Тарас Чорновил

Политический аналитик, эксперт по вопросам международной политики
29 марта 10:00

  

Читать ответы
  • Як можна розцінювати обстріл генконсульства Польщі в Луцьку вночі? Тепер провокації будуть на новому більш небезпечному рівні? Взагалі, через що, через кого так зіпсувалися українсько-польські стосунки?
    Українсько-польські стосунки піддаються тиску трьох факторів. Перший із них (думаю, що інцидент у Луцьку саме з цієї серії) - це відверта зовнішня провокація. Я можу погодитися з висновками наших силовиків, які твердять, що акти вандалізму мають кремлівського замовника. Занадто схожий почерк у всіх паплюженнях, як польських, так і українських монументів. Це не було характерно також і для радикальних українських організацій. Другий за значимістю - наслідки дуже непродуманої політики польської правлячої партії "Право і Справедливість". Навіть не всієї партії, а її генсека Качинського. На жаль, у демократичній Польщі повернувся до реальності ганебний елемент комуністичного минулого, коли особа, не наділена народом правом керувати країною, яка всього лише лідер якоїсь партії, береться одноосібно по-волюнтаристськи та немудро вирішувати долю своєї країни. Не думаю, що це затуманення зможе протривати довго. Такі, як Качинський, виринають лише внаслідок невмілої або корупційної політики своїх попередників чи опонентів. Зараз списувати на попередників стане неможливо, і все повернеться на свої місця. Для нинішньої польської влади характерна незручна позиція - "йти вперед з головою, обернутою назад". Вони ведуть дуже чесну і вигідну для України політику стосовно нашого конфлікту з РФ. Але щоразу норовлять нанести нам неприємні удари на історічній тематиці. Це невисокий рівень політичного самоусвідомлення, коли ти можеш стверджуватися виключно завдяки роз"ятрюванню старих ран та образ і зневазі до минулого своїх сусідів. Але нинішня Польща все одно для нас не противник, а партнер. От тільки через Качинського авторитет Польщі у світі різко впав. І її підтримка не може бути для нас настільки корисною, як за часів Квасневського або Коморовського. Третій фактор сьогодні дуже незначний. Хоча на межі 90-х і 2000-х він жорстко шкодив нашим відносинам. Це - позиція наших ультрарадикалів. Мені приємно, що навіть лідери "Свободи" утрималися від контрвипадів проти Польщі, коли в ній приймалися ганебні рішення стосовно нашого минулого. Якби в той момент була спровокована будь-яка перепалка, московські провокатори могли б отримати незрівнянно більший результат.
  • чи здатні білорусія та росія на майдани, чи не дозріли?
    Щодо Росії, то там чи не вперше з'являється юна формація, яка може бути здатною на щось подібне до наших майданів. Але їх ще неймовірно мало. Я про це детальніше написав в інших відповідях. Рано чи пізно в Московській державі ситуація може визріти або до "просвітленої революції", або до "кровавого и беспощадного бунта". Щодо Білорусі, то хитрий і умілий політик Лукашенко раптово "наступив на граблі". "Закон про дармоїдство" в країні, в якій немає повної гарантованої зайнятості населення, раптом долучив до противладних виступів людей, які ніколи раніше не вийшли б на вулицю. Ситуації в Білорусі теж починає поступово розігріватися. Але, на відміну від Путіна, Лукашенко спроможний бути більш гнучким і компромісним. Він зможе ще продати певну тимчасову лібералізацію свого режиму і Заходу, і власному суспільству. Але є ще одна проблема для Білорусі - там може виникнути і "кремлівський майдан" проти Лукашенка. Раптом ініціаторами противладних виступів можуть стати саме проросійські агенти впливу. Подібна ситуація вже одного разу в Мінську відбувалася. Демократична опозиція в Білорусі дуже слабка, в тому числі й людськими ресурсами. А якщо буде пряма команда з Москви, то ми можемо раптом побачити потужну й сильну прокремлівську опозицію, якій чомусь "не ризикнуть" протистояти білоруські силовики.
  • Чому пробуксовує виконання Мінських угод, на які результати від цього формату переговорів можна сподіватися?
    Хотілося б, щоб Мінські угоди дали нам все те, що в них записано. При тому, що всі перші пункти нам дуже вигідні й потрібні, а наступні (політична частина) - болісні й часто неприємні. Але ми розуміємо, що процесі реінгтеграції колись має відбутися, і, якщо не вдасться його забезпечити виключно збройною силою, то він буде наслідком компромісів, які ніколи не можуть бути вигідні для обох сторін. Поки що виконання Мінських домовленостей повністю зривається протилежною стороною. Можна скільки завгодно робити закидів Україні, але доки не виконаний перший пункт і не припинено бойові дії, говорити про будь-які політичні кроки недопустимо. Але на сьогодні мінські домовленості вже виконали свій план мінімум. Невже ви думаєте, що амбіції кремлівських лідерів передбачали лише окупацію невеликих депресивних регіонів? Очевидно, що прагнули значно більшого - повної чи часткової руйнації української держави. Саме Мінські угоди були тим вмілим маневром, яким вдалося затягнути Путіна в безплідний (підтверджую) переговорний процес. Коли йдуть переговори, проводити масштабний наступ дуже невигідно. І ще одне... На сьогодні не Будапештський меморандум, який не містить жодної імперативної норми, а Мінські домовленості стали єдиним міжнародно-правовим актом, який принаймні пробує гарантувати нашу цілісність і безпеку. Так, ці домовленості не є класичним міжнародним договором, але після офіційного посилання на них Резолюцією Генеральної асамблеї ООН вони стали правовим актом. Усі питання санкцій щодо РФ базуються виключно на невиконанні Москвою Мінських домовленостей. Немає домовленостей - немає санкцій. Немає санкцій - повна безкарність і свобода дій агресора.
  • Наскільки Росія сьогодні, скажімо так, договороспроможна? Тобто чи готова вона домовлятися щодо врегулювання ситуації на Донбасі? Якщо так, то по яких саме питаннях? Адже, наприклад, по Криму вона вперто повторює і наполягає, що Крим - російський, і крапка. Дякую за відповідь.
    РФ на сьогоднішній день у всіх питаннях стосовно України є абсолютно недоговороздатною. Це видно і з абсолютного ігнорування Мінських домовленостей (Москва не виконує навіть перший пункт), і з реальних цілей, які абсолютно відмінні від проголошених. Сьогодні завдання Кремля - дестабілізувати Україну, не допустити нашої успішності, закласти нам "міни сповільненої дії". Не входять у завдання Москви такі речі, як досягнення миру, спокою, стабільності та процвітання цього регіону. Зрозуміло, що доки Путін не досягне свого, або ціна агресії не стане для нього непідйомно важкою, про будь-яке виконання домовленостей говорити зайве. Саме цей факт, що кремлівське керівництво постійно бреше всьому світові, бере на себе зобов"язання, які не збирається виконувати, і стало причиною такого жорсткого розчарування московською політикою західних альянтів. Будьмо свідомі, міжнародне право, логіка міжнародних відносин не відкидають можливості ведення війни. Більше того, цілий ряд конвенцій чітко виписують, як цю війну треба вести. Тому сам факт війни Росії проти України Захід міг би і проковтнути. Але неоголошена війна, злочини проти мирного населення та невиконання взятих на себе договірних зобов"язань - це вже пряме порушення міжнародного права, бо "угоди мають виконуватися".
  • Що ви думаєте про флешмоб, який запустили громадяни Грузії на підтримку України, розповсюджуючи власні фото, де тримають листок з написом: "Я не буду до кінця відчувати себе європейцем до тих пір, поки Україна не отримає безвізовий режим"? Чи мають такі флешмоби якесь практичне значення, чи це суто моральна підтримка грузинами українців і чергове свідчення, що на цей народ ми можемо покластися як на союзника?
    Дякуємо грузинам за цю щиру підтримку. Ми завжди могли і зможемо в майбутньому сподіватися на грузинський народ - це наші вірні друзі. Не всі, деякі з грузинів, які відмовилися від свого громадянства та набули українське, виявилися не такими щирими та добропорядними, як прості грузинські громадяни. Значення цього флешмобу найперше дійсно моральне, але він має і певну реальну значимість. Зараз Грузію показують на європейських телеканалах, тому що епопея з безвізом і для них, і для нас набула чималого розголосу. Те, що окремі телевізійники та чимало видань розмістять кадри такого флешмобу, може бути хорошим спонуканням для європейських депутатів та чиновників не затягувати процедуру для України. Я розумію, що значення таких акцій для реальних рішень не є основним, але "вода камінь точить".
  • Поясніть, будь ласка, чому безвіз, який отримала Грузія, розповсюджується і на населення невизнаних Південної Осетії та Абхазії - випадково не продумали, не захотіли застосовувати санкцій, не було правових підстав відмовити їм у безвізі?
    Найперше - безвіз стосується тільки громадян Грузії, не залежно від їхнього місця проживання. Абхазія та Південна Осетія згадані чисто ритуально, як відзначення того факту, що це окуповані території Грузії. Не думаю, що на цих територіях можна виявити на сьогодні людей з грузинськими паспортами. Там відбулася страшна зачистка. Ті ж, хто підтримали заколот та окупацію, терміново від грузинських паспортів відмовилися. Ситуація в цих двох автономіях відбувалася не за нашим кримським сценарієм - усе було жорстокіше і кривавіше. Тому не думаю, що це символічне згадування може носити який-небудь реальний контекст.
  • Втаю. Скажіть, з чим, на вашу думку, може бути пов'язана нинішня активність бойовиків та російських військ у зоні АТО? Навіщо вкотре активізували обстріли, в тому числі гатять по Авдієвці?
    Політика Москви (ви ж розумієте, що ні про яку самодіяльність місцевих бойовиків мова йти не може) завжди відзначалася багатоходівками та поліваріантністю завдань. Можемо тільки здогадуватися, про що йдеться. Наведу свої припущення. Утримання цих територій та політичні й дипломатичні втрати для Кремля стають занадто дорогими. ОРДЛО вже не перший раз стараються засунути назад в Україну, але на умовах Москви. В одній із попередніх відповідей я про це написав детальніше. Типово путінський метод - шантажувати всіх грубою силою та максимально виснажувати Україну. Вони переконані, що під тиском загрози численних людських жертв та руйнувань ми нарешті поступимося. Думаю, це абсолютно марні сподівання, але Кремль просто так від свого не відступиться. Піти з Донбасу, нічого при цьому собі не виторгувавши та не заклавши для нас "міну сповільненої дії", Путін не може - "не по-пацански это получится". Але стосовно Авдіївки та околиць Маріуполя проглядається ще один мотив. Війна ж у нас гібридна, а отже, однією з цілей є руйнування української економіки та стабільності гривні й соціальної політики держави. Авдіївка дуже знакова для забезпечення металургійного комплексу коксом. Значення Маріуполя для вітчизняної металургії важко переоцінити. Цілеспрямовані атаки на ці два міста можуть містити і військове вирішення економічних завдань. Таким чином, у Кремлі хочуть позбутися дуже неприємного конкурента та завдати удару по нашому зовнішньоторговельному балансу. Це лише невеликі елементи даної економічної війни, але вони теж значимі.
  • Тарас Вячеславович! Как бы вы оценили правки к е-декларированию? Они справедливы и имеют право на жизнь? Какие рискованные моменты вы видите в них?
    Щодо нового закону, яким вводилися зміни до чинного антикорупційного законодавства, то я б розділив його на три частини. Перша, яка стосується військовослужбовців нижчих і середніх звань. Якщо Ви минулий рік були на посаді, яка підпадає під другу хвилю декларування, а там дуже широке коло керівників невисокого рангу, то Ваш обов"язок заповнити і направити е-декларацію. Невиконання цього загрожує кримінальною відповідальністю. Але військові - люди з обмеженим правом пересування і використання власного часу. Якщо навіть нардепи та міністри з десятками помічників та радників ледве заповнили свої декларації у затишних київських кабінетах, то як це має зробити доброволець чи мобілізований в окопах. Навіть прапорщик-директор клубу у військовій частині, який ще вчора, можливо, був суб"єктом декларування, матиме з цим проблеми. А на передовій - це повна катастрофа. Цю частину нового закону, яка власне була первісним текстом, поданим президентом, сьогодні критикують лише ті, кому аби покричати. Всі серйозні експерти визнали, що це робити було необхідно, корупційні ризики при цьому є, але вони мінімальні, оскільки закон не стосується вищого військового керівництва. Друга частина, яка, на щастя, відкинута - це спроба нав"язати декларування журналістам та керівникам ЗМІ. Переконаний, що цього робити не можна. Навіть у випадку, як це відбувалося з одним відомим інтернет-виданням, яке роздавало своїм засновникам ніде не заявлені й не оподатковані мільйони, виведення на чисту воду має відбуватися іншими механізмами, які вже наявні у компетентних органів. Тому добре, що ця правка не набула чинності. І третє - стосовно громадських активістів. Це дуже узагальнена назва. Йдеться найперше про тих активістів, які наділені певними функціями держави, - членство в громадських радах при державних органах. Повірте, з мого досвіду, там жахлива корупція. Пригадуєте такого Сандея Аделаджу? Під вивіскою його церкви було створено десятки фейкових громадських утворень, і вони фактично зуміли кілька років тому окупувати половину таких громадських рад. Думаєте, виключно з любові до системи державного управління чи, може, до корупційних можливостей, які завдяки цьому відкриваються? Наведу ще один приклад: зовсім недавно відбулося заповнення 5 вакансій у громадській антикорупційній раді при НАБУ. Знаєте, хто здобув два з п"яти місць? Представники звинуваченої всіма реальними громадськими структурами в корупції партії "Нові обличчя" одіозного мера Ірпіня. От вам і відповідь, чи варто для саме таких активістів вводити декларування. Щодо одного зі згаданих діячів я зараз проводжу своє персональне розслідування, повірте, йому є чого боятися. При практично нульовій декларації він активно почав скуповувати невеликі телевізійні канали "сім"ї Януковича". Стосовно лідерів антикорупційних громадських організацій, то таке декларування може видатися і не дуже доречним. Але ми минулого року раптом відкрили для себе, що найприбутковіша посада в Україні - це "антикорупціонер". Тому питання відкрите. Якщо ці люди дійсно чесні, то чому б їм не пройти хоч раз таку процедуру. Вони б назавжди закрили рота всім критикам. Але є проблема - кожного разу, коли в цілісний збалансований законопроект вносяться поправки, відбувається часткове розбалансування або виникають законодавчі хиби. Схоже, що такі "мухи" проскочили і з цією правкою - її не було в президентському законопроекті. На них уже вказали президентові ряд експертів і громадських активістів під час їхньої зустрічі, і було вибрано оптимальний вихід із ситуації. Оскільки правки для військових необхідно вводити негайно, а наступні засідання Верховної Ради будуть після тижневої перерви, й нема впевненості, що вона оперативно розгляне необхідні корективи, закон підписується вже в існуючому вигляді. А норми щодо громадських організацій вводяться в дію все одно тільки з 2018 року. За цей час можна зареєструвати й проголосувати відповідні зміни. Але сподіватися, що під шумок вдасться викинути всі зміни, не слід.
  • Уже сложно даже вспомнить, сколько раз Евросоюз "кормил завтраками" Украину относительно безвиза, а "воз и ныне там". Отсюда - вопросы: 1. Чем можно объяснить такое оттягивание Евросоюзом окончательного решения? Нежеланием предоставлять безвиз Украине? 2. Теперь уже говорят, что все будет до конца июня. Назовите, пожалуйста, реальные, на ваз взгляд, сроки... Спасибо за ответ!
    Коли Євросоюз починав з нами безвізовий діалог, у нас не було війни, а у них - навали біженців. Ситуація так кардинально помінялася, що можна було очікувати навіть повної відмови від виконання даної програми. На щастя, в Європі діє принцип, що угоди мають виконуватися. Але загальна ситуація дала змогу євроскептикам максимально ускладнити для нас цей процес. Давайте не забуватися, що стосовно безвізу, як і щодо Угоди про асоціацію, діяли також прямі кремлівські лоббістські групи. Їм не вдалося остаточно зірвати процес, але затягнути його було під силу. Правда, мусимо згадати, що ганебною тяганиною із законом про електронні декларації наші депутати підгадили Україні більше, ніж друзі Путіна в Європарламенті. Тепер щодо розриву термінів між Україною і Грузією (грузинів щиро вітаємо з остаточним введенням безвізу). Ще восени Франція та Голландія поставили жорсткий ультиматум, який містив реальний елемент сегрегації. Вони під загрозою повного зриву програми для обох країн вимагали, щоб початок останньої стадії безвізу для Грузії настав у момент, коли досягнеться консенсус щодо законодавчого акту, яким можна було б будь-які безвізи зупиняти чи обмежувати. Для України стартом цього етапу мало бути визначено момент остаточного набуття чинності даним актом. Хто знає, що таке брюссельська бюрократія, розуміє, що розрив між цими датами від кількох місяців до одного року. Нам і так вдалося завдяки нашим друзям (Шульцу, Туску та іншим) мінімізувати цей термін. Чи це було несправедливо? Безумовно. Що лишалося робити, якщо з даних питань члени ЄС мають право вето? Схоже, що цю перешкоду ми подолали. Чисто технічно результат мав би відбутися до середини червня. Чи є загрози нових відтермінувань? Розумію, що так. Але не можу собі навіть уявити, "під яким соусом" їх мали б подавати. Через два тижні має відбутися фінальне голосування в Європарламенті. Там ми начебто маємо тверду більшість. Після цього затримка на остаточних стадіях вже була б прямим порушенням норм європейського законодавства. Але кричати "ура, ми перемогли!" я б ще не став.
  • Хто більш страшний ворог для України ...Путін чи Порошенко?
    "Поздоровляю" Вас. Ви вже перейшли на інший бік. Можна не любити і критикувати владу, бо є за що. Але в той момент, коли Порошенко, Гройсман чи будь-хто інший зі своїх керівників стане для Вас більшим ворогом, ніж Путін, Ви перейшли межу неповернення. Згадайте недавній теракт у Києві. Московський кілер - це Ви у недалекому майбутньому.