Мария Бурмака

Мені приємно, що Ви читаєте блог, але зараз всі новини на Фейсбуку. Знаходьте мене там і підписуйтесь, ліміт друзів, на жаль, вичерпаний. Я там, можна сказати, деколи живу.

Концертів менше, телевізійної роботи більше. Деякі речі обурюють, але не як артистку, а як людину.

Приятелюю і поважаю Олега Скрипку, вчора була на презентації спродюсованого ним диску Ніни Матвієнко. ТНМК, мої земляки. Положинський, незважаючи на його складний характер. Позавчора раптом почула одну пісню Нічлави, подзвонила і осипала його компліментами і любовною лірикою. Якщо мені щось подобається, обов’язково подзвоню і скажу. А тих, кого назвала – друзі і поза музикою.    На ворогування немає ані сил, ані життєвого часу.

На критику реагую болісно, бо дуже критично ставлюся до себе. Часто буває, що сама розумієш свої промахи, тобі потрібна підтримка, а тебе критикують просто всі, навіть найближчі. Ну, а на злив лайна в Інтернеті, в анонімних коментарях просто намагаюся не зважати і не читати їх.

Це, звичайно, неправильно, бо у виробництво музичного продукту (і «Дитячого альбому», наприклад) вкладаються немалі кошти. А я, як Ви зрозуміли, не мільйонер. Коли ж скачують вироблену мною музику, я не можу відшкодувати вкладені мною кошти, а оскільки вони мені з неба не падають, на якийсь момент через це зупиняється музична індустрія. Всі музиканти Вам дадуть таку відповідь. З іншого боку часто тільки в Інтернеті можна знайти музику, яка цікавить.

Добре, якби така програма була. Я сама таке поширення не осилю. Дякую за гарні слова.

Мені дуже прикро це усвідомлювати. Навіть не прикро, а боляче.

Я дуже рада, що на каналі ТВі є можливість робити програму, де дійсно цікаві музиканти можуть показати себе. Проект з «живим» звуком може собі дозволити не кожен великий канал, і це досить складний проект навіть для ТВі, якому зараз непросто. Але це справді подвижницька діяльність. Під час дискусій про квотування української музики нам намагалися довести, що української музики замало, і вона одноманітна, аби її вистачило на 50% ефіру. Щотижнева півторагодинна програма «Музика для дорослих» спростовує цю неправду. А я сподіваюся, програма існуватиме і надалі, бо іншої такої в українському телепросторі немає, а це єдиний шанс молодим українським музикантам заявити про себе.

Я не зовсім керуюся правилами шоу-бізнесу у своїй творчості. Але на те вона і творчість, щоб не можна було її підпорядкувати вирішенню бізнесових питань. Те, що більше 20 років ви мене знаєте, це скоріше «всупереч» шоу-бізнесу. Тому давати оцінки і щось радити не можу.

Колись дивилася «Танці з зірками». Зараз, коли потрапляю на «Х-фактор», часто додивляюся до кінця. Але спеціально не стежу, часу немає.    З приводу майбутнього зірок таких проектів – не знаю. Майбутнє кожен прокладає собі сам. Складний життєвий шлях і здатність перемагати обставини – це теж частина харизми артиста. Але такі конкурси, безумовно, дають шанс.

Коли настають складні часи, як правило, немає сил на знаходження сил. Допомагає те, що ми називаємо «нечаянная радость». Незнайома людина сказала якісь теплі слова, діти за океаном хором співають твою пісню, ти раптом розумієш, що хтось тебе любить дотепер. Тому спеціально нічого не роблю, переживаю цей час та й все. Добре, якщо є друзі поряд. Пісні пишу також, вони ж не завжди веселі.

Найближчим часом мене можна побачити по телевізору. :) Навіть друзям, на жаль.    Вчора подумала, що вже скучила за концертами, так що щось буде найближчим часом.

Записувати дітей – Настю Йожик Парамзіну і Софійку Жолобову. Ще важко було не збитися на кривляння і моралізаторство. Це робилося насамперед, щоб співали діти.

«Євробачення» – є такий європейський конкурс. От що я про це думаю. В моїй музиці дуже важливий смисл, важливо ще й те, що моя музика українська. А в перекладі все це звучить не так. Для чого мені їхати на конкурс, де не зрозуміють, що я хочу сказати. Музиканти, до яких моя музика подібна, як правило, в таких конкурсах участі не беруть.    За відбором на конкурс не стежила, не мала часу. А фінал дивитимусь і вболіватиму за Україну, незалежно від того, хто її представлятиме.

Ніяк не відсвяткувала. Напевно, тому що я не закохана зараз.    Найулюбленіше свято – точно не День Святого Валентина. Напевно, Різдво.

Концерти з різних причин для артиста це робота, засіб заробітку і можливість існувати. Але право артиста відмовитися від участі в турах на підтримку тієї чи іншої політичної сили. Ніякі гроші не варті переконань. Але дорікати музикантам тим, що вони, працючи, отримують гроші, некоректно.    Про вибори цього року якось не було навіть часу подумати. І пропозиції ще не надходили.

Поза політикою залишатися можна, але в нашій країні в деяких ситуаціях, коли людина залишається осторонь, це не є моральним. І тут не важливо, ти співак чи людина будь-якої іншої професії.    Я не шкодую про жоден свій крок, завжди була чесною перед собою і, сподіваюся, не розчарувала тих, хто до мене ставився з довірою. І зараз, принаймні коли мене запитують, не боюся сказати правду.

Я не пишу для когось – я пишу насамперед для себе.

Певний час тому мої друзі звернули мою увагу, що в Україні дуже мало пісень для дітей українською мовою. Це не було новиною для мене, про це знають вихователі дитсадків і вчителі початкових класів. І я написала десять пісень на вірші класиків української дитячої поезії. Як, наприклад, був віршик Платона Воронька «Хлопчик-помагай», а тепер є і пісенька. На студії «Кофеїн» було зроблено аранжування, залучали такі інструменти, як бандура, кларнет, гобой, фортепіано, гітари. Разом зі мною співали Богдан Бенюк, Назар Стригун, Таня Радостєва і цілий дитячий хор. Окрім пісень, в альбомі є «мінусівки», караоке-версії, щоб діти могли співати самі на будь-яких святах і конкурсах. Всі, хто чули альбом, у захваті. А я зараз намагаюся налагодити дистрибуцію.

Я так часто їздила Україною в концертних турах, що просто так подорожувати Україною, без конкретної мети, мене примусити дуже складно. Якщо я хочу поїхати, то в певне конкретне місце, а такі місця є. От хочу об’їхати всі замки і фортеці. Головне – знайти час.

Я займаюся телебаченням, як я вже написала. Минулого року вийшов «Дитячий альбом», best ліричних пісень «Не забувається любов», і ще я брала участь в одному дуже цікавому проекті – спільний диск (а перед тим був концерт) із легендою американської фолк-музики Пітером Ярроу, учасником знаменитого тріо «Piter, Paul and Mary», які разом із Бобом Діланом і Джон Баез виступали перед видатною промовою Мартіна Лютера Кінга у 1963 році. Пітер Ярроу звернувся до мене через Посольство Америки із проханням перекласти українською мовою (його предки походять з Одеси) знамениті американскі пісні «Blowing in The Wind», «We shall Overcome», «Where have all the flowers gone» та інші. Восени вийшов альбом, де ми з ним співаємо дуетом, а коли я була на одному великому фестивалі в Америці минулого літа, організатори запросили і його, ми і там співали дуетом із Пітером Ярроу. І це було знаковим для українців Америки і Канади.    Нові пісні пишуться в студії, напевно, колись буде альбом. Концерти теж відбуваються – стежте за анонсами.

Поспішайко, дякую, давайте від сьогодні дружити.

Боти і тролі, здравствуйте! З приводу Юри Павленка – це дійсно мій двоюрідний брат, який двічі був міністром молоді і спорту, і саме за його каденції для дітей було зроблено найбільше – спрощена процедура усиновлення, створено багато дитячих будинків сімейного типу, багато малозабеспечених сімей отримали допомогу. Зараз це міністерство більше займається спортом, як мені бачиться. Юрій Павленко далі займається правами дітей і дитячими проблемами, бо він цим займався завжди і знається на цьому.    Давайте взагалі питання дітей виводити за рамки політики, так буде правильно.    Юрій Луценко. Мені невимовно боляче бачити те, що відбувається з ним на тлі того, що відбувається в країні. Можливо, у нього були помилки, але це не співмірно із тим, за що і як його судять. Поза тим, я знаю його як щиру і непідлу людину. При будь-якій можливості я завжди казала і кажу слово на захист. Якщо його соратники потребуватимуть моєї участі у правозахисних акціях або діях, я братиму в них участь. І дотепер не залишалася байдужою теж.    Юлія Тимошенко. Коли 27 листопада був її день народження, я була біля СІЗО. Можна не погоджуватися з усіма її діями, але ув’язненою вона бути не мусить. І, без сумніву, вона є лідером опозиції. Мені дивно тільки те, що її політична сила, до якої я, до речі, не належу (як не брала участі і в турі «З Україною в серці»), досить численна. У кожного депутата є цілий штат помічників, і, мені здається, що навіть найближчих її соратників було б достатньо, щоб зупинити автозак навіть тоді, коли її в перший раз вивозили з суду. Де були всі ці люди?    Це – моє ставлення до названих Вами людей. А от Ваше запитання мені не зрозіміле.

Навіть якщо хтось перекладе мої вірші російською мовою, і я їх заспіваю, повірте, це буде зовсім інший ефект (це я зрозуміла, коли записала деякі свої пісні англійською, хоча часто їх співаю на концертах за кордоном). Сила моєї музики саме в тому, що вона – українська.

Навряд чи мене б сьогодні призначили міністром культури і зненацька.    Є велика ймовірність, що я б відмовилася. Я – не кризовий менеджер.    Якщо б таке сталося, підібрала б надійну команду професійних людей і заручилася б підтримкою тих, кого вважаю авторитетами у справах культурних і навколокультурних.    Скасувала б певні нещодавні призначення теперішнього Міністерства культури.    А далі – почала б працювати.    Як автору, мені важко назвати найкращі пісні: «Не бійся жити», «Місто ангелів і дощів», «Ангел-охоронець» і «Якщо колись»... Якщо я напишу щось сильніше за це, буду щаслива.    Найгірших пісень у мене немає. Якщо щось у творчості йде не так, я цю пісню залишаю, і коли мене щось починає хвилювати, пишу іншу пісню. Можливо, є невдалі експерименти, але будь-який експеримент – це все одно крок вперед.

Нічого собі, не чути! Я на телебаченні зараз живу. На каналі ТВі виходить щотижнева програма «Музика для дорослих із Марією Бурмакою». Програма потім йде в повторі, а це півтори години «живої» музики із виконавцями, яких практично неможливо побачити на інших каналах. І щодня (!) на «Сніданку з 1+1» виходить моя авторська рубрика – «Музика сніданку». Тобто я або записую програму, або готую її. Сказати, що мене немає на українському телебаченні, буде чистою неправдою. Можливо, Ви менше бачите музичних концертних виступів, але значить, зараз такий час.

Пишу. Якщо їй дев’ять років, вона співає, точно має слух (і Ви це перевірили) або має акторські здібності, я би радила в цьому віці приділити максимальну увагу музичній освіті. Як інструмент, раджу Вам академічну гітару.

Якщо людина своє запитання починає зі слів «галицайский национализм», це значить, що вона про мене нічого не знає і навіть не хотіла дізнатися. Тому відповідати не буду.

Серед тих людей, які незримо зі мною вже довгі роки, є, наприклад, пан Поспішайко. Якщо ввести його нік в Гугл, то можна знайти й абсолютно протилежні його висловлювання про мене. Мені приємно, що він зараз нібито змінив свою думку, але мені все одно бачиться іронія.    Найбільша проблема публічності – це те, що ти як на долоні, і ніколи не дізнаєшся, хто ховається за ніками в Інтернеті.

Якщо говорити про мої ліричні пісні, а багато хто каже, що саме мої ліричні пісні торкаються душі, то думаю, що головний адресат – жінки.    Оскільки в багатьох піснях є свободолюбиві нотки, то рано чи пізно той, хто прагне свободи, ці пісні знаходить. І люди, які хочуть знаходити щось україньске, щоб зберегти його в собі – це насамперед моя аудиторія.

Навіть коли моя пісня «Ми йдемо» звучала на Майдані 2004 року, вона не була написана спеціально. Вона з’явилася у 1992 році. Пісня «Не бійся жити» – в 2003 році. Я завжди писала і пишу про те, що мене хвилює, а тема свободи і демократії моєї Батьківщини мене хвилювала і хвилює завжди.    Щодо Московського майдану, то взагалі причому тут я? Це зовсім інша країна.