Иван Драч

1. Це питання до Леоніда Кравчука. Тоді ми всі старалися говорити про те, що ми будемо намагатися, щоб всі нації на території України, себе відповідно почували. Мене часто лають, що коли проголошувалася незалежність, я говорив, що росіяни у нас повинні почуватися не гірше, ніж у Москві, поляки – не гірше, ніж у Варшаві, євреї – не гірше, ніж у Тель-Авіві. І кажуть: «Ти добився того, що всі ці нації себе добре почувають, а українці – єдина нація в Україні, яка переживає купу бід».
2. Жодним чином, особливо останні кілька років, ніхто нічого не ламає. Не вистачає певної толерантності у ставленні до того, якою мовою послуговуються ті чи інші люди.
3. Кожна з цих проблем повинна розв’язуватися і обдумуватися. Думаю, все дійде до рефрендуму чи іншого способу опитування людей. Але ми повинні все зробити для того, щоб мати свою державу. А якимось невдало організованим референдумом ми можемо багато чого зіпсувати.

Все залежить від того, чи це довідка про те, що замість 12 соток городу, які справді є у бабусі, вона написала 14 соток, чи це стосується політичних аспектів – тоді це політичне діяння. Все залежить від наповненості силою аргументу та значущості.

Я теж думаю, що пишатися не будуть. Його просто використають. Я би порадив Вадимові Колесніченку зробити все, щоб використати свій вплив та енергію для порозуміння із протилежними точками зорами. Бо кожна розумна людина знає, що яким би не був твій антагоніст, завжди у протилежній тенденції є те, що може сприяти порозумінню та виходу з глухого кута, бо ми належимо до одного народу. Класичний приклад – іспанці: коли республіканці воювали з фалангістами і навпаки, а потім Франко дістало розуміння, щоб започаткувати єднання іспанського народу. Якщо ми до цього не дійдемо, ми й далі будемо сперичатися. А наші сусіди, особливо із «русского мира», будуть тільки потирати свої руки і тішитися, що ми, замість того, щоб робити вклад у культуру, чубимося один із одним.

1. Констатація цих тез є не зовсім справедливою. Бо Рух, коли я його очолював, ніколи не виступав за припинення співпраці з Росією. Наприклад, ми співпрацювали з Афанасьєвим. Тому це фальшива теза.
Що стосується проблем, які постали – як ми можемо каятися, коли ми все зробили, аби Україна стала незалежною, вийшла зі складу Союзу тільки тоді, коли Росія вийшла. Заглибтеся в історію і зрозумієте, що все не так, як Ви про це пишете.
2. Зрозуміло, що тенденція війни йде з боку Росії, а Україна займає оборонну позицію, щоб працювала її промисловість, ГТС щоб була на рівні. Думаю, що Росії треба припинити воювати з Україною і дати їй змогу посісти місце серед світових і європейських народів.
3. Жодним чином ми не намагаємося відокремити Україну від Росії та інших країн (Китаю, Японії тощо). Тож це неправда. Єдине, в чому Ви маєте рацію: радянські українці справді на рівних із росіянами створили економіку і культуру СРСР. Ми маємо шанувати те, що робили спільно у складі СРСР. Ми жодним чином не відмовляємося від російської мови, але хочемо, щоб Україна мала свою власну мову, берегла її як зіницю ока, бо це та риса, якою Україна може відмежуватися від інших культур. Моє життя було спрямоване на те, щоб українці шанували російську культуру. Так, наприклад, коли росіяни привозили фільм про Достоєвського, я коментував його. Я виступаю за те, що українці мають знати таке надбання російської культури, як твори Достоєвського, Толстого, Шолохова. Тому про відмежування – це велика неправда.
4. Яким чином я можу обливати брудом радянських українців, якщо сам до них належу? Я є лауреатом держпремії Союзу РСР, багато робив як поет, перекладач, кінематграфіст, аби наші досягнення не пропали, під яким крилом вони б не були – чи радянської України, чи незалежної.
5. Немає тут таких питань, з яких видно, що до мене липнуть русофоби. Просто люди намгаються розібратися в ситуації, а я намагаюся відповідати.
Думаю, що «Свобода» оживила політичну ситуацію в нашій країні.
Ініціатива відмінити святкування 9 травня – велика дурниця. У Галицькому регіоні його слід шанувати як День пам’яті. Я родом із Київщини. Я зробив би велику помилку, якби відмовився від святкування у рідному селі Теліженці, де багато нашіх хлопців та чоловіків загинули, звільняючи село. До всього треба підходити розважливо й не вішати ярлики.

Робити її здоровою, яке б правління не було. Іншого правління у нас немає. Йдеться про силу впливу політиків, письменників, музикантів, акторів. Вона залежатиме від того, як ми будемо опиратися "русскому миру", якій сприяє партія регіонів.

За «русским миром» стоять різні люди: Путін, Патріарх Кирило та інші. Це можливість впливати опосердековано і безпосередньо на те, що відбувається, особливо в Україні.
Мене колись вразило: приїхав Патріарх Кирило, і його поселили у Волидимро-Волинському жіночому монастирі. Це робилося, щоб подратувати українських чоловіків, українську душу. Чого раптом його поселяти у жіночому монастирі? Це своєрідний ляпас, зроблений, аби показати, що «русский мир» не зупинятиметься ні перед якимми ситуаціями і робитиме свою чорну роботу.
Не треба забувати, що «русский мир» охоплює російську культуру від Чайковскьго до Набокова. Непросто заперечувати щось із тенденцій «русского мира», бо це всеохоплююче поняття. Тут треба віртуозно воювати проти щупальців цього восьминога, який називається «русским миром».

Я великою мірою вражений поведінкою Юлії Володимирівні у тюрмі. Вона знаходить різні способи заявити про себе, шукає незбагнені ходи, щоб мати можливість заявити про себе.
Чи зможе вона повернутися? Та вона і зараз є у великій політиці, хочемо ми цього чи ні. Вона впливає на те, що відбувається в країні. Інша справа – коли вона вийде на волю, сила її впливу зміниться. Вона не лишила політику, і в той чи інший спосіб впливає на ситуацію.

Обов’язково це питання буде спливате. Чим гостріше будуть заводитися політичні ігрища, тим частіше це викликатиме неконтрольовану розумом напругу. Це залежатиме від розвитку нашої політичної структури. І якщо вона розгортатиметься гостро, то мовне питання буде виникати ще і ще.
Ця проблема існує, вона не може не існувати, коли одна частина суспільства сконцентрована на українській мові, інша – на російській. Зрозуміло, що проблему треба розв’язувати, але тільки при делікатному, розумному та толерантному ставленні до проблеми. Тоді можна буде і з боку регіоналів, і з боку опозиційних структур розв’язати це питання.

І серед опозиції, і серед провладних депутатів є нормальні парламентаристи, з якими можна вести розмову. Тому я не хотів би, щоб ми скидали чи одних, чи інших. Ми маємо шукати в обох таборах людей, з якими можна говорити. Так, серед регіоналів є Зубанов, з яким я перетинався і на телебаченні, і на радіо, Сухий (колишній керівник однієї з партійних структур у Тернополі, зараз він пов’язаний із Запоріжжям) з яким мені було цікаво шукати різні моделі, розбиратися у різних ситуаціях. Серед опозиційних... Сьогодні буде розмова з Кириленком з приводу відзначення 200-річчя від дня народження Шевченка. Там є низка депутатів. Також мені цікаво, що пішла мова про об’єднання Української народної партії на чолі з Костенком та Народного руху, який очолює Куйбіда. Ці тенденції для мене цікаві, стежу за ними.

Це підготовча робота до виборів 2015 року. Це спроби виявити, як реагує народ на різні тенденції, наприклад, боротьбу з фашизмом. Можна тільки дивуватися, чому раптом виникає така боротьба. Але якщо замислитися, то й дивуватися нема чого, бо це просто спроби вигадати різні варіанти політичної гри, аби з’ясувати настрої й реакції народу.

1. Якби Президент поділився цими гонорарами зі Спілкою письменників України, то можна було б видати багато чого, та й взагалі не мати скрутності і біди. Адже завжди доводиться шукати видавництво, яке б надрукувало той чи інший твір. Будемо допитуватися у нього, де ж знаходиться це міфологічне видавництво, яке, можливо, і когось із нас видасть.
2. У Верховній Раді є різні люди: одних я шаную, до інших ставлюся негативно. Інколи, коли це доходить до критичної межі, то хочеться вважати, що Рада – це своєрідний зоопарк. У справжньому київському зоопарку траплялися різні труднощі: то один звір загинув, то інший. На жаль, ці проблеми зоопарку з харчуванням не відомі зоосаду, що називається Верховною Радою: там держава дбає, щоб всі, і праведні, і грішні, нормально годувалися, тому цей зоосад більш випещений і захищений і від природи, і від усіляких скандалів.

Українці, хочуть вони того чи ні, мають відданість своїй мові і культурі, і вона обмежена у порівннні з відданістю російського письменника. Тому що попереду російських письменників йдуть Пушкін, Достоєвський, Набоков. У російської культури більш широке охоплення. Українська культура захопила і освоїла в цьому світі менший простір, і це впливає на сприйняття творів української культури сьогодні.

Я пишу вірші, переважно ліричні. У мене їх багато. За допомогою них, у такий ліричний спосіб, я реагую на цей світ. Тому якогось одного знакового твору у мене немає.

«Елементарна ерудиція» притамана і російському, і польському, і українському інтелігентові. Але український інтелігент, на відміну від російського чи польського, мусить старатися ширше і глибше сприймати світ, відчувати себе на рівні з усім тим, що дає йому сучасна світобудова. Таким для мене є Іван Дзюба, який зараз хворіє. Користуючись нагодою, хочу побажати йому швидкого одужання.

Нахабність росіян – це нахабність агресивного імперіалістичного народу. Вони зазіхають. Але це не означає, що всі росіяни такі. І було б нашим гріхом, якби ми весь російський народ зараховували до нахабного клану. Пригадую один із дисидентських творів, де йшлося про те, що Росія не тільки така, що садила всі ГУЛАГи та у в’язниці, а й така, що якщо хтось намагався втекти з ув’язнення, то завжди у росіян десь на вікні чи в крайній хаті був шматок хліба та кухоль води для людини, яка тікає. Тож давайте пам’ятати про обидві риси росіян, бо якщо ми будемо їх мазати одним миром, буде несправедливо і не по правді.

Я намагаюся не тільки відпльовуватися від них, але й зрозуміти, що їх веде, чому вони такі затяті з того діла, яке роблять. Цікаво розібратися, чому Вадим Колесніченко, який був затятим пропогандистом, змінився, в який момент, як далі буде розвиватися. Адже кожен політичний поворот викидає таких як Колесніченко й Бондаренко на перші лави, і вони відстрілюються як уміюють.

Якщо говорити про ці два мітинги – опозиційний і владний, то зрозуміло, що все це це – тенденція на роки наперед, щоб згодом звинуватити чи Тягнибока, чи когось іншого в фашизмі. Партія регіонів наперед виставляє свої доти, блоки, розуміючи, що попереду велика і тяжка політична боротьба.

Щось тебе зачепить, і з’являється віршований рядок. Наприклад, вчора я побачив, як цвіте пишна тілиста біла акація, було враження, що вона хоче поділитися молоком. І я одразу написав про це. Тож все залежить від ситуації, яка складається в даний момент.

Навпаки, мені було б цікаво почитати коротке оповідання, де діє персонаж, схожий на мене. Безумовно, це мене не образило б. Головне, щоб це було цікаво.
Якби про мене написав Марк Твен, я б тішився.