Тарас Чорновил

Частково відповідь на Ваше питання - нижче. Однак в тому, що Україна відійшла з перших сторінок світової преси і з основних тем європейських лідерів, винні наступні явища: 1) проста втома від маси негативної інформації (подібне відбувалося в Європі щодо будь-яких навіть найкривавіших конфліктів, наприклад, Сирія), 2) винні і ми самі - вимагаємо санкцій від ЄС, самі ж боїмося втратити прибутки внаслідок скорочення економічних відносин із Росією, починати треба з себе, 3) Росія часто перемагає нас в інформаційній війні на Заході, і доки вона не здійснила прямого вторгнення на нашу територію, кількість тих, хто готові вірити російській пропаганді, навіть серед журналістів і політиків, там зростатиме, 4) європейці завжди прагнули розв"язати конфлікти шляхом переговорів, вони й досі вірять, що з російськими терористами й найманцями та їхніми партнерами - місцевими бандитами можна про щось домовитися без прямого наказу Кремля. Тому давайте не очікувати від Європи більшого, ніж те, на що вона спроможна. Нижче я описав деякі позитивні наслідки навіть такої європейської дипломатії.

1. Росія традиційно видає бажане за дійсне. Насправді дев"яти країн, які вже визначилися щодо блокування економічних санкцій у дійсності немає. Є ряд держав, які особливо критично до таких санкцій ставляться. Але є в Євросоюзі важелі, щоб їх переконати.
2. На саміті 16 липня і не прогнозувалося введення економічних санкцій. Там в черговий раз їх мали обговорити. Це дуже по-європейськи! Реально про санкції третього рівня мова може йти лише у випадку відкритого або завуальованого, але масованого вторгнення Росії. Далі я про це написав детальніше. Ще раз закликаю - давайте не очікувати від Європи більшого, ніж вона спроможна здійснити. Ціни іноді перемагають цінності навіть там.

Судові перспективи непогані. Але необхідно дуже серйозно підготувати аргументаційний матеріал та розрахунки. У таких судах найняті Росією юристи працюють за методом крючкотворства: чіпляються за дрібні помилки та неточності і, відштовхуючись від них, на формальних підставах розвалюють всю справу. Наші Мінюст та МЗС дотепер часто програвали з двох причин: 1) нерішучиисть подати позов, 2) невміння виписати його прецезійно точно та належно юридично представити. Подібний процес з залученням кращих світових юристів коштує іноді сотні мільйонів доларів. Але це того варте.

Вибачте, я останнім часом замотався і на свою ганьбу сам текст проекту досі не прочитав. До того ж, мене не запрошували до участі в його підготовці. Крім того, мені здається, що в першому варіанті він матиме дуже малі перспективи на проходження. От і злегковажив. Зобов"язуюся найближчими днями детально вивчити, проаналізувати й при можливості десь опублікувати свою думку. Загалом же, я не прихильник того, щоб Конституцію переписувати від палітурки до палітурки. Краще діяти шляхом точкових поправок, як це робили американці. Тоді й підозр щодо кон"юнктурності нового проекту буде менше.

На жаль, Ви праві. У цій Верховній Раді вони вже втратили відчуття страху за скоєне і починають знову диктувати умови. Звичайно, якби новостворена більшість була більш одностайною та дисциплінованою, то їхні саботажі ні на що б не вплинули. Ця ж ВР у своєму повному складі фактично створена на тих правилах, які продуктували ті самі регіонали під час виборів-2012. Тому спочатку необхідно провести перевибори Ради. Для цього є всі юридичні і конституційні підстави (ми їх не обирали на повноваження, які ці депутати отримали після віднволення Конституції-2004). Наступне - ще до виборів необхідно нарешті за всі незліченні злочини, в тому числі і в ході військових дій останнього часу, заборонити КПУ. Почати нарешті розслідувати кримінальну діяльність (не тільки сепаратизм) діючих депутатів. Відстежити нові проекти, які виростають на напівтрупі ПР і почати серйозну політичну роботу щодо протистояння з ними, щоб всяки "партії розвитку імені Льовочкіна" не змогли перехопити колишній електорат ПР у повному обсязі.

Вибори мусять відбутися. Для цього є всі конституційні підстави. Бракує одного - нового виборчого закону з системою відкритих списків. Всі розуміють, що обрана за діючим законом нова Рада не надто відрізнятиметься від діючої. Тому мені здається, що відтягувати або зривати перевибори цієї Ради депутати та їхні фракції будуть не напряму, а опосередковано. Заявлятимуть: ми за термінові перевибори, але завалять Раду кучею нових виборчих законопроектів, не зможуть у кілька заходів прийняти хоча б один і будуть мати відмовку: от зараз ще півроку, приймем ідеальний закон і стрункими рядами йдемо на перевибори. Мені здається, що завдяки цій тактиці вибори 26 жовтня уже точно не відбудуться. Думаю, що якщо Порошенко включить певні важелі свого впливу, то вибори таки можуть пройти десь напочатку весни. Це аж надо далеко, але, на жаль, швидші терміни - бажані, але мало реальні.

Я особисто вважаю це доречним. Правда, на обмеженій території південної Луганщини і північної Донеччини. Часто чую аргументи, чому цього робити не слід, але для мене вони всі непереконливі. Найсмішніше виглядає агрумент, що під час воєнного стану не можна проводити вибори, а нам же ж слід переобирати Раду. Коли ще ті перевибори будуть... Виправити ситуацію можна однією короткою зміною до відповідного закону - передбачити, що у випадку дії воєнного чи надзвичайного стану вибори не проводяться виключно на територіях, де такий стан введений. У нас же вибори президента і так і не пройшли у більшості округів Донбасу, незважаючи на відсутність відповідного режиму.

Пробема Донбасу створювалася дуже багато років. Тому розв"язати її виключно в режимі АТО неможливо. Сьогоднішні події можуть прискорити психологічну та політичну інтеграцію Донбасу в Україну, оскільки дотепер він завжди залишався удільним князівством, відданим на відкуп місцевим "господарям життя", з усіма витікаючими наслідками. Стосовно миру, то без втручання з боку РФ його можна відновити за тиждень-два, при нинішньому рівні втручання - за місяць-два, якщо ж відбудеться масштабне вторгнення (найімовірніше в формі десятитисячної армії "зелених чоловічків") з потужною технічною підтримкою, то розв"язання може відкластися на рік і більше, або втрата частини Донбасу може стати доконаним фактом. Поки що Росія не відважилася на пряме вторгнення під власним іменем, але навіть масоване насичення регіону кадровими військовими, без розпізнавальних знаків, несе їй колосальні міжнародні втрати. Тому надіюся, що буде другий часовий параметр.

До дня президентських виборів реакція і дії українського керівництва були навіть не хибни чи не ефективними, а більше скидалися на відверту державну зраду. Схоже, що Донбас "зливали", як раніше Крим, тільки суспільне обурення змушувало Турчинова, Авакова та інших розпочати реально активну фазу АТО. Правда, жахливими методами, які призвели до мінімальних результатів та жахливих людських втрат. Кардинальна зміна почалася в день виборів. Нового президента формально ще не було, а силовики вже мусили орієнтуватися на його вимоги. З того часу помилок стало кардинально менше, але різко зросла військова присутність Росії. Ми виявилися готовими до дій з застосування вертолітних військ, які себе дуже добре показали в ряді регіональних конфліктів в Африці, але російські атаки проти вертольотів зробили цю тактику нереальною. Застосовувати авіацію, артилерію та ракетні війська наші військові тільки вчаться. Тут дуже багато помилок, але вони скоріше носять об"єктивний характер. Головна похибка зводиться до надмірної "доброзичливості" щодо терористів та їхніх посібників. Коли виходила колона терористів зі Слов"янська, її можна було вщент знищити кількома ракетними залпами з землі та повітря. Пожаліли, бо припускали, що з ними разом можуть втікати якісь міфічні мирні мешканці. До речі, про так званих "мирних мешканців" - кожен, хто добровільно прикриває озброєних терористів, сам вважається терористом. Нам нав"язали, а наші чиновники здуру озвучили фальшиву цифру жертв серед мирних людей. Зараз їх дійсно стало багато після обстрілів терористами житлових районів, але на той час цифра в майже 500 чоловік була фальшивою. З них понад 300 - ті самі терористи, яких російська пропаганда назвала мирними мешканцями. Чому наш МОЗ повторює цю брехню?

Прямої допомоги чекати не доводиться. У випадку повноцінної і відвертої агресії проти всієї держави, ми приречені на тимчасову окупацію та надкривавий і жорсткий спротив відкритими військовими частинами та партизанськими загонами. Ніхто прямої військової допомоги не надасть. Очевидно, тоді дійсно будуть введені економічні санкції проти рашестану, але нам це не дуже допоможе. Очевидно, це прискорить розпад Росії, але не за день і не за місяць. Однак цей сценарій відношу до майже фантастичних. Є малоймовірний - вторгнення обмеженого контингенту російської армії на Донбас під виглядом ніким не санкціонованої "миротворчої" місії. Але за цим теж мусять піти санкції. І є більш імовірний варіант - доки окупанти контролюють частину кордону в Луганській області, тудою можуть ввести 10-12 тисяч добрепідготовлених військових без розпізнавальних знаків ("залениі чоловічки") з серйозною бронетехнікою. Паралельно з цим з території Росії будуть наноситися ракетні удари по українській авіації. Така ситуація дуже загрозлива. Вона не призведе до остаточної втрати Донбасу, але жертви будуть колосальні, а процес затягнеться надовго.

Сьогоднішні санкції для путлєра - як укус комаря. Але погроза третього рівня санкцій іноді може бути дієвішою, ніж їх реальне введення. Все питання в тому, наскільки фюрер повірив в реалістичність погроз. Поки що, наскільки знаю, він вірить, що ЄС може запровадити такі санкції, інакше пряме вторгнення вже би відбулося. Давайте не очікувати від Європи більшого, ніж вона спроможна зробити. Прямі і жорсткі погрози ввести третій рівень - це вже й так більше, ніж ще кілька місяців назад можна було від них сподіватися. Окрім того, ми ж самі жодних санкцій щодо Росії не вводимо, на Южмаші обслуговуємо їхні ракети, на МоторСічі готуємо мотори для їхніх вертольотів. І чогось при цьому вимагаємо від Європи.

Поведінка, звичайно, досить конформістська, але більшого сподіватися і не можна було. Прямий непублічний тиск Меркель на Путіна все-таки дає свій результат. Це не результат санкцій, а вплив погрози їх поглибити. Думаю, що реальний тиск на Росію можливий з боку ЄС лише після серйозного вторгнення регулярних військ. Вони постійно хочуть тримати двері відкритими і вірять, що Путін використає цей шанс. Як не дивно, частково це спрацьовує, але нам допомагає не надто. Давайте згадаємо, що Франція і Німеччина ще зовсім недавно було найвірнішими партнерами Росії і мали з нею колосальні економічні інтереси. Ті зміни, які вже відбулися, і так перевищують всі сподівання, хоча і на 10% не дотягують до наших побажань.

Чуть вище я охарактеризував ймовірність трьох сценаріїв вторгнення. думаю, що відбудеться реалізація третього сценарію, якому ми хоч і зі скрипом, але можемо протистояти. Просто треба перейти до тактики масованих авіа та ракетних ударів по зоні дислокації російських терористів та диверсантів і змиритися зі страшним висновком, що будуть гинути і мирні мешканці, які не покинуть після попередніх повідомлень зону дислокації терористів.

Щодо своїх дурниць, то я, на відміну від більшості українських політиків, таки навчився їх визнавати та шукати методи виправлення. Пробачать мені чи ні - це питання десяте. Основне - щоб я сам міг впевнено сказати, що баланс добрих і злих вчинків у мене перехилився в бік добра. Про особливості і причини тих речей, які Ви та багато інших жорстко засуджують, я тут писати не буду. Питання - не про це. Щодо Вашої пропозиції - вона трохи не вкладається в сферу моєї діяльності та досвіду, тому займаюся і буду займатися дещо іншими проектами, які стосуються безпеки та міжнародних відносин. Щодо підтримки Президента, то мидавно з ним особисто знайомі, він краще за інших поінформований, що я робив, перебуваючи в ПР, і від чого кілька років стримував Януковича та за яких обставин цю партію покинув. Повірте, у більшості випадків від Порошенка, тоді ще не президента, я підтримку та схвалення мав. Дещо з того, що роблю зараз - теж координується з представниками влади та силових структур саме в президентській вертикалі.

Ратифікація Україною мала б відбутися якнайшвидше, і будь-які відтягування мені не до душі. Думаю, що наша влада хотіла провести ратифікацію зразу після прийняття рішення про введення в дію повного тексту Угоди, а не так, як сьогодні - без економічного та фінансового блоку. Орієнтовно до осені відповідні протоколи з ЄС мають бути прийняті, після того зона вільної торгівлі зможе працювати лише після ратифікації Україною (ще до ратифікації Європейським союзом) - такі положення закладені в тексті самої Угоди. Більше проблем з ратифікацією країнами ЄС. Думаю, що Росія кине всі ресурси, щоб одна з південно-європейських держав цей процес заблокувала. Надіюся, що до того часу ми зможемо краще вибудувати відносини з державами-споснсорами в рамках ЄС і знайдуться важелі впливу для розблокування процесу. В будь-якому випадку після ратифікації Україною ЗВТ буде функціонувати, але нам дуже важливо, щоб були введені в дію і інші розділи. Жодні корективи до підписаної всіма країнами-членами ЄС Угоди вноситися не можуть, оскільки це потягне за собою надскладний процес перепідписання всієї Угоди. Можуть прийматися окремі протоколи, які не стосуватимуться суті, але впливатимуть на терміни введення в дію тих чи інших частин.

Українсько-польський батальойн був створений ще за часів Кучми. Але це формування може використовуватися тільки в операціях, санкціонованих ООН чи НАТО на території третіх країн (наприклад, в Іраку чи Афганістані). Застосування такого батальйону чи в майбутньому - бригади в війні, яка йде на сході України, в принципі, неможливо. Зараз така структура виглядає ненайцікавішою і ненайдоречнішою, виходячи з більш гострих військових проблем. Але війна рано чи пізно закінчиться, а дана бригада дасть змогу українським військовим здобути додатковий досвід, адаптуватися до натівських стандартів і стати першим етапом перетворення української армії на майбутню частину об"єднаної армії НАТО.

Якби Ви знали, як я Вас по-людськи підтримую! Повний перелік всього Вами сказаного, та ще й з цілою купою екзотичних деталей (наприклад, мінування певних ділянок українсько-російського кордону тощо) я не раз емоційно висловлював. Думаю, що правильна тактика лежить десь посередині між тою поступливою діяльністю, яку демонструє наш уряд, і радикальними прагненнями, які підтримуємо ми з Вами. Найперше - жорстко обмежити кількість пропускних пунктів і ввести складнішу систему перетину кордону (можливо, ввести візовий режим) - це абсолютна необхідність. Слід перекрити технічними засобами прозорі ділянки (а їх більшість) кордону з Росією і Білоруссю. Тут могла б допомогти Європа, де після ліквідації внутрішніх кордонів зберігається велика кількість спеціального інфрачервоного та радіолокаційного обладнання, яке могло б зробити контроль тотальним. Думаю, що пора створювати проблеми для російського транзиту, певних сфер російського бізнесу, і головне - так званих російських журналістів. Більшість із них жодного відношення до цієї професії не має. Тому негайна акредитація на всій території країни журналістів з РФ, як пропонувала колись Сюмар, питання вже вчорашнього дня (хто не зареєстрований, автоматично диверсант).
Щодо оголошення стану війни з Росією та деяких інших жорстких заходів, то напевне, треба на словах трошки знизити градус, але на ділі продовжувати вести активну політику. Мова йде про певний пресинг, який чинить на нас ЄС, де привикли, що всі конфлікти мають розв"язуватися шляхом переговорів. Ця їхня стратегія колись закінчилася початком Другої світової війни і, навпене, переконує путлєра у його безкарності, але підтримка цивілізованого світу нам так чи інакше потрібна, тому хоча б частково треба й далі прислухатися до їхніх вимог (хоча б на словах, якщо не на ділі).

Децентралізація зараз стала своєрідною мантрою. Всі повторюють це слово, навіть не вдаючись в його суть. Дозволю собі деякий дисонанс: під час війни ніяку децентралізацію нормальні люди не розпочинають. За таких умов навіть треба тимчасово підвищити рівень повноважень Президента. Якщо, звичайно, ми хочемо перемогти, а не втрачати область за областю, як це відбувалося до президентських виборів.
Друге. Я переконаний, що децентралізацію треба починати не з передачі влади на місця, а з передачі ресурсів. Тому Конституцію поки що краще залишити в спокої, а серйозно переписати Бюджетний кодекс, щоб фінанси йшли знизу вверх, а не навпаки. Після цього треба провести реформу системи адміністративних органів, щоб вони перетворилися, як у всьому цивілізованому світі, на своєрідну сферу послуг для населення, і тільки після цього провести паралельно територіальну реформу з укрупненням адмінтеродиниць до фінансово обгрунтованих розмірів та почати адмінреформу з практично повною передачею влади від адміністрацій до виконкомів місцевих рад. Зрозумійте, в цій системі виконкомів і рад, яка діє нині, нічого передавати за означенням не можна. Вони не зможуть справитися з новими завданнями, але використають нові можливості для зловживань. Спочатку збудувати нову адміністративну систему, а вже тоді їй передавати повноваження. ще раз зазначу, це не стосується фінансової сфери, бюджетні можливості місцевих громад треба нарощувати, починаючи з сьогоднішнього дня.

На перше питання відповідь не приємна для Вас і багатьох інших наших читачів, але - в жодному разі ні. За невиконання обіцянок має наставати тільки політична відповідальність, яка, до речі, має ділитися між виборцем і обраною особою. Ми проголосували за гречку, красиві гарні слова і "чесні очі" на бігбордах, а потім ще мріємо, що наш обранець буде виконувати те, що наобіцяв під час виборів. А важко було відкрити інтернет і глянути, чим цей персонаж займався в минулі роки? Чи так складно зробити найпростіший аналіз свого політичного вибору? Якщо полінувалися, то будьмо терплячі, дочекаємося наступних виборів і "копен-дупен" такому народному обранцю. Ми ж по кілька разів в тому самому окрузі чи місці обираємо тих самих злодюг і ще чимось обурюємося. Звичайно, за дій, які суперечать Конституції чи Кримінальному кодексу, передбачена система позбавлення повноважень, але це після вироку суду.
Щодо другого - категорично підтримую. От тільки є проблема, про яку і Ви згадуєте: виключний перелік випадків, коли депутат може бути позбавлений мандата або обмежений у його застосуванні, наведений у Конституції. Тому нова позиція, що злобні прогульники автоматично без голосування у ВР втрачають мандат, має бути проголосована 300 голосами, з яких значна частина - ті самі прогульники. Є, звичайно, певні методи примусити депутатів проголосувати за те, що їм дуже не подобається - це загроза реального нового Майдану або дуже жорстко оформлена суспільна думка напередодні виборів. Так як частково вдалося завдяки цій думці громадян приборкати "кнопкодавство", можна напередодні наступних виборів змусити їх ввести додаткові обмеження "для себе коханих". Але треба розуміти, що для змін до Конституції необхідні аж дві сесії.

У мене самого більше ніж достатньо питань до керівництва АТО. Але раніше я був схильний звинувачувати ряд високопоставлених персон у державній зраді або цілковитій некомпетентності. Сьогодні ж, на мій погляд, у нас є дві основні проблеми: 1) ми постійно відстаємо від подій, іноді на день-два, іноді на тиждень, це не проблема солдат на полі бою - це проблема оперативного командування; 2) ми програємо інформаційну війну, та ще й поводимося в інформаційній сфері всередині країни, як пропагандивне відомство сусловського типу. Я маю на увазі постійні недомовки, прикрашання ситуації, недостатню конкретизацію та відсутність в інформаційному полі достатньої кількості агрументів на користь нашої позиції. Я не маю особисто претензій до Лисенка, він озвучує те, що йому санкціонували. На будь-яке питання, навіть щодо само собою зрозумілих речей, він переважно відмовляється відповідати, хоча відповідь, як правило, лежить на поверхні. Необхідно кардинально міняти інформаційну політику і не лише в питаннях війни, але й загалом по діяльності влади. Я переконаний, що реальну інформацію в АТО мають у повному обсязі, просто часто не можуть прийняти рішення, яким чином реагувати на чергові виклики в спосіб, який би не привів до надмірних жертв. І замість того, щоб озвучити проблему, окрім, звичайно, матеріалів, які є військовоу таємницею, вони починають для суспільства робити вигляд, що проблеми немає. Так і з цією колоною - не зуміли вчасно знищити зразу після переходу кордону (не знаю, з якої причини), то не знайшли нічого кращого, ніж переконувати людей, що такої колони не було. Думаю, що фактів реальної зради ще дуже багато, але вже значно менше, ніж у квітні-травні.

МЗС, ОБСЄ та ООН переважно не реагують на наявність тих чи інших ресурсів саме в соціальних мережах. Існує система юридичних важелів, у тому числі і в сфері міжнародного права, для блокування подібних ресурсів. У нас інша серйозніша проблема - пряма інформаційна війна проти України, яку веде Російська Федерація всіми своїми ресурсами на власній території, на окупованих наших землях, через надмірну ліберальність нашого законодавства на всій решті території нашої держави, а також у масштабах цілого світу (через механізми "Раша-Тудей" та проплачених лобістів, експертів і журналістів у західних медіа).

Насправді сьогодні Штаб АТО має повноцінну інформацію. Все, що проходить у соціальних мережах та на сайтах, там також аналізується. Маю власний досвід, коли розкритикував огульно одну з операцій СБУ, а за кілька годин один із високопоставлених керівників цієї структури детально пояснював мені, в чому я, власне, помилявся. Мушу визнати: він мене переконав. Проблема в нішому: в нашій АТО командування часто не готове застосовувати серйозні озброєння, не знає, як реагувати на ті чи інші виклики, пов"язані з військовою присутністю російської армії. Така, на мій погляд, ситуація сьогодні. Ще два місяці тому у вищому керівництві процвітала зрада, капітулянтство та тупа некомпетентність. На факти, які лунали з соціальних мереж та преси і псували райдужну картинку, просто закривали очі. Мій особистий приклад, коли я публічно повідомив про підготовку за участю міліції кривавих провокацій в Одесі. Після того був певний резонанс і на місце навіть виїжджав секретар РНБО. Він там уважно вислухав міліцейських керівників-зрадників і не почув місцевих активістів-патріотів. За лічені дні в Одесі пролилася кров.

Я мав на увазі, найперше, політичне партнерство. Щоб говорити про те, що підпадає під кваліфікацію «державної зради» треба володіти більш чітким доказовим матеріалом, який під силу зібрати лише силовим відомствам. Далі наведу лише кілька фактів:
1. Найперше, про це не криючись заявив сам фюрер після звільнення Юлі, назвавши її своїм хорошим партнером, хоча в той же час усі демократичні сили, Майдан і нову владу прозивав лише хунтою і фашистами.
2. Саме Юля вернула до політичного життя Віктора Медведчука (кума путлєра з відверто проросійською позицією) та привела у владу й Раду його команду на чолі з Портновим. Саме Медведчук спливав у всіх подальших брудних оборудках на користь рашистану включно й з протягуванням кабальних газових угод.
3. Путін та його оточення з Єдіної росії особливо болісно реагували на арешт Юлі й вітали її звільнення.
4. Юля ніколи не засудила, але й фактично сприяла агресії рашистану в Грузії зокрема в ставленні до виходу ЧФ РФ в зону конфлікту. Далі були «хі-хі-хі» та жартики з галстуком.
5. Її та Медведчука й Портнова роль у підписанні кабальних газових угод безумовна (посадив її янукович незаконно, але політична відповідальність від того не менша).
6. У 2010-му путлєр навіть не приховував, що хотів саме її бачити президентом…
7. Юля Володимирівна двічі абсолютно неззаконно брала участь у закритих і секретних засіданнях РНБО. Після першого (27 лютого) відбулася відверта здача Криму. Зокрема, війська отримали наказ на фоні відвертої рашистської агресії понизити рівень боєготовності, здати зброю в оружейки та на склади, не займати оперативних позицій, не піднімати літаки й не виводити кораблі й ракетну техніку, коли це ще можна було зробити. Після другого такого засідання (на ньому розглядалася ситуація на Сході у зв’язку з захопленням Донецької ОДА й Луганського СБУ та активізація терористів у інших містах – починалися події у Слов’янську) силовики надовго перейшли в пасив, аж доки не було втрачено більшу частину двох областей (хоча до того був успішний досвід проведення АТО в Харківській ОДА).
Повірте, це лише найбільш кричущі факти, насправді ж, їх значно більше.

Можна дискутувати, чи була ця можливість у 1999-му. Деякі політтехнологи переконували, що з березня у нього починався стрімкий ривок рейтингу й успішності. Він вистояв, майже подолав розкол, остаточно вирішив самостійно йти на вибори. Натомість у Кучми була дуже негнучка схема. Пару років готували ситуацію, коли він мав протистояти саме комуністу. У випадку її руйнування реалізувати нову було б критично складно.
Стосовно ж 2004-го я й сумнівів не маю. Думаю, що тоді ні Ющенка, ні Януковича ми б у великій політиці не побачили.

На жаль, це принципи європейської дипломатії. Вони там не можуть усвідомити весь об’єм зла, який несе всьому світу фашистський рашистан. А доки рашу, як колись Рейган, не назвали «Імперією зла», в європейських траддиціях залишається «тримати двері відкритими». Вони ж і після дикого кидка януковича тримали для нього двері відкритими, то в багато раз більша спокуса не закривати їх перед рашою. Зрещтою, іноді ціни теж перемагають цінності. Навіть у Європі…

Без захоплення, зрозуміло, але й без особливих негативних емоцій. Найперше, чому ми чогось хочемо від Європи, якщо самі нічого подібного не робимо? Третій пакет санкцій – це було б дуже корисно для нас, але ж де наші економічні санкції щодо раші? Ми ж і далі поводимося так, ніби фашистська росія для нас не ворог і окупант, а стратегічний партнер і досі випрошуємо відновлення торгівельних відносин на попередньому рівні. Обурюємося, що Франція таки планує продати путлєру бойові Містраллі, але досі обслуговуємо на Южмаші рашистські ракети, які, до речі, націлені на ту ж Францію, США й решту цивілізованого світу. А як же, ми ж прибуток втратимо! І на вертольотах, які порушували наш кордон стоять моторсічівські двигуни, а ми їх і далі постачаємо…
Тепер друге. Я й на такі санкції та відверті виступи проти раші від європейців не чекав. Їх би й не було. Там би закрили на все очі й розказували б,що раша тут ні при чому – це все внутрішні наші проблеми з сепаратистами. Але після Майдану, на який світ дивився з неприхованим захопленням, така підлість уже була неможлива.
І третє. Європа зробила для нас менше, ніж ми б хотіли, але не так уже й мало. Погроза санкцій, особливо, коли неофіційними каналами доводиться до свідомості путлєра їх цілковита реальність – це, іноді, не менше, ніж самі санкції. Я не дуже вірив у страшилки про російські танки на вулицях Києва, але відвертій анексії усього Сходу й Півдня (від Харкова й до Одеси) ми самі навряд чи змогли б запобігти. Так ми б боролися, поклали б десятки тисяч життів – своїх і їхніх, але для фюрера людське життя цінності не має: «Бабы новых нарожают». Тому давайте огульно не критикувати ЄС, а вчитися грати в їхні ігри – з усіми пропозиціями погоджуватися, але робити своє.

Безумовно, що можна було передбачити. І справа тут не в істериках Жиріновського. Більше того, її і передбачили, й змирилися з нею наперед, навіть підтримали. Пояснень може бути багато, моя ж думка, що в Україні на самому верху відбулася зрада й здача Криму та не лише його. Я колись дуже багато про це писав у фейсбук та гавкав по різних ефірах. Тому повторятися не буду, наведу лише один нюанс: Юля Володимирівна, яка до самих виборів пробувала керувати всім у країні, як своєрідний генсек з порушенням усіх норм режиму секретності й закритості незаконно брала участь у двох засіданнях РНБО. Перше – 27 лютого, після якого військам надійшов наказ на фоні відвертої агресії з боку фашистської росії понизити рівень боєготовності, не виходити на оперативні позиції, скласти зброю в зброярські кімнати й на склади, не виводити в море кораблі та не піднімати літаки… Щоб це не виглядало випадковістю, додам, що другий незаконний візит на РНБО відбувся після захоплення будівель Донецької ОДА та Луганського СБУ й на фоні повідомлень про перші дії терористів у Слов’янську й інших містах. Після цього силові відомства розслабилися й дали ворогу захопити ледь не дві області…
А Крим відстояти можна було, просто не прозвучало вчасного й правильного наказу…

Спершу кілька слів про мене: дійсно, в 2004-му в третьму турі очолив штаб, і хоча мені це будуть випоминати до кінця життя, вважаю, що зла цим не зробив. Хтось же мусив докричатися до людей, що Ющенко зовсім не святий з ікони, а рідкісний мерзотник, також у тому турі порушень з нашого боку не допустив на відміну від дикої сваволі в другому та запобіг деяким жорстким і кривавим сценаріям, які також розглядалися. А те, що на фоні особистої зневаги до Ющенка не прорахував у яке лайно переродиться янукович – це гігантський мінус мені як психологу. Залишався в ПР доки міг на щось впливати й, повірте, впливав не в гірший бік. Правда, грішний, – впливи й ілюзії вичерпалися ще в 2007-му, а я засидівся аж до 2008-го, коли з диким скандалом цю партію покинув. Самі розумієте, що за минулі шість років мої інформаційні джерела в ПР обміліли, а деяких тенденцій взагалі пояснити неможливо. Тому можу помилятися. Однак, думаю, що сьогодні партія регіоналізується й маргіналізується. Цьому сприяє Б.Колєсников зі своїм самодурством та і вся ситуація в країні. Вони вирішили позбутися всіх, хто піддавав сумніву непомильність нового керівництва й, обмеживши електоральну базу, вернутися знову до крайнього східнього регіону, як до плацдарму для нового розширення. Але плацдарму може й не виявитися: їх там уже ніхто з розпростертими обіймами не чекає, та й конкуренти та перемальовані регіонали взялися ділити спадщину ПР. Найшкідливішими для країни можуть стати група Курченка та льовочкінська Партія розвитку. Когось попідбирає Тигіпко, ну і ще «троянським конем» може стати партія Ляшка – не дарма ж у нього такі ресурси вкладають. Ще одна проблема регіоналів – вони фактично роздмухували на ранній стадії вогонь сепаратизму, а коли втратили над ним контроль, то так і не змогли визначитися остаточно «за наших вони, чи за фашистів (російських)».

Не вірив і не вірю. Повірте, маю для цього більше, ніж достатньо підстав. 96(!) томів кримінальної справи аж кричать про це. А ще є море свідчень, які говорилися стиха, а офіційно так ніколи й не були оголошені. Справа досі (понад 15 років триває). У січні голова Бориспільського міськрайонного суду (там вона слухалася) поспішив за вказівкою згори її закрити – мовляв, була проста аварія й нічого більше. Але ця ухвала була настільки неадекватною, що вже в квітні обласний апеляційний суд таке рішення скасував і направив справу до прокуратури на поновне розслідування. От тільки новим прокурорам, як і пшончиним Чорновіл як живий, так і мертвий стоїть кісткою в горлі – купу разів пробував достукатися до Голомші – як об стінку горохом. Найближчим часом буду пробииватися до Яреми, хоча в успішне розслідування не особливо вірю.

Деякі чутки в мережі, зокрема й ця, не підтверджуються, деякі ж інші не лише жваво обговорюються, але й щодо них наводяться дуже чіткі докази й свідчення. Так, коли я за два тижні бив у всі дзвони й повідомляв, що під прикриттям міліції готується кривава провокація в Одесі, що було підтверджено численними людьми й фактами, цього чути не захотіли. Більше того, оскільки був уже значний резонанс, на місце виїхав секретар РНБО, почув місцевих керівників міліції-зрадників і не почув одеських активістів-патріотів. Повернувся дуже задоволений, а за два дні пролилася кров. Я навів один факт, а таких безліч.
Моя думка, що фактор зради дійсно мав і має місце. Думаю, що зараз рівень зрадництва дещо понизився по владній вертикалі: спершу ворогу підігрували з абсолютно диких політичних резонів на найвищому рівні, включаючи деяких міністрів та майже весь генералітет. Зараз зрадництво процвітає десь на середніх щаблях плюс дикий російський шпіонаж всіма технічними засобами. Спецслужби покищо навчилися боротися лише з деякими проявами цього зла. Чого тут більше: об’єктивних чи суб’єктивних причин – оцінюйте самі.

Тетяна, Марина, Олександр, Едуарде, чи як там вас, я б детально відповів на ваші закиди, якби не сумнівався у Вашому існуванні як конкретної людини. Я перелічив з пам’яті деякі імена, якими були підписані дослівно (навіть численні граматичні помилки повторяються) такі ж коменти під моїми та ще деяких людей дописами в фейсбуці. Тому порада технологам шановної (це без іронії) Юлі Володимирівни: наймайте людей, які працюють не за гроші, а за переконання, тоді й промахів таких буде менше.
А нормальним читачам просто пропоную пройти короткий тест на вибірковість і маніпулятивність пам’яті. Тут лише кілька фактів (насправді їх тисячі), які всім відомі й не піддаються сумніву, але про які хтось пам’ятає, а хтось старається їхз стерти зі своєї пам’яті. Тож, чи Ви пригадуєте, що:
1. Саме Юля вернула політичний труп Віктора Медведчука (кума путлєра з відверто проросійською позицією) до політичного життя, та привела у владу й Раду його команду (Портнов, Писаренко, Пилипенко…). Саме Медведчук спливав у всіх брудних її домовленостях з путлєром, особливо в газових переговорах.
2. Путін та його оточення особливо болісно реагували на арешт Юлі й вітали її звільнення.
3. Юля не лише не засудила, але й фактично сприяла агресії рашистану в Грузії (згадайте її конфлікт з Ющенком щодо питання Чорноморського флоту раші. Про «хі-хі-хі» та жартики з галстуком говорити зайве.
4. Її та Медведчука й Портнова роль у підписанні кабальних газових угод (так, посадили її незаконно, але політична відповідальність від того не менша).
5. У 2010-му путлєр навіть не прихвував, що хотів саме її бачити президентом…
На жаль формат чату не дає змоги навести ще й інші кричущі факти. Але й цього досить, щоб засумніватися в її білосніжній невинності. Пишу це без злорадства, бо колись з нею товаришував і тісно співпрацював. На жаль, надмірна довірливість завжди була моєю «ахілесовою п’ятою» в політиці.

Вибачте, Ігоре, я трохи замотався й самого документа не читав, до того ж мене до його розробки ніхто не залучав. Покищо він малоперспективний, тому, надіюся, всякі недоречності ще будуть вичищати. Але вірю Вам на слово, що саме так ця теза й звучить, від чого й відштовхнуся. Я з Вами цілком згоден щодо штучності такої новели. Вона мені теж видається підозрілою. До того ж у цій дразливій сфері ліпше уникати незрозумілих та поспішних дій, щоб не викликати збурення на Заході чи Сході. Ліпше мовне питання відкласти на деякий час (у Конституції все звучить загалом для всіх прийнятно), а потім пропонувати поступові зміни паралельно з широким суспільним обговоренням концепції мовної політики та паралельно здійснювати ненав’язливу українізацію через підвищення престижу української мови.
До речі, на перспективу, колись, здаєтьсмя вже в 1919-му уряд УНР ввів Закон про національно-культурні автономії (він уже не міг бути реалізованим через окупацію України більшовиками), але зараз у ньому можна було б знайти чимало цінних позицій. Повернення до деяких його положень дуже підтримував мій батько.

Вадиме, дякую за добрі слова. Хоча краще б деякі з моїх прогнозів не збувалися – навіть у фейсбуці перестав писати, бо вічно щось накаркаю… Щодо ситуації в Україні, то є всі підстави для поступового покращення. Ми нарешті дійсно боремося з російськими терористами й місцевими сепаратистами, а не граємося в піддавки, як було раніше. Є всі шанси за місяць остаточно вичистити Україну від цієї нечисті. Але є річ, яку я не в змозі прорахувати – це дії кремлівського фюрера. Є велика загроза, що він у найближчі дні почне засилати в кілька заходів до України 10-15-ти тисячну армію без розпізнавальних знаків (знову «зелені чоловічки»). Назвуть це добре вишколене гарматне м’ясо армією південного сходу, й воювати з ними буде значно важче, або й неможливо, якщо наше керівництво не почне застосовувати тиктику випаленої землі. Тоді все буде дуже погано й дуже надовго. Внутрішня ситуація теж не без проблем. Наші демократи вже навчилися розставляти смотрящих і пиляти бюджет, але тут перспективи до покращення все ж є, але дуже повільного. Тимошенко нам дала спокій не надовго. Десь з осені вона почне створювати зовсім нову команду (можливо й нову партію чи громадський рух) і знов буде каламутити країну. Усе це навіть могло б піти на користь, якби за її спиною не стирчали вуха Медведчука та покровительська усмішка путлєра. Однак, думаю, серйозних успіхів вона вже не здобуде, хоча певні впливи може відновити. Турчинов самостійною фігурою ніколи не був, він мусить на комусь паразитувати (і політично, й організаційно, і фінансово). З Юлею у нього відносини охололи, з Яценюком не дуже склалися, щоб тільки він за певні стратегічні послуги (наприклад позбавлення Юлі її партії) не пересів на шию Порошенку. Ахметов втратив колосальний шанс. О цей всесильний донецький страх перед чимось невідомим! Він уже починав під час Майдану робити правильні кроки, але дуже несміливо й зразу ж відступив після окрику януковича. Потім боявся путлєра, бо прогнозував окупацію Донбасу, зараз сильно втратив динаміку й впливи. Думаю, він тепер дуже багато буде втрачати, в тому числі й у бізнесі. Але нова влада може зробити на людей Ахметова ставку в регіоні, щоб зберегти ілюзію балансу. Яценюк спершу себе дуже гарно показав, але хороші слова треба підкріплювати справами, а останні починають викликати все більше підозр. У його кришталеву чесність не вірю, але він ще має дуже великий шанс не перетнути червону межу. Порошенкові хочеться вірити, але його повноваження сьогодні досить обмежені. Він чесно не перетинає межу повноважень, які визначає для нього конституція. Сьогодні питання безпеки, оборони та зовнішньої політики визначальні, але колись війна закінчиться, й ми зрозуміємо, що све те, що стосується нашого життя, в компетенції Ради й Кабміну. Може ще й тому він так добивається перевиборів, щоб змінити баланс сил на свою користь. З Вашим розумінням люстрації цілком згоден, маю дуже багато конкретних думок, але тут уже не встигну це описати. Стосовно ПР і КПУ, то перші швидкими темпами «сходять на пси» - Колесніков угробить цю партію. Вони вирішили повернутися знову на вузенький плацдарм одного регіону, але там уже на них більше не моляться. КПУ, якщо влада має хоч трохи розуму, повинні до осені заборонити, інакше уже дуже серйозний плацдарм у нашій владі матиме путлєр. Мене більше тривожать деякі ракові новоутворення, як то: Партія розвитку Льовочкіна, група Курченка та, в дещо меншій мірі, ймовірний проект Тигипка. Троянським конем може виявитися й партія Ляшка.