Владимир Фесенко

То, что происходит возле Украинского дома – это акция протеста против языкового закона, принятого парламентом. Вначале акция была массовой, очень эмоциональной. Большинство ее участников – это все-таки борцы за идею. Пиар был со стороны политиков. Сейчас акция идет на убыль. Невозможность удержать эту акцию в массовой форме понимали и оппозиционные лидеры, поэтому они постарались ее перевести в другую форму. Для оппозиции эта акция была важна, как мобилизционное средство и как повод для демонстрации своей боевитости и решительности. Электоральные очки, скорее всего, заработают обе стороны. Партия регионов – за принятие своего закона, а оппозиция – за сопротивление.

Абсолютно точно пройдуть фаворити: Партія регіонів, об’єднана опозиція, партія «Удар» і майже напевно комуністи. Хоча рейтинг комуністів значною мірою залежатиме від результату ПР. Також є шанси подолати 5%-вий бар’єр у «Свободи» і партії Наталії Королевської «Україна – вперед!». У інших учасників виборів на даний момент немає теоретичних шансів на подолання виборчого бар’єру. Але по мажоритарних округах своїх представників можуть провести й інші партії. Проте на формування власних фракцій цього не вистачить.

Насправді це не зовсім шоу. Це достатньо гостре політико-ідеологічне питання, яке збурює суспільство і завжди посилює політичну напругу. Елементи шоу справді були. Але це формат, в якому традиційно розвивається і живе українська політика.    Щодо справжніх проблем (корупція, соцільно-економічні проблеми, стратегічні завдання державної політики тощо) – їх, дійсно, вистачає. Про них нібито не забувають, але зараз вони відійшли на другий план. Згадають про них восени, але і тоді будуть «відволікаючі чинники».

Хвороб, на жаль, надто багато. Головні – це відверте і цинічне порушення Конституції, голосування чужими картками, ігнорування власних депутатських обов’язків багатьма народними депутатами, коли вони не працюють ні на пленарних засіданнях, ні в комітетах. Одна з величезних проблем – політична корупція, яка час від часу нагадує про себе у Верховній Раді. І вже традиційна проблема – високий рівень конфліктності, прояви політичної війни, нецивілізовані стосунки між провладними і опозиційними фракціями. Це лише короткий перелік основних хвороб Верховної Ради.

Це одна із хвороб українського парламентаризму і пряме порушення Конституції. Але варто нагадати, чому виникла така практика. Це – прямий наслідок виборчої системи закритих партійних списків. Фактично в рамках такої системи відбулася девальвація самостійної ролі депутата. Все вирішує фракція, а далі виникла інша проблема – з’явилося багато занадто статусних депутатів, які почали відверто ігнорувати роботу ВР і свої депутатські обов’язки. І у більшості фракцій знайшли функціональний вихід із ситуації: «піаністів», які голосують чужими картками за себе і «за інших парнєй». Для подолання цього ганебного явища треба вводити жорсткі санкції: карати за голосування чужими картками і окремих депутатів, і відповідні політичні сили. Тобто не можна визнавати рішення, які ухвалюються у подібний спосіб.

Наскільки я пам’ятаю, були відповідні дослідження, коли опитували журналістів, фіксували формальні результати роботи депутатів. І ось найскандальнішим депутатом визнали Олега Ляшка.    Щодо найефективнішого депутата – на цю номінацію нікого не призначатиму, враховуючи специфічну роботу нашої ВР. Єдине, що зазначу, що у нас більш ефективними виявлялися ті фракції, які краще «розводили» своїх опонентів. Сумно, але це так.    Щодо інших різних номінацій, чесно скажу, не дуже полюбляю рейтингувати наших політиків. Це завжди суб’єктивно. Плюс може виглядати, як прямий або опосердкований піар окремих осіб. Тому утримаюся від своїх оцінок з цього приводу.

На це питання немає простої відповіді. У парламенту багато функцій, і деякі з них ВР виконує достатньо ефективно: ухвалюються закони, парламент, нехай і у деформованому вигляді, але залишається майданчиком для боротьби, проте представницька функція парламенту зараз виконується дуже погано. Немає цивілізованих стосунків між владою і опозицією. Є прямі порушення Конституції. І це все ознаки глибокої кризи парламентаризму, яка триває вже років п’ять-шість, не менше.    Бійки під куполом ВР – наслідок конфліктних і нецивілізованих стосунків між владою і опозицією, а також наслідок низької політичної культури наших депутатів. Тут справа, на жаль, не лише в особливостях українського парламентаризму – потрібні системні зміни в самій українській політиці.    Дещо зміниться після виборів. Депутати-мажоритарники принесуть щось нове в роботу ВР. Менше стане (хоча б спочатку) голосувань «за інших парнєй». Парламент почне демонструвати більшу самостійність і меншу залежність від виконавчої влади. Із депутатським корпусом, в першу чергу з мажоритарниками, почнуть більш активно працювати. На жаль, знову може актуалізуватися проблема політичної корупції. Скоріше за все, вже не буде стійкої і стабільної більшості. Хоча формальну більшість можуть сформувати. Подальша доля нового складу ВР залежатиме від розвитку політичної ситуації в країні і підготовки до президентських виборів. Ці два чинника будуть визначати і структуру ВР, і характер її діяльності.

1) Найбільш резонансне рішення – мовний закон. З точки зору нормативної ваги найбільш значущим був Крмінально-процесуальний кодекс. І ще одне специфічне рішення, яке торкається дуже великої частини суспільства – обмеження місць куріння. Підозрюю, що більшість наших курців про це навіть не здогадуються. Поки що.    2) Це була передвиборча сесія в роботі парламенту. Вона визначила її конфліктний характер, а також використання законодавчого майданчику для політтехнологічних рішень, спрямованих під вибори.    3) Судячи по посмішках наприкінці вашого запитання, питання є риторичним. Деякі депутати взагалі не з’являлися в залі пленарної роботи і в комітетах також. Думаю, що заслужили на відпочинок 50-70 депутатів, які більш-менш регулярно працювали в ВР. Відпочинок депутатам потрібний не по результатах їхньої роботи у ВР, а перед дуже виснажливою роботою під час виборчої кампанії, яка починається 30 липня. Тому зараз буде неминуча закономірна політична пауза приблизно на три тижні.

Я – русскоязычный. Никогда этого не скрывал и не скрываю. Использовать украинский язык я впервые начал в работе – в харьковском региональном отделении Международного фонда «Возрождение». А говорить на украинском языке начал уже после переезда в Киев в 2001 году просто потому, что большинство моих собеседников на различных круглых столах, конференциях, телевидении, радио говорили на украинском языке. И я считал для себя данью вежливости отвечать им на том же языке. С русскоязычными собеседниками я говорю по-русски. Ну, и, конечно же, использование украинского языка – это проявление уважения к его государственному статусу и к той большой культурной традиции, которая стоит за этим языком.    Я не учился в Америке – я там был на стажировке три месяца. Стажировка оплачивалась по линии американских благотворительных организаций при содействии Агентства по международному развитию США (USАID). Не вижу в этом ничего криминального. Опыт пребывания в Америке, а затем в Канаде, да и посещение многих европейских стран было очень полезным для понимания того, как работает западная демократия.

Опозиція, як правило, це дзеркало суспільства і влади. Як поводиться влада, такою є і опозиція. Якщо в країні немає демократії, не буде і опозиції. Якщо опозиція є занадто зручною, то це також не є свідченням нормального існування опозиції. Головна функція опозиції – формулювання суспільно-політичної альтернативи по окремих питаннях розвитку країни, її зовнішньої та внутрішньої політики. Проблема в іншому, я вже про це згадував раніше, це занадто конфліктний і нецивілізованний характер взаємин між владою і опозицією. У влади можуть бути певні претензії до опозиції, але перелік зауважень з боку опозиції буде ще більшим, починаючи з ув’язнення двох її лідерів. Я б не став зараз проводити порівняння нинішньої влади і попередньої. Свої досягнення і прорахунки були і у Тимошенко з Ющенком. Оцінки їм виставили виборці. Але я б не розглядав тільки в рожевих тонах і діяльність нинішньої влади.    Щодо «низьких, як ніколи цін на продукти харчування» – боюся, що вас не зрозуміє більшість громадян України. Може виникнути враження, що ви з ними живете в різних країнах. У нинішньої влади було і є правильні крокі, зокрема, і в тому, що вона розпочала процес реформування різних сфер суспільного життя. Але, ми бачимо, що процес реформування йде дуже непросто. І одна з причин – проблема корупції, ситуація з якою суттєво не змінилася. Значні кроки вперед відбулися в контексті європейської інтеграції. Саме за часів нинішньої влади переговорний процес з ЄС інтенсифікувався, і була завершена робота над новою угодою з Євросоюзом. Але подальша доля цієї угоди під великим питанням у зв’язку з ув’язненням лідерів опозиції – Юлії Тимошенко і Юрія Луценка – та з критичною оцінкою європейськими політиками нашого «правосуддя». Ось такі контрасти. Це треба бачити і самій владі, і її прихильникам.    У опозиції обов’язково має бути шанс повернутися до влади. Якщо таких шансів не буде взагалі, це вже не буде демократія. Шанси перемогти на виборах повинні залежати від виборців, а не від когось ще.

ПР пытается вернуть часть своих электоральных долгов, выполнить часть своих предыдущих предвыборных обещаний накануне парламентских выборов. Но об этом надо помнить и выполнять обещания надо не только перед выборами. Одна из главных проблем в деятельности ПР – это конфликт политических и бизнес-интересов. Многие люди в нынешней власти хотят как можно быстрее и больше заработать на этой власти, забывая при этом о «пересичных громадянах». Еще одна проблема – излишняя склонность к авторитарным методам, к достижению результата любой ценой. Это тоже может сработать против нынешней власти.    Что касается сути вашего вопроса – сможет ли перестроить свою политику ПР. Это зависит от вас, от избирателей ПР. Насколько вы донесете такой сигнал до руководства и депутатов Партии регионов.

Я давно визначився – я сам із собою. Якщо я виступаю в ролі політичного експерта, я маю зберігати хоча б відносну нейтральність. Звичайно, у мене є свої погляди, цінності. Але я не збираюся їх підлаштовувати під партійні інтереси. Ці погляди не залежать від вітру на Банковій чи на Липській. Колись, коли вона була прем’єр-міністром, Юлія Тимошенко привітала мене з днем народження і сказала, що вона знає про мої критичні зауваження щодо її діяльності. Такі критичні зауваження у мене були не тільки до Тимошенко, але й до Ющенка, є вони і до Януковича. Я оцінюю не політиків, а їх вчинки, рішення та дії.

Деякі російські колеги вважають, що нинішня ситуація на Кубані, зокрема, оцінка дій влади щодо подолання наслідків цього потопу, можуть спричинити падіння довіри до російської влади, посилення критичних оцінок її діяльності. Але в Росії специфічна політична культура: є попит на сильну, майже царистську владу. І тут вже питання в тому, наскільки цей «царь» відповідає настроям та інтересам суспільства. Такі царистські настрої більше притаманні російській глибинці, а ось середній клас у великих містах демонструє своє незадоволення сучасним «російським царатом», він все більше схиляється до моделі сучасної ліберальної демократії. Проте ці ліберальні настрої поки що в меншості в російському суспільстві. І суспільно-політичний конфлікт навколо того, куди і як має рухатися Росія, буде розвиватися далі.

За 20 лет независимости Украины у нас почти все лидеры оппозиции сначала были во власти. Именно так: не «при власти», а «во власти». Занимая различные позиции в системе государственного правления. Это способствовало росту их известности и популярности. И то, что они потом оказывались в оппозиции, это нормально для страны, которая пытается развиваться путем демократии. Не из власти приходят в оппозицию представители гражданских общественных движений, иногда это люди из бизнеса. Но пока особенность нашей политической культуры такова, что люди преимущественно готовы поддержать таких политиков, которые имеют опыт государственного управления. Для них это признак профессиональной состоятельности политиков. И дело не в том, был тот или иной политик при власти или нет, а в том, как он работал, как избиратели оценивают его работу.

Я видел этот сюжет и думаю, что руководство МВД должно обязательно реагировать на такие критические ситуации. Нынешние проблемы в работе МВД появились не сегодня, но сейчас частота таких инцидентов начинает увеличиваться, и это очень настораживает. Если руководство МВД не остановит эту тенденцию, то это будет усиливать недоверие и к милиции, и к власти в целом. Причин такого беспредела достаточно много. Это и «карательные традиции» в работе органов правопорядка еще с советских времен. Это и особенности дикого капитализма, когда правоохранительные органы и их отдельные представители начинают зарабатывать себе на жизнь с помощью своих специфических функций. Это и низкий уровень контроля над деятельностью правоохранительных органов и т.д. Причин здесь, к сожалению, очень много.    К слову, это особенность не только Украины, но и большинства постсоветских стран. И это индикатор необходимости глубокого реформирования правоохранительной системы.

Я не специалист по Крыму, не берусь давать системных оценок нынешней ситуации в автономии. Но я знаком с теми настроениями, которые вы сформулировали в своем вопросе. Это критический сигнал для нынешнего руководства Крыма. С другой стороны надо понимать, что особенности лидерства, политического стиля того или иного руководителя очень сильно сказываются на системе государственного управления. У нынешнего руководства Крыма другой стиль, чем у Джарты. А кто эффективнее руководил Крымом – судить вам.

На мой взгляд, языковой закон – это предвыборная технология, и отношение к нему, в том числе и у Президента, может измениться после выборов. Здесь как раз проявляется конфликт партийных и государственных интересов. Интересы Партии регионов в языковом вопросе будут доминировать перед выборами, а после выборов Президент постарается нейтрализовать ситуацию в языковой сфере. Два года пребывания Януковича на посту президента Украины показали, что он не хочет быть чьим-то губернатором – он хочет быть хозяином Украины, не завися при этом от Путина или еще от кого-то. И, как президент Украины, он, конечно, должен стремиться к определенному балансу интересов, в том числе в языковой сфере. после выборов закон Кивалова-Колесниченко может быть или доработан и скоректирован, а может быть и отменен решением Конституционного Суда.    Судьба евроинтеграции Украины будет решать в ходе и после парламентских выборов. И в значительной мере будет зависеть от решения вопроса с Тимошенко и Луценко.

На жаль, історія у нас також, як і мова, стала майданчиком боротьби політичних інтересів, а також зіткненням різних ідентичностей. В Одесі це проявляється особливо відчутно і достатньо гостро. До нашої історії, як загальнонаціональної, так і регіональної, так і до історії окремих міст, треба підходити дуже делікатно, намагатися бути об’єктивним, ні про що не забувати, але не використовувати історію для політичної боротьби і роз’єднання громадян України.

От партий больше зависят политтехнологи, а также политические аналитики, связанные с отдельными политическими силами. Когда мы говорим о политологии, то следует различать академическую науку, которая не имеет прямой связи с партийной политикой, но зато зависит от государственного финансирования, и так называемую медиа-политологию, то есть экспертные политологические оценки в масс-медиа. Ситуация в медиа-политологии достаточно противоречива. И во время выборов и различных политических кризисов политики, власть и бизнес пытаются влиять на медиа-политологию через инструменты финансирования. А далее все зависит от конкретных людей, работающих в этой сфере.

Точечные кадровые решения могут быть. От этого никто не застрахован. Но, скорее всего, новая волна кадровых решений может состояться уже после выборов, а, может быть, даже и после новогодних праздников. Как раз год спустя после серьезной кадровой реорганизации Янукович и будет оценивать эффективность работы отдельных министров и других государственных руководителей.

Украина и Россия как по форме, так и по сути – президентские республики. Стиль, особенности президентов очень сильно влияют на государственную политику, и в руках президентов сосредоточена основная полнота государственной власти. Но ваш вопрос, как и некоторые предыдущие, свидетельствует о проявлениях «ментовского беспредела». Видимо, и у нас, и в России в этом плане произошел серьезный перекос и требуется больший контроль сверху и большая активность снизу, чтобы противостоять этому беспределу и возвращать ситуацию в более-менее нормальное русло.    Что касается политиков от оппозиции, то здесь простыми короткими советами не отделаешься. Но если уж говорить в самом общем смысле, то надо быть ближе к народу. Кстати, это касается и власти. С мелким и средним бизнесом надо находить общий язык и не делать его своим врагом, иначе ситуация может стать опасной.

Я не знаю, что такое «фашистонг». А название было выбрано, прежде всего, потому, что оно символично, звучно и хорошо запоминается. Это уже элемент маркетинга. В бюджет налоги я плачу, не волнуйтесь. Главное – чтобы в бюджет платили представители нашего крупного бизнеса, и чтобы поменьше из бюджета воровали наши политики и чиновники. Тогда и проблем с бюджетом будет меньше.

Прогнозировать нашу политику очень тяжело, поскольку в ней большая доля иррациональных мотивов и действий. Приходится быть не только политологом, но и психоаналитиком. А иногда делать поправку и на некие мистические закономерности. Но в непредсказуемости нашей политики и в ее парадоксальности заключается и предмет моего профессионального интереса, и мои надежды на будущее. Все-таки при всех проблемах мы не стоим на месте, а раз развиваемся, значит, есть шанс на будущее.    В заключении хочу всем пожелать больше шансов на будущее.