Николай Маломуж

Наші союзники досі утримувалися від постачання важкої техніки, передусім танків та високоточної далекобійної артилерії, яка б’є на 300-500 км, бо вважали, що це наступальна зброя. Втім, танки можуть вважатися не тільки наступальною, але й оборонною зброєю, призначеною для ефективного знищення противника та здійснення маневрів на полі бою під час обороні.
США та інші союзники України погоджуються, що ми наближаємося до кульмінації, тобто переломного моменту проведення операції по звільненню територій нашої держави і перемоги над російським агресором. І передача танків Польщею та Британією стане суттєвим вкладом в нашу оборону та наші майбутні наступальні операції.
Втім, та кількість танків, яку нам зараз готові передати, недостатня для ефективної оборони, а, тим більше, контрнаступу. Навіть якщо нам дадуть 40-50 танків у рамках британських і польських поставок… Танки у такій кількості не стануть вирішальним фактором, але вони будуть корисними на полі бою на тактичному рівні. Хоча, якщо об’єднати можливості цих танків із можливостями іншої техніки, зокрема, самохідних установок і ракетних систем, що знищуватимуть резерви та вогневі засоби противника, це може відіграти суттєву роль на певному напрямку, наприклад, бахмутському, адже так може бути створено невелике ударне угруповання.
А для ефективного контрнаступу нам потрібно як мінімум 300 одиниць таких танків. Тобто Україні потрібні й інші пакети допомоги, які нам обіцяють Німеччина, Франція, Італія, США й Канада. Найближчим часом Збройним силам України будуть передані не тільки легкі танки, бронетранспортери та бойові машини піхоти, а й потужні танки Abrams, Leopard і Challenger 2. В комплексі це вже будуть потужні бригади, які зможуть відігравати значну роль у процесі майбутнього наступу.
Байден нещодавно заявив, що наближається вирішальний етап війни, й Україна перейде до наступальної операції. Важка техніка, в першу чергу, танки, буде дуже актуальною, і вона повинна надійти в Україну вже в найближчі місяці, щоб ми могли наприкінці зими або на початку весни розпочати ці операції.

Перші рішення країн-членів НАТО – Британії та Польщі – про передачу Україні танків справді стануть підставою для аналогічних дій інших членів Альянсу. Звісно, лідером у цьому процесі будуть США разом із Британією і Польщею.
Проте є один нюанс: Польща не може передати Україні танки без відповідних рішень Німеччини й США. Президент Польщі заявив, що поляки готові передати танки, але ж ідеться про танки Leopard німецького виробництва, тому згоду повинна надати ще й Німеччина. А Німеччина поки що такого дозволу на передачу Leopard Україні не надавала.
Втім, думаю, всі ці питання зараз узгоджуються, і на Рамштайні 20 січня вони будуть вирішені: хто які повинен давати дозволи і за яким графіком, зокрема, що і коли поставляють американці, що і коли – канадці, що і коли – німці, поляки, фіни тощо.
Уже три країни, які мають танки Leopard, готові їх поставляти Україні. Але німці посилаються на те, що приклад повинні показати США і Британія. Тільки після того буде готова ухвалити таке рішення і Німеччина, про що чітко заявив Шольц після консультацій із президентом Сполучених Штатів.
Таким чином, постачання танків почнеться після погоджень на стратегічному рівні, і тут ключову роль будуть відігравати США, Британія та Німеччина. Я думаю, що відповідне рішення з’явиться 20 січня після зустрічі міністрів оборони країн-учасниць Рамштайнської групи, а це більше 50 країн.
До речі, йдеться не тільки при танки, а й про передачу Україні американських Bradlеy – "знищувачів танків". Хоч Bradlеy – це і БМП, але вони мають ракетні системи, гармати та кулемети, тобто вони можуть знищувати і ворожі танки, і іншу техніку, і живу силу. Також німці вже ухвалили рішення про передачу Україні БМП Mаrder, а Франція та Італія – про передачу бронетранспортерів і протиракетних комплексів.
Крім того, невдовзі буде і новий пакет допомоги від США, куди увійдуть гаубиці 105 і 155 мм та велика кількість боєприпасів. Також йдеться про передачу нашій країні цілого дивізіону Patriot, який здатен закрити великі площі: навіть одна система Patriot перекриває небо на 160 км, а три системи перекриють його по всьому периметру кордону, звідки запускаються ракети і безпілотники. Patriot, як правило, застосовується проти балістичних ракет, тому що ця система здатна виявляти ці ракети заздалегідь, тобто ще на території Росії чи на окупованих територіях, та по траєкторії їх збивати. Це дуже ефективна система.
Разом із тим, Україні додатково будуть поставлені системи NASAMS, які передадуть США, а також їх закуплять для нас канадці, плюс долучаться деякі європейські країни, які передадуть нам ще одну-дві батареї.
Таким чином, у нас з’явиться потужна ешелонована система ППО, яка закриватиме небо не на 80%, а на 90-95%. Фактично вона буде, як ізраїльська система "Купол", але набагато більшого масштабу, ніж у ізраїльтян, тому що площа Ізраїлю набагато менша, ніж України, менші загрози, менше запускається ракет.

Неофіційно вже всі сторони погодилися на передачу танків, а офіційно про це буде оголошено 20 січня під час чергового Рамштайну. Але до того триватимуть погодження різних юридичних та технологічних моментів, щоб на Рамштайні можна було сформувати конкретний графік передачі.
В принципі, Німеччина вустами Шольца заявила, що готова передавати Leopard України. Коли 20 січня всі наші союзники зберуться разом і оголосять, що вони передають і в якій кількості, Шольцу точно нікуди буде подітися, тобто коли про передачу танків оголосять американці, канадці, фіни, поляки і британці, тоді й німці ухвалять відповідне рішення.
Для здійснення самих поставок потрібно буде два-три тижні.
Отже, у сукупності нам будуть надані БТРи, системи ПРО та ППО, танки тощо. Вже за місяць-півтора ми зможемо все це отримати, опанувати та розпочати потужну наступальну операцію, маючи великі ресурси. В цілому, нам передадуть сотні одиниць техніки: 250-300 різних типів танків, БТРів тощо. Тобто за місяць-півтора все це, по ідеї, буде у нашому війську та буде приведено у бойовий стан.

Росія не має потужних засобів впливу на союзників, хоча постійно погрожує їм. Єдина реальна загроза – це ядерна зброя. Але всі країни попередили Росію про недопустимість такого акту та нанесення ударів уже на стадії розгортання ядерної зброї.
Інших засобів тиску у Росії немає, хіба що провокації. Їх вона може вчинити на кордоні, наприклад, це можуть бути прильоти, тобто обстріл території України, коли відбудеться збиття ракети і заліт ракет або уламків на територію Польщі. Також можливі провокації диверсійного формату, наприклад, Росія може випустити свої диверсійні групи на кордоні під прапором України чи Білорусі, і вони будуть створювати якісь ситуації, які б призвели до подальшого напруження.
Інших форматів тиску на Польщу у Росії немає. Адже поляки роблять ставку навіть не на Німеччину, а на США та Великобританію. До того ж, Польща – це член НАТО, тому розпочинати з нею війну РФ точно не буде, оскільки це тільки пришвидшить падіння режиму Путіна та самої Російської Федерації.
Тому в даний момент особливих загроз немає, але Польщі слід готуватися до різних провокацій.

Міць нашого війська суттєво зросте, коли у нас стане більше танків, БТРів, самохідних установок, більш потужних боєприпасів до наших гаубиць, ракетних систем, які б’ють на 80 км. Та головне – це танки. Все в комплексі означатиме суттєве посилення наших ударних груп.
Це створює перспективу того, ми будемо ефективно знищувати ресурси Російської Федерації (бронетехніку, артилерію та боєприпаси), яких і так вже обмаль. Ми зможемо більш ефективно проводити наступальні операції. Адже всі новітні танки, зокрема, Leopard і Challenger 2, мають системи потужної радіолокації, захисту, реагування на удари, нейтралізації систем наведення противника на відстані. Тобто це не просто танк, а ціла система захисту та ураження, причому високоточна. Тому, з одного боку, ці танки вражатимуть вогневі та різні інші системи противника, а з іншого – маневруватимуть і захищатимуть себе від уражень протитанковими системами РФ. Їх дуже непросто вразити, тому що будь-які пуски по танку виявляються ним і дезорієнтуються моделями захисту. Тому це, з одного боку, посилить нашу вогневу міць, а з іншого – в процесі наступальних операцій це буде ударна сила, яка прориватиме всі загорожі противника – і водні, і земляні вали. Вони завдаватимуть величезних втрат живій силі і техніці, а також тим вогневим засобам, які будуть на лінії фронту.

Путін маніпулює кадрами, намагаючись знайти тих, хто здатен ефективно виконувати завдання. На першому етапі війни Шойгу і Герасимов провалили операцію по захопленню України, зокрема, Києва, через що опинилися в опалі. Путін розцінив це як неправильний кадровий вибір і вирішив знайти більш ефективних виконавців, відданих йому та здатних створити альтернативу Герасимову і Шойгу. Так Путін по різних секторах змінив близько 12 командуючих різними напрямками армії – не тільки Лапіна на Суровікіна, а й багатьох інших, близько десятка генералів. Але ніхто не виконав завдання.
Розпочавши цю війну, Путін стратегічно прорахувався, і тому тепер зазнає поразки. Тому й почалася гра – пошук винуватого. Намагаючись перекласти відповідальність за провали на Шойгу і Герасимова, він задіяв Кадирова і Пригожина, які розпочали масовану атаку. У Росії без санкції Путіна ніхто нічого не робить, зокрема, ніхто з близького його оточення без дозволу не може критикувати Шойгу і Герасимова, які очолюють усю збройну кампанію проти України. Тож із дозволу Путіна це й робилося.
У Суровікіні Путін вбачав спасіння для себе. Але ця людина не має ні честі, ні моралі – нічого, крім жорсткої авторитарної позиції та терористичних акцій, які він здійснював у Сирії, і був переконаний, що те саме спрацює і в Україні. Тому Суровікін здійснював атаки не тільки на фронті, а й проти мирного населення.
У Росії визначили, що Україну тримає дух українців, а тому вирішили його подавити. Як? Нанесенням масованих ударів по цивільній інфраструктурі та енергетичних об’єктах у розпал зими та логістичних шляхах, тобто по людях, а це відверті акції терору. Втім, це не зламало дух українців, а, навпаки, ще більше об’єднало людей. Саме тому ми пробили фронт на харківському напрямку і добилися звільнення Херсона.
Тоді Путін зрозумів, що ставка на Кадирова, Пригожина і Суровікіна не спрацювала. До того ж, армійці почали виявляти невдоволення. Причому не тільки Герасимов і Шойгу, але й інші, а це надзвичайно потужне лобі в Росії, потужний і найбільш масовий блок.
Тепер Путін вирішив повернутися до концепції розгортання великої війни, підкреслюючи, що Росії, мовляв, загрожує не Україна, а НАТО – "Родина в опасности!". І для цього потрібно підняти всі збройні сили, задіяти всі ресурси Росії, знов повернутися до Шойгу і Герасимова та заявити про розгортання всіх сил і засобів, формування нових дивізій, корпусів, армій та відправлення їх на південь і схід України, а також у Білорусь.
Втім, завдання Путіна неможливо виконати, тому що там такого наплановано, такі потрібні ресурси, такі кадри, така мобілізація, яких у Росії і близько немає. Для виконання задач, які ставить перед собою Росія, їй знадобляться роки, а стільки часу у неї немає. Так, зокрема, мобілізацію Росія може провести тільки частково.
Путін зрозумів, що якісь масштабні акції можуть планувати і здійснювати тільки генштаб та міністерство оборони. Тому він і повертається до їх підтримки, вважаючи, що на них і на спецслужби можна спертися.
Разом із тим Пригожин і Суровікін стали виконавцями тактичного рівня. Наприклад, перед ними поставили задачу захопити Бахмут – у них не вийшло. Суровікін спочатку сам намагався зробити це, потім Пригожин був переконаний, що виконає завдання, але також провалився. До нового року вони повинні були взяти Бахмут, але не змогли. Тому зараз намагаються захопити хоча б Соледар – ця позиція ще трохи рятує імідж Пригожина, адже недовіра Путіна до нього величезна, як і сумніви в його здатності виконувати спецзавдання. Пригожин багато чого обіцяв Путіну, набрав із зеків приватну армію "Вагнер", обіцяючи їм високі зарплати, але все це не спрацювало.
Про Кадирова взагалі годі й говорити. Він багато демонстрував свої можливості і вихвалявся, що проведе колосальні операції та зачистки, але також провалився.
Тому Кадиров і Пригожин відходять на другий план, а ключові позиції знову починають займати російське міноборони та ФСБ, які сьогодні в фаворі у Путіна. Саме вони й проводитимуть підготовку наступальних операцій, запланованих на кінець зими і початок весни цього року.

Герасимов і Шойгу – це люди минулого. Їхня робота базується на терорі і захопленні територій. У них немає якогось надпотужного бачення того, як вести війну, а, тим більше, окупаційну війну. І вони чудово розуміють, що програють.
Герасимову і Шойгу вдалося переконати Путіна за рахунок нової мобілізації, збільшення чисельності армії в три-чотири рази та підготовки нових можливостей по лінії ВПК намагатися захопити українські території, але поки що результату немає. І тепер вони планують у десятки разів збільшити кількість танків, БТРів, самохідних установок, артилерійських систем, "Градів", "Смерчів", "Ураганів" і ракет до них й таким валом піти на Україну повторно. Але поки що для успішного наступу особливих передумов немає. Росії не вдалося виконати до кінця навіть план часткової мобілізації, тож говорити про нову хвилю мобілізації взагалі дуже складно, бо вона підірве перспективи самого Путіна.
Росіяни поки що підтримують і Путіна, і агресію проти України, але 70% з них не хочуть брати безпосередньо участь у війні, вони не хочуть, щоб їхні рідні їхали воювати, бо це майже гарантована смерть. Уже десятки тисяч росіян повернулися з війни в Україні вбитими, сотні тисяч – пораненими. Для Росії це вже багато. Тому я вважаю, що своє завдання по мобілізації вони не виконають, хоча амбіції справді великі.
Росія кидатиме мобілізованих на східний та південний напрямки, але ми до цього готові. Готові не тільки наші людські резерви, а й потужні закордонні інноваційні технології, які нам поставляють, і озброєння нашого власного виробництва. Адже у нас уже є ракетні системи, які б’ють на відстань до однієї тисячі кілометрів, та безпілотники, які дістають далеко вглиб території РФ (уже двічі був атакований аеродром у Енгельсі, в результаті чого були пошкоджені стратегічні бомбардувальники, і це тільки початок).
Тому перспектив у нового російського наступу немає. Ані Шойгу, ані Герасимов не врятують ситуацію. Це стара гвардія, яка спирається на тактику закидання противника трупами, аби далі рухатися вже по них. Саме так росіяни і роблять сьогодні під Соледаром. Проте це не спрацює, і перемелювання живої сили росіян триває.
До того ж, у нас потужні розвідувальні сили, які виявляють нові резерви противника, їхнє переміщення та техніку. Це дозволить нам відслідковувати і знищувати, навіть на великих дистанціях, сили противника, причому навіть до того моменту, як вони вступлять у бій або займуть позиції на лінії фронту.

На сьогоднішній день Путін просто маніпулює кадрами, він і досі контролює процес. Тому сказати, що хтось із перелічених осіб грає у самостійну гру, не можна.
Я знаю особисто російську верхівку, зокрема, тих людей, які задіяні зараз у процесі. Кожен із них намагається довести свою ефективність, аби зайняти провідні позиції в оточенні Путіна і не тільки формувати свої військові структури, але й реально впливати на політику Путіна, політику війни, кадрові питання, фінансові ресурси і все те, що вони захоплять під час проведення операції, наприклад, шахти на Донбасі.
Але Путін чудово відпрацював у стилі Сталіна – через різні сегменти спецслужб він контролює і своє оточення, і Пригожина, і Кадирова, і міноборони. І поки що йому вдається зберігати цей контроль, одних людей піднімати, інших опускати – і він грається з ними. Але це до пори до часу.
Якщо ЗСУ наприкінці зими або на початку весни проведуть потужну наступальну операцію з метою звільненню сходу і півдня України, це дуже ослабить Путіна і його режим. І тоді всі – і Герасимов із Шойгу, і спецслужби, і Патрушев із Бортниковим, і Пригожин із Кадировим – ув’яжуться у війну за владу. Тільки-но вони відчують, що "король голий", що Путін став слабким, для них настане "зірковий час". В боротьбі за владу вони почнуть підтягувати під себе збройні формування, які будуть намагатися контролювати ситуацію в державі, політиків та бізнесменів, аби потім формувати новий уряд Росії після Путіна.
Та все це відбудеться лише тоді, коли Росія зазнає потужної поразки на фронті. До цього моменту позиції Путіна будуть сильними, і він контролюватиме своє оточення різними інструментами. Після поразки ж силовики, яких зараз Путін використовує одних проти інших, почнуть об’єднуватися проти нього. Але, наголошую, цьому передуватиме поразка на фронті – вигнання росіян із території Донбасу і Криму. До того часу ніяких внутрішніх збурень у Росії не буде.

Це лише один із сценаріїв, і ситуація може скластися й інакше. Після програшу російських військ на фронті в Росії може утворитися коаліція, яка блоком прийде до влади, усунувши Путіна – політично або фізично, або за станом здоров’я. Саме ця коаліція може піти на переговори з Заходом та Україною про умови виходу Росії з війни зі сплатою компенсацій нашій державі.
Потужним аргументом цієї коаліції у розмові з Заходом буде її обіцянка зберегти контроль над ядерним потенціалом Російської Федерації. Якщо певна сила на час перехідного періоду в Росії зможе гарантувати цей контроль, Захід може підтримати такий процес.
Тож до влади в Росії цілком може прийти об’єднана коаліція, наприклад, спецслужб і силовиків, а також таких політиків, як мер Москви Собянін та прем’єр Мішустін. У такому випадку той же Пригожин опиниться десь в стороні.
А може бути і так, що Пригожин із Кадировим намагатимуться щось вдіяти. Але у них є слабкість – їх не сприймають російська армія (а це більше мільйона людей зараз) та спецслужби. Пригожину буде дуже складно протистояти цьому, тому він муситиме або піти в коаліцію з силовиками, або розпочинати боротьбу, наприклад, масові протести та силове протистояння опозиції, військовим та цивільним. Тоді Пригожин може постати в якості одного з учасників процесу, який утримує ситуацію у Москві та регіонах. Хоча в регіонах йому буде дуже важко, адже у нього немає мережі по всій Росії, у російських глибинках і національних республіках – є лише осередки в Москві та Санкт-Петербурзі. Тому шансів у нього небагато. Принаймні на даний момент є більш потужні сили, які контролюють ситуацію як у російській державі, так і в силових структурах: ФСБ, Росгвардії, службі безпеки Путіна, трьох розвідках. Це дуже потужні сили, де Пригожину нема чого робити, тим більше, якщо об’єднуватимуться люди з міноборони та впливові політики.
Тому можливими є кілька сценаріїв розвитку подій, і Данилов озвучив тільки один із них.

У випадку потужних наступальних операцій України на півдні і сході серед російських військових почнеться паніка, вони тікатимуть, і ми рушимо за ними по п’ятах аж до Криму і зайдемо на півострів. Це колосально ослабить путінський режим, і тоді людей із російської верхівки більше турбуватиме питання не захоплення України, а порятунку самих себе.
Якщо Путін відійде від влади, його оточення буде готове домовлятися з ким завгодно, аби тільки врятувати себе від потужної поразки та відповідальності в міжнародних судах.
У Росії не буде якоїсь сильної коаліції, ні. Знаю цих людей особисто, тому впевнений, що, допоки є сили у Путіна, допоки він контролює ситуацію, його оточення лишатиметься об’єднаним у своїх агресивних намірах, але, за оперативними даними, ці люди вже не вірять у перспективи розпочатої війни.
Тільки-но Путін зникне (можливо, його оточення посприяє цьому), в його оточенні розпочнеться гризня. Якщо комусь із цих людей вдасться об’єднатися, вони зможуть на певний період зберегти за собою владу та домовлятимуться з країнами-переможницями про умови, на яких вони існуватимуть. І ці умови вони будуть виторговувати за рахунок ядерного потенціалу – це дуже сильний аргумент, який вони будуть використовувати в переговорах.
Отже, після зникнення Путіна і його програшу на фронті російський монстр перестане існувати. У Росії просто не буде єдиної потужної системи, яка готова вести глобальну війну. Це стовідсотково. Подивимося, звісно, як війна закінчиться, якими будуть втрати Росії, і на яких умовах все це станеться.
Західні країни, зокрема, США, не хотіли би початку хаосу в Росії. Про це неодноразово говорилося і офіційно, і неофіційно. На Заході зацікавлені, щоб були певні альтернативні сили, які візьмуть на себе відповідальність за контроль над ситуацією в РФ і над ядерною зброєю, але при цьому підуть і на системні зміни – не тільки на деокупацію України, а й на демілітаризацію РФ. Росія завдала величезної шкоди нашій державі, тож потрібно, щоб у новому світопорядку Росія жила в цивілізованому світі, але не відігравала визначної ролі, а в перспективі має відбутися і демілітаризація Росії, тобто здача нею ядерної зброї.
Можливо, буде певний перехідний етап, на якому росіяни погодяться лише вийти з України, сплатити відшкодування та надати гарантії безпеки, а процес демілітаризації Російської Федерації будуть затягувати. І це вже буде предметом дуже складного торгу.

Сьогодні проти російської агресії об’єдналися практично всі демократичні країни світу. Навіть країни, які раніше особливо не підтримували Україну і курсу на надання їй озброєння та були дружніми по відношенню до Росії, наприклад, Греція та Швейцарія, зараз переглянули своє ставлення до дій РФ та почали допомагати українцям. Наприклад, Фінляндія, яка завжди відчувала загрозу для себе з боку Росії, не втручалася в певні процеси, аби не дратувати Москву. Сьогодні такі країни або постачають Україні зброю, або надають гуманітарну, політичну чи дипломатичну допомогу. Тобто об’єднуються всі.
Уявити, що Росія в такій ситуації зможе мобілізувати свої ресурси, щоб протистояти світу, надзвичайно складно.
Тепер стосовно ядерного потенціалу Росії, який у неї є і служить гарантією безпеки. Однак застосувати його – це фактично розпочати третю світову війну і знищити людство. Кілька років поспіль точилася дискусія про контроль над тактичним і стратегічним ядерним озброєнням, і світова спільнота прийшла до висновку, що чергова світова війна не повинна початися, тому що вона буде означати кінець людства.
Путін порушив цей принцип і погрожує застосуванням тактичної ядерної зброї. Але, розпочавши ці погрози, Путін бумерангом отримав потужну відповідь: США чітко заявили і довели до відома російського керівництва, що у випадку підготовки і розгортання Росією тактичної чи стратегічної ядерної зброї вона отримає відповідь – буде завдано ударів не тільки по Чорноморському флоту, а й по центрах ухвалення рішень та центрах, які готують запуски ракет шахтного, морського, авіаційного типу або інших систем. І зараз усі ці процеси контролюються в режимі онлайн.
Таку саму позицію зайняли і попередили про це росіян британці, французи, всі країни ЄС та навіть китайці. Всі погоджуються, що потрібно не допустити ядерної війни, а у випадку підготовки Росії до неї застосувати всі можливі заходи, в тому числі воєнні. Якщо так станеться, це буде кінець Росії. Таку саму позицію висловив і прем’єр Індії, ядерної держави.
Тому Путін був змушений припинити цю риторику, зрозумівши, що це шлях у нікуди, і що в першу чергу може постраждати Росія. Адже тільки-но стануть помітними хоча б якісь дії по підготовці чи розгортанню ядерних засобів, одразу по Росії буде завдано потужний удар. Ядерна війна стане кінцем людства, коли не буде ні американців, ні британців, ні росіян, ні китайців – нікого, Земля виглядатиме, як Місяць, на ній усе вимре.
Та Путін – не самовбивця, я знаю його особисто. Він навіть від ковіду ховався за 15-метровим столом, зустрічаючись із лідерами інших країн. Він себе дуже любить, береже й боїться за своє життя. Тому дуже малоймовірно, що він наважиться на нанесення ядерного удару та розгортання третьої світової війни.
Тож на 99% третьої світової війни не буде, і Путін не посміє завдавати удари ядерними засобами.

Сьогодні Захід надає Україні бронетехніку, САУ, радіолокаційні системи, системи ППО, включаючи найновіші типу Patriot. Але питання про надання літаків чи далекобійних ракет ще не розглядається, хоча й стоїть на порядку денному. Переговори йдуть щодо ATACMS, які б’ють на 300 км і більше, та щодо літаків F-15 та F-16. Але це вже буде другий етап, у найближчі місяці ми їх точно не отримаємо. Це пов’язано з тим, що США вважають, що такі засоби можуть бути розцінені Росією як пряме втручання Заходу та війна між НАТО і РФ, а в такому разі Росія почне агресивно поводитися щодо всього цивілізованого світу.
Та тут є інший момент. На базі українського ВПК, наприклад, КБ "Південне", КБ "Луч" та ще кількох заводів, можна виробляти далекобійні ракети дальністю до 1-2 тисяч кілометрів. А КБ "Південне" – навіть ракети дальністю до 15 тисяч кілометрів, тобто ракети, що здатні облітати фактично всю земну кулю. Адже навіть у Росії стоять на чергуванні атомні ракети українського виробництва "Південмашу"!
Тож на даний момент ми маємо всі можливості в кооперації з західними партнерами виробляти далекобійні ракети будь-якого радіусу дії та потужності, але не ядерні. Ці ракети діставатимуть не тільки до Енгельса, а й до Москви, Санкт-Петербургу та Уралу – ніхто ніде не сховається. Це перспектива найближчих місяців, тому що система виробництва вже розгортається.
Плюс – безпілотники. Їхню ефективність ми вже продемонстрували (згадайте Енгельс). Таких безпілотників у нас можуть бути тисячі. Якщо ми піднімемо армаду безпілотників із потужними зарядами, вони проб’ють будь-яку систему ПВО та зможуть накрити будь-яку потужну військову базу Росії, включаючи ядерну. Це відкриває для нас хороші перспективи. Тоді не доведеться просити ATACMS (хоча ми все одно будемо вести переговори щодо них), а почнемо виробляти власні потужні ракети.
Ми вже показали, що маємо "Нептуни", якими б’ємо на 200 км і більше (згадайте крейсер "Москва"). Також є ракетні комплекси, які працюють по наземним цілям, по авіаційним системам, по танкам.
Ми просимо Abrams і Leopard у західних партнерів, але у нас є танк "Оплот", який ми продавали Пакистану, який нічим не гірший за Leopard, а за деякими параметрами навіть кращий. Цей танк виробляють наші заводи, наприклад, всесвітньовідоме КБ ім. Морозова. Це все наші виробництва, і така техніка повинна бути у українського війська на озброєнні. До того ж, такий підхід забезпечить нас і ракетами, і безпілотниками, і танками, і створить нові робочі місця та перспективу відродження нашої оборонної промисловості.

Це не теорія, а реальні проекти. Ми продали 300 одиниць танків "Оплот" Пакистану, сотні – іншим країнам. Це наші реальні виробництва, а не теоретичні розмови. Це те, що сьогодні вже виробляється.
КБ "Луч" також уже виробляє дуже конкретні й корисні види озброєнь. Сьогодні ми зі зрозумілих причин просто не можемо говорити, що саме виробляємо. Але ці зразки вироблялися ще п’ять-сім років тому. Сьогодні питання стоїть у кількості.
Якщо говорити про безпілотники, то є близько півсотні відповідних проектів, і напрацьовані були задовго до широкомасштабної війни. Йдеться про різні безпілотники: ударні, розвідувальні, тактичного рівня. Протягом останніх десяти місяців налагоджувалося масове виробництво безпілотників, і цей процес таки пішов. Тож зараз головне, щоб ми все це виробництво запустили і вдосконалювали, як і виробництво боєприпасів (офіційно було оголошено, що їхнє виробництво вже налагоджено). Знов-таки зі зрозумілих причин ми не можемо говорити про кількість та характеристики – це недоцільно, з точки зору безпеки і підготовки наших майбутніх дій на фронті.
Отже, все це не теоретичні розмови – всі вищезгадані зразки справді вироблялися в Україні в різні періоди і в різній кількості, в тому числі у великих обсягах. На жаль, свого часу ми не ввели ці зразки, які були чотири-п’ять років тому, в систему оборони, а зараз усі зрозуміли, що це надкритично. Якби ми це зробили вчасно, сьогодні виробляли б усе це сотнями й тисячами.

Певні зразки вже є і застосовуються на фронті. Але їх потрібна величезна кількість. Для їхнього виробництва в потрібних обсягах знадобиться від місяця до півроку, але це буде велика армія, яка забезпечить потужні переваги над ворогам у нових технологіях і нових видах війни.

Малоймовірно, що Росія зможе згенерувати сили, здатні наступати на Київ. Та й ми перекрили всі стратегічні напрямки, і Росія зазнає поразки і на півдні, і на сході, хоча там і досі точаться важкі бої.
Північний напрямок, тобто з боку Білорусі, надзвичайно укріплений. Це не 24 лютого 2022 року, коли наші кордони фактично були відкриті, і всі шляхи сполучення, зокрема, для руху танків, БТР і ракетних систем були вільні. Такого вже немає. Зараз вибудована ешелонована оборона, і на півночі розташовані й готові зустріти ворога потужні артилерійські та ракетні системи, потужні сили та формування (і ЗСУ, і Нацгвардія, і Прикордонна служба).
Тому друга спроба росіян зайти в Україну з боку Білорусі вже не здаватиметься їм прогулянкою. Всі шляхи перекриті й заміновані, готовність наших сил до наступальної операції з території Білорусі дуже висока.
Що стосується білоруської армії, то вона не готова і не хоче наступати. Ми маємо оперативну інформацію від офіцерського складу білоруських військ – вони принципово не хочуть воювати в Україні. Спецназ, особливо той, що на контролі КГБ у Росії, – так. І вони формують певні приватні структури, які за гроші можуть проводити певні операції.
Якщо говорити про кількісний і якісний склад білоруського війська, то він не готовий вступати у війну, навіть за підтримки Росії (у Білорусі зараз перебуває 12 тисяч росіян, там є танки, розгортаються ракетні системи С-300 і С-400, а також Іскандери). Це не та потуга, яка може забезпечити ефективні наступальні операції. Вона може хіба що тримати нас у напрузі та тримати частину наших військ на півночі.
А головне – сам Лукашенко не хоче втягуватися у війну, адже чудово бачить, що Путін програє. Він намагається демонструвати прихильність Путіну, але воювати не хоче. Він намагається виглядати як людина, яка змушена була допомагати Росії під її воєнним тиском, але постійно пропонувала мир. Лукашенко сподівається за допомогою Китаю і Туреччини на етапі програшу Росії постати в образі миротворця. Якщо ж раптом Путін перемагатиме, Лукашенко, навпаки, стане учасником цієї перемоги. Тобто у нього сьогодні подвійна позиція. Але безпосередньо він воювати не хоче.
Лукашенко прикриває Путіна: він відтягує величезні сили українського війська, прикриває фронт від України, НАТО, зокрема, Польщі та країн Балтії, які можуть вдарити у тил із території Білорусі по території Росії. Плюс він відтягує ресурси зі сходу, з Донбасу, а також готує російські резерви, тому що в РФ не вистачає центрів для підготовки мобілізованих. Крім того, він здійснює ремонт російської військової техніки та передає Росії свою. Ну і, зрозуміло, дає дозвіл на базування російських бомбардувальників та запуск російських ракет із території Білорусі.
Тобто Лукашенко виконує велику роботу й підтримує агресію, але сам втягуватися у війну не хоче принципово. І він триматиметься до кінця.
Єдиний випадок, коли Лукашенко може наважитися вступити у війну своїми військами – якщо він побачить, що Росія може перемогти, якщо російські війська наступатимуть на сході й на півдні. Але все це малоймовірно. Тільки в такому випадку він може задіяти певні бригади та спецназ на кордоні з Україною для, наприклад, проведення провокацій на кордоні або на нашій території.
Втім, на даний момент, я вважаю цей напрямок безперспективним і для Лукашенка, і для Путіна. Якщо буде розпочата така операція, у нас є всі сили і ресурси, щоб ударити по білоруській армії. А вона тоді може відмовитися від виконання завдань, поставлених Лукашенком. Тим більше, під тиском росіян, які йтимуть слідом за білорусами загородзагонами. У такому випадку може розгорітися внутрішній конфлікт у Білорусі, здатний привести до падіння режиму Лукашенка. Тобто в такому разі виникне реальна загроза не тільки для Лукашенка, а й для Росії. Тому вони не надто хочуть ризикувати.
Наразі даних про готовність Росії і Білорусі до наступу з півночі немає. За допомогою ЦРУ і розвідуправлінь міністерств оборони США, Британії, Німеччини, Франції ми контролюємо кожен крок росіян та білорусів, усі їхні пересування військ та сил, а також те, що відбувається на окупованих територіях. І все це в режимі онлайн. Тому наша готовність до будь-яких наступальних операцій противника буде надвисокою.
Сьогодні перспективи початку наступальної операції з території Білорусі немає. Це малоймовірно найближчим часом. Поки що Росія не готова до таких дій: ще не відбулося формування та бойове злагодження нових частин, забезпечення їх озброєнням та технікою, ще не відбулося оновлення цієї техніки на заводах та підприємствах ВПК Росії та Білорусі. Для цього потрібно півроку-рік як мінімум, а не два-три місяці. Противник перекидає на фронт резерви, мобілізованих, але ми їх успішно знищуємо.
Разом із тим ми інтенсивно готуємо наші сили – уже більше мільйона людей в нашій армії, Нацгвардії і силових структурах, це надпотужна сила, яка може протидіяти ворогу. Якщо Росія перекине ще 200-300 тисяч осіб, це не буде для нас критичним.
Крім того, Україна готує наступальні операції, про що говорили Залужний і Зеленський. Події кінця зими і початку весни 2023 будуть вирішальними для звільнення території України та упередження можливих агресивних дій Російської Федерації. Якщо противник відступатиме на півдні і сході, причому масово і панічно, це дезорієнтує російське суспільство, яке дуже гостро реагує на прорахунки. І позиції Путіна тоді похитнуться.

Росія захоче до цієї дати захопити не тільки Соледар і Бахмут, але й всю Донецьку і всю Луганську області. Також можливий наступ на запорізькому напрямку. Це передбачає лише тактичні успіхи, тому що стратегічних успіхів у росіян немає. Вони зараз готують нові ударні групи, щоб заявити про те, що до 24 лютого вони виконали завдання "спецоперації".
Але все це буде відбуватися не 24 лютого – Росія спробує все це зробити заздалегідь, щоб 24-го вже прозвітувати про виконані завдання і показати результат. На це й будуть націлені всі сили. Чому вони й кидають на виконання цих завдань – на Соледар і Бахмут, Сватове і Кремінну, а також на запорізький напрямок – не тільки "вагнерівців", але й десантні війська, тобто сили, які ще лишаються боєздатними. Це останній шанс для Росії провести якусь операцію і, можливо, десь просунутися на декілька кілометрів чи захопити якийсь населений пункт.
Поки що ЗСУ активно перемелюють російські війська – щодня ми бачимо до 700-900 вбитих російських військовослужбовців. Як тільки ми знищимо ці боєздатні частини, підтягнуті з Росії, шансів у неї не буде.
Тож до 24 лютого Росія намагатиметься досягти певних успіхів на Донеччині, Луганщині та Запоріжжі, і для цього вона кидатиме в бій усе, що може кинути. Це буде етап потужних бойових дій, коли нам треба протриматися. А тоді почнуться наші великі контрнаступи.

Росія не має ресурсів для великих наступальних операцій. Найближчі два-три тижні противник атакуватиме на Донеччині по всіх напрямках, аби захопити всю Донецьку область та мати змогу 24 лютого прозвітувати, що вони виконали завдання "спецоперації". Втім, особливих перспектив захопити Краматорськ, Слов’янськ, Бахмут у Росії немає. Українське командування чудово знає місця, в яких противник націлився на перемогу, і ми маємо свої сили та засоби, щоб знецінити намагання противника та почати свій контрнаступ.
Тож російські війська дійсно намагатимуться наступати та захоплювати нові території, але ми будемо не тільки оборонятися, але й контратакувати та нестандартно проводити операції тактичного і стратегічного рівня.
На запорізькому напрямку у Росії немає перспектив просунутися. Вони атакуватимуть, аби просто упередити наш наступ. Саме тому вони й активізують запорізький напрямок. Адже якщо ми підемо на Запоріжжя, Мелітополь, Бердянськ, а далі по всьому півдню, це стане надзвичайно великою загрозою для Росії, бо це позбавить її стратегічно важливого коридору. Тому намагання противника наступати в запорізькому регіоні буде, але перспектив просування воно не матиме – наші сили дозволяють знецінити зусилля росіян.

Бахмут важливий у військовому плані, тому що там проходять важливі комунікаційні траси, які дають змогу постачати боєприпаси бахмутському угрупованню. Хоча це не єдина траса, є й інші обхідні, але вони довші.
Соледар не є критичним для нас, але він є критичним у сенсі знищення кращих сил Російської Федерації. І Пригожин, і військове командування паралельно намагаються захопити хоча б один населений пункт, щоб прозвітувати Путіну, що, захопивши Соледар, вони відкрили шлях для захоплення Бахмута і оточення угруповання українських військ.
Ми здійснюємо нестандартні дії, але які саме – ми про це не можемо говорити зі зрозумілих причин. Єдине, що можна сказати, що ми завдаємо ударів, аби не тільки знищити великі контингенти противника (згадайте, як нещодавно в один момент було знищено сотню "вагнерівців" та інших представників окупаційних сил), це можуть бути і сотні, і тисячі, якщо це будуть грамотні операції.
Другий момент. Бахмут тримається стійко. Хіба що Росія кине все, що тільки може з інших регіонів, аби переломити там ситуацію. Та я думаю, що перспектив захоплення Бахмута російськими військами немає.

В першу чергу, Пригожин не виконав завдання Путіна щодо захоплення Бахмута до нового року. Пригожин клятвено запевняв, що "вагнерівці" візьмуть Бахмут, але слова не дотримався. Саме тому зараз і почалося приниження Пригожина, бо він не виконав особисте завдання Путіна і порушив клятву. Це підірвало його престиж – і політичний, і військовий, і самого формування "Вагнер".
Задля того, щоб реабілітуватися, Пригожин задіяв усі можливості, щоб провести нову операцію – захопити Соледар, а потім із цієї позиції розгорнути операцію по захопленню Бахмуту. Він сподівається реабілітуватися таким чином.
Але і Путін, і військовики зрозуміли, що Пригожин зі своїм "Вагнером" нічого не зробить – недостатньо сил. Тому Путін, не довіряючи військовому "таланту" Пригожина, дав вказівку кинути в район Соледара і Бахмута більш професійні сили – сили спеціальних операцій та повітряно-десантні війська.
От зараз Пригожин і не задоволений тим, що його недооцінили, а ЗС РФ акцентують увагу на тому, що Пригожин не здатен виконувати завдання, і досі місто не захоплене.
Кожен тягне ковдру на себе ковдру, намагається принизити іншого, дискредитувати його. Пригожин відкрито виступив проти Герасимова і Шойгу, але тепер усе змінилося – Герасимов і Лапін повернулися до керма. Лапін, до речі, надзвичайно критикувався Пригожиним і Кадировим, і на це була санкція Путіна. Тепер ці люди знову керують процесами і будуть мститися Пригожину.

Остаточною крапкою буде досягнення миру – укладання угоди або з Путіним, або, скоріше за все, вже з кимось іншим (представником перехідного уряду). Кінцевий акт – мирна угода про те, що фіксується факт перемоги України юридично, фіксуються чітко кордони та всі умови, які Росія повинна виконати після програшу у війні.

Я думаю, що Путін сьогодні не буде ризикувати і оголошувати загальну мобілізацію. Адже в такому разі він засвідчить неефективність своїх дій на початку "спецоперації", а також хвилі часткової мобілізації, яка мала стати вирішальним і кінцевим кроком, після якого нічого більше задіювати не доведеться. Тому, скоріше за все, мобілізація відбуватиметься приховано під прикриттям весняного призову.
Офіційне оголошення загальної мобілізації стане підривом престижу Путіну, бо виглядатиме так, що він не здатен виконати свої обіцянки. Путін приховано набиратиме людей у військо та формуватиме нові частини, можливо, частково на приватній основі (тобто набиратимуться приватні армії).
Набрати ще півмільйона або мільйон для Путіна буде вкрай складно, бо це може викликати величезні збурення. Російське суспільство вже побачило, яких величезних втрат зазнає Росія. Росіяни втрачають своїх рідних і друзів, тому мобілізація для них стає дуже чутливою темою. Через це нові спроби провести мобілізацію можуть викликати потужне невдоволення та протести –і оточення Путіна, і російських громадян.

Зміна режиму в Росії – це пріоритетне завдання. Але війна може закінчитися і за Путіна, і за перехідного уряду. Ми не можемо стовідсотково виключити Путіна. Навіть коли буде безвихідь, і він буде, як вовк, загнаний у глухий кут, можливо, розмова йтиме з Путіним, але про те, що він повністю вийде з України і гарантує невтручання, компенсацію і тому подібне. Його можуть залишити на певний період з метою зберегти контроль над російською ядерною зброєю.
Але, скоріше за все, така розмова вже вестиметься з новим урядом.

Якщо в процесі стратегічної наступальної операції ми зуміємо зламати фронт одномоментно, як це було на харківському напрямку, відбудеться звільнення Запорізької та лівого берега Херсонської областей, це відкриє перспективу великого відступу росіян і панічного бігу. Коли вони будуть тікати з Запоріжжя і далі, на їхніх плечах ми цілком можемо зайти до Криму. Такою є перспектива звільнення Криму військовим шляхом.
А в Криму вже панує паніка, особливо серед росіян, які приїхали туди після 2014 року – вони вже збираються тікати.
Потужних сил у Криму Росія не має. Певні сили там є, але якщо почнеться дезорганізація, будуть панічні настрої по всьому Кримському півострову.
Другий сценарій, якщо ми не зможемо згенерувати потрібні ресурси і зруйнувати одночасно весь фронт, щоб росіяни тікали, потрібно буде витіснити ворога з Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей до перешийка, а далі в процесі проведення певних заходів по демілітаризації Росії разом із нашими союзниками вирішувати питання Криму політико-дипломатичним шляхом. Це буде більш тривалий процес, який може відбутися вже після програшу Росії, укладання нового миру із умовою передачі Криму до лона нашої держави без бою.

Режим буде слабшати. Росіяни будуть програвати на фронтах, у першу чергу, на південному і східному, зазнаватимуть невдач. Поступово відбуватиметься розхитування ситуації в Росії: у суспільства зростатиме недовіра до Путіна, а в оточенні Путіна наростатимуть протиріччя.
Розбалансованість буде тягнутися з весни-літа 2023 року, а влітку-восени постане питання про заміну самого Путіна. Така ситуація реальна з урахуванням успіхів наших військ та звільненням усіх територій.
Можливий ще один сценарій, більш радикальний. Коли він буде загрожувати оточенню, наприклад, знищенням окремих своїх представників, вони можуть таємно об’єднатися і його усунути фізично.

Сьогодні тема Кримського мосту не є актуальною. Але коли ми розпочнемо наступальні операції на півдні, паралельно постане питання про знищення комунікації, за допомогою якої противник постачає боєприпаси, техніку і живу силу, тобто Кримський міст. Але це мають бути одночасні дії – наступ стратегічного характеру і удар по Кримському мосту. Якщо наступ відбудеться через три-п’ять місяців, то тоді ж стане актуальним питання Кримського мосту.

Захід сьогодні не готовий до повного розгрому Росії. Знову та сама пересторога, що була відносно СРСР – Росія має надпотужний ядерний потенціал, який може загрожувати всьому світу. Мовляв, потрапляння окремих сегментів ядерних зарядів до різних утворень, які з’являться в процесі розпаду РФ, призведуть до неконтрольованої ситуації у світі та, можливо, регіональних або глобальних ядерних катастроф. Цього дуже боїться Захід. Тому він намагатиметься, щоб на перехідний етап до влади в Росії прийшов тимчасовий режим, який буде контролювати всі ці ресурси, а в перспективі піде на демократичні перетворення, демілітаризацію і, можливо, формування передумов для проведення демократичних виборів.

Росія не має великого потенціалу, щоб вести затяжну війну на теренах України. Адже одна справа – захищати свої території, свою землю, а інша – вести окупаційну війну. Через те, що в неї досить обмежені ресурси, їй складно буде вести затяжну війну на території України.
Інший момент – у росіян немає мотивації воювати. Більшість російських військових усвідомлює, що вони ведуть агресивну війну проти мирного населення.
Путін просто не може перемогти у цій війні. І я думаю, що війна припиниться одразу, як ми вийдемо на кордони нашої держави. Резервів, щоб далі проводити наступальну операцію, у Путіна не буде, мотивації у росіян – тим більше. Тоді буде загальне падіння бойового духу, передусім серед військовослужбовців – вони ж бачать, що перспектив немає, а війна неправедна. Втім, для цього найближчими місяцями нам потрібно провести дуже потужні дії по звільненню територій. Зараз це надзвичайно актуально, поки Путін не підтягнув додаткові резерви та не озброїв їх, бо це призведе до більш затяжних процесів. Тож найближчі п’ять місяців – це наш час.

Захід також зрозумів, що Росія готується до вирішальних боїв, тому потрібно боєздатність України та забезпечення її зброєю, технікою та боєприпасами наростити вже в найближчі місяці. Інакше, якщо зволікати, буде набагато важче протистояти Росії.
Неодноразово вирішальним етапом у війні називалася весна 2023 року, а генерали з США та Британії наголошують, що це питання потрібно вирішити до літа або до середини літа. Готовність до цього є, тож перспективи надзвичайно хороші.
Думаю, що Рамштайн 20 січня дасть додатковий потужний старт для забезпечення України необхідною зброєю, технікою, боєприпасами. І це дасть нам ресурси для наступальних операцій. Думаю, в найближчі два-три місяці ми і за рахунок власного ВПК непогано оснастим свою армію, особливо тими засобами, які ми не отримуємо від наших союзників: ракетні комплекси, боєприпаси, безпілотники.

Ми повинні звільнити всю територію максимум до середини-кінця літа 2023 року. Для цього є всі передумови. До того часу Росія не зуміє згенерувати величезні сили, які запланувала наприкінці минулого року – для цього потрібні і великі ресурси, і час, і великі кадрові резерви. Поки що за всіма ознаками Росія не готова до таких дій. У нас є півроку, щоб реалізувати завдання по обороні та звільненню територій. Це буде кінцева точка війни, коли разом із партнерами ми примусимо Росію не тільки до миру, а й до капітуляції.