Олег Пендзин

Це найкращий із найгірших варіантів, які пропонувалися. Та я би сказав, що ця угода не про надра, а про створення американо-українського інвестиційного фонду. Хочу нагадати, що американці двічі пропонували свій варіант цієї угоди, вона серйозно опрацьовувалася українською стороною, потім відбулися дискусії в Овальному кабінеті, потім знову приїхав проект угоди на 81 сторінку, який порушував усі можливі "червоні лінії". І зараз ми маємо остаточний варіант, який, на мою думку, не порушує українське законодавство та Конституцію України, а також не перетинає "червоні лінії". Тому це найкращий із найгірших варіантів, які пропонувалися американцями.
Чи дасть нам щось ця угода? Я дещо песимістично оцінюю перспективи отримання позитивів від неї. Спочатку слід пояснити, які "червоні лінії" обійдені.
По-перше, Україна не визнала боргом гроші, які свого часу надавав Байден, і американці з цим погодилися. Йдеться про суму трохи більшу за 100 мільярдів доларів. Це однозначний позитив.
По-друге, Україна погодилася на те, що українська частина цього фонду буде наповнюватися за рахунок частини рентних платежів від нових родовищ корисних копалин, на які буде заходити інвестор і які будуть розроблятися. Тобто всі компанії, які видобувають нафту, газ та інші види корисних копалин в Україні і сплачують рентні платежі, не будуть залучені до наповнення української частини фонду. Це теж позитив.
По-третє, американці пропонували "право першої ночі" для цього фонду, тобто щоб фонд визначав, хто з інвесторів буде допущений до отримання ліцензії, а хто ні. Це було б порушенням економічного суверенітету України. Але в остаточному варіанті угоди цього немає. Хіба що цей фонд матиме переважне право на покупку корисних копалин, добутих інвесторами. Це теж позитив.
Це все, що стосується позитивів і переваг, які отримала Україна.
Тепер кілька слів про негатив.
По-перше, ця угода безстрокова. Тобто присутність американців та їхнє право отримувати 50% від рентних платежів нових родовищ, по суті, не обмежені в часі. Тож це може бути 30, 40, 50, 100 років. Така безстроковість дає США можливість отримувати доходи від українських корисних копалин достатньо тривалий період часу. Коли Трамп своїм виборцям говорить, що підписав з Україною угоду, яка дасть Сполученим Штатам Америки набагато більше, ніж умовних 350 мільярдів доларів, це має сенс. Але на це знадобиться дуже тривалий період часу, певно, десятиріччя. Взагалі, будь-яка безстрокова угода завжди має великі ризики.
По-друге, хочу нагадати, що невід’ємною частиною наших пропозицій щодо всіх попередніх варіантів були гарантії безпеки. Підписана угода не має жодних гарантій безпеки, навіть згадки про них. Але, як на мене, вони важливі і в цій угоді були б абсолютно органічними. Адже наповнення цього фонду має здійснюватися за рахунок рентних платежів від нових розроблених родовищ корисних копалин. Але жоден свідомий інвестор не прийде в країну, де триває активна фаза бойових дій. Жоден інвестор не вкладе жодної копійки, якщо не матиме гарантій недоторканності власного бізнесу. А допоки тривають активні бойові дії, таких гарантій ніхто не дасть.
Незважаючи на заяву пані Свириденко про те, що угода може запрацювати вже через 2-3 місяці, вона точно не працюватиме до завершення активної фази бойових дій. Тому що просто не прийдуть інвестори.
Ось чому вимоги щодо гарантій безпеки з боку України були логічними: якщо немає гарантій безпеки – немає безпеки; якщо немає безпеки – не прийде жоден інвестор; не прийде інвестор – не буде доходів; отже, тоді цей фонд – мертвонароджене дитя.
По-третє, джерелами фінансування української частини цього фонду має стати частина від рентних платежів. А їх ще треба буде проводити через бюджетний кодекс, що має зробити Верховна Рада.
Питання в іншому – а чим буде наповнюватися американська частина фонду? Американці, створюючи фонд, сподівалися, що Україна погодиться на те, що американська частина фонду буде наповнюватися умовним "боргом" часів Байдена. Цього не сталося, тож американці мають знайти джерело наповнення своєї частини. Україна зазначає, що готова визнавати в якості внесків американської сторони воєнно-технічну допомогу з боку США. Ця норма є в угоді, підписаній Свириденко. Але в бюджеті США на 2025 рік немає жодного слова про Україну, жодної згадки. Тобто в кращому випадку відповідні статті можуть з’явитися в бюджеті США на 2026 рік. До того, можливо, будуть нові законопроекти, за які проголосує парламент США. Та, виходячи з риторики, що лунає, важко уявити, що раптом республіканці внесуть 50-60 мільярдів доларів у якості допомоги Україні, адже це те, проти чого вони категорично виступали за часів Байдена.
Таким чином, джерела наповнення американської частини фонду не зрозумілі. А якщо не буде наповнена американська частина, цей фонд не буде працювати, тому що американці не матимуть жодних прав, адже будь-який фонд працює в межах фактичних внесків в статутний фонд.
Крім того, зараз в усіх ЗМІ європейських країн, які аналізують цю угоду, згадується досвід великих видобувних компаній із потужними ноу-хау та величезними обертами. Він свідчить про те, що перші доходи від діяльності видобувних компаній починаються не раніше, ніж за 8-10 років. Поки буде отримана ліцензія, поки буде підібраний персонал, поки буде завезено обладнання та вирішиться питання про приєднання до мереж та земельні питання (адже родовища під землею, а зверху – земля аграріїв або приватників). Знадобляться додаткові видатки, щоб вирішити земельні питання. Та й зрештою, там сидять територіальні громади. Тому – 8-10 років, не раніше.
Тож, коли ми говоримо про те, що конкретно Україні світить найближчим часом від цієї угоди, то, окрім теоретичного розблокування воєнно-технічної допомоги США і можливості хоч щось купити зі зброї в американців, – нічого. Звісно, однозначний позитив, що американці вже розблокували це, і Трамп дозволив Україні купити американське військово-технічне спорядження на 50 мільйонів доларів.
Але якщо говорити про наслідки діяльності цього фонду для економіки України, то там стільки попередніх умов, що фонд запрацює дуже нешвидко.

Надзвичайно важко коментувати те, що є в голові Трампа, тому що його рішення здебільшого емоційні, а не засновані на глибокій аналітиці та логіці. Та в мене є надзвичайно великі сумніви в тому, що американська адміністрація докладатиме бодай якісь зусилля, щоб посунути росіян з окупованих територій. Американці бояться третьої світової і ядерного конфлікту. Саме такі побоювання формували політику адміністрації Байдена: нам надавалося зброя і воєнно-технічне обладнання для того, щоб ми вижили, не вмерли, а не для того, щоб перемогли. Це принципова відмінність. І я не думаю, що нинішня адміністрація, навіть незважаючи на підписання всіх цих паперів, змінить оцінку процесів, що відбуваються в Україні.
В кращому випадку нам світить заморожування війни на лінії зіткнення, тобто корейський варіант. До речі, в мирних пропозиціях американців міститься пункт, де йдеться саме про заморожування війни по лінії зіткнення. Американці навіть не намагалися висунути ідею про те, що росіяни мають піти з окупованих територій. Про Крим я навіть не говорю, бо це окрема пісня.
Крім того, у мирних пропозиціях американців є пункт про Запорізьку атомну електростанцію. І теоретично росіяни можуть допустити присутність американців на ЗАЕС. Поясню – чому. Запорізька АЕС ще до початку повномасштабного вторгнення перейшла на ядерні зборки Westinghouse. Для розуміння: в реакторі є ядерне пальне, при цьому реактор може бути більш-менш традиційної конструкції, а найбільш важливим і найбільш наукоємним є ядерне пальне, яке там використовується. Це достатньо складна ядерна зборка: там одночасно використовуються графітові стержні та різні порційні варіанти урану. Тобто там міститься дуже складна технологічна деталь. У Росії своє виробництво ядерних зборок – так звані "ТВЕЛи", у американців – свій варіант, компанії Westinghouse.
Так от, ЗАЕС перейшла на ядерні зборки Westinghouse. Ці ядерні зборки захищені відповідними ліцензіями та патентами в межах організації по контролю над розповсюдженням ядерної зброї і ядерної енергії. Тому для запуску ЗАЕС там передусім мають бути українські спеціалісти, сертифіковані Westinghouse, або американські фахівці. Тож потрібна присутність американців на ЗАЕС для того, щоб вона почала працювати. Плюс – це потрібно для того, щоб американці могли захистити власні напрацювання, патенти, ноу-хау.
З іншого боку, мені видається надзвичайно проблематичною деокупація цієї території, тому це надзвичайно складне питання, яке буде обговорюватися дуже і дуже важко.
Поки що ми не почули від росіян жодних думок, окрім їхніх максимальних бажань, які вони намалювали купу років тому і які абсолютно неможливо виконати. Тому віце-президент США Джей Ді Венс зазначив, що США отримали чіткі позиції щодо миру від українців та росіян, і ці позиції фантастично далекі одна від одної. Саме так можна охарактеризувати те, що відбувається зараз, і пояснити, чи вплине підписання угоди з США на позицію американців щодо деокупації. Я думаю, навряд чи найближчим часом позиція американської адміністрації щодо цього питання зміниться.

Ми зі Штатами торгуємо дуже цікаво: ми купуємо в них товарів на більше ніж 3 мільярди доларів, а продаємо – на 800 мільйонів доларів, з них 500 мільйонів – це вироби з чорних металів. У нас величезне негативна сальдо торговельного балансу.
Так от, для всіх країн, які продають США вироби із чорних металів, Трамп ще 12 березня ввів мита на рівні 25%. Це торкнулося і України. І що, українці це відчули?
Залишок у розмірі 300 мільйонів доларів – це аграрна продукція, яку ми продаємо США: якісь кошерні речі, зернову групу, мед тощо. На них США ввели базове мито – 10%. Це ускладнило роботу для фермерських господарств, що мають контракти з США. Американський ринок, безумовно, є преміальним ринком, багатим. Але 10%, які були введені адміністрацією Трампа, роблять не дуже цікавим постачання української продукції на американський ринок. Значить, ми будемо шукати інші напрямки, адже є багато країн, які з величезним задоволенням купуватимуть українську аграрну продукцію.
Тобто ми жодним чином не відчуємо наслідків цих дій Трампа. Мита запроваджені, вже минув час, а ми й досі цього не відчули. Тож жодних проблем через це у нас немає.
Що стосується того, що ми купуємо в США, то тут жодних митних обмежень немає, Україна не вводила дзеркальних мит по відношенню до американських товарів.
Одразу зазначу, що iPhone ми купуємо не в Америці, а в Китаї. До речі, американці теж завозять китайські iPhone до себе. Тому американська адміністрація зняла будь-які митні обмеження на ввезення до США китайської електронної продукції, зокрема комплектуючих для iPhone. Купувати iPhone за 3,5 тисячі доларів американець не буде – він як купував за 1,8 тисячі, так і буде купляти.
Це і весь прямий негатив для нас. Втім, є ще й опосередкований, але поки що ми його не відчуваємо, тому що Трамп на 90 днів відтермінував введення митних обмежень.
Є достатньо серйозні проблеми з європейськими компаніями, які торгують зі Сполученими Штатами Америки. А торгують вони на трильйон доларів, дуже багато. Якщо Європа не домовиться з США, і діятимуть суттєві митні обмеження, це вдарить по доходах європейських компаній, які є потужними платниками податків в європейський бюджет. Європа активно допомагає Україні, з точки зору макроекономічного фінансування. Також вона допомагає українським біженцям, які перебувають в європейських країнах, і все це відбувається за рахунок європейських бюджетів. Якщо доходи європейських бюджетів почнуть скорочуватися, то почнеться перерозподіл видатків, в тому числі і на допомогу Україні та українським біженцям. І так опосередковано це може зачепити Україну, але це в наступні роки, не зараз.
Деякі експерти зазначають, що Україна може виграти від того, що введені мита. Щоб виграти, треба, аби ті товарні потоки, які зараз спрямовані в США, перейшли на інші країни, більш вигідні. А поки що, наголошую, загальний обсяг того, що ми продаємо США за рік, становить усього 800 мільйонів доларів. Це такий мізер у порівнянні з обсягами світової торгівлі, навіть у порівнянні з обсягами зовнішньої торгівлі України.
Знаєте, хто є найбільшим торговельним партнером України? Китай. А загальний обсяг торгівлі аграрною продукцією України становить декілька десятків мільярдів доларів. На цьому тлі 300 мільйонів доларів, на які ми продаємо аграрку США, – менше 1%.
Тому я думаю, що українці навряд чи відчують наслідки митних обмежень США. Ми з вами перебуваємо на глибокому узбіччі інвестиційних процесів, десь дуже далеко. З одного боку, це погано, тому що ми бідні, а з іншого – торговельні катаклізми нас майже не чіпають.

Напевно, буде невеличка девальвація гривні, тобто падіння курсу в межах очікуваних обсягів. Як я вже зазначав, ми перебуваємо глибоко на узбіччі, і для нас сьогодні єдиним джерелом отримання валюти є макрофінансова допомога наших партнерів, а це 40 мільярдів доларів. Або в кредит, або в грантах, але гроші приходять. Говорити, що не буде валюти для підтримання валютного курсу на тому рівні, який намалювали Кабмін і Нацбанк, буде брехнею. Адже валюта є: сьогодні валютних резервів 42 мільярди доларів, і це найбільший показник валютних резервів за всі роки незалежності України.
Що сьогодні стримує падіння курсу, чому у нас курс більш-менш міцний? Не тому що у Трампа якісь проблеми з економікою, не тому, що він ввів митні тарифи. Ми живемо в своєму маленькому світі, і катаклізми, що відбуваються за його межами, нас мало зачіпають. Макрофінансову допомогу ми отримуємо в доларах, і скільки той долар коштує по відношенню до євро, нас цікавить мало. Це більше цікавить тих, хто тримає заощадження в євро. У нас валютні резерви в основному номіновані в доларах.
Чому Нацбанк стримує курс? У бюджеті на 2025 рік середньорічний курс був закладений у розмірі 45 гривень за долар. Тобто формально до літа Нацбанк мав би вже опустити курс до 45 гривень за долар, щоб це повністю кореспондувало з очікуваннями Міністерства фінансів України, закладеними в бюджет. Але торік у нас був поганий врожай, що спровокувало дуже велике зростання цін на продовольство. У нас дуже підскочила інфляція, тобто індекс росту споживчих цін, а це – індикатор. Нацбанк відповідає за інфляцію та обмінний курс. Так от, щоби приборкати інфляцію, НБУ підняв облікову ставку, змінив резервування для банків тощо. Але в силу того, що ми дуже залежні від імпорту (дуже великий обсяг імпорту заходить в нашу країну), величина обмінного курсу визначає динаміку цін на імпортні товари. Тобто чим дорожчий долар, чим дешевша гривня, тим дорожчий імпорт у перерахунку на гривню.
Щоб приборкати інфляцію, Національний банк України стримує обмінний курс.
Влітку, якщо буде хороший врожай, якщо буде прекрасна погода, і ця складова інфляційних процесів відпаде, Нацбанк почне послаблювати гривню в тих межах, в яких очікується Міністерством фінансів. А Мінфін хоче, щоб гривня була слабшою. Для чого? Всі наші фінансові отримання, весь макрофін йде в доларах, а всі соціальні видатки, які фінансуються з макрофіну, – у гривні. І Міністерство фінансів зацікавлене в тому, щоб за долар отримати більше гривні. Адже всі соціальні платежі, зарплату лікарям і вчителям, субсидії тощо платить у гривні. Тобто, якщо за один умовний долар він отримає більше гривні, значить краще розрахуєтеся з соціальними зобов’язаннями. Тому і в бюджеті намальований середньорічний курс на рівні 45 гривень за долар. А зараз 41, тобто щомісяця за кожен проданий долар не добирається 4 гривні – знаєте, як Мінфіну неприємно?
Нацбанк йде на зустріч з Мінфіну, але ж є і інфляція. Відтак, коли інфляційний чинник росту цін у зв’язку з врожаєм відпаде (а це буде літо), ми з вами гарантовано побачимо послаблення курсу гривні.

35% російського бюджету – це рента від нафтовидобувних компаній. Чим вища ціна на нафту, яку продає Російська Федерація, тим більші доходи російського бюджету. Чим більші доходи російського бюджету, тим більше грошей Росія може витратити на війну.
В російському бюджеті на 2025 рік була закладена ціна на нафту в розмірі 69 доларів за барель. Пару тижнів тому зробили уточнення російського державного бюджету і перерахували бюджет, відштовхуючись від ціни на нафту 56 доларів за барель.
Щоб зберегти відповідний рівень дефіциту, треба скорочувати видатки. Дефіцит бюджету – це різниця між видатками і доходами, а видатки – це і війна, і соціалка, і купа всього. Росія заклала дефіцит бюджету на цей рік на рівні 3,8 трильйонів рублів. Щоб зберегти цей рівень дефіциту, треба скорочувати видатки. Які видатки зараз скорочує Росія? Соціальні. Видатки на війну там не скорочують.
Тож ціна на нафту дуже впливає на російську економіку, бюджет РФ і видатки. В першу чергу від цього страждає російський громадянин. Але причиною соціального збурення це не стане.
В Росії проводилося цікаве опитування в різних соціальних та вікових групах з приводу оцінки економічної ситуації в РФ. З’ясувалося, що вікова група 50+ дуже спокійно ставиться до погіршення її матеріального рівня – за принципом, "добре не жили, нема чого привикати". Коли росіяни 50+ починають бачити черги в магазинах і відсутність продуктів харчування, замість того, щоб обурюватися, вони починають згадувати молодість, тобто у них починається ностальгія. Тому ця вікова група росіян спокійно сприймає імовірні проблеми, пов’язані зі зменшенням доходів. Вони багато говоритимуть, висловлюватимуть багато хейту, але на кухнях.
Найбільші страждання і найбільші проблеми будуть у вікової групи до 35 років. Росіяни такого віку категорично не сприймають погіршення свого майнового стану, і це може призвести до достатньо великої міграції представників цієї групи за межі Російської Федерації. Власне, це було у 2022 році, коли в Росії оголосили часткову мобілізацію – тоді мобілізували 300 тисяч осіб, а 2 мільйони виїхали з країни.
Наголошую, росіяни не будуть виходити на вулиці з протестними гаслами, а просто виїжджатимуть з країни. Це принципово інша реакція на процеси.
Тому ніяких соціальних катаклізмів у Росії не буде. Не варто тішити себе сподіваннями, що там буде погано, і росіяни вийдуть на вулиці і почнуть вимагати щось від влади. Ні, кожен буде вирішувати питання в залежності від бачення свого місця в Росії.
І ще один момент. Уже зараз є суб’єкти федерації в Росії, які ввели картки на харчі, зокрема Якутія. Виходячи з досвіду економічної моделі Радянського Союзу останнього десятиріччя, виглядати все буде наступним чином: без будь-яких обмежень товарами народного споживання і продуктами харчування будуть забезпечуватися міста-мільйонники та міста-столиці; водночас чим далі від центральної частини Російської Федерації, тим буде "веселіше", хіба що, можливо, там зроблять дешевшою горілку.
Тому не варто мати жодних очікувань з приводу того, що ціна на нафту може призвести до соціальних катаклізмів у РФ. Скорочення видатків бюджету буде відбуватися в першу чергу за рахунок соціальних. У Росії вже повністю припинили фінансування всіх своїх національних проектів.
Вище керівництво РФ живе в уявному світі, який сформований під дією російської пропаганди – у теплій ванні, ще й з поліетиленовим мішечком на голові. Тому жодних змін у політиці РФ не відбудеться через світові процеси. Росія воює і буде воювати далі. Тому давайте не чекати, що в Росії щось зміниться до кінця цього року.

"Ковбасні електрички" (потяги, які спеціально організовувала місцева влада для поїздок жителів у крупні міста, зокрема Москву, задля закупок ковбаси та інших дефіцитних у СРСР товарів до свят, – ред.) – народний витвір останнього десятиріччя Радянського Союзу – просто повернуться в Росію. Буде дефіцит, будуть шалені черги.
Є два шляхи вирішення продовольчих питань. У зв’язку зі зменшенням пропозиції на ринку можна або підвищувати ціни, або фіксувати невисокі ціни на державному рівні, але тоді буде зменшуватися загальний обсяг пропозиції. Тобто у вас або високі ціни, або дефіцит на прилавках. Хто жив у ті буремні часи, до 90-х років, пам’ятає, як виглядали продуктові магазини в ті часи – абсолютно порожні прилавки.
Росіяни великими кроками йдуть саме до такого життя. Абсолютно впевнений, що Росія піде шляхом державного фіксування цін на міському рівні. Тобто для того, щоб не провокувати надзвичайно високий рівень інфляції, вони робитимуть те, що робили в Радянському Союзі.
Хліб за 15 копійок, але ви підіть і спробуйте його купити після певного часу! Величезні черги!

Пряма собівартість видобутку нафти Urals – близько 47-48 доларів за барель, плюс видатки на транспортування. Для Російської Федерації ціна 56 доларів за барель – це фактично ціна з нульовим доходом. Якщо ціна буде нижчою, тобто 50 доларів за барель, для Росії кожен долар проданої нафти буде збитковим.
Коли Росія почне скорочувати військові видатки? Сам факт появи в Росії північнокорейських боєприпасів і ракет свідчить про те, що російський військово-промисловий комплекс не справляється сам із потребами війни. Сам факт того, що Росія почала запрошувати на театр бойових дій комбатантів з інших країн, свідчить про те, що вона має великі проблеми з кадровим забезпеченням.
Хочу нагадати, що в 2022 році і в українській, і в світовій пресі була інформація, що росіяни щомісяця мобілізують до 30 тисяч осіб. І стільки ж особового складу Росія втрачала у війні загиблими. Сьогодні Росія мобілізує щомісяця близько 10 тисяч осіб – це все, що на сьогоднішній момент там можна стягнути з країни, підвищивши одноразові виплати при підписанні контракту до 2-3 мільйонів російських рублів. Це надзвичайно великі гроші. Тобто росіянину при підписанні контракту одразу дають 30 тисяч доларів. Для росіян, особливо з віддалених окраїн, такі суми еквівалентні зарплаті людини за десятки років, десь 20-40 років потрібно працювати, щоб зібрати такі гроші. Так відбувається тому, що попідбирали всіх, кого можна.
Через це в РФ останнім часом активно обговорювалося питання часткової мобілізації і повернення до норм 2022 року. Але ті самі державні органи, які проводили державні дослідження, також дослідили сприйняття російським суспільством імовірної часткової мобілізації: 75% респондентів висловилися категорично проти. Такий рівень негативу точно робить часткову мобілізацію нереальною, бо більше людей втече з країни. А якщо врахувати, що в Росії сьогодні безробіття менше 2%, і вже зараз стоять недовантажені потужності, то, тим більше, часткова мобілізація для них нереальна.
Тому Росія зараз буде шукати комбатантів де завгодно за кордоном, а також підвищувати одноразові виплати для своїх алкоголіків і криміналітету, тобто використовувати будь-які способи, щоб залучити людей до війська.
Тож те, що в 2022 році щомісяця РФ могла мобілізувати 30 тисяч осіб, а зараз – 10 тисяч, є суттєвим показником.

Зниження цін на нафту через 20 днів відбивається на "стелі" наших цін на пальне. Сьогодні ми використовуємо імпортне пальне, яке ми купуємо в Європі, і ціна якого повністю відповідає динаміці цін на нафту на світових ринках.
Сьогодні пальне в Україні коштує приблизно стільки ж, скільки воно коштувало в 2022 році. І це при тому, що в 2022 році було відновлено 20% податку на додану вартість, а також акциз у повному обсязі. І ми, збільшивши більш ніж на 30% платежі в бюджет, маємо таку саму ціну, яка була в 2022 році. Саме тому що впала ціна на нафту на світовому ринку.
Тож всі ці речі дуже пов’язані між собою: будь-яке зниження або зростання ціни на нафту одразу ж відбивається у нас на стелі.

Очікування інфляції в бюджеті – 9%. Сьогодні у нас інфляція – 14,6%. Я вам зможу сказати, якою буде інфляція наприкінці року, після того, як ми з вами переживемо літо. Якщо літо буде спекотне і сухе, інфляція буде висока, тому що ми дуже залежні від аграрного сектору.
Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) зробила прогноз на 2025 рік щодо очікувань врожаю в різних країнах. Так от, про Україну вони написали, що цього року у нас знову буде великий неврожай, тому що очікується спека і посуха. Якщо погода справді буде такою, то інфляція точно буде під 20%.
Якщо ж врожай буде нормальний, цільовий показник на рівні 10% якраз буде тою цифрою, яка відображатиме реальну інфляцію.

А що значить "зберігати"? Тримати під матрацом? Але ж відбувається інфляція. І це стосується і гривні, і долара. Долар 1991 року, долар 2000 року і долар 2025 року – це три абсолютно різні долари. Та людина, яка всі ці роки просиділа на матраці зі своїм доларовим папірцем, втратила щонайменше половину.
Зберігати потрібно, виходячи з надійної дохідності ваших вкладень. Економісти завжди малюють альтернативну вартість. Тобто є варіант тримати заощадження в доларі, є варіант тримати в євро, є варіант тримати в гривні. Починаємо рахувати, що буде вигідніше з точки зору надійності.
Сьогодні облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), номіновані в гривні, вам дадуть близько 16% річних. Долар, якщо ви його понесете в банк, дасть вам 5% річних, по суті, нічого не дасть. Євро дасть ще менше. Якщо вкласти в ОВДП, то долар вам дасть 2,5% річних.
Припустимо, за 4 тисячі гривень ви купуєте 100 доларів, або 70-80 євро. Гривню при цьому ви вклали в ОВДП. Ви прожили рік. За гривню ви отримали 17%, за долар – 3%, за євро – 1%. А потім усі ці купи перерахуйте в гривню і подивіться, що у вас вийде. А вийде у вас, що ОВДП при тому рівні динаміки росту курсу гривні по відношенню до долара, який є сьогодні, набагато вигідніше.
Цей рік ми починали з курсом 42,5 гривні за долар. А зараз – 41. Тобто ті, хто купили долар по 42, зараз продають долар по 41. Ми ж живемо за гривні, і хліб купуємо за гривні. Тобто ті, хто побавилися у валютний курс у січні 2025 року, зараз активно чухають потилицю. А якби в січні вони вклалися в ОВДП, то за півроку вони б уже мали 8%. Причому йдеться про ОВДП, а не депозит у банку. Адже банк, видавши ваш дохід, оподаткує його податком на доходи фізичних осіб і забере 5% воєнного збору. А ОВДП, виплачуючи вам дохід, очищені від податків, тобто ви з цього доходу нічого не сплачуєте. Тож різниця з ОВДП і депозитом величезна – 23%.
Отже, до кінця 2025 року вигідніше вкладатися в ОВДП. Чому я кажу саме про 2025 рік? Тому що на весь 2025 рік у нас є макроекономічне фінансування в розмірі 50 мільярдів доларів, яке ми отримали від країн G7, а це гарантовано означає, що курс рухатися не буде. Тобто курс буде більш-менш прогнозований.

Середньорічна заробітна платня, закладена в державний бюджет на 2025 рік, становить 24 тисячі гривень. Тож вона буде рости і далі.
Чи встигає вона за ростом інфляції, сказати важко, бо ми не знаємо, якою буде інфляція наприкінці року. Якщо 10%, то – встигає, адже у нас на початку року середня заробітна платня становила трохи більше 20 тисяч гривень.
У нас дуже цікава ситуація на ринку праці. У нас шалений дефіцит робітничих спеціальностей. Спробуйте зараз знайти станочника, інженера, конструктора або навіть водія великовантажного автомобіля. Не знайдете. Зате економістів, юристів, журналістів – кинь яблуком і влучиш у того, хто шукає роботу. А ще якщо врахувати, що зараз USAID припинив фінансування українських незалежних ЗМІ, величезна кількість журналістів опинилися на вулиці без роботи. І я щось не помітив, що вони побігли перекваліфіковуватися у працівників робітничих спеціальностей. Всі чекають, що щось зміниться, і з’явиться купа додаткової роботи.
Тому середня заробітна плата сьогодні – як середня температура по палаті: у когось 40, а у когось – 36,6. У працівників робітничих спеціальностей сьогодні зарплата європейського рівня. Знайдіть водія на зарплату меншу, ніж 35-40 тисяч гривень на місяць – не знайдете. Тобто сьогодні український водій вантажного автомобіля отримує таку саму зарплату, яку б він отримував, якби виїхав до Польщі.
Тож, коли ми говоримо про середні заробітні плати, їх треба чітко прив’язувати до конкретних соціальних груп і професій. Але загалом так, у 2025 році середня зарплата має підвищитися до 24 тисяч гривень, а це приблизно 520-530 доларів. Це набагато менше, ніж у Польщі, де вона становить приблизно 1400 доларів. При цьому вартість продовольчої корзини в Україні та Польщі приблизно однакова.
Цікавий приклад. Середньостатистична сім’я у Польщі на харчі витрачає 18% свого сімейного бюджету, а середньостатистична сім’я в Україні – 46%. Ось вам співвідношення доходів і цін.

Що значить "стрімко ростуть"? Домашня ковбаса за рік подорожчала на приблизно 6%, сало – на 2,5%, твердий і м’який сир – на 9-12%. Це "стрімко"? Ні. Щоправда, морква у нас подорожчала на 350%, буряк – на 200%, картопля – на 70%. У нас борщовий набір за рік подорожчав на 150%.
В Україні з продовольчою корзиною дуже цікава ситуація: є преміум сегмент дорогезний (молочка, м’ясо, риба) і дешевий сегмент (овочі, хліб, крупи, макарони). Так от, чим ми багатші, тим більше ми їмо м’ясо і молочні продукти, а чим бідніші – тим більше їмо хліба і картоплі. А оскільки реальні доходи українського населення падають, український середній клас, який ніколи в житті не економив на харчах, почав економити. Опитування Центру Разумкова показало, що 46% українців почали економити на харчах і шукати більш дешеві продукти. Наш середній клас потихеньку сповзає на овочі і хліб, на яких і так традиційно сидять малозабезпечені верстви населення. Через це на дешевому сегменті створюється потужний додатковий попит, який до того ж накладається на неврожай минулого року. І тому ми маємо захмарні ціни на овочеву групу.
Водночас дорогий сегмент, з якого люди тікають, бо немає грошей, росте дуже мало. Як я сказав, домашня ковбаса подорожчала на 6% за рік при загальній інфляції 14,6%. Сало – всього 2,5% росту!
Тому, коли ви говорите про те, що стрімко ростуть ціни, потрібно обов’язково уточнювати, про які конкретно ціни ви говорите.

Наприкінці травня і на початку червня у нас починається надходження овочів з відкритого ґрунту з нашої території. І це якраз період серйозного падіння цін на овочі. Уже спостерігається зниження цін на огірки та помідори, тому що вже дозріла українська тепличка, яка була закладена в січні. А щойно почнуться огірки та помідори з відкритого ґрунту, ціни ще більше впадуть.
Чому в нас літо – дефляційний період, тобто влітку нульова інфляція? Тому що ми всі переходимо на те, що "росте під ногами". Але восени все залежить від того, яким було літо. Торік ми зібрали –30% картоплі.
Завжди перша молода імпортна картопля до нас приходить з Ізраїлю та Єгипту наприкінці квітня або на початку травня. Це перший імпорт картоплі. А в 2024-2025 маркетинговому році перший імпорт картоплі прийшов у листопаді! До нас тоді приїхала картопля з Литви, Польщі та Іспанії, тому що власної української картоплі нам не вистачало. І ціна на картоплю в листопаді у нас так скаконула, що стало вигідно завозити картоплю з Іспанії.
Подивимося, як буде цього року.

Ціни на м’ясо вже підштовхують до вегетаріанства. І це означає, що вони надто рости не будуть, тому що на м’ясо буде зменшуватися попит.
Я можу довго розказувати про зменшення поголів’я, про те, що немає кому працювати, тощо. Але зменшення пропозиції м’яса компенсується падінням попиту. І падіння попиту в нас на преміум сегмент такий, що ціни на м’ясо особливо не ростуть. Вони ростуть набагато менше, ніж загальний рівень інфляції. І так буде й надалі, доти, доки у нас будуть "заморожені" соціальні стандарти, доки не будуть рости доходи малозабезпечених верств населення, доки буде стагнувати середній клас.

В США на наші гроші ціна десятка яєць сьогодні становить 310 гривень. У нас ситуація інакша, хоча українці їдять більше яєць, ніж американці: українець з’їдає 312 штук на рік, американець – 307, а найбільше яєць з’їдає китаєць – 400.
У нас не буде такої ситуації, як в Америці, тому що там пташиний грип вибив поголів’я курей, що спричинило надзвичайне зменшення пропозиції. І таке в США відбувається не вперше. Але раніше завжди підставляли плече Штатам Мексика і Канада, тому в США такого жаху не було. А Трамп плюнув у той колодязь, звідки водичку п’є. І Канада відмовилася допомагати. Ба більше, американці звернулися до асоціації виробників яєць у Голландії з проханням надати їм допомогу у вигляді яєць, але і там отримали відмову. Тоді американці побігли до турків, але і там не склалося. Тому в США і сьогодні триває яйцева епопея. Хоча поголів’я почало активно відновлюватися, і, я думаю, влітку вони вийдуть на нормальні ціни на яйця.
Хоча ціна зворотної еластичності не має, і в цьому велика біда. Коли там ціна підскочила до 300 гривень за десяток, навряд чи вона дуже відкотиться назад. Але нехай американці самі вирішують свої яйцеві проблеми.
70% вартості яйця – це комбікорм. Комбікорм – це кукурудза. Якщо врожай буде паскудний, комбікорм буде дорогий. Якщо комбікорм буде дорогий, ціна на яйця піде вгору.
Над виробниками яєць в Україні сидить Антимонопольний комітет, як та квочка над яйцями. І вже двічі заяви Антимонопольного комітету спричиняли зниження ціни на ринку яєць: в січні – з 82 до 65 гривень, перед великодніми святами – з 80 до 72 гривень. Антимонопольний комітет сказав: хлопці, ми слідкуємо за вами, майте совість, бо, якщо будете бавитися в картельні змови, все повернете до державного бюджету, ще й своє доплатите.
Та є об’єктивні речі, тож ціна змінюватиметься, адже зараз кукурудза дорога.
Втім, влітку все дешевшає, і яйця також. У нас 92% ринку яєць дають птахофабрики, 8% – домогосподарства населення. Влітку домогосподарства населення збільшують виробництво яєць. Хоча, звісно, домашні яйця дорогі (правда, я не розумію, чому вони дорогі – якщо хтось думає, що в домашніх яйцях кращий вітамінний баланс, то він дуже помиляється). Господині чомусь думають, що на домашніх яйцях краща випічка. Але суть в іншому: влітку просто кількість яєць від домашніх курей збільшується, а коли приходять холоди, кури перестають нестися. До речі, цей фактор холодів не розповсюджується на птахофабрики – там підтримується стабільний клімат.
Власне, те, про що я говорю, дає надію на те, що влітку ціна на яйця не зростатиме, бо буде додаткова пропозиція від домашніх господарств населення. За 100 гривень за десяток ціна на яйця точно не перевалить.

Овочі влітку подешевшають. Про це ми говорили.
А що українців неприємно здивує ціною, ми дізнаємося у вересні. Від того, що буде влітку, дуже залежатиме взагалі все. На жаль, ми дуже залежні від погодних умов. Тому відповідь на це запитання я перенесу на вересень.

Надзвичайно складне запитання. Скажіть, а хто і для кого буде відбудовувати ті міста? Міста відбудовуються місцевим населенням, територіальними громадами. Коли в тих містах не лишилося живої душі, коли ті міста перетворилися на міста-привиди, шанс на їхнє відновлення надзвичайно невеликий. Особливо якщо врахувати, що кількість вибухонебезпечного металу і тих містах на квадратний метр зашкалює. Тобто там спочатку потрібно проводити потужне розмінування, розбирати ті руїни, які залишилися, а вже потім починати відбудовувати місто. Питання – для кого? Коли розвивався Радянський Союз і формувалися ті міста, вони прив’язувалися до виробничих потужностей, які були поруч, тобто, як правило, це були міста-супутники поблизу великих підприємств. Вони, власне, і забезпечували працевлаштування людей, які проживають на цих територіях. Там же знищені не тільки житлові будинки, а й виробничі потужності, які там точно не відновляться. У мене є великі сумніви в тому, що ті території навіть теоретично можуть бути відновлені найближчим часом.
У нас офіційно 6,8 мільйонів біженців, які поїхали за кордон. Коли в 2022 році проводили опитування, 72% опитаних говорили, що повернуться в Україну, щойно зупиниться війна. Опитування, яке проводилося наприкінці 2024 року, показує, що 30% не повернуться точно, ще 30% вагаються, повертатися чи ні, але вважайте, що теж не повернуться. Тобто зараз можна очікувати, що з 10 людей, що поїхали, повернуться в кращому випадку 3.
Якщо врахувати, що величезна кількість біженців, які поїхали за кордон, це якраз люди з територій, максимально наближених до зони бойових дій та з окупованих територій, і вони точно не повернуться. Тому постає питання, для кого і хто буде відбудовувати ці території.
До того ж є ще один суттєвий момент – питання деокупації. Поки що сил ЗСУ для окупації замало, і про це прямим текстом говорить наш президент. Тому ми говоримо про деокупацію дипломатичним шляхом. А якщо взяти до уваги ті процеси русифікації, які відбуваються на окупованих територіях, а також завезення туди, принаймні на ті території, які не дуже постраждали від війни, людей зі східної частини Російської Федерації, з національних окраїн РФ. Яскравий приклад – Маріуполь. Зараз структура населення цього міста суттєво змінилася, передусім це стосується національної ознаки: там з’явилося багато людей з Кавказу, Сибіру, Зауралля. Це люди, які абсолютно, жодним чином не мають зв’язків із сьогоднішньою Україною. До речі, саме така ідеологія окупаційного підпорядкування території була в Радянському Союзі. Примусове виселення українців і примусове переселення їх у Сибір, а на їхнє місце завезення мешканців Сибіру мало на меті вибити національну основу, ґрунт з національно-визвольних рухів на цих територіях. Те, що сьогодні робить Росія, аналогічне тому, що робив СРСР, коли перетравлював території країн Балтії, західної України. Тож питання відбудови тих територій у випадку деокупації набагато глибше, ніж питання будівельних робіт. Це питання соціально-національних відносин людей, які на той момент будуть перебувати на тих територіях, та чи буде там взагалі бодай хтось.