Игорь Жданов

Смішить багато що. Але, як правило, це сміх крізь сльози. Тому що в країні надто багато проблем, які необхідно вирішувати, а не займатися маскарадами, карнавалами та шоу. Тим більше, я категорично не сприймаю акції, спрямовані на приниження людської гідності будь-кого.

Думаю, на звільнення Луценка вплинуло декілька факторів. Насамперед, позиція Європи, зокрема, діяльність комісії Квасневського-Кокса. Напевно, не секрет, що Квасневський і Кокс запропонували Януковичу конкретний план звільнення Луценка та вирішення проблеми Тимошенко. Звільнення Луценка – це виконання певних домовленостей із Європою, намагання влади довести, що вона позбавляється вибіркового правосуддя в Україні. Але я переконаний, що звільнення Луценка – це необхідна, але недостатня умова для підписання Угоди про асоціацію. Для цього потрібне вирішення проблеми Юлії Тимошенко.
Зрозуміло, що на дії влади вплинули акції опозиції і ставлення суспільства. Без цього звільнення Луценка було б неможливим.

Ви самі практично відповіли на своє питання. На жаль, ми живемо в країні, де політичні і правові питання вирішуються в залежності від волі однієї людини, ім’я якої – Президент України Віктор Янукович. Тому, дійсно, призначення виборів у Києві залежить насамперед від нього. Але якщо на вулиці вийдуть десятки тисяч киян, глава держави не зможе не рахуватися з їхньою волею.

Мы будем навеки соседями, это обусловлено нашим географическим расположением. Поэтому Украине необходимы нормальные цивилизованные отношения с Россией.
К сожалению, в России воспринимают Украину (и на уровне элиты, и на уровне простых граждан) не как самостоятельное государство, а украинцев не как самостоятельную нацию, а как некий исторический анекдот, как русских, которые почему-то создали свое отдельное государство и говорят на каком-то не очень понятном диалекте русского языка. Пока такая мысль будет доминировать в умах россиян, трудно будет выстроить равноправные отношения.
Второй фактор, который, несомненно, будет влиять на наши контакты – естественное стремление для России быть империей и расширить свою зону геополитического влияния, включив туда и Украину.
Освобождение Луценко, думаю, достаточно болезненно было воспринято россиянами. Мы знаем Юрия Витальевича, как политика, который всегда отстаивал национальные интересы Украины. Поэтому на свободе он может сделать для нашей страны гораздо больше, чем в заключении.

Думаю, что сейчас идет целенаправленная борьба с наибольшей оппозиционной силой. Власть сегодня видит основную угрозу в "Батьківщине" и руководителе ее парламентской фракции Арсении Яценюке. Поэтому основная атака направлена против него. Ведь не секрет, что власть не на диктофон "хвастается", что у нее есть "тушки" в других оппозиционных фракциях. Однако пока дана команда не легализовывать их для того, чтобы акцентировано ударить по "Батьківщине" и Яценюку.
Рецепта борьбы с «тушками» у меня пока нет. Если вы скажете, что не надо брать в списки людей за деньги, то частично с вами можно согласиться. Однако приведу вам простой пример: по спискам Народной самообороны в 2007 году в парламент зашла Екатерина Лукьянова, известный в Виннице общественный активист, что не помешало ей стать "тушкой".

 У оппозиции нет иного выхода, как договариваться о едином кандидате. На самом деле, возможное проведение президентских выборов в один тур – это не только угроза, но и хороший стимул для выдвижения единого кандидата от оппозиции. Никто не хочет проигрывать. Никто не хочет заниматься политическим самоубийством. Я надеюсь, что кандидаты от оппозиции это прекрасно понимают.
Кто будет единым кандидатом – не знаю. Думаю, что с этим нужно определяться к 2014 году. И при этом мнение Тимошенко и Луценко должно быть одним из решающих.

Я всегда был против силовых методов борьбы. Тем более, против женщин. Но надо видеть и другую сторону медали: чем больше власть будет «закручивать гайки», вести себя с гражданами по-хамски, игнорировать общество и оппозицию, тем более будут нарастать в обществе радикальные протестные настроения. Поверьте, если ничего не изменится, в один прекрасный момент может "рвануть" так, что мало никому из политиков не покажется. Думаю, что в таком сценарии никто не заинтересован.

Я – противник федерализации Украины. Потому что считаю, что в стране живет не два народа, а один – украинцы, которые, к сожалению, разделены. Поэтому надо заниматься не федерализацией Украины, а учетом региональных, национальных, языковых и культурных особенностей.

Якщо подивитися дані соціології, наприклад Центру Разумкова, то приблизно 28% респондентів готові вийти на вулиці з акціями протесту, але це лише вербальна готовність. Насправді на акції виходить на декілька порядків менше людей. Аналогічна ситуація була і в 2003-2004 роках. Тому я не вважаю, що акції опозиції закінчуються, як ви сказали, "пшиком". Адже є або провокатором, або абсолютно наївною людиною той, хто вважає, що після декількох мітингів в обласних центрах підніметься вся Україна, або Президент Янукович подасть у відставку. Насправді проведення таких акцій – це насамперед досить тривала і кропітка робота.

Вважаю, що проведення такого референдуму – це технологія влади зі створення керованого з Банкової парламенту. Адже ми бачимо, що на сьогодні попри задекларовану пропрезидентську більшість Президент втратив повний контроль над Верховною Радою, який був у нього у попередньому її складі. Оскільки поза впливом Президента на сьогодні залишився лише парламент, то у нього виникає природне бажання, вибачте за їхній сленг, "поставити його у стойло".
Наголошую, що маніпуляція починається вже з самих питань: ну, хто в народі любить депутатів, тим більше, в такій кількості, і недоторканість їм ні до чого, особливо опозиціонерам, та й краще мати, напевно, двопалатний парламент. На перший погляд, дуже прості запитання, однак якщо вони будуть ухвалені, то замість парламенту, який є на сьогодні певною альтернативою президентській владі, матимемо абсолютно кероване зібрання депутатів.
Друге питання – а хто ж рахує результати референдуму? Відповідь проста, вона дана в законі: комісії, які будуть створені органами державної влади та місцевого самоврядування, які підконтрольні тій же владі. І не треба слухати регіоналів, які будуть розповідати про здійснення прямого народовладдя. Насправді це велика маніпуляція і технологія збереження влади особисто за Віктором Януковичем та Партією регіонів.

Надо читать хорошие исторические исследования и знакомиться с документами. Нельзя заниматься осовремениванием истории. У нас есть историческое послезнание, как развивалась та или иная идея или общество. В 30-х годах фашизм был модным политическим течением, которым увлекались интеллектуалы и идеологи в Европе и во всем мире. И Елена Бондаренко это прекрасно знает. Оценки фашизма были даны на Нюрнбергском процессе в 1946 году. Жестокая и шокирующая правда о массовом уничтожении евреев, советских военнопленных в лагерях смерти тоже всплыла в 1945 году после освобождения этих лагерей советскими и союзными войсками. Поэтому то, о чем говорит Елена на наших ток-шоу, это, скорее, предмет не политической, а исторической, профессиональной дискуссии.

Думаю, що Юлія Володимирівна нікуди й не йшла з великої політики. Навіть перебуваючи в ув’язненні, вона має великий вплив на хід політики, діяльність влади і опозиції, настрої в суспільстві. Думаю, що у неї збергіаються всі шанси у майбутньому стати президентом нашої країни.
Давати якісь прогнози щодо часу звільнення Юлії Тимошенко, на жаль, неможливо. Хотілося б, щоб це відбулося у найкоротший термін. Однак нинішня влада і особисто Віктор Янукович відчувають ірраціональний страх перед цією тендітною жінкою. Тому всі обіцянки Президента Європі щодо звільнення Тимошенко, перевезення її на лікування за кордон поки що залишаються обіцянками.

Луценко лише підсилить опозицію. Він багато що переосмислив, перебуваючи за ґратами. Це людина з величезним політичним досвідом, з досвідом організації масових акцій. Всі розмови про те, що Юрій Віталійович розколе опозиційний табір – звичайнісінька політтехнологія регіоналів.

Якщо Президент підпише так звані закони, ухвалені на виїзному засіданні народних депутатів, то парламентська криза в країні буде лише поглиблюватися. Адже шляху назад уже не буде. Але зараз потрібно шукати компроміс, в основі якого повинно бути розблокування трибуни ВР, переголосування тих "законів", які були нібито ухвалені на Банковій, внесення на розгляд пленарних засідань ВР питань про недовіру уряду та скасування пенсійної реформи, призначення виборів у Києві.