Александр Сугоняко

Якби мені ще хтось пояснив, що означає сьогодні «середньотермінова перспектива»...    Проведемо таку паралель. Ми пливемо на надійному кораблі, штиль, все стабільно і прогнозовано. Тоді ми можемо говорити про перспективи, самопочуття тощо. І зовсім інша ситуація, коли відбувається шторм. Тоді про перспективи вкрай складно говорити. Корабель то підлітає, то падає, то нахиляється, і невідомо – перевернеться чи ні. В такому разі робити навіть приблизні прогнози неможливо.    Світова, європейська та українська економіки знаходяться зараз у фазі кризи. Ця фаза не гостра, м’яка. Але все ж таки фаза кризи, яка в будь-який момент може перейти в гостру фазу.    Я не належу до людей, які Вас сьогодні запевнятимуть, що не буде хвиль, які раптом почнуть трясти корабель.    Якщо Ви хочете зберегти свої кошти років на десять і більше, то краще їх зберігати в золоті. Не забудьте тільки, де Ви його закопали. Це – найкращий варіант у довгостроковому плані. Тому що жоден тверезий експерт вам не скаже, що буде з доларом чи євро через десять років.    Якщо Ви під середньостроковою перспективою розумієте рік, то сьогоді така перспектива на рік є дуже довгостроковою, зважаючи на фінансову погоду на світових ринках. Я, наприклад, не беруся говорити, що буде через рік із доларом і євро. Просто не знаю.    З моєї точки зору, євро є менш надійною валютою, ніж долар саме в такій перспективі. Тому що ЄС – це наче й країна, але це не зовсім країна. Тому утримати валюту євро буде складніше.    А гривня залежатиме від того, чим завершаться вибори, яка політика буде після них, як ми переживемо похмілля після Євро.

Безумовно, винні уряд (на 70%) і Національний банк (на 30%). Якщо говорити про курсову «гойдалку», яка була, то найбільшу відповідальність, мені здається, несе Адміністрація Президента. Я можу помилятися.

Після Євро в України буде важке похмілля, тому розсол не завадить.    Чи буду я на матчах? Побачимо. Але по телевізору дивтимуся точно, дасть Бог, все буде добре. Видовище, думаю, буде. Футбол залишиться футболом.

Наприклад, якщо країни, які мають найбільшу вагу в єврозоні приймуть рішення про те, щоб цього року ще допомогти банкам і фінансовому сектору й, таким чином, зняти ту потенційну небезпеку поширення дефолту в єврозоні, тоді це все тягнутиметься і далі.    Якщо ж все ж таки проводитиметься політика по оздоровленню фінансів (у що не дуже віриться), то це інша справа. Політика, яка була на початку цього року Європейського центрального банку, показала, що єврозона стала на шлях інфляційного спалення боргів. Чи вистачить у Німеччини, щоб зійти з цього шляху? Не знаю. Хотілося б. Я особисто підтримую спроби Німеччини вгамувати інфляційні способи розв’язання цієї проблеми і стати на шлях оздоровлення, в тому числі й банкрутства, дефолтів, але очищення таким чином слабких економік. Їм потрібно пройти через горнило очищення і стати на нормальний шлях. Якщо вони заливатимуть грошима слабкі країни і далі, то цей процес триватиме довго. Якщо стануть на шлях очищення, то буде важко зберегти єврозону. Тоді інтеграцію Європи потрібно буде розпочинати заново. Тому що політичний був підтриманий монетарним проектом (єдиний ЦБ, єдина валюта), але не підтриманий фіскальною політикою (ні бюджетною, ні податковою). З моєї точки зору, цей проект потрібно почати знову: розійтися, поставити завдання оздоровити свої економіки, а потім знову повернутися до цієї ідеї, але уже, по-перше, з Україною, а, по-друге, зі здоровими країнами, які свідомо віддаватимуть свій суверенітет, в тому числі в частині бюджетної та податкової політики.

Безумовно, гальмує стан нашої економіки, стан бюджетних надходжень, нестача коштів. Наша слабенька економіка не може забезпечити ті соціальні потреби, які існують, які прородно влада хотіла б задовольнити перед виборами.    Також заважає і те, про що говорять «жаба давить»: «Чому ми маємо давати цим, незрозуміло кому? Чи не краще нам забрати це собі?» Це теж немало заважає. Це все політиканство, а не політика.

Я ніколи не думав, що отримуватиму величезну насолоду від роботи в саду та городі. Протягом останніх двох років для мене це неперевершена радість.    Щодо літературних смаків. Передусім я давно цікавлюся і люблю читати філософську літературу. Протягом останніх п’яти роки багато читаю отців церкви. Колись у мене з’явилася книга «Робота ранніх отців церкви», видана в Австралії. Відкриттям для мене стали філософські праці Вишеславцева (він – російський емігрант), зокрема, «Криза індустріальної культури».    В цьому році прочитав книжку, яку хотів би порекомендувати й іншим – «Вічник» Мирослава Дочинця. Прочитав «Записки самашедшего» Ліни Костенко, «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко.

З 1990 до 1994 року я був депутатом, а потім – президентом Асоціації (6 квітня виповнилося рівно 19 років, як я обіймаю цю посаду). За цей час я передивився всіх міністрів.    У наших міністрів економіки завжди було дуже мало повноважень, все вирішувалося за ними. Міністерство фінансів завжди було більш важливим. Багато також визначали прем’єри.    Я не можу нікого назвати, тому що ніякої самостійної політики жодний з міністрів економіки не проводив.    А якщо говорити про міністрів фінансів, то я б все-таки виділив Віктора Пинзеника. Міністри фінансів завжди мали більше повноважень, а відповідно мали більший вплив на економічну політику держави.

Серйозні банки не вийшли з Асоціації українських банків. В АУБ залишилися такі банки, кількість їх, напевно, навіть більша, ніж в НАБУ. Я представляю саме серйозні банки, які мають позицію та адекватно реагують на наявне середовище.

1) Негативна.    2) Суспільно-політичні; зґвалтований адміністративно і закредитований ненадійний позичальник; погані кредитні портфелі; безміру жорстка монетарна політика НБУ; ризики дестабілізації валютних і депозитних ринків наприкінці року; зовнішні ризики.    3) Доцільно при правильних політиках і при збереженні міри. При цьому потрібно не забувати, для чого це робиться – для реалізації розумної економічної політики держави.    4) Мають. Це інструменти: в руках поганих людей вони можуть шкодити державі, а в руках державних мужів – благо.    5) Нехай відповідь на це запитання дасть ринок. Асоціація українських банків захищала і захищає їх саме через те, що їх прагнули адміністративно задушити. А з ринку нехай ідуть фінансово нездорові банки, незалежно від розміру.

Думаю, загальний дохід склав, мабуть, 300-400 тисяч гривень.

А чому Ви, пані Марино М, не згадали, що я викладав наприкінці 80-х політекономію? Чому Ви намагаєтеся з’ясовувати аспекти моєї біографії замість того, щоб з’ясувати якість моєї аналітичної роботи?    Вам не кажется, это некорректным?

Це – серйозне запитання. Про «мої банки» – це круто. Банки під час кризи понесли колосальні збитки (майже 40 мільярдів гривень у 2009 році, в 2010 – 13,8 мільярдів гривень, в 2011 – 7,7 мільярдів гривень збитків). А заробив на цій «гойдалці» той, хто нею управляв.    Щодо відставки Стельмаха. Тоді була гостра фаза кризи. Шторм: шарпало економіку, банки, владу. В цей час кадрова шурпанина була недоречною, бо додавала дестабілізацію. Крім того, «гойдалку» курсу влаштували з політичних центрів влади, хоча це не виправдає НБУ, не знімає з нього відповідальності, як і за безконтрольну роздачу рефінансування.    Критикували Стельмаха. І сильно. Подивіться наші інтерв’ю періоду кінця 2008-2009 років. Наша постановка питання про відставку керівництва НБУ не дестабілізувала зараз ринки, як бачите. Але це попередження про те, що через цю команду ми матимемо величезні проблеми наприкінці року. Зараз слушний час підготуватися до тих проблем, які будуть.

Більшість ініціатив НБУ в стороні від магістрального напрямку виходу української економіки та банків із кризи. Але є деякі і конструктивні.

Тональність цієї заяви Азарова перекликається з тональністю заяв пані Тимошенко 2008 року.    Хто може гарантувати фінансовий спокій в ЄС? Хто може гарантувати стабільність цін на ринках металу?

Треба уточнити, що таке лихварство. 1-3% – це нормально, 5-7% – це нормально? Коли саме звичайний відсоток перетворюється на лихварський?    Проте ця тема дуже важлива, нею слід займатися. Але, на жаль, нашому НБУ не до того. Зараз час вимагає шукати аналог ісламського банкінгу у формі православного чи християнського банкінгу. В Україні цю ідею не розглядають. А варто було б цим зайнятися, враховуючи досвід колег із Асоціації російських банків.    До речі, а брати проценти по депозиту 15% річних – це є лихварстом чи ні?

Треба. Про це говорять і в ЄС, і в США, і в Англії. Урок винесений: виявилося, що з великими банками великі проблеми, бо вони занадто великі, щоб збанкротувати. Тому акцент, безумовно, потрібно робити на якісні показники.

Сподівання тих, хто заправляв підготовкою до Євро, думаю, вже виправдалися. Притоку інвестицій з-за кордону практично не було. Витрати України колосальні, і ми за це будемо розраховуватися в наступні роки. Очевидно, що доходи і близько не відшкодують ті витрати, які понесла країна.    А ризики – непрозорість фінансування витрат, пов’язаних із будівництвом об’єктів до Євро-2012. А ті витрати на будівництво стадіонів – неприбуткові і навряд чи колись окупляться. До того ж утримання таких стадіонів є дуже дорогим для бідної країни. Краще було б побудувати кілька заводів, які б виробляли продукцію, потрібну українцям.

Скасування не відбулося. Поки що ця сума залишається. Проте передано право адмінраді Фонду гарантування змінювати її. З моєї точки зору, неправильно в цей час, коли криза, по суті, ще продовжується, не гарантувати законом вказану суму. І абсолютно неправильним було виведення з адмінради Фонду представника Асоціації українських банків, який представляв інтереси банків, кошти яких в основному і сформували цей Фонд.

Для цього потрібно з’єднати слова і справи Арбузова, Азарова, Януковича та інших. Якщо це відбудеться, то підвищиться інвестиційна привабливість і України, і всіх депутатів. Бо наші партнері на заході і сході мліють від неспівпадіння слів і справ, нашатир носять із собою...

Може, вийде, може – ні. У нас непередбачування економічна ситуація (і в країні, і за кордоном), а також непредбачувана поведінка Нацбанку.    Хотілося б, щоб прибуток був.

Ці обіцянки нереальні для масового споживача іпотечних кредитів. Реальні – для, може, тисячі, може, трьох тисяч вибраних людей для рекламних передвиборчих роликів, які також успішно робила попередня прем’єрка.

1) Люди добрі, що впливає на курс? Надходження валюти в Україну від експорту і потреба країни у валюті для покупки імпорту. Який у нас торгівельний баланс? Негативний. Він приблизно дорівнює тим показникам, які були до кризи. Цей негатив частково перекривається надходженнями з інших рахунків платіжного балансу.    Чи знає НБУ, що наша країна займає приблизно 25 місце в світі по імпорту, а по ВВП – приблизно 40 місце? Ми надзвичайно економічно відкрита країна, і ця відкритість є прямою загрозою для курсу. Той прихований інфляційний потенціал накопичується і до кінця року проявиться, він теж тисне гривню і дестабілізує її. І обслуговування боргів теж тисне на курс. І те, що монетарна база завдяки діянням НБ за перший квартал майже на 7 мільярдів гривень зменшилася, а грошова маса залишилися практично на тому ж рівні (зросла на 0,4%). Це ті чинники, за рахунок яких утримується курс.    Гривню після виборів очікує випробування на міцність.    2) У нас кредити у виробництво складають лише третину від всіх кредитів. Решта – споживчі кредити, в торгівлю (кредити на покупку імпроту) та операції з нерухомістю. Мушу знову сказати «комплімент» Нацбанку: частка переробної промисловості впала з 24,3% в 2010 році до 21,6% в 2011 році. Кредити в будівництво так само зменшилися з 8,6% до 7,7%. А от торгівля зросла і дуже серйозно. Не тільки в процентному відношенні, але й в абсолютному. Якщо в 2010 році кредити в торгівлю складали 174,5 мільярдів гривень, то в 2011 році – 209 мільярдів гривень.

Обмеження – це не зовсім точний термін. Українська влада впустила іноземні банки на наш ринок без будь-яких обмежень та прописаних для них правил. Вийшло так, що банки з іноземним капіталом почали гонитву за легкою наживою (споживче кредитування в валюті), українське населення почало хапати кредити. І населення, і банки за це заплатили дуже дорого. Позичальники заплатили майже 200 мільярдів гривень додаткових платежів, банки отримали майже 40 мільярдів гривень у 2009 році. За той же рік держава втратила майже 30 мільярдів гривень надходжень у бюджет.

Круто поставлене питання. Філософію банківського бізнесу треба змінювати, але це не відбудеться, якщо не зміниться філософія в усіх галузях економіки. А яка вона має бути? Вона має будуватися на довірі між банком і клієнтом, на моральності. Бо недовіра дорого коштує і банку, і клієнту. Довіра – це економічна категорія, а не питання моралі.

Нацбанк мало цікавить, що відбувається з українською економікою. Ми це виклали в «аналітичних матеріалах» на сайті Асоціації. Але ключова тема – економіка поза увагою НБУ. Нещодавно я прочитав оптимістичні заяви Нацбанку про відновлення банківської галузі. І в НБУ серйозно думають, що промислове виробництво у нас впало в першому кварталі цього року у порівнянні з першим кварталом минулого року. То невже в Нацбанку думають, що економіка буде занепадати, а банківська галузь відновлюватися? Кредити в економіку в цілому за перший квартал впали (99, 8%), а кредити, надані юридичним особам – зросли на 0,8%. Якщо це тішить президента, прем’єра та голову НБУ, то для мене це сумно.    Відбувається тупе утримування курсу будь-якою ціною. Знаєте скільки ми заплатили минулого року, щоб курс був стабільним? Відповідаю: більше 7 мільярдів доларів, 56 мільярдів гривень. Чи варто було це робити? З моєї точки зору, ні. Чи треба було зажимати так ліквідність, щоб зменшити інфляцію майже двічі з 9,1% до 4,6%. А при тому процентні ставки зросли по депозитах і кредитах від 1,5 до 2 разів. Така політика не потрібна Україні.    На жаль, поза увагою Національного банку залишилися кредитні портфелі банків. Сумно і те, що відбулося з керівними кадрами в НБ – їх просто розігнали. Професіоналів дивує відволікання уваги суспільства на золоті сертифікати, золоті інвестиційні монети, рублі у валютних резервах, рублі в розрахунках за газ, золотодобування НБ – якась золота лихоманка там у них. Це просто відволкання уваги від серйозних проблем.

Кредитна функція не відновлена. Проблеми дві. Одна – в самих банках, точніше в тому, що у деяких банків від 20 до 60% непрацюючих кредитів. Тобто вони не готові починати кредитування. Особливо якщо зважати на нашу ліквідність і ресурси.    Друга проблема полягає в тому, що не в кращому стані перебуває наш позичальник. Він зашуганий проявами авторитаризму та закредитований тією ж банківською галуззю в роки так званого «зростання». Це важлива проблема економічної політики держави – відновлення кредитування.

Банківська галузь в стані серйозного занепаду. Вона справді фрагментована по країнах походження капіталу та цілях. Наприклад, частина – це західний капітал, частина – російський, частина – приватний український. Сьогодні ця фрагментація в значній мірі стерта. Всі ці фрагменти мають одну стратегію – вижити в умовах нашого складного українського ринку та економіки. А вижити вони і галузь в цілому зможуть, тільки якщо оздоровлюватиметься українська економіка. Необхідно заново творити банківську галузь на іншій основі, вона має бути під системою саме української економіки. Її призначення – працювати на інтереси економіки. Раніше цього не було.

Ні, не поновить. Влада не зможе і не схоче виконати вимоги МВФ для отримання кредиту.

Так, курс утримується штучно. Вигода – політична. Олігархам, які займаються експортом, це невигідно. А політично це вигідно, бо створюється видимість, що у нас все добре. Проблеми ж відкладаються на потім, передусім – проблеми з курсом.    В ту політику, яка існує сьогодні, не піду. Треба творити заново цю важливу сферу суспільно-державної діяльності. А хто вступить в існуючу політику, пропаде як особисть. Це середовище знищує всіх, воно отруйне.

Я не думаю, що будуть злодійства і крастимуть вклади, бо це дуже небезпечно для тих, хто намагатиметься таке зробити. Але вкладникам потрібно бути на сторожі і готовими захищати свої законні інтереси, аби не допустити розкрадання банків, як це було в попередні роки. Це розкрадання не вигідно ні банками, ні вкладникам.

1. Очевидно, курс буде більше, ніж 8. Наскільки більше – не говоритиму, тому що чимало чинників, які впливатумуть на просідання курсу. Як змінюватимуться ці чинники, сьогодні передбачити важно. Але девальваційний тиск на гривню присутній, і за це ми розплачуємося дуже дорого.    2. Для цього потрібна нова влада, якій ми довірятимемо. Не можна заглянути в майбутнє. Кредит на освіту – це надовго. Для цього має бути стабільність, а вона будується на довірі між керівниками держави і громадянами.

Прогнозувати співвідношення долару і євро та ціни на золото навіть на декілька місяців наперед дуже важко. Якщо ви подивитеся на графіки змін, то побачите коливання протягом дня. Тож загальний тренд непередбачуваний. Одні експерти говорять про наростання проблем у євро, інші – про стабілізацію ситуації.    Той трильйон євро, який був наданий банками в грудні минулого року і березні цього року, пом’якшив проблеми фінансового ринку, але жодним чином не вплинув на економіку. Частина грошей повернулася назад до Європейського центрального банку і не пішли в економіку, на що скаржилися представники уряду Італії. Але нічого дивного в тому немає, тому що економіка єврозони знаходиться в кризі перевиробництва, у них проблеми зі збутом.    За цих умов я не беруся називати якісь цифри по співвдношенню євро-долар, оскільки на валютних ринках зберігається велика непредбачуваність.