх карт.
Путін вже декілька разів намагався приєднати Білорусь - зокрема, він пропонував увійти до складу Російської Федерації з шістьма областями Білорусі Лукашенко декілька років тому про це висловлювався і казав, що, мовляв, такого ніколи не було і навіть Сталін не додумався ліквідувати суверенітет республіки Білорусь.
Лукашенка, який заявив про підписання восени угоди про створення Союзної держави з РФ, доконав не Путін, а білоруський народ. Саме тому він, наче скажений, так часто бігає на поклони до Москви і постійно щось у неї просить.
Бацька не хоче втрачати ту владу, яку він має. Він не хоче бути вассалом Путіна (хоча іноді саме так і виглядає), він хоче бути незалежним і “сувереном усіх білорусів”. Але для цього йому потрібні гроші, бо він понад 25 років тримається саме завдяки російським кредитам і “внескам”.
Тому другого Криму не буде. Зрештою, Крим був частиною РСФСР, а Білорусь - ні. Ба більше, Білорусь, як і Україна, є країною-засновницею ООН, тому навряд чи міжнародна спільнота це проковтне так само, як проковтнула анексію Криму.
Ясна річ, що ніхто не збирається воювати з Лукашенком, Путіним чи, тим паче, із Союзною державою. Але якщо аншлюс раптом станеться, то вже зараз Захід не визнає Лукашенка обраним президентом Білорусі. Власне кажучи, жодні вибори, окрім 1994 року, де він дійсно чесно переміг Заходом не визнавалися - увесь цей час були певні поступки.
Останні події серпня 2020 року переконали західні країни, а передусім, сусідів Білорусі, Польщу і Литву, у тому, що вони не хочуть мати спільних кордонів з РФ. Тому, звісно, вони будуть протестувати - визнавати паралельні структури у Білорусі на кшталт уряду у вигнанні на чолі з Тихановською та іншими, і запроваджуватимуть санкції у міжнародних структурах як проти Білорусі, так і проти Росії, якщо та наважиться загарбати білоруську територію.
Читайте такожПутін розраховує, що Лукашенко "заповість" йому БілорусьУ будь-якому разі, що буде далі сказати важко, тому що невідомо, скільки ще Лукашенко протримається на посаді і скільки триватиме його режим - чи то до виборів, тобто 3-4 наступні роки, чи то нинішню систему буде ліквідовано значно швидше. Тому, як на мене, не варто звертати уваги на регулярні польоти до Сочі чи Москви, перемовини тривалістю чотири години та заяви про аншлюс з Росією. Принаймні, доти, поки не підписано жодних документів.
Юрій Свірко, журналіст, білоруський політичний експерт, спеціально для Главреду