Ирина Фарион

От воно вже припиняється. Це повстання, яке триває третій місяць, – це одна з форм припинення зла. Ми надто довго дозволяли панувати малому злу. Крапля малого зла до краплі – вийшло велике зло. Можливо, тому тепер платимо таку дорогу ціну. Але сьогодні, стоячи над нашим останнім Героєм, братом Володимиром, мені чомусь відчулося, що ще ніколи Бог не був таким близьким до нас. Можливо, це звучить парадоксально. Але ми невипадково назвали цю сотню Божою сотнею. Господь показав нам нашу силу. Ми побачили, які ми красиві, які ми світлі, які ми вільні, які ми натхнені, який ми великий народ. А так ми розминалися один із одним років дев’ять-десять. Ми знову подали один одному руки.
Біля Нацбанку стоять хлопці в охороні. Я намагалася одному з них пояснити, що наші депутати бігли туди на барикади і відтягували тих хлопців, казали: «Куди ви біжите… Не біжіть за тим «Беркутом». Ну, не треба бігти». Їх неможливо було зупинити. Наш депутат Осуховський прибіг увесь мокрий, каже: «Що робити? Вони в якомусь дивному стані. Вони з дерев’яним щитом ідуть на снайперські кулі». І я запитала у того пана, чи він вважає, що так треба було робити, розуміючи, що загинеш. А він мені відповів: «Я своїй дружині сказав, що їду на смерть». Кажу: «Але хто ж буде жити для цієї держави?» Ми кажемо «Слава Україні!», але ми маємо її прославити своїми ділами. Вони хочуть нашої смерті. Вони хотіли вбити Бандеру, було шість замахів, за сьомим – вбили. Вони хотіли вбити Шухевича. Шухевич перед смертю встиг сказати: «Мене вб’ють, але я дуже прошу – поховайте мене тут. Бо Україна не має жодного націоналістичного героя, могила якого є в Україні. Щоб люди мали куди прийти й помолитися». І кістки його спалили. І могили Шухевича немає. Вони вбили Петлюру. Вони вбили 28 отаманів Холодноярської республіки. Вони вбили 150 воїнів УПА.
Хлопці, ми все робили протягом цих трьох місяців, щоб не було смертей. У чому нас тільки не звинувачували! Не можна було цього робити. Я розумію, що людей рвонуло у страшний спосіб. І те, як ті діти падали… я вся була закривавлена, але не хотіла мити руки від крові. Вона пахла святістю. Ця кров була реально свята. І коли я брала черевики з тих хлопців і клала їх у смітник, я розуміла, що ці черевики більше не будуть ходити по українській землі. Це струс мозку для всієї країни. Якщо Господь сказав, що в такий спосіб ми маємо визволитися, то, якщо ми тепер не визволимося, то я не знаю що ще має бути. Коли я бачила цю каску, заюшену кров’ю, брала її в руки. Нашому Сашку Капіносу підняли каску і вистрілили в голову!
В якійсь німецькій газеті я прочитала, що Росія ніколи не здолає Україну. Тому що надто багато українців готові віддати своє життя за неї. Ви розумієте, що це за нація?
Вчора я телефонувала до пані Наталі, чоловіка якої ми ховали, він жив у Києві з 2001 року. У мене тремтять руки – що говорити людині? А вона мені каже: «О, пані Ірино! Як добре, що Ви зателефонували. Ми завжди були з Вами і завжди з Вами будемо». У мене був шок. Це феноменальний народ, феноменальна нація. Я не розумію, чому його так проклято покарано цією елітою. Я коли бачу на трибуні Шуфрича, коли в парламент прилізла гадина Бондаренко і Герман, то розумію, що все ще не скінчилося. Але жодне життя не має бути віддане. Вони цього хочуть. Значить, ми їм маємо не дати того, чого вони хочуть. Вони хочуть нашого каліцтва, хочуть нашого внутрішнього сум’яття, нашої зневіри. Значить, того всього ми їм не маємо дати. Ми повинні захистити наших чоловіків. Це мусимо зараз зробити ми, жінки. Тому що ми без них не дамо ради, ми не зможемо без них. Скільки будуть ці жінки приходити й впізнавати ці трупи?! Скільки буде тут весь час діяти якийсь дурний сценарій чи провокацій, чи якоїсь третьої сили, чи ще чогось?!
Тому Майдан мав бути мирним. Крапка. І коли мене люди питали, скільки треба стояти, я зі сцени кричала: «Все життя». Не подобається вам така моя відповідь, а я не салат «Олів’є», щоб усім подобатися, і не долар, і не гривня. Просто є різні форми стояння. Зараз це було стояння-палахкотіння, стояння протесту. Впевнена, що ми би вистояли. Вони б все одно здалися.
Наведу вам приклад. Ірландія ХІХ століття. Їх вистрілюють, знищують, мову знищують. І з’являється дивовижна постать Даніель О’коннелл. Цей чоловік зробив 21 віче. Ми зробили 11. На 11-му була біда на Грушевського, трагедія, коли загинули Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський і наш Роман Сеник. Наш – тому що приїхав зі свободівцями, був членом нашої дільничної комісії, і він перший прапор у селі піднімав. І йому руку відірвало, якою він прапор тримав. Ми втратили 16 членів партії. Я нікого не виокремлюю, але коли ти знаєш людину, і коли її тіло приносять тобі в готель «Україна», це просто струс мозку!
Так от О’Коннелл провів 21 віче, щоб урівняти в правах католиків із протестантами, бо Ірландія була католицькою, а Англія протестантською. Ми не знаємо, що таке релігійна війна. От нам, Боже борони, ще цю тему зачепити. Боже борони, ще зараз відкрити релігійний фронт. Це катастрофа, а певні сили намагаються це зробити, щоб всі ці українські рани повідкривати. Ми вчора шукали телефон Філарета, аби попросити, щоб не було ніяких штурмів Лаври. І ось коли 21 віче мало відбуватися англійці не витримали, в них здали нерви, і вони сказали, що відкривають вогонь. Їм набридло, що О’Коннелл весь час звертався до людей і словом ліпив, мурував, випростовував вертикаль зі свого народу. Вони були в шоці, як словом О’Коннелл зліпив націю. І коли О’Коннелл почув, що англійці йдуть на ірландців, він звернувся до всіх людей, які з усіх міст стікалися на віче: «Станьте де йдете! Ні кроку більше. Ніхто нікуди не йде. Ніхто не має загинути. Бо хто потім відродить цю мову, хто врятує нашу віру». Люди послухали і зупинилися. І в парламенті проголосували питання зрівняння в правах протестантів і католиків. Саме в той час народилася політична партія «Молода Ірландія», яка почала заперечувати ці форми боротьби О’Коннелла. Для нього це було дуже боляче, здало серце, він поїхав лікуватися за кордон і розумів, що приходить нова сила. Але ця нова сила бойовими діями також не досягла результату.
Треба розуміти, що політика – це не спринтерський біг, це марафонський біг, це було одне коло пекла, буде друге, буде третє. Ми не відступимося від того, що робимо. І не можна говорити, що вже негайно сьогодні ухвалюйте те і те. Людина живе хвилина за хвилиною, день за днем, рік за роком. Так ми зараз повинні переходити у зміни в країні, при цьому максимально бути єдиними. Те, що почалося зараз, – це або люди відходять від шоку, та з’являється така неадекватна реакція озлоблення, або це, не дай Боже, це якийсь поганий політичний сигнал. Маємо вистояти, тому що, повторюю, Бог найближче зараз до нас. І душі тих, кого розстріляли снайпери, на наших плечах і ще будуть рік. Останній постріл в готелі «Україна» був повз мої двері, це 11 поверх, і мої вікна виходять на головні бойові дії, на поле битви. Журналісти знімали з вікна, і камера весь час давала світло, тож снайпер туди й влучав. Ми не можемо більше такого допускати, ми не маємо загинути. Тому що вони хочуть, щоб ми загинули.

Дякую за таких контекст проблеми і підтримку. Буду шукати цю постанову.

Особливість цієї одиниці полягає лише в тому, що там живе одвічний народ – кримськотатарський, поділяю. Нічого іншого особливого на цьому півострові немає, хіба що, якщо згадати нашу історію, то саме звідси починалося наше хрещення. Це перше.
Друге. До якого часу у нас будуть перехідні періоди? Ми вже лежимо на тій перехідній доріжці, і по нас топчуться.
Третє. Якщо людина не може за 22 роки вивчити української мови, треба спакувати валізи і поїхати туди, де його мова історично панує.

Те, що не треба давати захопити зброю, це факт. У нас у Львові захопили понад 140 одиниць зброї. Люди бояться ходити вулицями. На превеликий жаль, це починає переходити у мародерські речі. Вчора вночі верталася з Верховної Ради і бачила абсолютно розтрощену аптеку. Для чого це робити? Для чого палити прокуратуру у Львові, архітектурну пам’ятку? Хочете зайти в прокуратуру – заходьте, сідайте, сторожіть. Але для чого палити? Що це за дикунство? Ми ж намагалися все робити цивілізованими методами. Коли штормить, треба демонструвати абсолютний внутрішній спокій. Але я бачу, що щось пішло не в той бік, в який треба. А це, безперечно, кримінальна відповідальність.

Дякую. Телебачення запрошує тих, кого хоче. Мене, до речі, тепер дуже рідко запрошують. Це політика каналів. Ти не можеш ні на що вплинути, якщо не маєш власного каналу.
Люби ближнього, як самого себе. Це дуже важливий акцент – люби ближнього. Чи може мені Януковиич бути ближнім? Мені може бути Ганя Герман ближньою, або Єлєна Бондаренко? Ні, вони дуже далекі.

Чиї інтереси? Цитуйте далі: «…вражою злою кров’ю волю окропіте». «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте». А тоді будете поминати незлим, тихим словом. Що це за виривання з контексту? Що це за маніпуляція? Що це погодження лише з якимось кавалком? Це – від внутрішніх слабкостей.
Щодо вживання прийменників «в» і «на». Шевченко вживав «в Україну», і Шевченко казав «поховайте мене на Україні». Це пов’язано зі значенням слова «Україна». Первісне значення слова – кордон. І саме на тому кордоні виникло козацтво, де були змагання, зокрема, з татарами. Позаяк це означало кордон, тоді вживається прийменник «на»: я їду на село. Тому що село – це край чогось. Якщо я з села їду в місто, то я вживаю прийменник «в». Тому що місто – це центр.
Таким чином, з огляду на те, що слово «Україна», пардон, переходжу на термінологію, стало політонімом, стало назвою держави, то тоді цілком логічно з назвою Україна вживати прийменник «в».
Рекомендую Вам почитати дуже доступну працю на цю тему Івана Огієнка. Також рекомендую набагато складнішу працю, для якої треба мати філологічні звивини, мого наукового керівника, на жаль, покійного, Михайла Лукича Худаша, де він зробив величезну розлогу розвідку про те, що означає назва Україна.

Просто абсурдні речі. Я згадала геніального єврейського мислителя Володимира Жаботинського, який у 1914 році написав геніальну статтю до століття Тараса Шевченка. Ця стаття як ніщо інше влучає у його 200-літній ювілей. І саме цей видатний учений казав, що життя кожної держави крутиться навколо визначального вістря, і тим визначальним вістрям у кожній державі є питання нації. Знімаю капелюха перед тим розумним чоловіком.

Саме так воно і є. таке враження, що Ви перебуваєте у нашому силовому полі.

Рекомендую Вам прийти на Майдан і побачити, що майдани по всій Україні відбуваються під червоно-чорними прапорами, незалежно від того, чи це Дніпропетровськ, чи це Запоріжжя, чи в іншому місті. Тож не треба тут розписуватися за Львів. Я у Львові здобула 70% підтримки виборців на моєму мажоритарному окрузі. Бандера – це для нас не політична фігура, а спосіб життя і картина світу.

Якою посадою? Моя посада називається Ірина Фаріон.

Що значить «не забувають»? Навпаки, ми просимо, щоб люди стояли. І ми людей закликали, бо ми не давали ради з тою ордою в парламенті. Рік до акцій протесту на Майдані тривала акція «Вставай, Україно!». І Україна встала. Благаємо – не розходитися! І якщо вони вчора не проголосували «мовного закону», не знаю, чи вони сьогодні б винесли це питання на порядок денний. Тобто ситуація надзвичайно складна. Нам треба боротися далі і нікуди не відступати на жоден крок.

Звичайно, Тягнибока. Кого ж ще…

Сьогодні Мустафа Найем у себе на Фейсбуці оприлюднив цікаву інформацію: 20 лютого, коли наші хлопці гинули пачками, а ми з Іриною Сех організовували лазарет у фойє готелю «Україна», бо ми там мешкали, і, на превелике щастя, у нас ночували лікарі зі Львова, бо ми викликали звідти реаніматомобіль. Це чоловік сидів на прийомі у Януковича півтори години. Що він там робив? Ставить запитання Мустафа Найем. Я також ставлю таке запитання. Що Ярош робив на прийомі у Януковича 20 листопада? Жодних коментарів.

Ні, я не була і не планую. Я взагалі панічно боюся розкішних речей. Вважаю, що це глибока гріховність. Часом, як приходжу в крамницю і бачу сукню за 5 тисяч гривень, у мене від того… А торбу – за 3 тисячі! Це просто якесь божевілля.
Мені здається, що у нього щось маніакальне, що здорові люди себе так поводити не можуть. Це дуже бідна і нещасна людина.

Щиро дякую Вам. Нині й «звьоздочка» злетіла з Верховної Ради – її демонтували. Тепер будемо демонтувати всі ці символи, які оплутали спрутом Верховну Раду. Це запитання №1. Але існують певні хитання у певних середовищах. І це питання ми мали розглядати сьогодні на сесії. Якщо ми їх не дотиснемо, то ми не вартуємо тих людей, які загинули. Але я боюся, що є загроза нестачі голосів, аби заборонити тих виродків. Я, до речі, за слово «виродок» Зубчевському маю заплатити 20 тисяч гривень. Але я тоді сказала, що дусту йому на кутні зуби, а не 20 тисяч гривень.

Знаєте, я вчора говорила з дружиною останнього нашого Героя. Ми відспівували його на Майдані, і він поїхав на Львів, буде похований на Личаківському цвинтарі. Вся родина у Львові, а в Києві він жив з 2001 року. Його дружина пані Наталя, яка впізнавала вчора в моргу, хоч загинув він 18 числа, казала: «Я би його порубала. Того, хто розстріляв батька трьох моїх дітей». Я думаю, що перший шлях Януковичу – це шлях на Майдан. Потрібно, аби звіра в клітці привезли на Майдан і показали його там. Коли «1+1» показував Межигір’я, чомусь акцентували увагу на звіринці і через решітку показували кабана. От мені здається, що це, власне, образ цієї потвори.

Дякую. Це сьогодні зранку у мене біля Майдану в мене відбувалося «збереження Криму». :) Я вийшла до людей спілкуватися. Це так Бог веде, це найважливіший духовний капітал. Кажу: «Слава Україні!» А переді мною стоять троє чарівних чоловіків і кажуть, що вони з Західної України, зі Строго Самбора. «Боже, – кажу, – моя мама зі Старого Самбора!» Виявилися, що майже сусідні села. Почали обніматися, цілуватися. І тут раптом жінка з Одеси починає верещати на мене несамовитим криком, чому ми проголосували «мовний закон». Боже, та це найкраще, що ми зробили. Це викликало у нас такі сльози щастя і радості, ми так обнімалися, цілувалися і засмоктувалися. Мінімальна кількість голосів – 232. Це на межі. Це означає, що це саме те, що будує державу, і що конче мусить бути. І тут раптом – чоловік із Криму: «Я – з Криму! Українська мова – єдина державна!»
Найкращий ключ до взаємин між українцями зі всіх теренів – це ключ її величності української культури. Ця земля випромінює фундаментально саме цю культуру на рівні мови, звичаїв, традицій. Це, врешті-решт, потрібно усвідомити. Тому це так знищувалося. Це переїхали бронетранспортерами, це розстріляли, це 10 мільйонів голодом замордували, вистріляли всю Спілку письменників. А в Києві у 1918 році 22 січня на вул. Грушевського розстріляли з автоматної черги 5 тисяч українців, які були у вишиванках. Тепер це повторилося. На щастя, у зменшеному варіанті.
Тому силою слова, силою культури, силою інтелекту, силою духовної енергії, силою моралі треба йти по всій країні. Якщо ти хочеш засвітити когось – світися сам і не шукай у комусь недоліків і забери ці недоліки з себе. Перемагає той, хто абсолютно вірить у те, що робить. Якщо людина йде із цією глибинною вірою, то вона запалить своєю вірою й інших. Можу це сказати з досвіду, бо за цей рік роботи в парламенті я об’їздила 30 міст України. І всі ці зустрічі мали фантастичний характер, незалежно від того, чи це Донецьк, чи це Херсон, чи це Одеса. Звичайно, з усілякими «тітушками», бійками, але люди, які хотіли прийти на зустріч, потрапляли і через вікно, і через двері, і через бійку. Але це були не зустрічі – це були молитви.

Проявився в чому за три місяці? Слухайте, це має бути уряд професіоналів, чи уряд повстанців? Я скидаю капелюха перед кожною людиною, яка була на Майдані, серед яких і моя дитина, і Ваші діти. Але, пардон, уряд – це інша компетенція. Там мають бути професіонали, патріоти і люди, які не були задіяні в жодних корупційних схемах.

Я не погоджуюся з жодним словом. Тому що цей пан, який зі сцени це все оголошував, дуже неоднозначна фігура, яку ми дуже добре на Львівщині знаємо. І я вникати в цю персону не буду, бо мені це нецікаво.
Друге. Політики прийняли надзвичайно важливі рішення, починаючи від четверга. В четвер по обіді ми ухвалили рішення про припинення вогню і про виведення силових структур із Києва. І, я сподіваюся, кияни полегшено зітхнули – «Беркут» відступив, Внутрішні війська відступили. Неможна тримати народ під прицілом. Не може бути народ мішенню. Неможна стріляти ні з одного, ні з іншого боку, якщо чоловіки не перебувають у рівних умовах. Чоловіки перебувають у рівних умовах тоді, коли вони однаково озброєні. Якщо ми бачимо, що вони озброєні сильніше, ніж ми, то тоді треба ставати до партизанських методів боротьби. Інакше – покладено сто людей. У цьому наша найбільша трагедія.
Ми ухвалили низку надважливих рішень. В першу чергу ми висловили Януковичу недовіру з огляду на те, що ця істота абсолютно не відповідає своїй посаді і не виконує своїх обов’язків.
Ми ухвалили рішення про призначення очільника Служби безпеки України, про очільника Міністерства внутрішніх справ. Тому що Верховна Рада стала єдиним легітимним органом у всій системі управління держави. Очевидно, Ви не усвідомлюєте, що кожен спектр суспільства має свої функції. Майдан має свою функцію. Політики має свою функцію. Бізнесмен має свою функцію. Студент – свою. Тільки тоді, коли ці всі функції сходяться у єдиному фокусі бажань, щось вирішується. Тому дорікати зараз один одному – це означає почати валити ту піраміду, яку ми щойно почали зводити. Ми щойно вийшли з першого кола пекла, яке називалося Віктор Янукович плюс Партія регіонів. Для того щоб у Верховній Раді ухвалювати доленосні для держави рішення, нам потрібні були голоси тих звірів. Ми готуємо зараз юридичну базу для того, щоб заборонити Партію регіонів. Про комуністів я взагалі мовчу. І те, що вони захиталося, свідчить про нашу спільну силу Майдану, опозиційних політиків. Я розумію, що технологія влади полягала в тому, аби громадських діячів протиставити політикам. І тому, на жаль, краху зазнав Майдан 30 листопада. На жаль, так страшно тоді повелися з людьми. Але вони не могли взяти Майдан 10 грудня, 18 лютого. Ми вистояли і стоїмо далі.
А хто засліплений – нехай закрапає очі якимись краплями і будує країну так, як вміє, а не висловлює претензії.

Це вона має визначати. Я збоку нічого не буду оцінювати. Бажаю їй одужання.

Пана Згуровського. Він напрацював разом із колективом авторів дуже добрий закон про вищу освіту. Я вважаю, що цей чоловік був би добрим менеджером. Я бажаю йому успіху в цій царині.

Ні. Я вважаю, що ми вийшли лише з одного кола пекла і увійшли в друге коло пекла. Я це коло пекла у середовищі Верховної Ради відчуваю особливо. І не тільки я. Відчувають і люди, тому що розуміють, що у Верховній Раді залишилися звірі, які тепер змінюють свої обличчя. Сьогодні один звір на прізвище Шуфрич навіть намагався підійти до Фаріон і про щось із нею говорити. Ви собі це уявляєте!
Наскільки Майдан ще має сили, настільки він ще має бути.

Я з цим категорично не погоджуюся, тому що ми не перебуваємо у Львові при владі. Очевидно, Ви не розумієте, що таке виконавча гілка влади, а що таке – представницька гілка. Тому ці запитання переадресуйте Андрію Садовому. Є там такий мер, який відповідає за економічний розвиток Львова, який блокує низку економічних ініціатив депутатів від ВО «Свобода». І Ви, напевно, не розумієте, що Львівську обласну раду до цього часу також очолювали регіонали. І «Свобода» у Львівській обласній раді також більшості не має. Ми маємо мера лише у Тернополі. Це місто входить у четвірку найбільш привабливих для інвестицій міст. І, по-моєму, Тернопіль за рівнем життя – серед найпривабливіших.
Щодо економічних законів – є наша програма захисту українців. Вона є на сайті. Там повністю розроблений економічний блок. Рекомендую з ним ознайомитися. Не буду висловлювати дилетантських думок, тому що я не вчилася на економіста, бо мені це нецікаво.

Без коментарів. Але я дійсно зневажаю тих, хто нищив мою націю, хто замордували 10 мільйонів українців, хто репресував, окупував мою землю, ненавиджу перші військові залоги, які московіти виставили на нашу землю. Ненавиджу того, що вони зробили з Мазепою, Петлюрою, Шухевичем, холодноярцями. Ненавиджу того, що вони роблять зараз із нами. Ми ще не вийшли з того московського пекла. Це тільки раб любить свого ката. А я – вільна людина, тому ката ненавиджу, а люблю вільних.

Не можемо ми жити без українських росіян, тому що це такий самий духовний капітал, як і українці. Для них потрібно створити належні умови. Уявіть собі, що ви хочете, щоб у вас на подвір’ї виросла пальма. Але вона не може у вас вирости, бо там холодно. Значить, треба створити умови, аби пальма виросла. Значить, для тих російськомовних людей, які не могли своїх дітей посилати до школи, бо школа була російська, які не мали української газети і книжки, слід провадити таку політику, щоб вони це все мали.
Категорично не згодна з Вашою думкою, що у нас одна історія. Поставте собі запитання: Ви хочете жити в незалежній Україні? Степан Бандера і Роман Шухевич змагалися за що, за незалежну Україну чи за яку? Степан Бандера і Роман Шухевич воювали на три фронти: з поляками-окупантами, з німцями-окупантами, з росіянами-окупантами. Наголошую, це були три окупаційні режими. З польської окупації ми вийшли, з німецької – вийшли, з московської – не вийшли. Те, що робить «Свобода» і робитиме й надалі, це шлях деколонізації і деокупації. Сьогодні ми забрали «звєзду» з Верховної Ради, перед тим ми завалили Ілліча у Києві. Боже, як то всьо гавкало, що ми їм Лєніна завалили! А тепер пішов «ленінопад» по всій країні.
У нас спільна історія, ніхто нікому нічого не нав’язує, а просто каже правду, а вона очі коле. А хто казав, що правда солодка? Вона – гірка. Але саме вона лікує, очищує і звільняє від рабства.

Я здивована. Я собі уявляю: зустрілася я з поляком і питаю, яка в нього рідна мова. А він каже дві – польська і німецька. Питаю, якою мовою він говорить у Польщі. І він каже – німецькою. Ну що це за абсурдні речі?
Поставте собі запитання: звідки взялася російська мова в Україні? В Галичині вперше російську мову почули в 1939 році. Ми її не розуміємо. Я не розумію цілої купи російських слів. Я востаннє цією мовою говорила 35 років тому на уроках у школі. Звідки цей стереотип, що у нас є дві мови? Ця мова прийшла як форма окупації України. Чому Росія видала Валуєвський циркуляр, Емський указ – щоб знищити українську мову. Указів було понад 400. Для чого? Для того, щоб з українців зробити російськомовних. Невже це не може стати зрозумілим сьогодні, що якщо ти українець, то твоя мова українська, а якщо росіянин – твоя мова російська? Двох рідних матерів не буває. Якщо ти маєш проблеми, то чому їх має вирішувати хтось, а не ти сам? Ти маєш підійти до дзеркала і запитати, хто ти. Ти – українець? То чому ти говориш російською мовою? Що це за абсурд? Якщо ти росіянин, але приймаєш українську мову, то ти її приймаєш як феномен культури.
Наприклад, приїхав до нас жити геніальний німець Шевельов. В Харкові ті виродки – Добкін і Кернес – цю дошку молотом збивали. Цей Шевельов, живучи в українському середовищі, пішов у відділок міліції і попросив написати йому в паспорті, що він – українець. Хоч один тиждень в хаті говорили німецькою мовою, другий – англійською, тертій – французькою. Один із братів взагалі воював у Білій армії. Але він обрав українську культуру.
Тому якщо у тебе українське коріння, а ти не можеш дати ради з тим, хто ти, українською чи російською мовою говориш, то це є твоя глибока психологічна драма. Тож давай собі раду з цією драмою! До чого тут політика? Політика – це Конституція. А там написано, що одна мова державна. Не подобається – кордони відкриті, все дуже просто, їдь до Росії, яка не є унітарною державою, а є федерацією, і вимагай, щоб до тебе московіт говорив українською мовою. Це – абсурд! Ми розбестили суспільство з цією мовою!

У страху очі великі. Хто коли постраждав за це? Ми – цивілізовані вільні люди. На нашій землі працюють лише три діалектні смуги: південно-західна, південно-східна і північна. Українська земля говорить винятково українськими говорами. Це кажу не я, філолог – це каже українська земля. Цього не можна не прийняти. Це все одно що ти не приймав би зими, бо вона тобі не подобається, бо тобі зимно, і ти хочеш, аби постійно було літо. Це є дитяча впертість. Якщо вже так історично склалося, що через окупацію російська мова прийшла на наші терена, то ці росіяни мають повністю забезпечене своє право етнічної меншини послуговуватися цією мовою. Проте якщо вони хочуть іти на державну службу – будь ласка, нехай вивчать державну мову. Не хочете йти на державну службу, говоріть якою хочете мовою. Я, до речі, зареєструвала закон за використання мови в державній службі, і він, о, диво, здобув більшість на комітеті з питань державного будівництва. Тому не треба цю тему експлуатувати. Просто треба подумати: якщо ти, козаче, приїдеш до Польщі, якою мовою ти там говоритимеш, якщо захочеш стати депутатом Сейму або захочеш захищати дисертацію в польському університеті. Це якби моя дитина поїхала навчатися до Кракова і в приймальній комісії комусь би ставила умову, що хоче заповнювати документи українською мовою, бо приїхала з України. Та коза б із того сміялася!

1. Як до параноїка і шизофреника. Як до ката.
2. Для мене і росіянин, і німець – однаковий окупант, який прийшов на мою українську землю. Тож як він міг мене «освобождать»? він мені привіз іншого вшивого окупанта. До речі, мені бабця казала, що коли прийшли москалі в Західну Україну, то всі були шоковані – чого вони такі брудні, вони воші принесли нам, вони в носниках борщ варили, а в нічних сорочках у театр ходили. І прийшли у тих страшних будьонівках зі «звьоздами» в лобі. От ми сьогодні ту «звєзду» і завалили сьогодні на Верховній Раді.
Був один окупант російський, інший – німецький. Тому Бандера з ними і змагався разом із Шухевичем. Вивчайте історію.

Знаєте, чого? Щоб не сміялися, щоб не тішилися. Тому що сміх оздоровлює людину. Немає вже часу на сльози. Потрібен сміх, який буде розряджати. Тоді цей сміх врятував Україну від Януковича, від термінувавши це горе.

Дякую. Але я дужу не люблю говорити в майбутньому часі, о я ніколи не знаю, чи буду жива за годину. Ми – народ-мішень. Мені так страшно, що у вівторок увечері, коли ми стояли під снайперівськими рушницями, я сказала цю фразу: ми – народ-мішень. І в четвер це все почало справджуватися. Це просто неймовірні речі. Я ніколи цього раніше не вживала. Чому я це тоді сказала, що ми – народ-мішень упродовж 700 років своєї поневоленої історії.
Є фільми про Степана Бандеру: є фільм «Атентат», є фільм про кохання Степана Бандери. Вони всі є на дисках, їх можна знайти. Яка кількість літератури про Степана Бандеру! Львівська обласна рада заснувала премію імені Степана Бандери у сфері державного будівництва і науково-освітньої діяльності, тобто за кращі праці про Степана Бандеру і за розбудову державу в контексті його ідеології.
Той, хто цього не шукає, цього не знайде.
Я також написала лекцію про Степана Бандеру. Хоча я така піщинка, що як можна рот відкривати на таку постать, як Степан Бандера. Але запросили мене в Чикаго у 2009 році прочитати лекцію про Бандеру. Я собі так подумала: там є політична еміграція сильна, ці люди могли Бандеру бачити, знати – що можу я, зєлєнь, у порівнянні з тим поколінням, говорити про Бандеру. І я вирішила зробити лекцію не про нього як про політичного діяча, а як про потужного інтелектуала ХХ століття на основі тих праць, які сьогодні опубліковані, зокрема, «Перспективи української революції». На основі цього я зробила лекцію, яка називається: «Степан Бандера – практик, теоретик, містик націоналістичного руху». Я записала її на диск під класичну музику, не патріотичну. Бандері нічого не потрібно додавати. Він насправді був настільки ніжний, спокійний, витриманий, врівноважений, діловий, самодостатній і внутрішньо сильний, що йому не потрібне жодне тло, крім класики. Немає нічого кращого в цьому світі, ніж класика. Я з цією лекцією об’їздила практично всю країну, і вже вийшов дев’ятий наклад книжки. Її преспокійно можна було взяти в КМДА під час революції.
Висновок: хто шукає, той знайде. Ті, хто не сприймають Бандеру – вибачте, напевно, скажу, що вони почувають свою малість на тлі цієї надпотужної особистості. Хоча, кажуть, на зріст він був невисокий.

Є імперська свідомість, а є малоросійська свідомість. Коли малоросійська свідомість стане українською, меншатиме імперська свідомість. І тоді – за англійським принципом «shake a hand» ми потиснемо руку один одному. Я тисну руку шановний Валерії Новодворській і низько схиляюся перед нею. Є в Росії чимала кількість росіян, які підтримують наше повстання. Це свідчить про те, що це свідомі, самодостатні, сильні і вільні люди, які хочуть волі для своєї країни так, як ми хочемо волі для своєї. А є імперський послід з часів Івана Грозного, який закорінений у підсвідомості. Не повинні українці тим перейматися. Українці мають перейматися власним малоросійством. І наше з Вами повстання – це одні із найпевніших ліків у звільненні від комплексу вторинності.

Дякую Вам за запитання. Вчора ми частково це, здається, вирішили. У нас є 10 стаття Конституції України, де чітко написано, що українська мова – державна. Вчора ми повернулися до нашої дорогої Конституції. І більше ніхто не має спекулювати на цьому питанні. Неправильною була думка про те, що ми, мовляв, повертаємося до закону про мови 1989 року – що за абсурд. Ми повернулися до дії Конституції.