Сашко Положинский

Наразі, головне досягнення це те, що ми досі існуємо й продовжуємо творити. От зараз у нас найновіше досягнення, це наша нова програма, яку будемо представляти на концертах до 18-ліття. Найближчі цілі - дати побільше таких концертів і нову програму оформити в альбом. А далі - як бог дасть. :)

Намагаюся її просто не допускати. Похандрити можу пару днів, але якщо відчуваю, що це може перейти в справжню депресію, силою примушую себе щось робити - і побільше. Допомагає.

Вибачте, це питання не до мене. Я не можу відповіадти за дії інших людей. Я от теж не виступаю в зоні АТО, і маю для того і причини, і пояснення. Що там відбувається всередині інших артистів - треба питати в них. Зрештою, кожен має право на власну точку зору і позицію, так само, як і кожен має право приймати це чи ні.

Продуманим, підготовленим, бездоганно організованим. І не мусово відбувати на Майдані Незалежності в Києві чи на центральних майданах інших міст. Свій Майдан можна завжди нести у собі.

Буквально вчора на сольному концерті «Фіолету» у Києві почув пару пісень наживо від гурту «П’ятий вимір». Напросився на подарований диск. Сьогодні цей диск слухаю в машині – подобається. З того, що відкрив для себе за останні кілька років, можу відзначити «Кімнату Гретхен», «Юкрейн», цікавий луцький «Ріплей». Це ті, що одразу згадалися. Загалом, в Україні останнім часом з’являється багато цікавої музики, орієнтованої не на український музичний ринок – російськомовної, англомовної. Вона є дуже цікавою, однак мені все ж таки хочеться акцентувати увагу на тих, хто творить не лише цікаву сучасну музику, але й своєю творчістю осучаснює українську мову.

Не бував на Донбасі і, скажу відверто, побоююся туди їхати. Я взагалі не надто сміливий. Але свідомо наражати себе на небезпеку, коли не впевнений, що від того буде комусь якась користь, взагалі вважаю нерозумним.
Стосовно війни можу сказати те ж саме, що і стосовно будь-якої іншої: простим людям вона не потрібна, навіть якщо вони думають інакше. У сучасному світі будь-яка війна – це реалізація якихось амбіцій або компенсація комплексів якихось політиків або захист чиїхось бізнес-інтересів. Для мене завжди диким було кіношне пояснення поганих вчинків словами «вибач, нічого особистого – це просто бізнес». У реальному житті це звучить ще страшніше. Якщо конфлікт не здатні або не хочуть розв’язати політики, це мусять пробувати робити прості люди. На жаль, наші люди цього робити ще не вміють.

Та вони майже всі будуть такими. І справа тут не в продуманій актуальності, а в тому, що саме життя спонукає до написання таких пісень. Частина з них були написані раніше, але ті, які писалися зовсім недавно, самі по собі притягували до себе якісь важливі актуальні теми. Щодо слухача можу сказати, що навряд чи він змінився. Якби ці зміни були би такими, як би хотілося, наприклад, мені, то всі концерти українських музикантів проходили б із повними аншлагами, а радіо і телеефірний простір були би заповнені українськими піснями.

Привіт. З бородою тепло і звільняється трохи додаткового часу. Є певні незручності, до яких поступово звикаю. Зміна іміджу сталася випадково: кілька днів не мав змоги поголитися, а потім думаю – зима йде, час вже реалізувати давнє бажання проходити якусь зиму з бородою. Сподіваюся, протримаюся до весни, а навесні таки захочу поголитися. І ще скажу, що деякі люди просять-благають не голитися і відвішують мені всілякі компліменти, який я класний, стильний, мужній, сексуальний, молодий тощо з бородою. :)

Гадаю, що кожна людина за будь-яких умов має право лишатися аполітичною. Це – її право, це її вільний вибір. Однак, на мою думку, в умовах, коли політика впливає на життя кожного з нас, коли вона здатна впливати не лише на стан нашого гаманця, але й на стан нашого здоров’я, коли політика вривається в особисте життя людини, нав’язує їй свої рішення, пріоритети, цінності, коли політика навіть штовхає людей на смерть або на вбивство, ховатися від неї, не звертати на неї уваги, абстрагуватися просто нерозумно. Я люблю діяти розумно.

Буквально вчора відповідав на питання, які 5 книжок я прочитав за останній час, які я міг би порадити людям, скористаюся своїми відповідями, щоб відповісти Вам. Рей Бредбері «451 градус за Фаренгейтом», Улас Самчук «Марія. Віднайдений рай. Чого не гоїть вогонь», Валерій Шевчук «Роман юрби», Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» і Владислав Івченко «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу». Перших трьох авторів знаю і люблю, читав їх багато, і все прочитане готовий настійно рекомендувати кожному. «Фізику майбутнього» просто рекомендую для загального розвитку і для спроби зазирнути у завтрашній день, можливо, й для того, щоб зробити правильний вибір шляху сьогодні. А книга Владислава Івченка – просто класна, тому я рекомендую її всім, бо її легко і цікаво читати, вона додає гарного настрою та оптимізму.

Я до В’ячеслава Кириленка ставлюся непогано, але той факт, що він раптом вирішив займатися культурою України, став для мене доволі дивним і дещо неприємним відкриттям. Раніше за В’ячеславом мною такого не помічалося. Впевнений, це – не найгірший варіант, але й не найкращий. У даному випадку я би вже краще залишив на посаді Євгена Нищука. Я вже не раз казав і в тому числі особисто Євгенові, що я би волів бачити на посаді міністра культури не артиста, а функціонера – людину, яка знає, як організовувати і стимулювати культурне життя. Євген, мушу визнати, виявився кращим на цій посаді, ніж я очікував, але не так завдяки своїм професійним якостям, як моральним і вольовим. А хочеться все ж таки, щоби всі відповідальні посади, в тому числі в царині управління культурою, віддавали не натхненним та порядним патріотам, а порядним патріотичним професіоналам. Загалом, щодо державної політики в сфері культури можу сказати те саме, що й щодо всіх інших напрямків суспільної діяльності: захищайте все своє, що потребує захисту, підтримуйте тих, кому потрібна підтримка, заохочуйте тих, хто може щось вартісне робити і не заважайте тим, хто вже успішно робить.

Просто я пишу пісень трошки більше, ніж може вмістити репертуар «Тартака». У нас і так постійні проблеми із тим, що пісень, які хочеться заграти на концерті значно більше, ніж дозволяють час і сили. Крім того, не хочеться постійно цитувати самих себе в якихось музичних ходах, фрагментах. Тому часто буває таке, що мої пропозиції щодо створення нових пісень не завжди викликають ентузіазм з боку музикантів «Тартака». Щодо пісні «Битим склом», то хлопці з Kozak System зробили її інакше, ніж я уявляв. Можливо, навіть гарніше. А Ельвіра своїм співом додала таких інтонацій, яких я навіть уявити не міг. Тому мене, звичайно, трошки підтискує «жаба», що цю пісню співатиму не я, але я з превеликим задоволенням її слухаю. Вчора пізно ввечері десь годину слухав її на повторі. Оце мене тільки той англійський текст на початку трошки напрягає, але мені вже пообіцяли ексклюзивну версію без нього.

Ага, їх построїш! То ще питання – хто кого більше. Просто я все ж лишаю за собою право остаточного рішення, і коли маю можливість приймати рішення не демократичним способом, сповна її реалізовую. Ото й весь мій деспотизм. А з моїм переїздом до Луцька для музикантів «Тартака» нічого не змінилося. Якщо мені треба когось дістати, я це прекрасно роблю через інтернет або мобільний зв'язок.

Чесно кажучи, колись давно ми мали виступ в Мінську, але якийсь дуже поспішний. Нас організатори терміново відправляли на потяг, заради чого переставили навіть в концерті з хедлайнерської позиції на розігріву. Сам я дуже люблю білоруську музику, підтримую приятельські стосунки з Лявоном Вольськім, завжди люблю послухати щось новеньке, чого раніше не чув. І сам залюбки виступив би і виступав би в Білорусі, якби мав таку можливість. На жаль, ми й в Україні не навчилися самі собі концерти організовувати, тож і щодо виступів у Білорусі мусимо чекати конкретних пропозицій від організаторів. А як ні – то приїжджайте Ви до нас.

Так, я в інтернеті познайомився з багатьма цікавими людьми, з якими і співпрацюю, і спілкуюся, і навіть товаришую. Вважаю, в цьому відношенні інтернет великим і корисним благом.

Ми рідко бачимося і особливо не спілкуємося, але якщо випадково зустрічаємося, здається, раді одне одного бачити і пики не відвертаємо. Принаймні номери телефонів хлопців у мене є, при нагоді можу й зателефонувати. Щоправда, нагод особливих і немає, ото хіба на концерт 11 грудня їх запросити?

Я вже десь сьогодні відповідав, що пишу трохи більше пісень, ніж «Тартакові» потрібно. Плюс – у Луцьку в мене багато вільного часу, то чого б його не витрачати ще й на те, що я особливо люблю? Плюс – цікаво попрацювати з новими музикантами, яким цікаво попрацювати зі мною. Плюс – вже є люди, яким «Тартак» подобається окремо, а «Був’є» – окремо.

Про чотири години – це вже Ви загнули. Три – бувало, три з хвостиком – теж, здається, було. Але щоб чотири! Щось я такого не пригадую. Але Ви приходьте, приходьте… :)

Щодо балансу, то тут все просто: якщо можна уникнути планування, то я його уникаю, але якщо вже щось заплановано, перенести неможливо, а натхнення немає, тоді на морально-вольових. Щодо виступів у військових частинах, то ми в частинах ще не виступали, а на концертах для військових і самі включаємо в обов’язкову програму «Лицарський хрест». Щоправда, віднедавна у нас з’явилася дійсно суто військова пісня «Висота/Ніхто крім нас» – пошукайте в інтернеті, якщо ще не чули. Скачати можна тут: http://tartak.com.ua/diskografyia/pisni-dlja-oznajomlennja/vysota-nihto-krim-nas

Ми плануємо. Але коли вона буде – сказати поки не можу.

Щодо музичних фестивалів, то поки ми самі нічого не організовуємо, то й навряд чи можемо комусь допомогти туди потрапити. Часом у мене питають якихось порад, кого би можна було запросити, тоді я озвучую певні рекомендації, основані на моїх власних смаках. Ото тільки проблема, що сподобатися мені не так вже й просто. Мені треба, щоб і пісні подобалися, і щоб люди професійно їх виконували, і щоб я був певен, що на живому виступі все звучатиме і виглядатиме на пристойному рівні. А взагалі, бажаю Вам натхнення і наполегливості. А щодо каверів, то дійсно професійні музиканти повинні вміти самостійно вирішувати питання з «табулатурою». ;)

Не думав. Точніше – не надумав. Тому й неодружений. Та й яка нормальна жінка довго витримає такого, як я. А ненормальну – я й сам не витримаю.

Дружини не мав, не маю, про дітей нічого не чув. Та й лірика моя зовсім не інтимна. Нічого такого, що не можна винести на загальний розсуд, у ній немає.

За цей рік я втратив кількох людей, яких знав, любив або поважав. Ще я втратив деякі ілюзії, а також набув багато життєвого і філософського досвіду. Щодо здобутків, нічого сказати не можу, бо для мене на Майдані стояли трошки інші цілі, і я бачив дещо інші шляхи їхнього досягнення.

Ми дуже сподівалися закінчити альбом «Був’є» до кінця цього року, але раптом я переключився на підготовку нової програми до 18-річчя Тартака, тому закінчення студійної роботи над альбомом «Був’є» перенеслося на невизначене «потім». Дуже хочеться до кінця зими його не лише записати, але й оприлюднити. Чи вдасться це нам – час покаже.

У нас із Фіолетом є спільна пісня - “Вагомі Слова”. До речі, вчора виконували її разом на концерті в Києві.

Ну, я б не називав це “дітище” геніальним. Просто класне. ;) А щодо відчуттів — та нічого особливого. Хіба тільки тягар років, досвіду та відповідальності перед прихильниками.

Доброго дня! В новій програмі точно буде, а щодо альбому, то якщо ми його запишемо, то буде також.

Кожна, якоюсь мірою. І жодна, якоюсь мірою. Дякую за питання і будь ласка!:)