Владимир Огрызко

Саміт миру став великою дипломатичною перемогою України. Це результат дуже великої кропіткої роботи української дипломатії в широкому розумінні цього слова, бо всі долучилися до того, щоб цей саміт відбувся, причому з позитивним для України результатом. Адже коли збираються представники сотні країн і організацій, це означає, що українську ідею миру підтримує переважна більшість світу, і це вже великий позитив.
Участь у саміті представників країн третього світу, які тепер називають країнами Глобального Півдня, свідчить про їхнє розуміння простої істини: або ми живемо за нормами міжнародного права, або в світі почнеться хаос.
Саме цей хаос і пропонували обговорювати на цьому саміті росіяни, коли російський диктатор Путін буквально за кілька годин до його початку висунув якісь божевільні ідеї про перемир’я на його загарбницьких умовах. Але це жодним чином не вплинуло на хід саміту. На заяви Путіна подивилися, як на заяви хворої людини, і не більше. Тому всі спроби поставити цей саміт на паузу і збити обговорення провалилися.
Відтак, саміт став хорошим стартом для того, щоб гуртувати світ навколо української "формули миру", хоча це зовсім не означає, що він одразу матиме практичні результати – такого, на жаль, не буде. Але будь-який довгий шлях починається з перших кроків, і ці перші кроки, мені здається, вже зроблені.

Опосередковано ці ключові тези підтверджені в заключній декларації саміту, де чітко і ясно сказано, що мирне врегулювання можливе лише на основі Статуту ООН, і кілька разів наголошено на територіальній цілісності, суверенітеті тощо. Це свідчить про те, що іншої основи для вирішення цих проблем немає.
На саміті розглядали тільки три пункти формули Зеленського тому, що треба починати з чогось найменш дратівливого і такого, що не викличе спротив. Тому й обрали теми, зрозумілі для будь-кого в кожній частині світу: гуманітарні питання, зокрема, обмін полоненими, продовольча безпека, що дуже важливо для країн третього світу і стосується їх безпосередньо, а також глобальна ядерна безпека та унеможливлення жахів того, до чого підштовхує світ Росія. Це ті речі, які знаходять відгук в адекватних головах всюди в світі.
Тому я думаю, що вибір цих трьох тем був невипадковим. Це – пролог, перший крок.

Я би не поспішав із такими заявами. Адже для того, щоб перемогти Росію, мало приймати декларації і скликати саміти – треба примусити Путіна відступити. Жодна декларація не може забезпечити виконання цієї функції. Це може зробити лише перемога над путінською армією на полі бою. Якщо це станеться впродовж наступних п’яти-шести місяців – це одна річ. Якщо ж цього не станеться, розраховувати на те, що Росія прийме всі вимоги, які будуть підготовлені щонайменше по цих трьох темах саміту, не варто. Тому давайте не квапити події і бажати нашим Силам оборони якомога швидше вигнати російських окупантів з української землі. Тоді тема завершення війни стане більш практичною.

Ні, я би назвав це черговим шантажем Путіна. Але, як на мене, цього разу він переграв сам себе. У Путіна була логіка гопника з підворіття: він вимагає більше, ніж може проковтнути, розуміючи, що дадуть не все, а менше, і так буде добре.
Що сьогодні "добре" для Путіна? Заморожування лінії фронту в тому вигляді, в якому вона є сьогодні. Якби він попросив саме це, від нього б вимагали відступити. А так, попросив більше – погодяться на те, що є зараз. Така банальна логіка хулігана з підворіття, який думає, що такою логікою керуються і всі інші.
Путін переграв сам себе, тому що на саміті на його слова відреагували очікувано негативно, сказали, що ультиматуми – це не та мова, яку світ хоче розуміти. При цьому на саміті підтвердили, що Україну будуть підтримувати.
Тому цей трюк Путіна був абсолютно невдалим і не зміг стати темою для обговорення. На це звернули увагу, як на чергову недолугість Путіна, й не більше.
Тож цей саміт для нас став дипломатичною перемогою, а для Росії черговою дипломатичною катастрофою. Саме тому в Москві істерять, як ніколи раніше, бо розуміють, що ситуація для них стає справді критичною. Адже в разі, якщо Захід продовжить лінію, яка зараз визначилася (а вона стає більш чіткою та очевидною – допомога Україні за багатьма напрямками і багатьма країнами), то у Путіна не залишається жодних шансів.

Росія програла в головному: всю свою роботу з країнами Глобального Півдня вона будувала на простій тезі про те, що РФ разом із цими країнами у боротьбі проти західного неоколоніалізму, допомагає їм протистояти агресивному неоколоніалістському Заходу. Тому для Москви було архіважливо зробити так, щоб мінімальна кількість країн Глобального Півдня була присутня на саміті. А вийшло навпаки, і більшість присутніх на саміті були не країни Заходу, а країни з різних континентів. Були представлені всі: і Латинська Америка, і Африка, і Азія, і Океанія, і решта.
Для Путіна це була ключова задача. Ми пам’ятаємо, скільки зусиль доклали російські "дипломати", спецслужби, політичні діячі, включаючи й самого Путіна, які їздили світом, жахали, обіцяли санкції, аби тільки країни не приїхали на саміт миру або приїхали на не дуже високому рівні. Але все це провалилося.

Індія зараз просто використовує момент, щоб заробити на ситуації, не більше. Нічого особистого – тільки бізнес. Певною мірою Індії це поки що вдавалося. Згадайте, що вона накупила російської нафти на десятки мільярдів доларів, і їй це все було явно в плюс, оскільки вона на цьому заробляла, переробляючи російську нафту і продаючи її на світовому ринку.
Але ж усе не безкінечно. Вже зараз чітко і ясно Китаю дали зрозуміти, що так далі не буде, і в разі чого проти нього інтенсивно будуть вводитися санкції. Думаю, що у відносинах з Індією ця тема звучатиме не так офіційно, але дуже предметно.
Тому зараз період, коли Індія намагається не надто зав’язуватися з якоюсь однією стороною і поки що заробляти на ситуації, яка склалася. Та навряд чи це триватиме довго.

Тут питання в тлумаченні слова "залучення".
Для когось залучення – це просто передача підготовлених пропозицій Росії. От на саміті у Швейцарії було ухвалено рішення, що за трьома напрямками будуть працювати робочі групи і будуть готуватися пропозиції, щоб визначити позицію більшості країн світу, зокрема, по продовольчій безпеці. Уявімо, що цю роботу зроблено і через посередників пропозиції передаються Росії. Очевидно, що це також є залученням, якщо Росії передадуть пропозиції 80-90 країн світу по темі продовольчої безпеки.
Інше розуміння залученості Росії – посадити РФ за стіл переговорів з Україною або з іншими країнами. У мене великі сумніви у тому, що таке може відбутися. З одного боку, є указ Зеленського про те, що він із Путіним і Росією проводити переговори не буде. З іншого боку, є чітка позиція російського диктатора про те, що Зеленський "нелегітимний". Якщо обидві сторони на найвищому рівні кажуть, що не бачать одна одну впритул, то як і кого можна залучати? Хіба що призначити якихось 25-их заступників і 35-их радників, аби вони вели переговори. Але я не думаю, що це реалістично, виходячи з нинішньої ситуації в світі і дуже позитивної динаміки, яка намітилася в позиції Заходу відносно того, що з Росією справді вже потрібно закінчувати.

Ми не можемо виключати того, що Росія і Китай будуть продовжувати лінію протиборства з рештою світу. Китай, на превеликий жаль, сьогодні на боці Росії, і демонструє це публічно й офіційно, тому не можна виключати, що такий саміт своїх прибічників вони можуть зібрати. Ми вже чули, що 26 країн начебто висловили готовність до проведення такого саміту.
Будь ласка, нехай збираються і розповідають, чого вони хочуть. Мені, наприклад, цікаво, щоб Китай пояснив перший пункт свого "мирного плану" про суверенітет і територіальну цілісність. Цей пункт передбачає, що йдеться про міжнародно визнані кордони України 1991 року? Якщо так, то це одна річ. Але чомусь Китай уникає відповіді на це просте запитання. І таких питань справді дуже багато.
Тому нехай збираються і проводять свій саміт. Конкуренція – це завжди шлях до пошуку позитивного.
Та якщо цей китайсько-російський саміт буде базуватися на тому, що треба визнавати територіальні загарбання, шансів у таких пропозицій не буде.

Я вважаю, що саме на полі бою буде вирішено питання війни з Росією. Жодні декларації і конференції, на превеликий жаль, на Росію не діють.
Україна проводила дуже важливі і корисні конференції по Криму – Кримська платформа. Там лунали абсолютно логічні і правильні меседжі, які надсилалися учасниками цієї платформи Росії. І яка була відповідь Росії? Ніякої. Вона як окуповувала, так і досі окуповує Крим. Втім, думаю, ще трошки – і в РФ нарешті зрозуміють, що Крим із географічного півострова скоро перетвориться на політичний острів, і для Росії там не буде місця: їй доведеться або звідти піти, або приректи свій гарнізон на повне і тотальне знищення. Це вже буде залежати від кровожерливості нинішнього кремлівського очільника.

Кримський міст – це справді "скрєпа" і справді надзвичайно чутливий момент для Путіна. Він і сам, і через свої пропагандистські канали (через Лаврова та Медведєва) неодноразово говорив, що Крим – російська територія, а удари по російській території – це перехід усіх "червоних ліній". І це чудово йде для внутрішнього користування в РФ.
Але на практиці ми бачимо, що не тільки Крим стає об’єктом справедливих атак України, але й глибокий тил Росії. І відповіді з боку РФ немає, тому що її не може бути. Вона повисає в повітрі і залишається лише пропагандистськими пострілами Соловйова та інших кремлівських посіпак.
Тому в Москві винайдуть якусь чергову фантазію, чому Росія має залишити Крим. Скажуть, що "це тимчасово", що "ми ще повернемося", що "ми розберемося зі своїми справами і обов’язково знову будемо тут", тощо. Коли маса зазомбована, переключити її увагу на щось інше і протягом двох-трьох тижнів змінити дискурс не буде великої проблемою. Адже Путіну вірять, і він може маніпулювати громадською думкою так, як йому заманеться. Просто буде команда "тимчасово залишити" Крим із одночасною обіцянкою туди повернутися. І 90% тих, хто дивиться в Росії телевізор, скажуть: "Ну так звичайно! Це тимчасове явище. Все буде добре. Все одно Росія велика!".
Інакше пояснити те, що відбудеться, не можна.
Робити вигляд, що Росія зараз натисне на "ядерну кнопку", не вийде. Путіну неодноразово чітко пояснювали, що не тільки у нього є ядерна зброя. А такі заяви є попередженням, щоб Путін не хвалився, бо отримає у відповідь тим самим.

Один мій колега, з яким ми вивчаємо цю недокраїну, сказав, що треба задуматися: коли Росія почне розпадатися, і питомо українське населення Кубані почне визначатися зі своєю державною приналежністю і визначиться за приєднання до України, Кримський міст може зіграти позитивну економічну роль. Але залишимо поки що це "рожевим" політичним прогнозом.
Безумовно, наші героїчні Сили оборони зроблять усе для того, щоб Крим був відрізаний від постачань Кримським мостом із боку Росії. Але не тільки це. Росіяни зараз протягнули залізничну гілку вздовж Азовського моря – там є над чим працювати. Наші військові все це добре знають і, безумовно, зроблять усе, щоб і Кримський міст, і всі інші ланцюжки постачання були перебиті. Саме тоді росіяни постануть перед вибором – або з Криму потрібно терміново тікати, або героїчно загинути з гаслами "За Родину! За Путина!".

Очевидно. Я писав про це ще до початку повномасштабної війни з боку Росії. Доволі глибоко і детально вивчав різні складові того, що ми називаємо "Російською Федерацією". Це країна, яка виходить на свою фінішну пряму, судячи з багатьох речей.
Політика. В Росії відбувається типова фашизація всього суспільного розвитку. Це те, що не може тривати довго. Режим, створений зараз у Росії, передбачає згортання всього того, що має елементи здорового глузду, вже не кажучи про демократію. Зрештою, це призведе до спротиву.
Економіка. Після початку війни проти України та санкцій, які продовжують посилюватися, Росія буде успішно, хоча й поступово економічно знищуватися. Саме тому в останньому воланні Путіна йшлося, зокрема, про те, що треба знімати економічні санкції.
Росія як федерація. Це абсолютний нонсенс, ніякої федерації насправді немає. Росія – це колоніальна країна з центром у Москві, який визискує всі території – що національні, що решту. У кінцевому рахунку це викличе спротив цих територій.
Міжнародна позиція. Росія у повній ізоляції.
У такої країни просто немає перспективи. Вона приречена на поступове, але очевидне вимирання. І другий етап війни, яку розв’язав Путін, просто стане додатковим стимулом, який пришвидшить ці процеси. Тому у мене немає жодного сумніву в тому, що Росія приречена і не має перспективи.

Я думаю, що ми з вами ще піднімемо келихи шампанського і відзначимо цю подію не тільки за нашого життя, а доволі скоро.

Зараз цей процес пришвидшиться. Те, що ми спостерігаємо, є підтвердженням того, що на Заході нарешті перейшли власну "червону лінію", яка їх стримувала останні два роки.
Так, США в особі президента Байдена ще продовжують боятися і шукати виправдання, чому не можна, але Європа, яка ближча до цього звіра, зробила вибір. Невеликі країни типу Данії, Нідерландів та північних країн просто демонструють дива зовнішньополітичної активності і сміливості. Я вже не кажу про Францію, яка зараз відіграє унікальну роль і стає прикладом політичного лідерства. Думаю, такого самого ми маємо очікувати і від Німеччини, хоча тут є певні моменти. Але за обсягами допомоги Німеччина зараз вийшла в лідери і допомагає Україні всім, чим може. І інформація про те, що німці дадуть черговий Patriot, є тому підтвердженням.
Тому думаю, що злам відбувся. Рішення саміту G7, зокрема, про використання російських грошей є підтвердженням того, що нарешті на Заході стали реалістично дивитися на те, що таке Росія, і зрозуміли, що з нею не можна домовитися. А Путін цьому активно допомагає: останній божевільний "план миру" просто підтвердив неадекватність російського диктатора. А, відтак, зрозуміло, що треба щось із цим робити.
Тому думаю, на Заході зараз підуть далі. Це не означає, що на Заході хочуть розвалу Росії і хочуть, щоб замість однієї РФ виникло 15 нових постросійських держав. На жаль, це не так. Але хіба у 1991 році історія послухалася американського президента чи британську прем’єрку, які так само не хотіли розпаду СРСР? Просто є об’єктивні речі, про які ми з вами щойно говорили, і які підточують зсередини цю доволі трухляву конструкцію.
Згадайте Пригожина: ще 200 км – і він був би в Москві. Тобто тоді якесь диво утримало гнилий режим Путіна від падіння. Путін уже тікав. Що цікаво, військові сиділи і просто спостерігали, зовсім не виступаючи на підтримку свого диктатора. А деякі люди розмахували прапорцями і підтримували Пригожина.
Тому дуже багато речей свідчать про те, що режим гнилий і впаде.
Поки що для західних партнерів це найгірший варіант, тому що вони не знають, що далі робити. Моя відповідь проста: сідати думати, формулювати свою політику, писати сценарії, розуміти, з ким треба вже зараз починати працювати всередині Росії, тощо.

Це цілком вірогідний сценарій саме через те, що на Заході не мають свого сценарію, що робити, коли путінський режим завалиться. Це негативний варіант для нас.
Як на мене, безпека України буде реалістичною лише в двох випадках: коли Україна буде членом НАТО, і коли біля нас не буде цього монстра. Все решта – це потенційна загроза чергових нападів і воєн. Тому що такою є природа російського режиму, і ми нічого зробити з цим не можемо. Ми ж не можемо змінити ментальність мільйонів людей: вони виросли в рабстві і є ментальними рабами, вони відчувають свободу лише тоді, коли переходять через кордон і можуть вчиняти звірства на іншій землі. Це їхня свобода. І оскільки іншого не дано, допоки цей монстр буде існувати на наших кордонах, ми будемо в небезпеці.

Не доки хочеться, а доки можеться.
Наприкінці угоди є стаття, де йдеться про те, що сторони будуть виконувати свої зобов’язання в рамках національного законодавства і в межах своїх фінансових можливостей. Розраховувати ми можемо тільки на наявність політичної волі президента США, але цього мало, тому що у нього немає грошей – гроші і дозвіл на використання грошей із бюджету країни надає парламент. Ми бачили, що відбувалося протягом останніх шести місяців, коли Байден хотів, але Конгрес не давав.
Тож потрібне поєднання двох складових: політичної волі президента США, яким би він не був, і політичної волі парламенту. Якщо ці дві умови зійдуться позитивно, ми зможемо отримувати від США все те, що нам потрібно. Бо в попередніх статтях цієї угоди написано багато правильних і хороших речей. Якщо вони будуть виконуватися, це буде серйозною допомогою Україні.

Потрібно дочекатися рішення американських судів, бо тоді стане зрозуміло, чи варто взагалі говорити про це. Адже Трамп може бути засуджений, а це може відвернути від нього близько третини його прихильників. Він може балотуватися на посаду президента, але – як пояснити людям, чому вони голосують за людину, яку засудили? Це складно. Демократи навіть найменший такий вердикт суду будуть використовувати на кожному кроці і будуть нищити політичний імідж Трампа на всі 100%. Тому, як на мене, говорити про президентство Трампа трошки ранувато.

Ви праві. Це ознака того, що демократичні країни страждають на одну недугу – популізм. І випадок наш, український, і випадок Трампа свідчать про те, що популізм – це та ракова пухлина, яка може з’їсти весь демократичний організм. А потім лише хірургічне втручання, як у нас і в Америці (заколот у Конгресі – це теж була крайня форма самолікування для американської демократії), може допомогти. Популізм страшенно небезпечний. Які ліки від нього – це питання.

Оптимістичний прогноз дуже простий: якщо ми зараз отримаємо все те, що нам потрібно, війна може тривати ще чотири-п’ять місяців. Якщо допомога буде "в час по чайной ложке", війна може тривати дуже довго.

Зараз обіцяно, що ми тримаємося цей рік і практично наступний. Якщо до цього ми додаємо свої можливості і можливості спільного виробництва зброї з нашими партнерами, отримуємо дозволи бити вглиб території РФ прицільно і ефективно, то, мені здається, цей час зменшиться, і розв’язка для Росії може наступити значно швидше.

Не смерть – усунення Путіна. Це, безумовно, створить певні можливості для того, щоб ті, хто його усунуть, і колективний Захід, безумовно, за участі України, почали шукати варіанти, які могли б доволі швидко привести до завершення війни.
Тут є суто психологічні моменти. Сьогодні уособленням зла є Путін. І всі розуміють, що з ним ніхто за стіл переговорів, навіть 20-метровий, сідати не буде. І от раптом це уособлення зла зникає, і з’являється містер Х, чи кілька містерів Х, які теоретично можна подати як щось інше. Хоча не відомо, хто усуне Путіна. Але поза тим це можна подати як спосіб пошуку рішення не з самим злом, а з чимось іншим. Хоча б спробувати. І тоді ситуація може бути справді іншою.
Якщо західна частина світу зможе переконати ту групу людей, яка б усунула Путіна, в тому, що їй дещо обіцяно, і це обіцяне буде виконано, тоді є шанс домовитися на цивілізованих засадах. Щонайменше примусити тих людей, які візьмуть владу в Росії, прийняти справедливий ультиматум Заходу. Це, на мою думку, є цілком реалістичним. Але потрібно одне – усунути Путіна.

Виходячи з теперішньої економічної ситуації та проводження санкцій, у Росії щонайбільше півтора-два роки можливостей воювати. Днями я бачив "відосик", як із Сибіру на захід тягнуть Т-60. Це – раритети, які можуть бути хіба що в музеях. На них варять "мангали" і будуть використовувати таку техніку. Це означає, що у Росії вичерпуються останні запаси. Як можна розраховувати на перемогу в війні, якщо ти користуєшся зброєю, якій 50-60 років, яка може кілька разів стрельнути і на тому закінчити своє існування? Скільки треба танкістів, щоб постійно оновлювати парк знищених старих танків, БМП і так далі?
Плюс економічна ситуація стає дедалі загрозливішою. І якщо санкції США проти Китаю почнуть працювати, попри ідеологічний і партапаратний тиск на бізнес далеко не всі китайські фірми захочуть бавитися в такі ігри, тому що вони будуть просто знищені американцями. Тому економічних перспектив у Росії стає все менше, а, відтак, і менше можливостей воювати.

Фізичні пропорції Росії і НАТО становлять 1:25. І це я беру тільки кількісні показники, ми тут навіть не говоримо про якість. "Вундервафля", якою хизувався Путін (мовляв, це те, чого немає ніде в світі, це найкраще в своєму класі), С-400, не працює – її просто нищать. Зараз жартують, що скоро буде Чорнобаївка-2 в Криму, куди підвозять чергові С-400, і їх просто механічно знищують доволі несучасними ракетами американського виробництва. Що тоді говорити про ефективність сучасної американської військової техніки?
У Росії в конвенційній війні з НАТО шанс на перемогу дорівнює нулю. Це зрозуміло навіть не спеціалістам. Тому я собі погано уявляю, що може робити Росія в цьому плані, крім дрібних покусувань шавки, яка розуміє, що вона не може нічого зробити з сильним собакою, але може підбігти, тявкнути і відбігти назад. Це може бути, щоб сказати: "Я ще є і можу голосно гавкати". І не більше.

Так, саме за цим. Це ще одне свідчення того, що ситуація в Росії стає катастрофічною. Путін же мав би бути великим лідером усього світу, а тут він опускається до того, що їде до країни, яку ніхто впритул не бачить і яка може лише погрожувати своїми ядерними брязкальцями. І їде просити якусь доволі застарілу техніку, аби мати чим ще якийсь період часу воювати з Україною. Це ознака того, що режим хапається за останню соломинку. Але вона йому не допоможе.

Чесно кажучи, я не розумію смислу таких заяв. Вони грають саме на те, про що йдеться у запитанні.
Путін, безумовно, не застосує ядерну зброю. Тому що його вже неодноразово попередили про те, що відбудеться в разі застосування ядерної зброї: це буде останній день фізичного існування Путіна і його оточення. В Росії це прекрасно розуміють. Зважаючи на те, що Путін – великий життєлюб (інакше для чого йому палаци, яхти, польоти з гусками чи пірнання за амфорами), це все з розряду чергових ядерних залякувань. А от для чого ми підігруємо цим залякуванням, це питання.