Николай Онищук

З готовністю відреагую на Ваше прохання, зокрема, звернуся до депутатів із «Нашої України» щодо формулювання такого депутатського запиту.

Перспективи ухвалення будь-яких змін до Конституції, принаймні ті, що стосуватимуться системи організації влади, виглядають далеко неоднозначними. Чому? Читайте у моїх попередніх відповідях.

Моя позиція у цьому питанні від початку синхронізувалася з думкою європейської спільноти та переважної частини населення України. Я вважаю неприпустимим використання правоохоронної системи та правосуддя з будь-якою політичною метою.

Статус послання президента визначається Конституцією у тому розумінні, що послання формулює бачення глави держави стосовно концепції розвитку країни. Водночас Конституція надає президенту відповідні інструменти для реалізації його концептуальних бачень. Таким, насамперед, є право законодавчої ініціативи та право накладати вето на закони. Це ж стосується і значного кола призначень, які здійснює президент у царині виконавчої влади тощо.    Таким чином, це саме ті механізми, які забезпечують реалізацію президентом його бачень, доктрин, програм розвитку країни. Намагання надати посланню статусу якогось особливого юридико-політичного акту з незрозумілою юридичною природою є малопродуктивним і руйнує конституційну чіткість механізмів, способів реалізації та повноважень суб’єктів державної влади.

Особисто я категорично проти спроб нинішнього міністра освіти щонайменше поставити під сумнів необхідність ЗНО, а також пропозиції щодо скорочення кількості навчальних годин на вивчення історї України та української літератури. На моє переконання, це відкрито антиукраїнські і антицивілізаційні пропозиції, які, окрім шкоди для утвердження української державності, нічого принести не можуть.    Особливо хотів би виокремити тему ЗНО. Воно було запроваджено саме під час моєї каденції в уряді, і я особисто доклав чимало зусиль для підтримки міністра Вакарчука щодо реалізації цього стандарту. Переконаний, що саме ЗНО дозволило подолати корупцію щодо вступу до державних вишів та реально, а не декларативно, надало можливість дітям із простих та малозабзпечених сімей отримати доступ до вищої освіти.

За інформацією, яка вже є оприлюдненою, до парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності надійшло більше тисячі поправок до проекту нового КПК. Особливого оптимізму щодо врахування поправок я не маю. Разом із тим, є теми, які дійсно заслуговують на увагу. Зокрема, це вилучення з проекту КПК норм (положень), які надають право суду доручати органам досудового розслідування проведення додаткових слідчих дій. Оскільки всі слідчі дії під час судового засідання мають здійснюватися саме судом. Адже невипадково частина судового процесу іменується судовим слідством. Не існує процесуальних дій, які не можуть бути здійснені в залі суду. Зокрема, найбільш поширеними є допит свідків, спеціалістів, експертів, оголошення результатів експертиз, огляд і пред’явлення речових доказів у залі суду, допит обвинувачуваного тощо. Необхідно на практиці, тобто процесуально, реалізувати положення щодо заборони суду відправляти справу на дослідування. Сформульоване вище положення проекту є відходом від цього доктринального положення.    Це ж стосується і поправок щодо суду присяжних. Є очевидним, що в КПК реалізовано конституційне положення щодо участі народних засідателів у кримінальному судочинстві, але аж ніяк не можна говорити при цьому про суд присяжних, оскільки сама назва «суд присяжних» означає, що цей суд наділений самостійним правом встановлювати наявність факту злочину та провини підсудного. Іншими словами, це – суд факту, який складається із непрофесійних суддів (палати присяжних) у кількості, визначеній законом. Як правило, це 6 чи 12 присяжних. Професійний же суд, що складається із суддів, що обираються і призначаються згідно з законом, здійснює власне юридичну кваліфікацію злочину та визначає міру покарання. Саме останній і є судом права.

Висловлю песимістичне очікування: під кого б не писала зміни та доповнення до Конституції Конституційна асамблея, ці зміни Верховною Радою України не будуть ухвалені. На це існує, як мінімум, дві причини. У випадку посилення президентських повноважень, тобто переходу до суто президентської моделі правління, опозиція, як варто очікувати, буде категорично проти. З відомих причин. Вона ж буде категорично проти і у випадку переходу до парламентської форми правління (коли уряд формується не президентом, а парламентом), оскільки в такому випадку це буде перекреслювати амбіції кандидата у президенти від опозиційного табору. Таким чином, об’єктивно зацікавлених ні в першому, ні в другому, які б набрали 2/3 голосів парламенту прогнозовано не буде. Особливо якщо взяти до уваги, що йдеться про новообрану Верховну Раду за результатами виборів восени цього року.    Таким чином, можу заспокоїти активістів цього руху та вказати на марність їхніх зусиль. Це той випадок, коли списи будуть поламані без бою.

У значній мірі вищенаведена відповідь є відповіддю і на це запитання.

Якщо говорити про конституційні зміни в частині зміни системи організації системи влади в Україні, то я особисто вважаю, що реально реалізувати в цій системі стримування і противаги можна тільки через двопалатність. Більше того, я вважаю це єдиним можливим варіантом, який може надати сучасному державотворенню ознак стабільності, сучасності та прогресивності. Двопалатність дозволяє розвести між палатами питання творення законів та формування державних інститутів (призначення на посади усієї сукупності посадовців) між нижньою та верхньою палатами. Таким чином, яким би гострим не був політичний процес, включаючи проведення одночасних парламентських виборів до нижньої палати, оскільки верхня палата ніколи не розпускається, зміна урядів жодним чином не впливатиме на стабільність роботи верхньої палати, яка взаємодіє з президентом, забезпечує інституційну стабільність усіх інших органів влади (насамперед, конституційних).    Також зауважу, що поширеною помилкою є теза про те, що двопалатні парламенти не властиві унітарним країнам. Франція, Польща, Італія, які є супер-унітарними державами, мають саме двопалатні парламенти. Це – як приклад. Я вже не кажу про суттєве покращення за таких умов власне законотворчого процесу, оскільки верхня палата завжди урівноважує політичний законодавчий радикалізм, якщо він має місце в нижній палаті.    Існують і інші аргументи «за», і їх багато. Проте ця відповідь вже буде схожою на лекцію.

Ціла низка рішень КС у його нинішньому складі, дійсно, виглядають політично умотивованими як мінімум, як максимум – такими, що виходять за межі його компетенції. Наочний і очевидний приклад – рішення КС по скасуванню змін до Конституції, у якому КС взяв на себе, по суті, законодавчі функції, чим підмінив парламент, а значить, і народ.    Ця тема неодноразово мною коментувалася. Зауважу лише, що проявила себе також тенденція перевищення меж юрисдикції Конституційно суду, що обумовлює необхідність ретельного аналізу ситуації, що склалася, та запровадження в тканину Конституції відповідних інструментів унормування цієї проблеми. Виходом із ситуації, що склалася, є також створення прецеденту в Україні оскарження рішень КС до Європейського суду з прав людини, оскільки акти КС є різновидом актів судової влади. Як відомо, нещодавно Європейський суд з прав людини встановив, розглядаючи рішення суду Литви за заявою колишнього президента Роланда Паксаса, перевищення повноважень конституційного суду цієї країни у справі, яка стосувалася встановлення заборони усунутого в порядку імпічменту президента цієї країни щодо можливості балотуватися до парламенту Литви. Таким чином, саме звернення до Європейського суду з прав людини може бути одним із засобів приборкання всеосяжності компетенції Конституційного суду.    Щодо легітимності КС, то краще говорити в такому випадку про легальну природу його рішень, оскільки вказаний суд створений у порядку, визначеному Конституцією, та діє відповідно до закону.    Легітимність – більш складна категорія, яка ґрунтується не тільки на формальному дотриманні нормативних положень, а й на усій сукупності засад, які формують і охоплюються категорією верховенства права.

Є декілька сюжетів проекту нового КПК, які пов’язали з темою неконституційності. Насамперед йдеться про встановлені проектом обмеження на право бути представником підозрюваного, обвинувачуваного лише професійно підготовленим адвокатам. Знову ж таки з посиланням на відповідне рішення КС. Скажу відверто, тема неоднозначна, оскільки саме представництво інтересів підсудного, обвинувачуваного, підозрюваного на сьогодні є в професійному плані неякісно забезпеченим. Оскільки для допуску до цієї функції достатньо лише мати диплом правника. Це не тільки не гарантує професійну якість такого захисту, але й девальвує саму професію адвоката. Єдине, з чим можна погодитися, це надання можливості й права бути захисником у кримінальному процесі родичам обвинувачуваного і потерпілого.    Друге положення, про яке можна говорити щодо його конституційності, це проблема притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів. Проект не передбачає, знову ж таки на відміну від рішення КС з цього питання, ніяких особливостей, окрім того, що взяття під варту народного депутата здійснюється лише з дозволу Верховної Ради України. Підтримуючи тезу про те, що парламентарі мають перебувати в однакових умовах щодо притягнення до кримінальної відповідальності з пересічними громадянами, маємо водночас внести зміни до Конституції, яка на сьогодні надає відповідні імунітети народним представникам.

Щодо основних новацій проекту Крмінального кодексу – їх багато. Ми вже говорили про ліквідацію інституту направлення справи на додаткове розслідування, суттєве обмеження застосування тримання під вартою, як запобіжного заходу. По суті, він стає виключним і застосовується лише до вбивць, рецидивістів, тих, хто скоїв озброєне пограбування з тяжкими наслідками тощо. Водночас введення альтернативних запобіжних заходів, таких, як домашній арешт, особиста порука, контрольоване перміщення (браслети с GPS-ом). Широке використання угод про примирення з потерпілим та з обвинуваченням у випадку визнання вини. Суттєва дебюрократизація стадії досудового розслідування, використання відео і аудіо, як способів фіксування показань. Забезпечення реальної, а не декларативної, змагальності під час судового процесу. Надання права захисту збирати докази на рівні з обвинуваченням (докази невинуватості), включаючи запрошення до суду звідків захисту. Мається на увазі, що таке запрошення не залежатиме від звинувачення, як це має місце нині. Новаторским є також положення про те, що будь-яка зібрана інформація (документи, покази тощо) стає доказами лише в суді через безпосередність їх дослідження у судовому засіданні. Ніякі докази, здобуті на етапі досудового розслідування, не мають наперед визначеної юридичної сили. За сплином перехідного періоду прокуратура втрачає право на проведення розслідування і має зосереджуватися лише на процесуальному керівництві слідства. Суттєво покращені в проекті також процесуальні можливості для потерпілих, які нарешті стають повноцінними учасниками як процесу досудового розслідування, так і судового розгляду. З боку потерпілого достатньо для цього лише подати заяву. Доречно зауважити, що металеві клітки в залах судових засідань мають бути видалені, а там, де це необхідно, на їх місці має з’явитися скло. Це до теми гідності особи, яка хоч і звинувачується, але все ще залишається невинуватою.    Проект КПК вимагає також отримувати згоду (дозвіл слідчого судді) не тільки на арешт (тримання під вартою підозрюваного чи обвинувачуваного), а й на затримання як таке. Окрім випадків, коли йдеться про затриманого безпосередньо на місці злочину.    Скорочені та чітко визначені терміни досудового розслідування до шести місяців, а щодо тяжких та особливо тяжких злочинів – до 12 місяців.    Що стосується «слизьких місць», то до них можна віднести (окрім того, що я вже говорив в одному з попередніх запитань) тему протоколів допиту, які в проекті КПК делікатно називаються «документами». Насправді ж концепція КПК виходила з того, що допит, як слідча дія, має сенс як доказ лише в суді, тому ніякої потреби подавати до суду допити свідків, зокрема, чи то підозрюваного, обвинувачуваного, потреби немає. Достатньо запросити таких осіб до залу судового засідання. Існує також невиправдана конкуренція щодо кількості та компетенції керівників слідчого. Йдеться про наділення керівника слідчого підрозділу повноваженнями, які є невиправданими та дублюють повноваження прокурора, як процесуального керівника слідства.    Не є прогресивним те, що залишився 72-годинний термін пред’явлення до суду затриманого для отримання згоди на взяття під варту, який мав би бути скорочений щонайменше до 24, а бажано до 12, годин.

В цілому оцінюю проект нового КПК як позитивний, що містить суттєві новаторські норми, які наближають нас до європейських стандартів кримінального судочинства. Варто зауважити, що цей проект КПК розроблявся щонайменше двома урядовими та президентськими командами. І основний масив нововведень був запропонований ще Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права під моїм керівництвом. Є суттєвим і бажаним, щоб під час його доопрацювання в другому читанні висловлені вище недоліки проекту були усунуті. Водночас треба мати на увазі, що яким би якісним не був закон, ефективність від його застосування залежатиме від наявності політичної волі слідувати гуманістичним положенням проекту та реальної, а не декларованої, незалежності судової системи.

Найперше, що було поставлено мною для реформування та вдосконалення Мінюсту, була саме реформа державної виконавчої служби. З тим, щоб покращити рівень виконання рішень судів. В цьому плані були здійснені конкретні кроки, в числі яких забезпечення доступу державних виконавців до державних реєстрів у процесі розшуку майна, розширення засобів контролю за діями державних виконавців з боку стягувача, включаючи запровадження електронного реєстру виконавчих впроваджень, спрощення процедури реалізації арештованого майна, підвищення зарплатні державним виконавцям тощо. Також була підготовлена та ухвалена нова редакція закону про державне впровадження, де наведені й інші положення, що мали на меті покращити діяльність ДВС.    Була скасована низка мораторіїв, встановлених державою щодо неможливості стягнення на майно державних підприємств, чи тих, де частка держави становить 25% і більше, підприємств ТЕКу тощо.    Що стосується низького відсотку забезпечення виконання судових рішень, то це не лише проблема ефективності діяльності виконавчої служби, а й відсутність майна та інших засобів відшкодування величезної кліькості боржників за судовими рішеннями. Лідером тут є держава у зв’язку з небажанням (відсутністю) коштів державного бюджету на виконання судових рішень.    Що стосується мізерної зарплати ДВС, то назвіть мені галузі державної служби, де зарплати не є мізерними!?    Дякую за змістовне запитання.

Інститут є неурядовою дослідницькою та експертно-аналітичною установою, яка не фінансується державним бюджетом. Розробки інституту дійсно скеровуються, зокрема в Адміністрацію президента, хоча доступні і на веб-сайті інституту, в тому числі в формі моїх заяв, виступів, коментарів із різних актуальних питань держави і правотворення, які стосуються конституційного реформування, правосуддя, кримінальної юстиції, тощо. Останні розробки, які були скеровані в АП, стосувалися проблем ювенальної юстиції в Україні та вдосконалення діяльності державної пенітенціарної служби.    Має місце продуктивна взаємодія у цьому плані з радником президента, керівником відповідного управління АП Андрієм Портновим.

Складно бути пророком.    Фальсифікацій не оминути, адже йдеться про долю нинішньої влади, яка знаходиться у Партії регіонів. В той же час Україна перебуває в критичній ситуації щодо перспективи своїх європейських прагнень, оскільки непрозорість та недемократичність і фальсифікування парламентських виборів приведуть Україну до повної ізоляції на європейському просторі. Якщо не сказати більше. Маю надію, що «властьдержащие» свідомі цих ризиків, як і того, що будь-яка влада завжди закінчується. Питання в тому, що буде з тими, хто зловживав нею, потім?

Планую. Зокрема, маю намір балотуватися по одному з виборчих округів на своїй Малій Батьківщині.

Потреба у вдосконаленні Конституції існує. Хоча я песимістично оцінюю перспективи ухвалення оновленого варіанту Конституції (внесення змін до неї). Все ж таки конституційне удосконалення потрібне, більше того – необхідне. Насамперед з метою запровадження в українську систему органзації влади механізму стримувань і противаг, принаймні коли йдеться про існуючу парламентсько-президентську модель правління. Для прикладу можу назвати положення восьмого розділу правосуддя, яке необхідно якщо не докорінно, то суттєво, змінити. Так, йдеться зокрема про необхідність запровадження в українську судову систему виборних мирових суддів (які досить успішно функціонували на території України ще в дореволюційну епоху); підняття вікового цензу кандидатів на посаду судді до 29 років; встановлення конституційних гарантій реального запровадження суду присяжних у кримінальному судочинстві, в тому числі за злочини, що передбачають покарання більше п’яти років; зміну складу та порядку формування Вищої ради юстиції та виведення з неї представників президентата Верховної Ради, що обіймають політичні посади, включаючи забезпечення більшості у складі Вищої ради юстиції представників суддівського корпусу, що обрані безпосередньо суддівським товариством; ліквідацію так званого випробовувального п’ятирічного строку, на який судді призначаються вперше; виведення із системи призначення суддів політичних інститутів, яким є Верховна Рада України.    В такій же мірі новацій потребують практично всі розділи Конституції, включаючи і Конституційний суд, межі компетенції якого та порядок формування мають бути змінені. У цій царині доцільно розглянути можливість передачі функцій Конституційного суду Верховному суду України, оскільки останній нині звільнений від касаційного перегляду справ і міг би бути ефективним інструментом відновлення довіри до конституційного судочинства.

Кожен народ має ту владу, якої він достойний. Зв’язок тут органічний. Досвід показує, що ідеалістичні прагнення надзвичайно рідко реалізуються, особливо якщо знатися на реальній політиці. Проте я підтримую Вас у тому, що політичні еліти мають бути суттєво оновлені, принаймні на 2/3. Проте домогтися цього одномоментно практично неможливо. Така генетична природа українських реалій як таких.    Я здивований, чому Шкіль цього питання побоявся. Здається, він здатний до критичної самооцінки та ніколи не чіплявся за владу. Я теж.

Мені неодноразово доводилося говорити, що неособисте голосування є відвертим нехтуванням конституційних вимог. І жодні пояснення, з якими доволі часто виступали представники більшості, тут не в з мозі заперечити цю очевидну істину. Хоча Конституція та закони України і не містять відповідальності за таке порушення. В той же час домогтися відновлення конституційного порядку можна через принципову позицію регламентного комітету за його бажання. Іншими словами, у випадку встановлення факту неособистого голосування, тобто ухвалення будь-якого закону народними депутатми, що фактично відсутні в залі, від регламентного комітету до голови Верховної Ради мала би висуватися вимога щодо непідписання відповідного закону. Але хто ж сам собі відрубає руку?

Будь-який нацизм, чи то шовінізм (а Ви пропустили ще одну його різновидність) є антилюдськими, антигуманими.    Російську мову не забув і не збираюся забувати, тому що навіть мої діти інколи між собою нею спілкуються.    Україна завжди була і залишається переважно аграрною країною, і від села нам нікуди не подітися. Проблема в іншому – в мисленні та вихованні людей, які страждають провінційністю досить часто. Це і перевага, і недолік одночасно. Перевага – тому що ми не страждаємо шовінізмом, імперськими амбіціями, великодержавністю. Біда – це містечковість мислення, меншовартість та похідні від них явища.    Не знаю, чи задовольнила Вас відповідь.

Чим займаюся, можна зрозуміти, прочитавши це інтерв’ю.    Я сьогодні за європейську перспективу України, за гарантії дотримання прав людини, за незалежність правосуддя, за верховенство права, за справедливість і моральність політики. На сьогодні є представником опозиційної партії і маю надію на об’єднання опозиції – на виборах до Верховної Ради.

Ви праві в тому, коли говорите, що я не радикал. Я, дійсно, ним не був і, мабуть, не буду. Але я намагався слідувати своїм світоглядним принципам і тоді, коли не пішов за Кінахом у більшість, яку формувала Партія регіонів, і тепер, коли не знаходжуся на утриманні влади, водночас намагаюся говорити «так» тим, хто робив і робить в Україні щось корисне, незалежно від того, хто це пропонує, і маю мужність чи сміливість говорити «ні», коли щось відбувається не так, чи процеси рухаються не в тому напрямку, який відповідає інтересам країни і її пересічних громадян.    Бога не боюся, бо нічого, за що мені було б соромно по великому рахунку не скоїв. Дійсно, доля була до мене до цього часу прихильна, адже багато чого вдалося зробити для сім’ї, для односельчан, маю надію, також і для країни, принаймні у тих сферах, де я мав вплив.    Не зовсім зрозумів, що Ви мені пропонуєте робити у віці 55-ти. Пенсіонером точно не буду, це я Вам обіцяю. Займаюся спортом, фізичною культурою, маю повноцінний робочий день і приємність спілкуватися з друзями, хоч і не так часто.    Пробачте, але порад не потребую.    Не всім в опозиції треба ходити з вилами – треба комусь бути і представником інтелектуального крила. Я себе відношу до поміркованого крила опозиції.

Одна з вимог останніх резолюцій Ради Європи – заборонити розглядати суддям, які перебувають на випробовувальному терміні (перше призначення на п’ятирічний термін), розглядати справи щодо злочинів, за які передбачається покарання більше п’яти років позбавлення волі. Підтримую цю пропозицію і вважаю, що вона має бути завізована негайно через внесення відповідних положень до чинного закону «Про статус суддів та судоустрій».    Що стосується можливості опротестувати рішення, бездіяльність ДВК, порушень на виборчих дільницях, то Ви праві, що чинне законодавство ці можливості суттєво скоротило. Тут є і користь: виборчий процес та встановлення результатів виборів обмежені в часі, проте це не означає, що пошук оптимального балансу між правовою визначеністю щодо результатів виборів і можливості уникнути фальшування, в тому числі через опротестування, має бути продовжений.