Павел Гудимов

Об’ємне питання. З українських виставок можна виділити декілька об’ємних проектів Олександра Соловйова в Мистецькому арсеналі («Космічна одисея» і «Незалежні», який, до речі, відкривається сьогодні о 18.00). З закордонних проектів хочеться згадати проект, який називається «Реконструкції» у Новій Пінакотеці в Мюнхені, який був присвячений найцікавішим реконструкціям і реставраціям зруйнованих пам’яток, тотальне дослідження від сходу до заходу.    Дякую за цікаві конкретні запитання. Приємно, що більшість аудиторії «Главреду» в курсі моїх захоплень. Всім – натхнення, теплої осені і гарних врожаїв на культурних фронтах!

По-перше, будь-які декларовані реформи в нашій країні далеко не ведуть до реформування. Якщо подивитися на музейну сферу закордоном у розвинених країнах, вона перетворилася на щось середнє між інтелектуальним відпочинком та банками. Все зберігається, великий доступ глядачів і блокбастери-виставки, які рекламовані на рівні – це притягує відвідувачів, сворює черги, ажіотаж і т.д. У нас, на жаль, все від бідності. Музеї не можуть дозволити собі поповнити колекції, пофарбувати стінки, надрукувати листівки. Державні музеї мають отримувати потужне фінансування, запрошувати на роботу професійних енергійних арт-менеджерів, які разом із науковим колективом будуть створювати свої феноменальні проекти.

Дякую. Виставка Альбіни Ялози є дебютною персоналкою в Києві. Рік ми вели з нею мистецький діалог для того, щоб зрозуміти, чим ми, куратор і художник, можемо притягувати один одного. У такому діалозі і полягає робота куратора. Альбіна – феноменальний графік, яка працює з майже забутою технікою ліногравюри, робить це потужно, нахабно, масштабно. Це було зрозуміло з першої нашої зустрічі. А познайомив нас Артем Волокітін у Харкові.    Куратором проекту я можу стати за умови, що художник мене зацікавить своїми ідеями.

Як показує практика, фахівцем в області мистецтва можна стати передусім завдяки безперервній самоосвіті. Ортодоксальна система вищої освіти менеджменту мистецтва не сприяє великому зацікавленню зі сторони студентства. Модель освіти застаріла, і саме головне не треба вигадувати велосипед – треба просто дізнатися, як це робиться закордоном, приділити багато уваги саморозвитку і не забувати про Божу іскру.

В Україні дуже мало видавництв, які спеціалізуються на мистецькій літературі. Хочеться окремо виділити видавництво «Родовід», яке є безумовним лідером цього напрямку. А особливо їх видання-аптечку художниці Наталаки Гусар. Із закордонних видавництв як завжди – Ташен і Фейдон.

Реакція та відгуки на проект «Нові старі майстри» дуже різна – від критики до захоплення. Ідея сформулювати таке явище, як «Нові старі майстри», прийшла з мого знайомства з Євгеном Равським та Володимиром Костирком, з якими ми достатньо скрупульозно обговорювали це явище в світі і можливість репрезентації його в Україні. Дональд Каспід, американський критик, сформулював його ще років десять тому, але з чимось можна погодитися, а з чимось – не погодитися в його поглядах. Тому як куратор я вибрав модель репрезентації, пов’язану з додатковим діалогом сучасних авторів з історичним мистецтвом. Логічно було почати цей проект у Львові у стінах легендарної картинної галереї, де неабияка колекція живопису, в тому числі італійського з періоду Відродження. Завдяки консультуванню Віти Сусак (завідувача відділом європейського мистецтва ХІХ-ХХ століть) були підібрані в фондах музею роботи і розташовані в експозиції поруч із роботами сучасних авторів.    Хто такі нові старі майстри? Це ті художники, які використовують технічну мову класичного мистецтва (від Ренесансу до Бароко), але працюють з гострими сучасними темами. Більше інформації на yagallery.com.ua або на Фейсбуці. В грудні цього року виставка відкривається у Дніпропетровському художньому музеї. А далі – побачимо.

Бальзам «Зірочка». Два рази на день після їжі.:)))

По-перше, я – музейний фанат. По-друге, мене запросили взяти участь у роботі журі музейного фестивалю. По-третє, Дніпропетровськимй художній музей запропонував мені бути куратором експозиції, якою ми анонсуємо наш великий проект у грудні. Цей проект у вересні називатеметься «Нові старі майстри у міні-форматі».

Думаю, що відповіддю на це запитання можна заповнити весь чат. А якщо коротко, то візуальне мистецтво в Україні розвивається і почуває себе непогано. Чотири покоління українських митців достатньо активні і цікаві. Щоб було краще, мені здається, потрібен час і натхнення. А також більше інституцій, відкриті кордони, більше колекціонерів, більше подвижників і т.д.

Я думаю, ні для кого не секрет, що всі талант-шоу на одне обличчя. Я сам уже не розрізняю їх. Мені здається, це – ілюзія успіху, поглиблення персональних трагедій і унеможливлення природнього творчого процесу таланту. Таке враження, що реально талановитий виконавець чи група мають пройти всі жахи такого спорту, щоб кудись пробитися. І то не факт.

Я завжди кажу, що Київ – це місто добрих людей. Але за межами цієї фрази залишається погана екологія, несмачна архітектура, інформаційний тиск і безструктурність урбанізації. Львів для мене – щось рідне, як така собі любов на все життя.

Якби йшлося про життя достатньо безвідповідальне і в задоволення, я їздив би по світу, спілкувався би на цікаві для мене теми і кожен рік змінював би сферу діяльності. Таке собі розділення особистості. Цього року дизайнер, наступного – банкір, ще через рік – сантехнік, через два роки – фотограф, бармен, куратор, музикант, вуличний музикант, ресторанний музикант, не музикант і т.д.

ВВ, Океан Ельзи, Скай і щось ще (забув назву)...

Я мав на увазі, що навіть іронічна пісня має бути наділена серйозними якостями, щоб не перетворитися в суцільний дурний жарт. Згадайте бітлів.    Що є запорукою гарної пісні? Думаю, час все розкаже.

Як телепат, я бачу його ситим і достатньо культурним. Це до того періоду, поки ми не досягнемо до кульмінації нашого розвитку, але на це ще треба час.

Програма «Генофонд» розрахована на діалог із молодими художниками і потрапити до неї супер-легко: талант плюс ноги, які приведуть Вас до мене.

Бачите, я стараюсь адекватно сприймати все навколо, і моя творчість поступово пригнічується. Це – нормальне явище. Кожен обирає свій шлях. Але куратор має бути і в нормальному, і в творчому світах. Він як перебіжчик, той, хто єднає творчість із народом. :)))

Це нормальна ситуація, коли є спекуляції на арт-ринку. Багато робіт сучасних художників не відповідають ціні – ціна або менша, або більша. А ось питання вибору – це вже Ваша відповідальність. Вирішуйте, що Вас цікавить – серйозна мистецька робота за недорого чи псевдомитстецтво за дорого. Це ринок, панове. Тримайте себе в руках. Мистецтво перш за все цінують не ціною. Згадайте історію, скільки було успішних художників, яких зараз немає в жодному музеї. Про них забули. А скільки було лузерів, які і зробили історію мистецтва. Але, як кажуть, «не будем обобщать».

Не рахував. Які пропозиції?

Група «Гудімов» підготувала альбом, який має назву «Жовтий». На gudmovmusic.com слухайте пісню «Жовтий, жовтий лимон» та ремікс на неї. «Я Галерея» 31 серпня відкривається новим сезоном у Києві – це Олена Бланк, Юрій Кузьменко і Світлана Струк, і 6 вересня у Дніпропетровську проектом «Спілка художників».

Всі близькі знають, я ненавиджу гороскопи. У мене є знайомий, який їх пише – пройдисвіт. Скільки бабульок він обманув!

Ідея прийшла в голову Віктору Бакіну, а ми погодилися. Я не знав, що потім із цим кліпом буде стільки проблем. Акторів брали в одній із модельних агенцій Києва. А потім актори і агенція хотіли відкликати цей кліп і заборонити для демонстрації. Хочу зазначити, що вийшла тільки цензурована версія. Все одно що на зйомках порно побував. Актори так старалися:)))

Дякую. А мені здається, що забагато мене в телевізорі – то в новинах покажуть, то в якомусь дурному шоу, то на виставку приїдуть. Є баланс, і це добре.

Коли зустріну на вулиці Юрка Хусточку чи Славіка Вакарчука, обов’язково поспілкуємося. Нам є про що згадати, але мені зарано жити спогадами. Після мого уходу я відчув, що таке крила за спиною. Як співається в пісні: «Я свободен!»:)))

Ви це серйозно? Ви вважаєте, що політика сильно впливає на наше життя? Я думаю, що більшого фарсу, при тому не тільки в Україні, не існує. Раніше це називалося театром, потім – кабаре, потім – борделем, потім – політикою.