Кость Бондаренко

Тобто політтехнологи «Свободи» для Вас є ближчими, ніж політтехнологи Партії регіонів. Абсолютно нормальна позиція. Але не політтехнологи нищать Україну. Політтехнологи дають поради, а політики вибирають, що з цих порад втілювати, а що ігнорувати. Роль політтехнолога завжди допоміжна. І не треба говорити, що саме вони визначають процеси в країні.

У тех, кто сегодня поднимает на щит Бандеру, Донцова, Шухевича, есть историческая основа и исторический миф. К кому будут апеллировать российские неонацисты? К какой исторической памяти? К Власову? К Вонсяцкому? Родзаевскому? Я не сторонник крайних мер и крайних течений. Любая радикализация может привести к непоправимым последствиям. Ребята из «Свободы» играют с идеологическим огнем, противопоставлять этому огню свой – равносильно принципу «згоріла хата – гори й стодола».

Я думаю, що випадковостей не буває. Особливо випадковостей не буває там, де з’являється Мельниченко. Це як один із принципів Станіславського: якщо в першому акті з’являється рушниця, то в третьому – вона обов’язково має вистрілити. Питання – по кому?

Мені тричі пропонували балотуватися в депутати. А одного разу навіть включили у прохідну частину списка (щоправда, на другий день виключили). Я не маю бажання балотуватися. Таке бажання не виникало досі і навряд чи виникне. До речі, коли я йшов працювати у партію «Сильна Україна» Сергій Тігіпко запитав мене: «Напевно, ти захочеш потім балотуватися – я тобі у цьому можу посприяти». Я одразу відповів, що мене це не цікавить. Творча робота мене приваблює більше.

Основні кандидати вже визначилися: Янукович, Яценюк, Кличко, Симоненко, Тягнибок. Думаю, буде ще з десяток кандидатів. Шанси нинішнього Президента вважаю чи не найкращими. Особливо враховуючи той факт, що він один буде представляти владний табір, а його опоненти – опозиційний. Особливо цікаво буде спостерігати за тим, чи не вийде, бува, у другий тур Олег Тягнибок. У такому випадку вже зараз можна буде робити ставку на те, якою буде основний порядок денний президентської кампанії.

Всі перестановки в Кабміні залежать від Президента і його рішення. П’ять міністрів висловили бажання працювати у ВР, очевидно, що їх посади очікують на нових кандидатів. Під питанням крісло Миколи Азарова. В день початку роботи нової Верховної Ради Микола Янович святкуватиме своє 65-ліття, тобто граничний термін перебування на посаді у виконавчій владі. У виняткових ситуаціях контракт із ним може бути продовжений. Але питання – чи будуть його продовжувати.    Скорчше за все, на посаду спікера будуть пропонувати Олександра Лавриновича, принаймні у нього є доволі солідні шанси обійняти цю посаду. Він був віце-спікером, добре знає регламент, закони, добре володіє англійською і має своїх друзів як в опозиційному, так і у владному середовищі.

Найбільше здивував спокій, який панував в Україні в ході виборчої кампанії. Це була одна з найбільш спокійних і найменш агресивних кампаній в Україні – а я брав участь у всіх виборчих кампаніях, починаючи з 1990 року.    Найбільш курйозний випадок – це коли в одному з сіл на Черкащині старенька жінка сказала: «Оце кандидат Х дав мені 150 гривень, кандидат Y дав мені 150 гривень, і тепер не знаю, за кого ж голосувати».

Нинішня Конституція взагалі не вимагає від ВР формалізованої більшості чи коаліції. Тому, скоріше за все, більшість формуватиметься ситуативно і часто змінюватиметься. Під вибори спікера буде один формат більшості, під затвердження прем’єра – інший, голосування по економічних питаннях можуть взагалі дати більшість, до якої входитимуть і Партія регіонів, і опозиційні фракції.

Нинішня Конституція і регламент ВР не забороняють переходи з фракції у фракцію. Думаю, що жодна з фракцій не застрахована від появи «тушок». Інша річ – яку кількість «тушок» вони можуть дати. Приблизні підрахунки сьогодні показують, що всупереч розповсюдженій думці в середовищ об’єднаної опозиції є значно більше людей, з якими теоретично можна вести розмову про вихід, ніж в «УДАРі».

Новий парламент буде і тішити бійками, і намагатися ефективно працювати. Щоправда, КПД нового парламенту буде нижчим, ніж парламенту нинішнього.

И у Тимошенко, и у Луценко есть будущее в политике. Но через три-шесть лет. Правда, Луценко может стать влиятельным политиком и одним из лидеров нового левого движения. Тимошенко уготовлена роль символа и не более. Прошло чуть более года с момента ее осуждения, но в ее политической силе уже перераспределены роли, ее влияние на процесс внутри оппозиционных сил минимизировано, более того, в понедельник в программе у Куликова «Свобода слова» лидеры оппозиции за два с половиной часа ни разу не вспомнили о Тимошенко и о том, что она голодает, выдвигает какие-то требования. Хотя тема программы была посвящена именно поствыборной действительности. Это говорит само за себя.

Побачимо. Головне, щоб «свободівці» не дали себе втягнути у провокації, і щоб не виступили в ролі деструктивного елементу. Бо якщо у момент розгляду важливих економічних питань «Свобода» почне вимагати першочергового розгляду закону про заборону компартії або денонсацію Харківських угод, ми можемо задалеко зайти.

Акції протесту бувають різними. Одна справа, коли на акції виходять сотні тисяч людей, а інша – коли ледве збирається тисяча. Якщо під ЦВК приходить дві тисячі людей, а в день суду над Тимошенко її підтримує ще менша кількість, то це не акції протесту, а крик відчаю. Як писав Олег Ольжич: «Як будете так воювати, держави не бачити вам». Водночас можна зрозуміти і широкі народні маси, які бачать, що і опозиція теж не володіє монополією на істину, більше того, в даній ситуації більше дбає про власні інтереси. Народ не хоче бути гарматним м’ясом у розборках кількох кланів, один з яких називає себе владою, а інший – опозицією.

Для початку потрібно дочекатися кінцевого рішення про те, в скількох округах відбуватимуться вибори, і коли вони мають пройти. За законом – протягом 60 днів з моменту прийняття рішення. Але можуть бути колізії. Парламент може працювати і без депутатів-мажоритарників, обраних у цих округах. Парламент вважається дієздатним, якщо присягу складуть 2/3 від конституційної кількості депутатського корпусу. А довибори просто допоможуть провести у Раду депутатів з тим, щоб Рада запрацювала у повному складі. Щось змінити чи то на користь влади, чи то на користь опозиції перевибори у п’ятьох округах не можуть. І для влади, і для опозиції це, скоріше, символічне дійство.

Прохождение в ВР «Свободы» – это свидетельство радикализации общественных настроений и разочарование в традиционных оппозиционных брендах. Народ разочаровался в возможностях «Батьківщини» и соратников Юлии Тимошенко. Народ не верит в харизму Яценюка, но хотел бы видеть тех, кто может составить конкуренцию нынешней власти – радикальную конкуренцию. Как сказал мой друг журналист, голосовавший за «Свободу»: «Я хочу, чтобы донецким бандитам противостояли наши львовские бандиты». То есть народ понимает, что в «Свободе» присутствуют далеко не ангелы, и в большинстве своем сознательно шел на такой шаг.

Я не назвал бы влияние еврейской общины на украинскую власть беспрецедентным. Евреи во всем мире традиционно стремятся к успешности, успешность – это путь к рычагам влияния. Соответственно рычаги влияния определяются уже не столько этническими вопросами, сколько интересами того или иного общества. Пример Бенджамина Дизраэли в Великобритании показывает, что евреи при власти могут стать создателями империй и вершителями судеб этой империи. Дизраэли был евреем по национальности, но одновременно одним из наибольших британцев в истории Великобритании.    Что касается евреев в Украине – они являются в первую очередь украинскими политиками, бизнесменами и работают на пользу Украины, при этом не забывая об исторических корнях. Я с большим уважением отношусь к Александру Борисовичу Фельдману, Игорю Валерьевичу Коломойскому, Виктору Михайловичу Пинчуку, которые для Украины сегодня делают больше, чем некоторые сторонники теории этнической чистоты и крикуны в вышиванках.

Я думаю, на це питання варто давати відповідь українською.    Опозиція в Україні дійсно переважно критикує. В принципі, у неї немає інших важелів впливу, окрім критики. Хоча якщо опозиція хоче бути конструктивною, вона повинна взяти участь у виробленні конструктивних програм, в тому числі спільно з владою. Досі опозиція відмовлялася брати участь у розробці спільних стратегічних програм. Критикувати завжди легко, пропонувати щось конструктивне й брати відповідальність – непросто. Особливо в умовах, коли в Україні фактично сформувалися партія Сходу і партія Заходу. Ми маємо дві різні частини України з протилежними зарядами енергії, різними світоглядними засадами, підозрою у ставленні одна до одної. Партія регіонів – це класична партія Сходу і Півдня, яка часто не розуміє Західну Україну, а Західна Україна відповідно відмовляється розуміти Партію регіонів. Колись республіканці і демократи США теж спиралися на електоральні сили Півночі і Півдня, особливо після громадянської війни. Потрібно було близько 50 років, щоб ці партії стали загальноамериканськими. Відбудеться зміна поколінь в Україні, у політиці, і те, що сьогодні сприймається як негатив, відійде в минуле.

Признание победы оппозиции в спорных округах без окончательного разрешения самих споров – не менее тупиковый путь, чем решение о признании победы в тех же округах в пользу власти. По такой же логике оппозиция может заявить, что есть еще 20-30 округов, в которых она требует признания именно ее победы, а потом еще округов 50, где оппозиции показалось, что победа может быть при некотором стечении обстоятельств в ее пользу. Истина должна быть установлена.    Что касается имиджа Януковича на Западе – дальнейшее падение попросту невозможно. Но зато после нынешних выборов практически все политики в Брюсселе, раскритиковавшие саму систему выборов, заявили о нецелесообразности изоляции и Януковича, и Украины, слышатся голоса в пользу того, что необходимо содействовать демократии в Украине и демократическим процессам, а изоляция и санкции - это дорога в никуда. Украина, с точки зрения Брюсселя, – это не Белоруссия и не Россия. В Украине, в отличие от этих государств, существует реальная конкуренция в политике. Ситуация в любом из спорных округов, которая наблюдается в Украине, невозможна по определению ни в Минске, ни в Москве. И в Брюсселе это ценят, понимая, что у нас немало проблем, но также есть и серьезные перспективы для развития. Мы просто должны пережить свои болезни роста, а Запад готов нам в этом помочь.    Что касается закона о референдуме – я бы не стал видеть в каждом странном документе влияние Медведчука. Медведчук влиятелен, но не настолько, чтобы отождествлять его со всеми процессами в Украине.

Думаю, Сергей Леонидович не скоро уйдет из политики. В свое время он почувствовал вкус бизнеса, далее – вкус административной власти, сейчас – вкус политики. Ему откровенно нравятся все хитросплетения аппаратных игр, он претендует на высокие должности в системе государственной власти. А то, что он непопулярен, – это не минус для политика. Политики могут быть политиками-трибунами, которые думают о том, как бы понравиться максимально большему количеству народных масс и о собственном имидже, а не о результатах. И есть политики дела, которые думают о выполнении конкретных программ, не слишком заботясь о том, как их воспринимает общественность. В царской России были крайне непопулярные политики (Витте, Столыпин, Горемыкин), при упоминании которых народ не просто плевался, но иногда брался за бомбы и маузеры. Как ни странно, именно они остались в истории. Кто сейчас вспоминает о Маклакове, который был властителем народных дум и человеком, собирающим стотысячные митинги в 1905-1907 годах. Или с каким имиджем остался в истории крайне популярный политик Гапон? Все относительно. Оценку должны давать не современники, а историки.

Повторные выборы – это свидетельство желания найти компромисс. Украина сама по себе – страна компромиссов, и для того, чтобы не доходить до точки кипения, политики иногда выходят за рамки легитимности, плоскость целесообразности. Поэтому у нас всегда возникают то идеи третьего тура, то перевыборов. В принципе, Украина может пойти по пути бескомпромиссному, волевому, но в таком случае через несколько лет можно потерять Украину как целостное государство. Перевыборы – это дань самой природе Украины – двойственной и сбалансированной.

На жаль, я не чув думку Матвія Ганапольського. Проте знаю його, як мудрого і вдумливого журналіста та громадського діяча. Думаю, думка пана Ганапольського, який постійно стежить за подіями на своїй батьківщині, була як завжди оригінальна і актуальна.