Ирина Геращенко

Якраз красивих у нас в усіх сферах більше, аніж розумних. А краще було б, якби всюди працювали красиві і розумні. А патріотизм сприймається як лайка взагалі, на жаль. Щодо Податкового кодексу, то я особисто голосувала проти нього разом із багатьма колегами з опозиції.

Україна теж пишеться з великої літери. До речі, агресія – ментально чужа українцям риса.

Мені вас шкода, і навіть не бачу сенсу з вами дискутувати...

У нас з Вами дійсно різна логіка. Я вважаю 9 травня одним із найсвітліших і найважливіших свят. І я за те, аби ніхто не заважав ветеранам і всім українцям його відзначати, в першу чергу, аби це не робили українські політики своїми провокативними і недолугими рішеннями.    Щодо Гітлера, то і радянська, і іноземні розвідки, і експерти попереджали Сталіна про напад, який готувала фашистська Німеччина, але ж то хазяїн Кремля, що підписав пакт із Гітлером про розподіл Європи не вірив в те, що ця кон’юктурна дружба буде порушена. Я віддаю перевагу історичній літературі і мемуаристиці, зокрема, тільки закінчила трьохтомник Черчіля «Друга світова війна» – блискучий аналіз ситуації в Європі і світі в 1938-45 рр., а не будую своє бачення історії на тих книжках, про які пишете Ви.

Всім читачам сайту «Главред» доброго дня. Рада поспілкуватися з вами сьогодні.    Олександре, Україна – єдина, і не різним провокаторам її роз’єднувати. Події у Львові були спровоковані рішенням Верховної Ради від 21 квітня про червоний прапор. Думаю, помірковані члени Партії регіонів і самі сьогодні шкодують (правда, неофіційно, в кулуарах), що піддалися на цю провокацію КПУ, і, не виключаю, сил ззовні. Львів, Донецьк, Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Харків – однаково красиві, європейські міста, і не радикали визначають їх обличчя...

Все це було спровоковано, вибачте за непарламентську лексику, вурдалаками у залі Верховної Ради, які голосували за абсолютно провокативний закон, усвідомлюючи, яке обурення всі ці пам’ятники Сталіну, комуністична символіка викликають у величезної частини українців. Якщо говорити про Прапор Перемоги, як символ великого Подвигу, як важливий елемент святкування 9 травня для наших ветеранів, то всі 20 років ніхто й ніколи не забороняв літнім людям йти до обелісків пам’яті з національними прпорами, і прапором Перемоги, що їм дорогий. Але навіщо приймати абсурдне рішення про, по суті, урівнення національної символіки і прапору неіснуючої вже країни? Це було неєвропейське і нелогічне рішення. І краще б про ветеранів турбувалися не такими популістичними кроками, а піднімаючи їм пенсії і соціальні виплати. Мені шкода, що 9 травня Україна виглядала на телевізійних картинках українських, російських та інших каналів як дикунська країна, і соромно, що це спровокували політики.

Я вважаю, що будь-які громадські рухи позитивно впливають на форумавння громадянського суспільства в Україні, і завжди підтримую будь-які журналістські ініціативи та профспілковий рух. До речі, сьогодні у Верховній Раді має голосуватися багатостраждальний закон про громадські організації. Сподіваюся, до нього дійде справа, і я голосуватиму за нього.    До руху «Стоп цензурі!» ставлюся схвально, журналісти-ініціатори дійсно привертають суспільну увагу до проблем в медіа-сфері, сприяли прийняттю Закону «Про доступ до публічної інформації». Але думаю, що ще однією важливою справою, яку мають ініціювати самі журналісти, повинна стати серйозна професійна дискусія про стандарти в професії, пофесійну етику, «джинсу» і т. д.

Не завдання влади створювати медіа. Я якраз завжди була противником того, аби влада створювала «правильні» взірцеві канали, газети, сайти і т. д., бо це завжди виходить газета «Правда». Але Ви праві в тому, що попередня влада мусила більше зробити в питаннях створення громадського мовлення, прозорості власності медіа, тощо. До речі, чимало законів у цьому напрямку було розроблено, але не прийняті, тому що то Рада була заблокована, то ще щось. Але краще пізно, ніж ніколи. І це добре, що сьогодні, попри політичні розбіжності депутати-журналісти за освітою чи пофесією у Верховній Раді часто об’єднуються заради прийняття тих законів, що потрібні для підтримки свободи слова, роботи колег-журналістів і т. д. Це важливі і позитивні моменти.

З виховною функцією у сучасних українських ЗМІ величезна проблема, погоджуюся з вами. Так само боляче вражає засилля «чорнухи», «полуниці», специфічного гумору, дешевих розваг. Не вистачає – публіцистики, документалістики, серйозної міжнародки, розумних авторських програм. Взагалі яскравих розумних неординарних обличчь замало в усіх сферах, в журналістиці також. Правда, там їх більше, аніж в політиці.

Стан свободи слова в Україні сьогодні погіршився, якщо порівнювати з попередніми роками. Але було б не зовсім справедливо винити в цьому виключно владу. Це – комплексна проблема. Для наших медіа-власників газети і телевізійні канали, як правило, не є профільним бізнесом, тому для захисту своїх основних активів власники м’яко примушують медіа до лояльності. Менеджери чутливі до цих побажань, бо за ними колективи. Самі журналісти теж не завжди готові відстоювати певні принципи в професії, бо бояться безробіття і думають про родини (що теж зрозуміло). Є пробеми з журналістською освітою, в кожній політичній силі – і у провладних, і в опозиційних партіях – є персонажі, які не приховують свого звехнього ставлення до журналістів. Все це й формує цілістну картину.

Якби знала ідеальну і точну відповідь на Ваше запитання, була б Генпрокурором:)    А якщо серйозно, то, можливо, правоохоронним органам для початку варто почитати хоч б українські ЗМІ, де журналісти чимало пишуть про тендерну мафію, зловживання з бюджетом, порушення при будівництві об’єктів до Євро-2012. І почати реагувати на ці аргументовані, критичні публікації. Потрібно почати боротися з корупцією у своїх лавах, а не весь час кивати на попередників.

Думаю, відстоювати сьогодні свою позицію – це теж важливо, і це – не «болтовство». На жаль, не так багато людей у нас сьогодні готові навіть відстоювати позицію, не те що діяти.    Щодо Криму... Ви праві в тому, що з Києва демократичні стандарти і європейські цінності туди не привезеш. Це мають бути переконання самих кримчан, які чомусь багато років спокійно спостерігають за тим, як розкрадаються заповідні землі, захаращуються пляжі, забудовуються узбережжя. І з маніакальною впертістю обирають одних і тих самих персонажів, які й визначають соціально-економічну політику Криму і дбають скорше про себе, а не про простих людей. Щиро люблю Крим і дуже хочу, щоб півострів був чистим, заможним, європейським.

Опозиціонерів у Раді залишилося близько 120 чоловік. І вони мають відстоювати ту ідеологію і програми, за які голосували їх виборці. Нинішня Верховна Рада дійсно є деморалізована й деградує. Тому потрібно зробити все необхідне, аби наступна була більш проукраїнською, патріотичною, професійною. Треба більше працювати всім нам над цим.

Питання не в піднятті бар’єру, вірніше, не лише в піднятті бар’єру, а в тому, чи будуть створені умови для вільного волевиявлення, для прозорих виборів, чи не будуть неугодні і неправильні зніматися на старті – й на мажоритарних округах, й у списках. Останні вибори до місцевих рад відкинули Україну на кілька років назад щодо непрозорості процесу. Ось це головні небезпеки.

Я відстоюю позицію, що вибирати – це найважча історія, це завжди непросто і складно, але потрібно брати на себе відповідальність за свій вибір. Треба завжди демонструвати свою позицію саме через вибір.

Звичайно, голос світової спільноти в оцінці ситуації в Україні є важливим, але в першу чергу змінити ситуацію маємо ми самі, саме суспільство. Надзвичайно важливим є те обурення репресіями, яке висловлюють сьогодні лідери громадської думки, ітелігенція, громадяни. Сьогодні ми проголосували у Верховній Раді за те, аби заслухати у парламенті звіт Генпрокурора щодо Луценко. Його утримання під вартою виглядає особливо цинічним, коли на свободі розгулюють, наприклад, ті регіональні князьки, що побили рибалок битами. Ми вимагатимемо зміни запобіжного заходу. І тут важлива підтримка в першу чергу українського суспільства.

Дякую Вам за дуже правильне і мудре запитання!    Головне, аби ми себе ніколи не ділили, тоді провокаторам від політики це не вдастся ніколи. Так само думаю, що силовим структурам сьогодні варто не опозиціонерів ловити, а зосередитися на зовнішніх впливах і загрозах і думати, як цьому протистояти.

С молоддю у всіх партіях – що провладних, що опозиційних – справи кепські. Наші політики вважають себе молодими до 60-ти років, а вожді до – 80. Але зміна поколінь в політиці має відбутися, і вона піде на користь Україні, чомусь хочеться в це вірити.

Закон «Про доступ до публічної інформації» має чимало прогресивни норм, зокрема, він полегшує можливість і журналістам, і громадянам отримати відповідь на питання щодо діяльності державних установ і чиновників, визначає, що терміни на підготовку відповіді є короткими – 5 діб, 48 годин – якщо мова йде про життєво важливі питання і 20 діб – якщо відповідь потребує додаткового збору інформації. Це в теорії. На практиці разом будемо моніторити, чи стане влада більш відкритою, і як працюватиме закон.

Думаю, человек, защищающий русский язык, не должен называть себя «хахлом» даже в шутку, правда. Меня всегда расстраивает, когда русский язык и литературу защищают те, кто пишет с ошибками, кто забыл, когда держал в руках книгу и никогда не был в литературном музее, да и дорогу в театр не знает. Это я не о Вас, а о многих украинских политиках, рвущих на себе косоворотку за язык и при этом абсолютно безграмотных. Вот хочется всегда защитить русский от таких защитников:)    Думаю, в Украине должен быть один государственный язык – украинский, а вот русский язык как родной для миллионов граждан нашей страны, должен иметь условия для развития и функционирования. И чем меньше спекуляций на языковую тему и историю у нас будет, тем лучше для языка и истории.

Всі скарги, що приходять на адресу Тимчасової слідчої комісії з розслідування фактів цензури, ми вивчаємо, готуємо по ним запити до відпоідних інстанцій. Так само моніторимо медіа-простір і якщо бачимо, що з’являється інформація про порушення прав журналістів, зв’язуємося з колегами, аби допомогти. Щодо ситуації в «Летичівській газеті», то ми підготували відповідний запит до Генеральної прокуратури і якраз сьогодні отримали відповідь на чотирьох строніках від прокуратури Хмельницької області, яка вивчала скаргу. Якщо коротко передати зміст відповіді, то вона, на жаль, традиційна – переважна більшість фактів, викладених журналістами у запиті, не підтвердилася, самі редактори під час зустрічі з прокуратурою спростували свої ж заяви про тиск регіонального начальства, правда, підтвердилася інформація, що були порушення з виплатою зарплати співробітникам. Це питання врегульовано. Щодо позиції журналістів газети, то не виключаю, що люди просто бояться втратити роботу, не хочуть сваритися з керівництвом району і бояться говорити прокуратурі те, про що писали нам у скарзі. Бо втратити роботу в маленькому містечку – питання секунди, а шукати її можна потім роками... Це одна з найбільших проблем української журналістики, особливо в регіонах, – її залежність від влади, власників і т. д.

Шлях, який я пройшла в команді в першу чергу лідера опозиції, а потім Президента Ющенка, є для мене надзвичайно важливим в професійному і особистісному вимірі. Всі речі, які я світоглядно поділяю, я підтримуватиму, все, що вважаю помилковим – ні. Але я не належу до людей, які вважають за необхідне публічно обговорювати певні речі. Чвари в команді і особисте несприйняття лідерами одне одного і так дорого коштували не лише самій команді, але й Україні.    Дякую всім за спілкування. Приємно, що тема свободи слова є важливою для читачів «Главреду». Успіхів всім вам!

Згадаю, у мене хороша пам’ять.

Я люблю русский язык и литературу, но против спекуляций на эти темы.

Суспільство щодня фіксує «покращення життя»... Я не належу до людей, якими рухає помста, і думаю, що важливо, аби для початку влада почала виправляти свої помилки. Краще виправляти, аніж потім відповідати.

За Вас і за Україну треба боротися не лише під час виборів, тут Ви абсолютно праві.

Вибори до Верховної Ради в 2012 році, президентські – в 2015, тоді й можливі зміни. Головне, аби було з кого вибирати, щоб це не було «шило на мило». А зараз потрібно разом робити все, аби влада свій термін працювала більш цивілізовано, аби ці роки не були втраченими для України, відстоювати свою позицію.