Тарас Чорновил

Відповідь одна – по закону. Ніяких перевиборів закон не передбачає. Єдиний вихід – ЦВК замість продажних ОВК зобов’язана встановити результати виборів. Якщо бюлетені знищені або пошкоджені, то результат має встановлюватися за первинними протоколами ДВК, які видавали всім членам комісій і спостерігачам. За цими протоколами, у всіх проблемних округах перемагали представники опозиції. Тому придумали незаконний спосіб проведення перевиборів. Те, що в основі незаконне, і реалізовуватиметься сумнівними методами.

Сумніваюся. Проект про податок на валютні операції минулого тижня не включили до порядку денного. Не тому, що вони такі чесні і справедливі, а, мабуть, у середовищі влади є розбіжність позицій.    Бюджет поки що не готовий, навіть у зародковому варіанті. Дебет із кредитом не сходиться. Для влади було б зручно провести цей бюджет «підстреленою» Радою, але навіть поверховий документ вони підготувати неспроможні. Вдруге входимо в новий рік без бюджету. Перший раз це було при Лазаренкові.

Закон дуже поганий, абсолютно антиконституційний і прийнятий із грубим порушенням регламенту. Цим законом передбачено, що закони або Конституція можуть прийматися на референдумі, комісії для якого створюються виключно владою без участі партій чи громадських організацій, а оскарження та спостереження – виключне право ініціаторів. Уявіть, як люди мають голосувати за закон чи нову Конституцію, у якій буде 300 статей, 10 з яких, абсолютно позитивні, рекламуватимуть, а решту сором’язливо замовчать. Результат референдуму, тобто нова Конституція чи закон, вступає в силу з моменту усного оголошення в ЦВК без права оскарження. Я думаю, що цей закон приймали не для того, про що багато кричить опозиція. Янукович не планує обиратися в парламенті. В майбутній Конституції хочуть зробити інші зміни. Одна з них – вилучення статті, згідно якої забороняється прийняття нових законів, які скорочують або звужують права і свободи громадян, в тому числі соціальні. Крім того, тут дуже чітко проглядаються інтереси Медведчука, а, отже, і Росії.

Шановний дописувачу, сьогодні надійшло багато Ваших запитань, постараюся відповісти на всі. Щодо свого працевлаштування, ще буду визначатися. Частина напрямків Вами окреслена. Окрім того, мене цікавить наукова робота. Постараюся не «заснути». Хоча після того бруду, через який довелося пройти в українській політиці, бажання на довший час залягти на дно цілком закономірне. Думаю, що в активній політичній діяльності Ви мене ближчим часом не побачите. А серйозну аналітику, зокрема з міжнародних питань, у нас читають одиниці. Тому чи буде запит на мою роботу, чи ні – питання відкрите, але маю пріоритет займатися тим, що мені дійсно подобається і не лізти в кон’юнктуру.

Буду, найімовірніше, поєднувати наступні напрями: наукова робота в сфері глобальних міжнародних відносин, писатиму дисертацію, можливо, буду викладати. Політологічна діяльність (це більше по інерції), можливо, формалізуюся у вигляді «диванного інституту» прогнозувань і аналізу. І, можливо, все-таки трохи приєднаюся до бізнес-діяльності, так само у сфері міжнародних економінчих зв’язків. Я 12 років працював для інших, настав час трошки подбати і про добробут своєї сім’ї. З депутатства я не виніс ні мільйонів, ні бізнесу, ні маєтків. Вважав, що поєднувати політику і бізнес злочинно. Сьогодні таких перешкод немає.

Матеріальне забезпечення жахливе. Кадрове – на диво хороше. Більшість українських послів та дипломатів нижчого рівня – люди самовіддані. Різні протеже на цій службі не затримуються. Але зовнішня політика давно не формується зовнішньополітичним відомством. Її творять у Адміністрації Президента, а там такі спеціалісти, що Господи помилуй!    Найближчим часом кардинальних змін не очікую. Очевидно, залишиться чинний міністр, хоча навіть заміна першої особи ні на що не вплине. Всі титанічні спроби досягнути прориву в євроінтеграції розбиваються об результати внутрішньої політики і правового свавілля всередині країни. Зміни можливі після 2015 року.

Юридично можна скасувати через Конституційний Суд, оскільки прийняття і суть актів суперечить Конституції, але наш КС – «чего изволите-с?», тому надій на нього до 2015 року мало. Другий спосіб – Рада денонсує угоду та скасовує своїм рішенням погані закони або замінює їх новими. Не виключаю, що стосовно деяких законопроектів через рік-півтора в Раді буде можливо знайти 226 голосів. Але після цього закон потрапляє до Президента, де накладається вето, для подолання якого необхідно 300 голосів. Їх у найближчий перспективі не бачу.    Тому три варіанти: революція, чекати на зміну президента, сподіватися, що у владній команді самі вирішать, що дані акти їм не вигідні.

Дуже просто: насміхаюся з тих, які з серйозним виглядом дійсно до нього готуються. Ми ж християни, згадайте слова Христа: «Не знаєте ні часу, ні години». Жерцям майя надокучило писати свій календар, а наші псевдоаналітики зробили з цього епохальні висновки. Хтось на цьому, очевидно, й заробляє.

Бійок, різних шоу, театрів абсурду у наступній Раді буде ще більше – ви ж подивіться на її склад. Думаю, що шумовими ефектами компенсуватимуть недостачу досвіду і компетентності.    Щодо Кличка – не тіште себе ілюзіями. Згадайте його і його фракцію у Київраді. Пригадуєте старий анекдот про Кличків? Двоє хуліганів ідуть вулицею, бачать Віталія і Володю. Один каже другому: «Глянь, які у них гарні шапки. Давай заберемо». – «Та ти що, це ж Клички! Вони ж із нас фарш зроблять!» – «Знаю я цих Кличків: менш ніж за мільйон вони навіть рукою не махнуть».

Шкодував через програш на виборах лише одну добу. Після того почав відчувати всі переваги статусу вільної людини. Повірте, моральне самопочуття сьогодні набагато краще.    Щодо будь-яких заслуг під час останньої сесії – вони відсутні у всіх. Рада голосувала як механічне піаніно, яким керують з іншого приміщення. Тут хоч голову розбий, нікому нічого не докажеш. Більшість прекрасно усвідомлює всю абсурдність своїх дій, але накази вионкує без обговорення. На попередніх сесіях мені вдавалося кілька разів добитися відхилення жахливих законів, але на останній сесії їх всіх бездумно прийняли.

Думаю, що є. Але для цього ще треба вийти з тюрми. Тимошенко два роки тому остаточно маргіналізувалася, і до кінця минулого року їй лишалося тільки доказувати навіть не Яценюку чи Гриценку, а вже таким, як Ляшко, хто головніший в українській політиці. Янукович через свої дитячі фобії дарував їй нове політичне життя, але реалізувати цей неочікуваний подарунок в неволі неможливо. Тим часом, дуже вмілі і хитрі «кролики» вже остаточно догризають її партію. Тому після звільнення Юлі доведеться виконувати роль Фенікса: у набагато складніших умовах вона муситиме створити абсолютно нову партію і переконати людей, що остаточно не втратила відчуття реальності. Але на нашому політичному безриб’ї шанси у неї та Луценка, безумовно, будуть. Ну, не за Яценюка ж голосувати!

Думаю, що особливо не вплине. Буде трошки колоритніше. Окрім того, «свободівці», дійсно, будуть дуже жорстко відстоювати певні національні позиції.    Щодо економічного чи бюджетного законодавства – влада без особливих перешкод робитиме все що їй заманеться. Я вже не сумніваюся, що ПР зможе сформувати більшість однією фракцією. Вони вже вийшли на 225, а ще ж не рахували партійних «тушок». Подивіться на список «Батьківщини» та їхніх висуванців в округах – усіх стійких опозиціонерів викинули, лишили тих, які м’якіші, а квота «Фронту змін» – це колективна «тушка».    Щодо УДАРу, то для нього готувалася роль не постачальника «тушок», а «фракції-тушки». Вони підконтрольні Льовочкіну і Фірташу, але господарі не захочуть віддавати своїх людей у загальне горнило Партії регіонів.    Бійки між «Свободою» і комуністами будуть регулярні, але для нашого законотворення не особливо знакові. Часом по фізіономії отримає і хтось із «регіоналів», але їхній список наперед узгоджений. Нікого знакового «свободівці» рухати не будуть. Там буде добре відрежисована п’єса під назвою «Українська політика».

Враження подвійні: з одного боку значно більше регіонів, де в мажоритарних округах відмовилися підтримувати владу, з іншого боку – ті, кого запропонувала опозиція, – люди сумнівні. Результат виборів майже прогнозований і від того не менш сумний. Влада, попри загальну нелюбов до неї, тільки зміцнює свої позиції. Опозиція дуже слабко захищала результати виборів за списками, тому влада змогла відкоригувати результат на свою користь. В мажоритарних округах мажоритарка як така не реалізувалася. І тут, і там голосували за продовження партійних списків. Більшість людей навіть не намагалися реалізувати спроби аналізувати, кого ж вони обирають.    А до смі***кось не дійшло. Веселих історій було достатньо, але до результатів виборів я ставлюся достатньо серйозно і всякі анекдотичні історії під час виборів сприймаю як певну зневагу до самого інституту демократії.

Оскільки ми даємо відповіді у зворотньому порядку, то на Ваше питання я відповів попередньому дописсувачу. Читайте нижче.

Підробка документів – злочин. У випадку Тимошенко, а Ви, очевидно, запитуєте про неї, немає точної юридичної відповіді, чи був сам факт фальсифікації, і чи директиви на таких переговорах були обов’язковими. У будь-якому випадку юридичні питання до Тимошенко ставити потрібно, але лише після того, коли б за свої дії відповіли Дубина і Ющенко. Там, дійсно, є склад злочину.

Передусім звертатися «на ти» чи «на Ви» до будь-якої дорослої людини – це не питання психології, а виховання. Мене вчили трошки інших принципів, ніж Вас. Тому навіть до набагато молодших за себе я завжди звертаюся лише «на Ви», якщо вони не є моїми давніми друзями.    Про наслідки Майдану та ролі Ющенка на ньому я говорю уже вісім років. Можливо, у 2004 році я емоційно не сприйняв ініціативу мас, але тих, хто на сцені, оцінив дуже точно, і Ви мали нагоду переконатися, що я не помилявся. Думаю, що Ющенко не був свідомим «випускачем пари», просто ця дрібно-кримінальна особистість мала дуже завищену самооцінку і дуже низький рівень політичної культури. А люди шукали для себе не найманого працівника-президента, а месію. Після виборів ніхто навіть не постарався нагадати йому, що президент має служити людям, а не навпаки.    Щодо позицій західних демократій, то їх можна і треба критикувати за непослідовну і недостатньо наполегливу позицію, але вони теж виходять із принципу: санкції корисні лише тоді, коли влада в країні цих санкцій реально боїться. У нас санкцій бояться олігархи, але вони насправді уже давно не керують країною. В Україні сформувалася російська система адміністративного тоталітаризму. Для команди Януковича санкції були б дуже неприємним сюрпризом, але не катастрофою. Він завжди може розвернути країну до тоталітарних блоків. Саме цього ё остерігаються лідери західних країн, тому діють за принципом «батога і пряника». На жаль, наші лідери недостатньо інтелектуальні, щоб оцінити перспективи цієї політики та своїх дій.    Щодо «майдану, де зброю даватимуть», то на це питання я навіть відповідати не хочу. Бо вважаю його абсолютно провокативним. Про такі речі говорять лише люди, які не бачили крові і не розуміють, чим закінчиться перехід через дуже тонку межу життя і смерті. Я побував у кількох гарячих точках: ніколи не забуду виду і запаху розірваних вибухом кусків людського м’яса і до всіх, хто дозволяють собі заявляти про збройний сценарій, ставлюся жорстко негативно. Давайте спочатку хоча б на 5% реалізуємо можливості беззбройного тиску на владу. Ми на мітинги не можемо вивести більше сотні людей, а при тому розповідаємо про якесь збройне повстання!

Ви мені нагадуєте бухгалтерку з мого колишнього видавництва: коли її чоловік довго не вертався до дому, вона передзвонила до нього в банк, дізналася, що він готує квартальний звіт, а коли чоловік вернувся, заявила з порогу: «Тільки не розказуй мені, що ти на роботі звіт готував!». Якраз дві причини, про які Ви попросили не згадувати, і були визначальними для мене. Я не мав коштів навіть на кілька бігбордів – це задоволення не з дешевих. Але був єдиним із кандидатів, який у 212-му окрузі щодня проводив по кілька зустрічей, наладив роботу «від дверей до дверей» та персональне спілкування. Усі інші кандидати, в тому числі й переможець від опозиції (насправді від Порошенка), працювали виключно дорогими технологіями. Тому про лінь говорити зайве, гроші свою роль, безумовно, на цих виборах зіграли, а бренд опозиційного кандидата був визначальним. Я прогнозував свою поразку ще з кінця вересня, але відступати з поля бою якось не звик.

А я би радив Вам згадати про інші видатні події, до яких був причетний «Рух». Люди, яких Ви згадуєте, або з самого початку шукали в «Русі» для себе те, чого там бути не могло – меркантильних і кар’єрних дивідендів, або, просто розчарувавшись, пішли шукати долі в інших партіях. «Рух» після убивства В’ячеслава Чорновола поступово переживав агонію, а сьогодні остаточно помер.    Щодо закидів на мою адресу – не буду Вас переконувати. Якщо детально оціните, звідки, куди і як я йшов, проти кого виступав, то, можливо, Ваша оцінка зазнає деяких коректив. Якщо ні – поважатиму Вашу думку.

У нас криза жанру у сфері термінології. Дуже часто змішують абсолютно різні поняття: «радикалізм», «націоналізм», «фашизм» і «націонал-соціалізм». Усі вони абсолютно відмінні.    Щодо «Свободи» – там є пара людей, які колись помішалися на теоретичних основах нацизму, але сьогодні вони погоди не роблять. Ця організація достатньо радикальна, за ідеологією – націоналістична, але, на жаль, часто буває кон’юнктурною і не може остаточно сформувати чітку політичну платформу. Те, з чим вони виходили на вибори, – абсолютно неприродний мікс лівацьких і правих ідей.    Думаю, що фашизація в Україні мало реальна. Ми пішли дещо іншим шляхом. Класичний приклад того, як формується неофашизм на рівні громадських організацій і державної влади, можна побачити на прикладі Росії. Але про це чомусь всі мовчать.

Ви – цікавий чоловік. Спочатку ховаєтеся за анонімним ніком, потім задаєте логічне питання, потім зневажаєте того, до кого звертаєтеся, і нарешті просите щирої відповіді. Буду оригінальним і відповім щиро.    За Харківські домовленості у цій країні не відповість ніхто. Боюся, щоб не почали знову переслідувати декого з тих, хто проти них боровся, а саме Гримчака, якого Турчинов із Яценюком закинули у непрохідну частину списку. Коли влада остаточно зміниться, дай Боже, щоб це відбулося хоча б у 2015 році, Харківські домовленості, можливо, будуть денонсовані. Але до того часу всі еліти домовляться про безкарність для попередників, як це уже відбулося в 2004 році.    Щодо того як би батько оцінив мою політичну біографію, то, думаю, що не Вам і не мені судити. Але якби він був живий, то всі події в Україні відбувалися б за зовсім іншим сценарієм. У 2004 році саме він був би кандидатом у президенти, не було б ніякого пройдисвіта Ющенка, а отже і мені не треба було б виходити на люди і кричати до всіх: «Не вірте цьому неправдомовцю!». Зрозуміло, що всі інші етапи моєї біографії виглядали б зовсім інакше.    Власне кажучи, у 1999 році я повернувся у велику політику тільки через те, що побачив, як батьков соратники і противники з розколеного Руху фальсифікують його погляди, ідеї та принципи. Саме це й спонукало мене йти на гострий конфлікт найперше з перевертнями із національно-демократичного середовища. Чи робив я при цьому помилки? Безумовно. Але я свої помилки визнати готовий.    А Ви, коли молилися на Ющенка і готові були закидати камінням кожного, хто піддавав сумніву його богообраність?

Дякую, Лідо. Ви помітили те, на що інші рідко звертають увагу – на роль Медведчука та російських лобістських груп у нашій партії влади в прийняття закону про референдум.    Опозиція як завжди дещо «протупила», вона побачила тільки страшилку щодо можливості зміни Конституції в частині обрання президента парламентом. Наскільки мені відомо, Янукович дійсно не хоче змінювати спосіб обрання президента. Виборів у парламенті він боїться ще більше. Пригадуєте, як у Висоцького в «Песне Лешего»: «У меня такие слуги, что даже самому мне страшно»? Він розуміє, що свої точно здадуть, а процес загальнонародних виборів при відповідній інтрижці щодо підбору головного суперника для нього видається реалістичнішим. Фактор фальсифікацій ще ніхто не скасовував. Не забувайте, що опозиція фактично розвалила свої місцеві організації. На цих виборах вона хоч щось могла контролювати лише завдяки багатим мажоритарникам. На президентських вона може показати абсолютну беззубість. Янукович у це свято вірить.    Основне завдання закону про референдум – створити механізм, яким можна оминути Верховну Раду і Конституційний Суд при зміні законодавства. Зокрема, їм дуже муляє стаття Конституції, яка забороняє обмежувати чи скорочувати права та свободи громадян. Це аргументи, які піднесли Януковичу. Але, я переконаний, проштовхування даного закону пов’язане з лобістськими групами поза межами України. Спочатку відпрацюють на референдумі щодо мови або НАТО, а пізніше запустять навіть не Митний союз, а триєдину державу – Росія, Україна, Білорусія.    Роль Конституційної асамблеї Кравчука Вами оцінена правильно. Це, по-перше, димова завіса, а, по-друге, технічний орган, який має напрацювати окремі формулювання, які не мають стратегічного значення, але мусять бути юридично вивіреними.

Я нікуди не приєднаюся, оскільки відходжу від політики, і в наступній Раді мене не буде. Абсолютна більшість самовисуванців не просто приєднаються до ПР, насправді вони класичні регіонали, яких просто не захотіли «світити». Опозиція знову стане інкубатором «тушок»: їхній список ще гірший, ніж п’ять років тому, але процес «тушкування» будуть проводити дозовано.    Щодо неможливості створити фракцію КПУ, то це якесь непорозуміння. Закон надає безумовне право всім партіям, які пройшли за списком, а норма про мінімальну кількість членів групи стосується депутатів-самовисуванців.

Питання не зовсім до мене. Я регулярно цю тему піднімав. Але і в сьогоднішній, і в наступній Раді домінують інші пріоритети. Люди на вершині «харчової піраміди» не лише в Раді, але й в уряді, адміністраціях та великому бізнесі живуть в дещо іншій країні, ніж ми з вами. Вони, дійсно, щиро не розуміють, що в когось є реальні проблеми. Це як із Катериною ІІ, якій пожалілися, що люди не мають можливості навіть з’їсти хліба, а вона обурилася: «То нехай їдять булки і торти». Закиди щодо тих, хто демонструє своє багатство, Ви робите абсолютно вірні. Дуже хочу сподіватися, що колись цим зацікавляться і контролюючі органи. Але коли це буде?..

Не знаю. Серед тих, хто сьогодні претендує, людей, за яких міг би голосувати не як за «менше зло», а з реальною довірою, не бачу. На жаль, у нас криза попиту і пропозиції. Політичні еліти висувають всякий непотріб, а виборець дуже часто з того неякісного набору вибирає найгірше.

Ви знову хочете Моїсея… Невже нас нічому не навчив 2004 рік? Навіть нікчема Ющенко міг би бути непоганим президентом, якби з нього не почали робити месію. Ми самі знищуємо своє майбутнє, бо чекаємо якесь божество в плоті, яке замість нас зробить нас щасливими. Цього не буде. Давайте разом шукати й підтримувати дійсно цікавих людей, які варті довіри.

Боюсь, що кандидатом знову буде хтось із тих, кого ні Ви, ні я не хотіли би бачити. Назвіть мені механізм, за яким могла би з’явитися нова чесна й порядна людина. Самі лідери та активісти «демократичних» сил боряться проти будь-яких спроб популяризувати нових незалежних лідерів. Влада зацікавлена вивести в другий тур як конкурента Януковича Тягнибока. Коли я рік тому вперше про це написав, з мене всі сміялися. А сьогодні розглядають це як реальний сценарій. У Тягнибока Янукович виграє. Але де впевненість, що він не виграє у того ж Яценюка? Перспективним кандидатом міг стати Кличко, але він обрав дорогу, якою вже прогулявся Тігіпко.

Щодо Голодомору, то є достатньо наукових фактів, які не лише описують цю трагедію, але й дуже змістовно формулюють її причини. Проблема не в неврожаї, а виключно в політичному факторі нищення цілого народу, який до початку 30-х років був спроможним боротися проти режиму. Щоб ніколи таке не повторилося, давайте разом відкидати всі політичні сили, які хочуть нам сьогодні запропонувати тоталітарний шлях розвитку. Будь-який тоталітаризм закінчиться стражданнями людей.

Дуже хочу вірити, що в Митний союз ми не вступимо. У даному випадку ми можемо солідаризуватися з інтересами того ж Януковича та олігархів. Звичайно, вони передусім є «патріотами власної кишені», але через це для них характерні й окремі ознаки економічного націоналізму. Зі своїми «нуворишами» ми рано чи пізно розберемося. Але якщо потрапимо під державний пресинг Росії, то на кілька поколінь перспективи будть втрачені.    Євросоюз, очевидно, це не манна небесна, але там прозорі і чесні правила гри. Саме цього ми сьогодні найбільше потребуємо.

Ви, напевно, помилилися адресою. Слава Богу, своїм голосом тя не торгував. А в подальшому – тим більше, не буду, оскільки наступна Рада працюватиме без мене.

Ставлення до Галичини, як до чогось неукраїнського і ворожого, – це суто російський історіографічний проект, якому уже більше ста років. Критикувати галичан за певні помилки чи недобрі звички, очевидно, можна. Хоча сам, як вихідець із Галичини, я вважаю, що чужі б тут помовчали – у них своїх проблем більше, ніж достатньо. Однак за особливо жорсткою критикою та брутальними випадами переважно ховаються люди, які безпосередньо працюють як «п’ята колона» сусідньої держави. Звичайні мешканці Сходу і навіть тамтешні бізнесмени і політики переважно до Галичини ставляться або позитивно, або нейтрально.

Але ж ми їх, отаких, і обираємо...

Федеративний устрій для України міг стати хорошим варіантом ще на зорі незалежності, і то за методикою, яку формулював В’ячеслав Чорновіл. Це, власне, не федерація, а земельний устрій. Сьогодні будь-які федеративні тенденції несуть загрозу сепаратизму, а мирне розлучення в сучасному світі майже не реальне. Подивіться на колишню Югославію. Думаю, що ми залишимося унітарною державою з усіма її проблемами.

Для мене найважливіше не біологічне, а моральне та політичне визначення національності людини. Авраам Лінкольн за іменем чи обрисами лиця мало нагадує англосакса, але він був справжнім американцем. Наші чиновники, навіть якщо у них всі предки генетичні українці, переважно українцями не є ні за духом, ні за поглядами.

Дуже добре був знайомий з Василем Підгородецьким, але історичний факт, про який Ви згадуєте, мені, на жаль, не відомий.

Очевидно, ми виховувалися у подібних сім’ях, для мене теж питання нашої історії та майбутнього ніколи не стояли. Я завжди мав у цьому чітку визначеність, тому в 1990 році мені не довелося нічого в собі ламати. На жаль, сьогодні при владі ті люди, які не лише не виростали з такими поглядами, як Ви чи я, але й усе життя проти того, що для нас святе, боролися. Має значення не їхня біологічна національність, а те, що вони так і не стали справжніми громадянами цієї країни.

Знову маємо приклад змішування термінів. Ви трактуєте націонал-соціалізм як праву ідеологію. Але, навідміну від італійського солідаризму-фашизму, це абсолютне лівацтво. Націонал-соціалізм, як аналог ленінсько-сталінського більшовизму, дикий і злочинний тупиковий шлях. Я сподіваюся, що українська історія дала нам достатньо своїх прикладів, а наші науковці – теоретичних основ для того, щоб навіть не формулювати, а втілювати уже напрацьовані рецепти національної самоідентифікації. Навіщо нам щось шукати у збанкрутілих течіях, які врешті-решт принесли найстрашніші страждання саме своїм народам.

На жаль, Ви не представилися і не нагадали обставин, коли ми з Вами зустрілися чи познайомилися, тому не можу ствердно відповісти. Але я Вам вдячний за добрі слова про близьких і рідних мені людей.    Стосовно оцінки подій 2004 року – тоді все було не так однозначно. Сьогодні, оцінюючи той період, розумію, що для себе самого зробив дуже велику помилку. Але були певні загрози, про які ще ніхто докладно не розповідав, через які я тоді не мав права вчинити інакше. До речі, в 2005 році всі братки з фракції Партії регіонів повтікали в «Батьківщину» і «Нашу Україну». Повірте, тоді там була дуже пристойна компанія. До мене можуть бути справедливі претензії, що пішов я від них не в 2007 році, коли братки знову вернулися, а аж у 2008.    З української політики я, на жаль, таки пропаду. Тому що нонконформісти, які завжди мають свою думку, не визнають божественності лідерів та готові плисти проти течії, сьогодні не потрібні не тільки цим самим лідерам, але й більшості наших громадян. Вибори показали, що половина людей готова голосувати за будь-кого, кого запропонують лідери опозиції або влади, а трошки менше половини – і далі готові продавати свій голос. Я не знаходжу для себе місця в обох групах.