Любко Дереш

Уже бросив, дядя. А звідки ви взяли, що я не хочу? Мене це питання мало хвилює, а мої бажання мало на цей процес впливають.

Зате мав нагоду відчути себе віртуальним. :)

До вегетаріанства надихає тверда впевненість, що тіло є храм духа, і вносити у нього плоди насильства – це кидати виклик Богові.    До храму Джаганатха мав інтерес потрапити вже досить давно, бо знайомий з його історією спорудження. Та й загалом вважаю для себе корисним дізнаватися більше про давню культуру і духовність Індії, позаяк вона є джерелом мудрості і зразком відданої любові до Бога.    До індійських вчень ставлюся по різному, тому що вони самі – різні. Язичницькі культи поклоніння напівбогам мені не цікаві, це відносини зі слугами Єдиного, які мають прагматичний і функціональний характер. Моністичні традиції Індії, зокрема, персоналістські вчення, які говорять про Господа як про Особу, Абсолютного Суб’єкта, Волю, а тим паче як про Трійцю – значно цікавіші, поскільки виводять людину за рамки шкурних інтересів і змушують індивіда самовизначатися відносно вічності.

Не шукати ж серед критиків тільки тих, хто робить це з благих міркувань. Тоді це майже святі. В реальному житті таких людей одиниці. Трішки ядристого нектару від «чаятелів» не зашкодить. Як то кажуть, не з цукру зроблені. :)

Дорога Лайко, ніякого секрету немає, тому що ніяких вундеркіндів не було. Гітлерюгенди – були, десять негринят – були, навіть діти капітана Гранта були. А вундеркіндів не було. З приводу свого життя я іноді почуваю себе, наче в анекдоті про Муму і Герасима, де собачка в кінці сама від здивування заговорила. Я не вірю в теорії винятковості, так само як і не вірю в маркетингові стратегії. Я вірю в Провидіння. А у Провидіння свої плани на кожного.

Політики в літературі – це добре. Папір, як то кажуть, стерпить все. У протилежній ситуації в когось можуть не витримати нерви.

Згадується інтернет-мем: «Проживіть цей рік, як останній. З любов’ю, плем’я Майя». :)    Не знаю, swersa, я не провидець. Та й не так важливо це, буде той кінець чи не буде. «Не всі ми вмремо, але всі перемінимося». Якщо мислити себе як вічну, безсмертну душу, хіба може турбувати зміна одягу чи декорацій? Мені здається, до життя треба ставити інші запитання...

Зараз віднайшов у собі смак до гурту «Божичі». Люблю музику зі змістом, на вічні теми. Таку, де є людський голос, де тексти мають якусь розсудливість, а не лише говорять про почуття. Хочу поділитися з вами, якщо ви ще не чули, піснею «Божичів» «Помишляйте, человеци». Її можна знайти вільно в інтернеті.

Як наразі, «Голова Якова» є найосмисленішим моїм твором (особисто для мене), як і найбільш концентрованим. Не відаю, як буде творитися мені далі, чи буде щось схоже. Цей твір стоїть для мене осторонь від звичного мого письма. Оскільки багато тем на цьому творі для мене закрилися, подальші шукання будуть відрізнятися і від нього.

Містика – це спосіб дивитися на речі під певним кутом. Це певний спосіб мислення: не до-раціональний, а після-раціональний. Таке сприйняття не фрагментарне, воно тотальне.

1) Львів, Чернівці, Одеса. Серед них найкомфортніший – Львів.    2) Ні, уже перевіряв. :) Велике місто створює великий шум.    3) Колись виникало, і ідеї дауншифтерства мені були не чужими. Наприклад, Індія, Єгипет, Шрі-Ланка виглядали досить привабливо. Однак є розуміння, що мої життєві задачі тісно пов’язані з Україною.

Зараз працюю над книгою оповідань, сподіваюсь на осінь закінчити. Також маю цікавість написати книгу для дітей – маю задум на фентезійний роман для дітей, продовження пригод Гані Грак.

Пане Некто,    1) так, віруючий.    2) Належу до греко-католицької церкви, ширше – до християнства, ширше – до персоналістичного погляду на Господа як на Особу.    3) Під час роботи над останнім романом зрозумів, що матюки – зайве і практично всю обсценну лексику з роману видалив. Зараз вважаю, що вживати матюки невиправдано з точки зору екології.

Найгіршу помсту, яку автор може заподіяти критикові – це стати його учнем. Критика – це нектарні потоки благодаті. Пиймо її, бо критики, беручи на себе наші прегрішіння, очищують нас.

Не підтримую, вважаю її абсурдною і злочинною перед прийдешніми поколіннями. Цінності, які розділяють автори нововключених творів, не придатні до споживання дітьми. «Баллада о прокуренном вагоне»? «Гаррі Поттер»? Несуттєві і другорядні речі, які дитина може відкрити для себе сама, не повинні вивчатися у школі.

Зараз можу впевнено сказати, що літературна столиця України розташована в Чернівцях. Такого ажіотажу довкола літератури і літераторів, як у Чернівцях, такого масового відвідування презентацій та активної участи в читаннях я більше не зустрічав ніде.    Щодо екзотичної кухні… :) То я з певного етапу перестав цікавитися кулінарними експериментами. Частково це пов’язано з вегетаріанським типом харчування, воно виключає можливість скуштувати бичі текстикули, смажених тарганів чи знамениті річної витримки тухлі яйця, які так полюбляють китайці. Найсмачніше, що доводилось куштувати в своєму житті – це їжа, яка була запропонована Господу в знаменитому храмі Джаганатха, що у Пурі, Індія.

Я сприймаю це спокійно. Анонімізація творів – природний процес в середовищі інтернету. І неминучий, до того ж. Точно так само як динозаври сучасного шоу-бізу заробляють основні гроші з концертів, не переймаючись піратством в інтернеті, я отримую основний дохід з твердих книжок. В кінці кінців, яка різниця, чи людина прочитає мою книгу в інтернеті, чи позичить її у товариша? Те, що має мені прийти, те прийде. Прибуток формується за допомогою більш складних чинників, ніж наявність чи відсутність піратства. На наших землях ці чинники часто позараціональні.

До аудіокниг маю слабкість. Планую зробити аудіоспектакль за мотивами «Голови Якова».

Що я – вигадка Іздрика та Єшкілєва.

Чи є зверхнє ставлення, чи його немає, це, на жаль, літературознавству невідомо. В українському літерраріумі катастрофічно бракує комунікації, особливо з представниками старших поколінь. Періодично цей брак комунікації між різними літературними угруповуваннями проривається в пресу зі словами «Та вони... на стипендіях... продали, значить, Неньку...» або «Та ці старі ..., з якого дива вони не подохли там…». Все це – від недостачі спілкування і від недостатності навиків цього спілкування. Звичайно, живучи в гетто, чого тільки не подумаєш про колег по цеху. Чотири традиційні інтереси людини – їжа, секс, сон, захист (а що таке зверхність, як не захист?) – притаманні і літераторам.

Якщо влізати через чорний хід – можна й розплакатись.

Пожиттєву віддачу прав на роман «Культ» видавництву «Кальварія».

Мій читач зараз зазнає мутації. Оскільки минуло п’ять років з часів останньої книги, всі ми змінилися – і я, і мої тексти, і читачі. Комусь нові твори далебі будуть не до смаку, хтось новий, навпаки, зацікавиться. Я гадаю (бо ще точно не відомо), що мій читач – це людина, яка розуміє, що найважливіше в житті – ставити запитання про призначення життя, про найвищу форму реалізації цього життя, про причину, яка стоїть за всіма іншими причинами. Це ті люди, з якими мені є про що поговорити. Не те, щоб я мав відповіді на всі ці запитання, ні, просто я – один із них.

Так, це фатальні фінали для жінок. Дарця Бохес, Дзвінка Олелько, Гоца Драла, не кажу вже про героїнь «Трохи пітьми» чи «Голови Якова». Усім їм довелось несолодко. Причини? Ще не встановлені. Про хід розслідування дізнавайтесь із нових книжок. Залишайтеся з нами.

а) В герої висуваються недостойні для того, аби всі інші чіткіше зрозуміли собі, що означає «достойний». У країні до цього моменту не було такої єдності. Зараз вона поступово формується. Люди узгоджуються в тому, що вважати недостойним, а що – достойним. Коли цей процес завершиться, з’явиться справжній достойний. Його впізнають. Я гадаю, що на роль такого достойного мусить іти людина, яка будуватиме не світську, а релігійну державу. Як на мене, світські проекти себе скомпрометували в цілому світі. Світські лідери привели людей по цілому світу в ту цивілізаційну кризу, в якій ми зараз опинились. В Україні, згідно з даними журналу «Кореспондент», 71% людей вважає себе віруючими. В кого ще зараз такий рівень довіри серед політиків? Потрібно знайти істинного представника цього Верховного Кандидата і підтримати його.    б) Мовне питання – чисто спекулятивне. Людей розділяють і зближують цінності. Мова – лише інструмент їх вираження.

Я думаю, всі якось переживуть цей чемпіонт – і Віктор Федорович якось переживе. Я направду мало цікавлюся футболом. Я знаю, що його вигадали попередники майянців, ольмеки, аби скеровувати долю свого племені. Так само мені важко судити, що цей чемпіонат дасть, а що забере, чи що вже забрав. У нас же ж країна-метаморфоза.    Я житиму, як і жив, як пряник у Пєлєвіна – «спокойный среди бурь».

ВР схожа на цирк, бо і там, і там маленьких крокодильчиків сильно б’ють, щоб вони красиво літали. ВР відрізняється від цирку тим, що в цирку крокодильчиків бачать всі, а у ВР – лише деякі.    Щодо книг Януковича – якщо Батьківщина скаже, що треба – буду.    Те, що в політиці не вистачає людей з розумом, ще не привід, аби ті, в кого він є, туди перлися.

Був у собі. Займався самовихованням. :)

Все залежить від ваших апетитів. Мої апетити збігаються з моїми доходами. Я визначився зі своїми життєвими задачами і віддаю себе повністю літературі.

Не дратує. В кінці кінців, коли люди мені кажуть «ти», вони праві – я особа в однині.

- Я вважаю, що FEMEN, роблячи натиск на свою жіночність, поступово перетворюється на гурт чоловіків з персами. В іноземців від їх діяльності складається одне враження – що українські жінки доступні.    - Жінка має бути цнотливою, тоді в неї з’явиться відчуття власної гідності, тоді вона зможе зрозуміти, для чого вона створена, тоді вона перестане займатися не своєю справою і від цього відчує полегшення і стане щасливою.

Ні, я вірю, що ми чогось не розуміємо.

Поклик природи буває. Його не треба боятися. Просто щось всередині нас каже, що ми помираємо і нам терміново потрібна допомога. Але, будучи міськими, культурними та інтелектуальними, ми маємо 1001 пояснення щодо свого самопочуття, чому нам так важко і чому це життя так не дається. Просити про допомогу – не соромно. Бажання схоронитися на природі – це бажання врятуватися від наступаючої катастрофи, викликаної неправильними відносинами зі світом: неправильними відносинами зі своїм тілом, зі своєю сім’єю та суспільством. Однак природа не тільки ззовні, але й всередині. Коли ми турбуємося про внутрішню природу, тоді є гармонія із зовнішнім світом.

Заборонених тем немає, є заборонені прийоми. Наприклад, я вже писав, що відмовився від матюків. Так само мені не хочеться вдаватися до пропаганди насильства.

Я люблю різноманіття у стосунках зі світом. :)

Об’єктивно доведених випадків описування мною чужих таємниць немає. Необґрунтовані претензії траплялися, чим сильно мене дивували. Люди схожі один на одного більше, ніж вони думають. Тому часом трапляються казуси.

Тему продажу душі дияволу я вже відпрацював у романі «Голова Якова». :) Більше це мене не цікавить.

Я продовжую своє щоденне існування і не переймаюсь цим. Що, якщо мій кінець світу наступить на три дні раніше за загальний? Як мені підготуватися до нього? І чи варто перейматись? «Не було такого часу в минулому, коли б ти, Я, чи всі ці царі та воїни не існували. І ми завжди існуватимемо в майбутньому». Бхагавад Гіта.

Толерують. Цікавляться. Оцінюють. Загалом – підтримують.

Іллє, так сталося, що не я визначаю рамки своєї літературної творчості. Слава мене цікавить мало – її різновиди мені цікаві не більше, ніж сорти конини для вегетаріанця.

Сивий кінь (або кобила) з угорської.

В світлі сучасних змін до шкільної програми – ні, не хотів би. Хоча припускаю, що в якості покарання мені це може світити.

Мої твори біографічні виключно в інтелектуальному сенсі. Автор не може бути менш автобіографічним – у тому, що Петро каже про Павла, більше про Петра, ніж про Павла. Так і з автобіографічністю.    Іноді таке викривлення розуму відвідує мене, і мені зається, що написане збувається. Але, як радять старші, коли здається, треба хреститись.

Дасть Бог, до кінця 2012-го з’явиться екранізація роману «Культ». Це має бути комп’ютерна анімація.