В самопроголошених «ЛНР» і «ДНР» 11 листопада відбулися «вибори» ватажків «республік». І після підрахунку голосів «ЦВК» «республік» цілком очікувано оголосили про перемогу в «ДНР» Дениса Пушиліна і в «ЛНР» Леоніда Пасічника. Проте ще в день голосування низка європейських країн, США і Україна чітко заявили про те, що «вибори» на окупованих територіях є незаконними, їх результати визнані не будуть, а сам факт проведення цих псевдовиборів є грубим порушенням Мінських угод.
Для того, щоб дізнатися, ким є ті люди, яких Росія далі намагатиметься нав’язати як «легітимних лідерів республік», які сценарії за їх допомогою Кремль буде реалізовувати далі, чи вдасться Кремлю всадити київську владу за стіл переговорів з новоспеченими ватажками бойовиків, а також як західне співтовариство відреагує на порушення «виборами» в ОРДЛО Мінських угод, окрім висловлення «глибокої стурбованості», «Главред» поспілкувався з військовим експертом, співголовою громадянської ініціативи «Права справа» Дмитром Снєгирьовим.
– Чому не сталося сюрпризу, і на псевдовиборах в ОРДЛО перемогли ті персонажі, що й очікувалося?
– Тому що ці персонажі погоджені Кремлем і фактично були безальтернативними.
На початку «виборчих» перегонів в «ЛНР» було зареєстровано вісім кандидатів, а залишилося лише чотири. Єдиний реальний претендент Леонід Держак зняв свою кандидатуру, а всі решта – це суто технічні кандидати, не відомі широкому загалу. Тому тут не було жодних несподіванок. І намальовані Пасічнику 70% підтримки – це ще дуже скромний результат, бо могли б намалювати і 90%.
Читайте такжеЗачем Путину фейковые выборы в ОРДЛОТе саме відбулося і в «ДНР». Основному претенденту на посаду голови «ДНР» заборонили в’їзд на територію цієї квазіреспубліки. Бородай ще до початку «виборів» заявляв про те, що кандидатура Пушиліна узгоджена з Кремлем, відповідно будь-які спроби Ходаковського взяти участь у псевдовиборах не розглядаються. Більше того, Ходаковський є військовою людиною, тому розуміє, що таке «наказ згори».
Ось чому на цих виборах в ОРДЛО не було жодних несподіванок.
В принципі, кремлівські куратори з розумінням підійшли до процесу виборчих перегонів у «ЛНР» і «ДНР»: Пасічнику намалювали більший відсоток, ніж Пушиліну, бо Пасічник – більш авторитетна людина на теренах «ЛНР», ніж Пушилін. Пушилін не сприймався всерйоз як політична або військова постать, тому, відповідно, у нього близько 60% підтримки, тоді як у Пасічника близько 70%.
Навіть ця відмінність у відсотках є свідченням того, що Кремль безпосередньо вплинув на результат «виборів». Тобто найголовніше – не народне волевиявлення, а намальоване в Кремлі.
– Ви володієте більш детальною інформацією про цих людей, яких тепер Москва нав’язуватиме як «легітимних лідерів республік», чи не могли б ви сформулювати портрети цих осіб, що ці персонажі собою являють?
– Почнемо з Пасічника, який є більш розкрученою фігурою. Чому Москва зробила на нього ставку ще в 2006 році? Згадайте резонансне затримання великої партії контрабандної валюти, яка незаконно переміщувалася з території України на територію Російської Федерації. Йшлося про два мільйони доларів. Під час цього затримання Пасічника було подано як зразок криштально чесного чекіста, який не «повівся» на запропонований йому хабар.
Тоді йшлося про «оперативну комбінацію». Сам Пасічник не був присутній на момент вилучення готівки в іноземній валюті, вилучення проводив його підлеглий. Пасічник під’їхав уже в момент оформлення, коли принциповість проявив його підлеглий, і коли було зрозуміло, що готівка нікуди не подінеться, а сам факт незаконного переміщення буде зафіксований.
Але «родзинка» цієї ситуації полягала в тому, що ті два мільйони доларів, на які начебто не спокусився Пасічник, рішенням суду були повернуті власнику. Тобто йшлося про те, що взяли велику суму грошей, як театральний антураж, використали їх, а потім повернули їх власнику.
Але Пасічник тоді отримав нагороду з рук Ющенка, а також можливість для кар’єрного росту.
Ще один цікавий епізод, який свідчить про те, що Пасічник ще тоді, за часів України, працював на ФСБ: кістяк «Армии Юго-Востока», тобто людей, які зі зброєю в руках захоплювали адміністративні будівлі в Луганській області і самому Луганську, складають мешканці Стаханова – місто, в якому Пасічник очолював міськвідділ СБУ. Це Карякін, Рельке, Болотов – вся «гвардія».
Читайте такжеВыборами на Донбассе Путин послал сигнал Западу и УкраинеПлюс свого часу Пасічник відповідав за так званий «відділ К», тобто за контрабандний напрямок, а, відповідно, він сидів на потоках незаконного переміщення товарів з території України на територію Росію і в зворотному напрямку. Саме тоді, швидше за все, він і був завербований.
Цікаво, що у прикордонних містах – Свердловську і Краснодоні – всі люди, які зі зброєю в руках виступили проти України, були пов’язані з Пасічником. Так, у Свердловську був польовий командир на псевдо «Рим» Олександр Гайдей, депутат міськради від КПУ – людина Пасічника, що вже за часів «ЛНР» відповідала за контрабандне переміщення паливно-мастильних матеріалів з Росії в «ЛНР».
Все це дає підстави говорити про те, що Пасічник був просунутий ФСБ по кар’єрних сходинках в СБУ.
Але тут ще й питання до роботи українських спецслужб – чому за майже десять років його не викрили…
Пушилін так само є повністю контрольованою персоною. Він очолював структуру «МММ», а ця структура пов’язана з російськими спецслужбами, фактично вона створювалася ФСБ для розхитування ситуації в країнах в економічній і політичній площині. «МММ» починалося як суто економічний проект, а потім, як ми пам’ятаємо, була зареєстрована ще й політична партія.
Тому на Пасічнику і Пушинліну і зупинився вибір Кремля. Ці люди давно були пов’язані зі спецслужбами, вони були повністю контрольовані і афільовані з Російською Федерацією. Це, до речі, підкреслив і Бородай, який заявив про те, що ці люди погоджені Кремлем. Так, Кремль чітко дав зрозуміти всім іншим кандидатам, що ці люди пов’язані не тільки певним компроматом, але й зобов’язаннями перед спецслужбами РФ. Причому пов’язані і кров’ю також, бо на Пасічникові з часів, коли він очолював МДБ, кров не тільки українських патріотів, але й українських військовослужбовців, які були захоплені в полон.
– В ОРДЛО звітували про високу явку на цих «виборах», мовляв, вона навіть перевищила очікування: в «ЛНР» – 77%, в «ДНР» – 80,1%. За вашою інформацією, якою насправді була явка?
– Насправді цей відсоток явки коливається від 20% до 24%. Це умовно, бо у нас не було можливості вести точні підрахунки, але це те, що вдалося спостерігати безпосередньо на виборчих дільницях.
До 11 години ранку на виборчих дільницях зберігався певний ажіотаж, пов’язаний з розпродажем продуктів харчування. До речі, ці продукти харчування – з останнього російського гуманітарного конвою. Але, якщо в Україні сталою є практика роздавати виборцям гречку безкоштовно (як елемент підкупу виборців), то на окупованих територіях її продавали. Зокрема, там продавали яйця по 35 рублів за десяток, цукор по 40 рублів, картоплю по 7 рублів. Все це ціни, які є значно нижчими за ринкові. Так заохочували виборців прийти на дільниці. Тож до 11 години ранку, поки вистачало продуктів з російського гумконвою, був ажіотаж. Як тільки продукти закінчилися, ажіотаж спав.
За нашими спостереженнями, в «ЛНР» основний контингент, що прийшов на «вибори», це були пенсіонери і бюджетники. Думаю, в «ДНР» була така сама ситуація. Тобто це були люди, які голосують, або «повівшись» на дешеві продукти харчування, або за примусом. Зрозуміло, що певний відсоток дали «військовослужбовці» самопроголошених республік, бо напередодні «виборів» «військовослужбовці» двох корпусів давали підписку про те, що вони зобов’язуються голосувати за певного кандидата.
Ще один момент – у сільських районах «ЛНР» був більший відсоток явки, десь до 24%, бо там були організовані продуктові ярмарки, на яких підприємців змушували продавати продукцію за нижчою ціною, ніж ринкові.
Читайте такжеЗачем Кремлю фейковые выборы в "ЛНР" и "ДНР"Питання – чи був узгоджений продаж товарів із гуманітарного конвою... Адже ці продукти з останнього гумконвою мали бути передані закладам соціальної сфери: школам, дитячим садочкам і лікувальним закладам. Але дивним чином вони опинилися на виборчих дільницях. Тож виникає питання – чи не заробили на цьому Пасічник і Пушилін додатково, як свого часу заробляв Плотницький, реалізовуючи гуманітарку через мережу віджатих ними супермаркетів «АТБ», які були перейменовані в «Народні». Це та сама ситуація з розкраданням гумконвою, але, скоріше за все, вона влаштовує росіян, бо дає можливість маніпулювати вже Пасічником. Тож варто зважати на цю ініціативу низів, тобто бойовиків самопроголошених республік, щодо продажу товарів повсякденного вжитку.
– Для чого Росії була потрібна картинка черг на дільницях, якщо результат був зрозумілим заздалегідь?
– Черг на дільницях там не було. Лише в одному місці в Луганську були зафіксовані черги – власне, в тому місці, де повинна була відбутися відео зйомка. По Донецьку у мене менше інформації. В Луганську це було біля Драматичного театру, де спостерігалося скупчення людей. Але це – центр місця, там завжди так.
Для чого потрібні були черги? Росії потрібно було показати картинку начебто вільного волевиявлення, незважаючи на протести світової спільноти і України, аби складалося враження, що жителі окупованих територій одноголосно визнали сам факт існування цих «республік», прийшли на «вибори» та висловили підтримку самопроголошеним лідерам.
Росія мала на меті показати, що де-юре і де-факто ці «республіки» існують, тому Україні варто домовлятися з «ЛНР» і «ДНР».
Також таким чином Росія намагалася легітимізувати представництва цих «республік» у Радбезі ООН. Адже напередодні виборів російською стороною була запрошена до виступу в РБ ООН представниця «ЛНР» Кравченко. Але тоді вистачило здорового глузду заблокувати цю пропозицію РФ, бо інакше ми б мали великі проблеми, а саме – легітимізацію «ЛНР» і «ДНР» на світовій арені. Саме тому Росія й намагалася намалювати якомога більший відсоток явки на виборах.
– Що зміниться після псевдовиборів на території самих «республік», для жителів цих територій?
– Жодних змін не відбудеться. І Пасічник, і Пушилін були виконуючими обов’язки. По суті, після «виборів» зміниться тільки абревіатура: замість «в.о.» вони стануть головами самопроголошених республік. А повноваження у них, як були, так і залишаться.
– Очевидно, що світова спільнота не визнає результатів цих «виборів». Для чого Москві вони були потрібні, з якою метою вона використовуватиме «легітимізованих» ватажків? Які сценарії вона тепер спробує реалізовувати?
– Так, і Україна, і світова спільнота вже засудили факт проведення «виборів» в ОРДЛО. Є чітка позиція: жодна з країн не визнає результатів «виборів» на окупованих територіях. Тож їх результати не мають жодної юридичної сили для української сторони і світової спільноти.
Результати цих «виборів» будуть використані Російською Федерацією, аби змусити Україну сісти за один стіл перемовин із Пасічником і Пушиліним як «легітимними» лідерами цих територій.
Росія залишає за собою право, вже маючи начебто легітимних лідерів «ЛНР» і «ДНР», в односторонньому порядку визнати ці «республіки». Це буде «абхазький сценарій». Так відбулося і в Абхазії, і в Південній Осетії. Цей сценарій був відпрацьований Сурковим на тих теренах. І зараз на Донбасі він працює за калькою, один в один. Подальші кроки можна дуже легко прорахувати і нівелювати негативні наслідки для України. Але, скоріше за все, Росія триматиме в рукаві в якості джокера можливість одностороннього визнання «ЛНР» і «ДНР».
– Але чого Росія доб’ється цим одностороннім визнанням «Л/ДНР»? Що це їй дасть?
– Йдеться про «заморожування» конфлікту. Адже Росії потрібні не Луганська і Донецька області, а вся Україна.
Москві необхідний подразник в якості «ЛНР» і «ДНР», невизнаних республік, для постійного психологічного і військово-політичного тиску на Україну.
Таким чином, Москва намагається стати на заваді євроінтеграційними процесам України, її руху в бік Європи, а також заблокувати просування України в бік НАТО.
Згадайте, на Валдайському форумі Путін сказав, що ніколи не допустить того, щоб Україна стала членом НАТО, і щоб на українській території були розміщені військові бази Північноатлантичного альянсу. Це і є основним завданням РФ. Її не цікавлять Пушилін і Пасічник як фігури, а «ЛНР» і «ДНР» як квазіутворення – її цікавить геополітика та зовнішній вектор самої України як держави.
– Чи збільшується тепер, після «виборів», ймовірність ескалації ситуації на фронті, збільшення кількості обстрілів?
– Ні, така ймовірність вкрай низька. До речі, і під час «виборів» не спостерігалася ескалація, про яку попереджали експерти». І вона не спостерігатиметься й після виборів. Росії це просто не потрібно. Навпаки, вона зараз наполягає на тому, щоб знизити рівень військової напруги, аби дати можливість лідерам політичних партій всередині України використовувати тезу про те, що «поганий мир краще, ніж гарна війна». А саме колона проросійських сил на виборах в Україні йде під гаслами «поганого миру».
– Меркель і Макрон назвали «вибори» в ОРДЛО незаконними, так само Брюссель, США, Японія. На ваш погляд, світова спільнота цим і обмежиться, чи все-таки проведення «виборів» матиме якісь конкретні наслідки для Росії, окрім засудження, стурбованості – окрім слів?
– Міжнародна спільнота апелює до порушення Мінських домовленостей, але насправді вони були порушені ще в 2014 році фактом проведення перших «виборів» глав «ДНР» і «ЛНР». І тоді міжнародна спільнота, країни Євросоюзу та всі європейські інституції висловили «глибоку стурбованість», і на тому все закінчилося.
А що стосується економічних санкцій… Останні санкції, попри весь крик, стосуються, по суті, всього кількох персоналій і є малоефективними. Наприклад, розглядати накладання економічних санкцій на пансіонат «Місхор» – це несерйозно.
З одного боку, запровадження санкцій свідчить про втручання Росії у внутрішні справи України та визнання факту агресії Росії проти України, але, з іншого – говорити, що це серйозний крок, буде перебільшення. На мою думку, це несерйозно.
Ті персоналії, ті фізичні особи, проти яких Захід ввів санкції – це колишні співробітники СБУ. До речі, проти них сама Україна не запровадила обмежень. За нашою інформацією, у того ж Басова в Києві є нерухомість – службова квартира, яку він отримав від СБУ в 2014 році, вже після Майдану.
Чому центральний апарат СБУ не реагує на американські санкції? Для мене це загадка.
Тобто жодних дієвих санкцій через ці «вибори» очікувати не варто.
Більше того, важливими є останні заяви Шрьодера про те, що країнам Заходу варто визнати факт анексії Криму як такий, що стався. Вони свідчать про те, що країни Заходу не розглядають можливість військової конфронтації з РФ. Варто також згадати слова колишнього посла США в Україні, який заявив, що США не готові до прямої військової конфронтації з Росією заради України. Це свідчить про те, що можливість військового тиску на Росію не розглядається.
Тож будуть знову якісь суто театральні санкції, які жодним чином не впливають на економіку Росії. Що свідчить про їх низьку ефективність? Йде будівництво «Північного потоку-2», «Турецького потоку», також завершене спорудження Керченського мосту – все це потребувало і потребує від російської економіки значних капіталовкладень. Якби була стагнація російської економіки, Росія не могла б дозволити собі реалізовувати подібні масштабні економічні проекти. Це дає мені підстави казати про те, що санкції, хоча і мають якийсь вплив, але вони докорінно не змінюють ситуації в Росії.
До речі, США і Європа не зацікавлені у дестабілізації ситуації всередині Росії. Їм потрібна прогнозована Росія, а не її розпад на декілька частин, які будуть володіти ядерною зброєю. Тому говорити про те, що країни Заходу будуть розхитувати ситуацію всередині Росії, буде відвертою брехнею.
– Країни, які висловлювалися з приводу незаконності цих «виборів», зазначали, що вони повністю суперечать Мінським угодам, підривають їх. Що далі буде з «Мінськом»? Чи означає це, що Росія взяла курс на вихід із «Мінська»?
– «Мінськ» – це тупцювання на місці. Всі і далі робитимуть великі очі й стурбований вигляд через те, що начебто жодна зі сторін не виконує взяті на себе зобов’язання, згідно з Мінськими угодами. Мінський процес торпедується, але все одно всі будуть засідати.
Тут варто згадати приклади Придністров’я і Карабаху, де роками зберігаються «заморожені конфлікти». Цих прикладів достатньо, щоб зрозуміти, що «цей дощ надовго».
Будуть і далі засідати і двох-, і трьохсторонні групи, але все безрезультатно. Більше того, Білорусь зараз висловила пропозицію про розширення кола переговірників за рахунок США. Але, як свідчить практика врегулювання подібних конфліктів, все це на роки, на десятиліття, на жаль.
– Чи вдасться Москві всадити українську владу за стіл переговорів із Пасічником і Пушиліним?
Наразі про це і йдеться. Тому, швидше за все, Москва буде протискати такий варіант. Але чи вдасться їх всадити за стіл переговорів із київською владою? В Києві ж не самогубці, щоб на передодні президентських і парламентських виборів сісти за один стіл переговорів із лідерами бойовиків. Ніхто на себе таке не візьме.
Але можна не сумніватися, що Москва усіляко просуватиме цей сценарій, намагаючись таким чином дестабілізувати ситуацію на сході України.
Надія Майна