Тарас Чорновил

Немає. бо я реаліст. Ці лідери не йдуть на формат прямих дебатів. Вони передбачають сольний варіант. Подивіться основні ток-шоу за кілька останніх років. Крім того, Турчинов зараз поставлений на посаду, де він має займатися дуже серйозною організаційною роботою, а не політичною діяльністю, тому його участь у будь-яких дискусійних ток-шоу в такому статусі не дуже бажана. Не зважаючи на мою не особливу симпатію до нього, я бажаю пану Турчинову успіхів на новій посаді, бо від цього залежить безпека усіх нас. Щодо Яценюка, то я ніколи не проходи курсів акторської майстерності, а він, напевне, хороший спеціаліст у цій галузі. У нас не склалася б дискусія. Окрім того, вони ж на чолі країни, а я всього лиш відставний політик. Такі дискусії не організовуються.

Зараз не встигну багато написати у відповідь, але у цьому чаті я кілька разів згадував, що не згоджуюсь з твердженнями наших політологів, зокрема, Портнікова, про безнадійність людей на Донбасі. Детальніше про це дивіться в інших відповідях. Я далекий ввід ідеалізму щодо кількості активних прихильників України на окупованих територіях, але те, що таких, як Ви, там дуже багато, а більшість інших, які не мають на руках крові, не є безнадійно втраченими - це безумовна істина.

Я аналізував події весни, коли країною фактично керували Турчинов із Яценюком. Наслідки були сумні. Втрата Криму і всіх озброєнь на його території, хоча російське вторгнення відбувалося хаотично і без плану, йому можна було протистояти. Сьогодні нам брешуть, що в Криму всі наші військові відмовлялися виконувати наказ і здавалися. Згадайте, за що ми всі українсьі міста, в тому числі Київ і Львів, обвішали прапорами військов-морського флоту України. Саме за мужність і стійкість. А їм надійшла команда понизити рівень боєготовності, здати зброю на склади і не провокувати. Потім цей сценарій один до одного відбувся на майже всій теориторії Донецької та більшості Луганської областей. Лише після перемоги Порошенка на виборах ми почали чинити опір і наступати. Я тоді зробив багато гучних і жорстких заяв, але готовий припустити, що це могла бути не державна зрада або торги суверенітетом, а проста невідповідність посаді. Турчинов напевне може бути добрим орговиком, але наврід чи хорошим керівником. Тому головою РНБО є тепер Порошенко, а секретарем (керівником апарату) він призначив Турчинова.

Дякую Вам за цей допис. Перше речення спонукало до простої відповіді для всієї України: реальні підстави для стабілізації є в 2015 році, а покращення цілком реальне з 2016-го. Є суб"єктивна проблема - частина нашого уряду та дрібніше чиновництво. Поки що ніби є політична воля щось виправити.
А далі побачив, що Ви пишете з окупованих територій, і аж болем пройшло. На жаль, я не знаю, що Вам відповісти. Нема швидкого розв"язання проблеми. Вирішення конфлікту могло бути коротким за часом і малокровним за суттю, якби в серпні Росія напряму не включилася в конфлікт. Сьогодні Україна не відважиться на пряму наступальну операцію, оскільки втрати, навіть територіальні, можуть бути жахливими. Є ще шанс поступової реінтеграції. Під нього писалися два президентсьі закони. Я розумію, що це поганий вихід, але кращого придумати в цій ситуації неможливо. Але друга сторона цей шанс відкинула. Думаю, що з весни, якщо знову не розгоряться військові дії, почнеться напрацювання нового плану повільної реінтеграції. Шанси є, оскільки для Путіна участь у цьому конфлікті коштує занадто дорого.

Припускаю, що Литвиненко написав правду. Прямих доказів, безумовно, нема, але опосередковані дуже чітко свідчать, що вибухи в багатоповерхівках російських міст здійснювали не чеченські терористи, а путінські архаровці. Це - абсолютно в його стилі. Крім того, був ряд фактів, які не можна пояснити будь-якою іншою версією, про них теж пише Литвиненко. Це - окрема тема для Гаазького трибуналу.

Крим для Росії потрібен як відповідний фетиш, причому не той фетиш, який описує класична психологія, а той, про який пишуть у підручниках з сексопатології. Сама доля Криму Путіна мало цікавить. Якби було бажання забезпечити хоч частково людські умови життя на півострові, він міг би це зробити одною командою про спрощення допуску товарів через територію України.

Тільки частково. Дати задній хід "крым-наш" він уже не зможе. Це було дуже непродумано - включити захоплену територію в склад своєї держави. Заднього ходу там не зрозуміють, і це може бути реальною проблемою навіть для його влади. Щодо Донбасу - жодних проблем нема, йому достатньо підготувати на зомбоящик достатнє обгрунтування. Досить сказати, що Порошенко капітулював, всі вимоги Росії і бойовиків будуть задоволені, Росія "претерпела сокрушительную победу", і місцевий споживач "кисельовщини" буде задоволений. Експерименти вже були влітку. Тоді в Росії повірили, що зможуть тиснути на Порошенка й різко поміняли тональність всіх програм. Народ сприйняв на ура. Коли ж виявилося, що наш Президент тиску не піддався, тональність знову повернули на 180 градусів. Народ знову - ура!!!

З тою Московією, яку маємо сьогодні біля наших кордонів – ніколи. І справа не тільки в Путіні. Вони вже відчули смак крові та територіальних експансій. Жоден Навальний чи Нємцов сього не виправить. Є, звчиайно, там і справжні демократи, як Каспаров, але такі до влади у сусідів не приходять. Можливо, колись з тим, що виросте на місці сьогоднішньої РФ, ми й будемо жити добре. Але коли це буде – одному Богу відомо.

Перспективи прямого членства сьогодні нульові, оскільки в НАТО не може бути прийнята держава, яка має територіальні проблеми та військові конфлітки з іншими країнами чи структурами. Однак це не повинно нас зупиняти щодо ліквідації положення про позаблоковий статус в українському законодавстві та набуття статусу ПДЧ. Ці позиції можливі на перехідному етапі за будь-яких зовнішніх умов. Безумовно, це такж буде турбувати Росію, але це не є вступ до організації – це одна із форм партнерства, яку до цього року мала і Росія, але через немудрість Путіна втратила. Щодо гучних заяв, як ми будемо зараз вступати до НАТО, то вони шкідливі не стільки з огляду на реакцію Росії, як на несприйняття членами Альянсу. Порошенко поставив добрі акценти: відмовляємося ввід позаблоковості, продовжуємо адаптацію до стандартів НАТО, а коли визріє можливість, зокрема, відновимо територіальну цілісність, проведемо референдум та подамо заявку. Пропозиція Юлі про референдум уже сьогодні була передвиборчим трюком і могла лише зашкодити.

Припускаю, що серйозних бойових дій на сході ближим часом не буде. Україна не може собі дозволити наступальну операцію, Росія ж зрозуміла, що ціна дл неї занадто висока. Можу припустити, що якщо реальне перемир’я буде досягнуто, то бойові дії можуть не відновитися і весною. Поки що є загроза локальних конфліктів, пов’язаних із транспортними вузлами, які дуже потрібні Росії для забезпечення життєдіяльності своїх маріонеток: станично-луганський залізничний вузол, електростанція у Щасті, дебальцевський залізничний вузол, донецький аеропорт і теоретично напрям Волновахи, якщо ще збереглися плани колись реалізувати оточення Маріуполя.

Оскільки час чату добігає кінця, відповім дуже коротко: думаю, що Путін запустив незворотній механізм саморуйнування своєї імперії. Очевидно, часові рамки дуже невизначені, але ймовірність швидкого результату досить висока. Цей розвал може бути дуже небезпечним для всього світу, тому західні лідери кинуть всі зусилля на збереження цілісності Росії, але вже без Путіна. Дещо детальніше про це я написав у інших відповідях.

1. Він виглядав розгубленим, загнаним у кут. Постійно виправдовувався. І вперше навіть для російських спостерігачів став посміховищем. Висновок, що король голий, і в нього нема плану Б, повинен був стривожити частину російського істеблішменту.
2. Путін далі заганяє себе у глухий кут, не готовий міняти ідеологеми та рецепти дій, не став гнучкішим та пристосованішим до мінливих реалій. Це таїть серйозну загрозу. Хоча на ведмедя він уже не дуже схожий, але й пудель, загнаний у кут, може перегризти горло.
3. Ідеологічна машина Кремля дала збій. Для Путіна не могли підготувати жоднихх оновлених і адекватних меседжів.
4. Нові виклики, які появляються у самій Росії (Чечня), заганяють її лідера в ступор - він не може на них дати адекватну відповідь, окрім застарілого "мочить в сортире".

Безумовно, є. Але російська система не передбачає можливості озвучення і реалізації інших думок, ніж ті, які рояться у царствующєй черепній коробці. До Путіна не заходять зі своїми думками, до нього заходять із його думками.

Абсолютно непотрібний. Окупація Донбасу - це неприємність, якою закінчилася невдала авантюра щодо створення "Новоросії" від Сум до Одеси. Сьогодні піти звідти Росія просто так уже не може, а втрати через цю окупацію для неї просто катастрофічні, тому Путін почав бути трошки компроміснішим. Але нам сьогодні не треба піддатися на спокусу швидкого розв"язання проблеми на не наших умовах. Для припинення вогню і зупинення людських втрат можна йти на дуже багато домовленостей, навіть якщо вони виглядають не надто принциповими. Щодо подальшого врегулювання і поступової реінтеграції Донбасу, що нам зараз пробують нав"язати, то треба зробити велику паузу. Нам хочуть підкинути аналог плану Козака для Придністров"я, який передбачає дивний устрій. при якому необов"язково, щоб цей регіон мав федеративні права, але обов"язково, щоб певні еліти в ньому, формалізовані як місцева влада, мали право вето на зовнішні і внутрішні приорітети країни. Молдова від такого відмовилася, хоча їй обіцяли за це негайне відновлення територіальної цілісності. Слід почекати і нам. Через кілька місяців Росія буде не в тому стані, щоб диктувати умови. Щодо Криму. Необхідність сухопутного коридору - це політологічний блеф. Насправді для повноцінного забезпечння Криму Москві такий коридор абсолютно непотрібний. Скажіть, чи Росія забезпечує Калінінградську або Псковську область? Ні. Постачання здійснюють комерційні компанії, торгівельні мережі або за відповідними угодами енергогенеруючі структури. Щоб розв"язати проблему Криму необхідно тільки послабити ультражорсткі бар"єри російської митниці по той бік Перекопа. Там і так стоять у чергах тисячі фур. Зніміть обмеження і російські, білоруські, українські компанії завалять Крим продукцією за найоптимальнішою ціною. Сам коридор Росії коштував би до 100 тисяч людських жертв (нам. на жаль, не менше) та не розв"язав би жодної проблеми.

Можу відповідати дві години, бо це - моя спеціалізація, але спробую дуже коротко. Найбільше досягнення - це те, що ми в такій складній ситуації змогли зробити нашими союзниками весь світ, навіть традиційних партнерів Росії, а саму Москву підштовхнути до міжнародної ізоляції. Думаю, що з цією роллю Президент справився дуже добре, зрештою, він же колишній міністр закордонних справ.
Основним провалом стало розчарування ЄС, США, МВФ та інших темпами реформ чи повною їх відсутністю, затримкою з початком боротьби із корупцією та злочинною бездіяльністю попереднього уряду Яценюка в економічній та фінансовій сферах. Тут ми відверто втрачаємо міжнародні позиції. Нам уже не хочуть надавати допомогу, яка конче необхідна вже і зараз, почали знов піднімати питання "Південного потоку" та інші неприємні тенденції. Отже, основа негативу зовнішньої політики міцно вкоренилася у нашій внутрішній.

Нічого не можу сказати. Я їх взагалі не дивлюся і досить давно. Вони там настільки одноклітинні, що для того, аби спрогнозувати зигзаги російської політики, абсолютно не потрібно дивитися зомбошоу.

Ставлюся середньо між негативно і ультранегативно. Головний плюс Путіна - це те, що він виявився насправді цілковитим самодуром і абсолютно негнучким, а, отже, має шанс стати гробарем сьогоднішньої Московської імперії. Сумніваюся, чи Путін зможе безкінечно насолоджуватися владою. Є дві красиві традиції: чисто російська (царевбивство) та європейська (Нюрнберг або сучасний варіант - Гаазький трибунал). Думаю, що один із цих варіантів його чекає, можливо, навіть швидше, ніж ми сподіваємося. Але не треба собі робити ілюзій. Жахлива російська система - це не тільки Путін. Це - мільйони тих, хто ненавидять свободу, цивілізацію, західні цінності, а заодно і нас із Вами. Чим Навальний кращий за Путіна? Тим, що перший ще під арештом, а другий - ще на волі?
Зомбування по-російськи - це дійсно страшна сила, але вже колись була єдина і непорушна, а потім ще й "союз нєрушимий". Що з ними сталося? Я думаю, проблеми для Росії почнуться з трьох точок: Кавказ, мусульманське населення в центральних регіонах і Москві та голодні бунти в індустріальних центрах Уралу. Розвал союзу на території Росії започаткували не десиденти, а якийсь ідіот, який перекрив доставку сигарет у Магнітогорськ у 87-му році. 

Правоохоронна система - не найгірша. Зміни до КПК і Закону про прокуратуру її ще вдосконалили. От тільки би хтось захотів жити за цими законами! Нас переконують, що проблема в жахливому кадровому складі прокуратур та судів - згоден. З судами розбиратися буде нелегко, бо доведеться серйозно міняти Конституцію. Щодо прокуратури, там певні кадрові зміни вже йдуть, але темпи мене не задовільняють. Сьгодні роль прокуратури різко знижуєтсья, а зростає роль МВС. А там абсолютне небажання будь-що міняти, плюс - Аваков, який очолив порочний круг "корпоративної солідарності". Доки не буде зламаний хребет цього бездушного монстра (міліцейську систему), свавілля не припиниться. Надіюся, що плани розбавити цей міліцейський міжсобойчик абсолютно новою людиною - заступницею міністра, яка родом із Грузії, що запропонував Президент, може призвести до реальних змін. Хоча опір буде шалений.

Не можу з впевненістю назвати те, що у нас відбувається саме люстрацією. Класична люстрація передбачала щось абсолютно інше. У нас же відбулася первинна зачистка тих, хто в невідповідний час опинився на невідповідному місці без прямих доказів їхньої вини. Припускаю, що більшість цих людей дійсно винні, але процедура, за якою їх усунули, настільки недосконала й антидеморкатична, що вони спокійно поновляться завдяки Європейському суду з прав людини та ще й отримають гігантські компенсації. Зате ті, хто попрацював на відповідних посадах при Януковичі хоч на день менше від одного року, мають шанс від люстрації утекти, як і ті, які прикупили собі довідки про участь в АТО (згадайте казочку про прокурорский батальйон). Переконаний, що люстрація необхідна, але ж не так бездарно!Закон треба негайно переписувати, навіть зробити жорсткішим, але грамотним. Мене лякає той телячий ентузіазм, з яким деякі автори, зокрема, Ємець, заявляють, що Європа нам не указ, там неправильно зрозуміли, "труднощі перекладу", а "нам своє робить". Дограємося.

Російського спецназу ні в Києві, ні під Києвом не було. Жодні літаки, яких "бачили" десятки свідків, нікого не привозили. Що ж було насправді? Кількома фальконами та рейсовими літаками до Києва упродовж Майдану були переміщені кілька десятків інструкторів та вищого командування ФСБ і спецпідрозділів ГРУ, також нібито були підвезені російські снайпери. Останнє напряму не підтверджено, але ж хтось стріляв у Небесну сотню. Ті вбивства, які були здійснені частиною "беркутівців", не можуть пояснити всієї кількості загиблих. Отже, представники російських спецслужб координували події, постійно впливали на керівників українських спецслужб, які давно вже були завербовані Росією або нею нав"язані Україні, а також вчинили ряд провокативних і відверто злочинних дій. У повній наявності весь склад злочинів, необхідних для розгляду в Гаазькому трибуналі.

Перше. Мені не зовсім коректно давати відповідь на перше питання, оскільки в 2004 році в третьому турі я сам очолював штаб Януковича. Потім вистачило розуму розібратися, хто і що та, грюкнувши дверима, піти у 2008-му. У 2010 році я підтримав Тимошенко, хоча хрін від редьки не солодший. Тоді президентом йому допоміг стати не Путін, а Ющенко. Згадайте, це було зовсім недавно.
Відносини Януковича з Кремлем ніколи не були однозначними. Путін його зневажав, він Путіна боявся і ненавидів, але все ж перебував у значній залежності, кілька разів він пробував вирватися з-під контролю Москви і навіть щиро мріяв зблизитися з ЄС та підписати Угоду. Ці факти мало обговорювалися, але я про них знаю достатньо точно. Але він дуже глибоко загруз у своїй залежності і вирватися з-під контролю вже було неможливо. Добавте до цього не надто високий інтелект, постійні фобії та непослідовність Януковича, і стане зрозуміло, що ми в такій ситуації були приречені.
Щодо Майдану. Там відбувся колосальний за своєю цинічністю сценарій російських спецслужб. Вони постійно підливали масла в вогонь (згадайте, 29 листопада і роль у цьому особистого друга Путіна Сівковича). Фактично Майдан пробували погасити, деморалізувати та розпустити дві протилежні сили: Янукович та трійця так званих лідерів - Яценюк, Тягнибок, Кличко. А з боку російських спецслужб і їхніх креатур в Україні постійно вкидувалися провокативні збурювачі. Згадайте закони 16 січня, які проводилися через Портнова, напряму пов"язаного з Росією.
А що зараз із Януковичем? Я поняття не маю. Росії він більше непотрібний. Великий план "Новоросії", де його мали використати як представника "легітимної влади" для аргументації відторгнення половини України, уже помер. Не знаю, може, помер і сам Янукович. Він - дуже небажаний свідок. Не тільки для Росії, але й для багат кого тут в Україні.

Де факто існує реальний злочин у діях двох партій: ПР і КПУ. Їхні територіальні представництва прямо підтримали заколот і порушення територіальної цілісності України в Криму і на Донбасі. Це можна було списати на "місцеву ініціативу", якби партії негайно припинили існування таких осередків, а їх активістів вигнали зі своїх лав. Цього не відбулося, отже, ПР і КПУ, як структури, взяли на себе пряму відповідальність за злочини, в наслідок яких ці партії могли і мусили бути заборонені судом та зняті з реєстарції. Чому пробуксувала наша правоохоронна система? Поки що пояснюють корумпованістю судів, хоча в той час, коли злочин реально відбувався, генпрокурор Мохницький вперто відмовлявся його бачити. Стосовно дій лідерів цих партій, то тут складніше - треба юридично доказувати, що в безпосередніх діях кожного з них є реальний факт злочину. Якщо у Єфремова такі факти аж світяться, то притягати до відповідальності Колесникова чи інших будо значно важче.

Славу Кириленка недолюблюю з багатьох причин, зокрема, за його роль у ганебному розколі Руху. Не люблю його поверховості і політичної безвідповідальності. Але в України стільки внутрішніх і зовнішніх ворогів, що його постать на цьому фоні виглядає надто дрібною і блідою. Сьогодні знов відчувши безкарність, підносять голову представники колишньої влади. У владних коридорах не перевелися матьорі корупціонери, тому ці противники набагато страшніші. Кириленко, очевидно. може довести до поступового згасання будь-яку ініціативу, за яку береться, але навряд чи може наробити багато зла.
Щодо закону про імпічмент - то він чітко виписаний у Конституції, яка є законом прямої дії. Для спрощення проведення такої процедури в Раді зареєстровано відповідний законопроект, який буде найближчим часом проголосований, в тому числі і Блоком Петра Порошенка. Тут нема жодної політики - це лише завершення конституційної процедури.
Щодо Михаіла Саакашвілі та його уряду, то я категорично з Вами не згоден. Там були окремі речі, які можна було зробити інакше, але тоді втратився би темп реформ, і їх реалізація могла бути зупинена. Вивчайте досвід Грузії не за російськими телеканалами. Ви ж бачите, що у них кожне слово про Україну - брехня, про Грузію - подвійна брехня.

Безумовно, тут я не можу бути безпристрасним, але мені, як і Вам, здається, що ми би вже жили в нормальній європейській державі, Враховуючи наш потенціал, подібній на сьогоднішню Польщу, що зовсім непогано у порівнянні з тим, що зараз маємо. У випадку його перемоги на виборах 1991 року ці процеси могли вже давно відбутися, хоча на початку могли би спрацювати сепаратистські сценарії на зразок погроз відколоти так звану Донецько-криворізьку республіку. Тоді такі погрози звучали, але єльцинська Росія, на відміну від путніської, не було би такою надійною опорою для сепаратистів, а поступово реінтегрувати ці райони в нормальне політичне поле було б реально. До речі, батька тоді на посаду президента висували шахтарі шахти ім. Димитрова в Дружківці. У випадку його перемоги в 1999 році (саме її ймовірність і була причиною вбивства) процеси ще б тривали, але думаю, що ми б вже були на межі вступу в ЄС і НАТО. В Україні нее було б виплеканої "п"ятої колони", тому будь-які агресивні дії з боку сусіда не мали б такого катастрофічного наслідку.

Боюся, це надовго. Доки на території України майже неприховано не увійшли російські війська (трагедія під Іловайськом), ми могли ставити чітке завдання про остаточне очищення нашої території. У серпні ми були надзвичайно близькі до цього. Тепер, коли все ще маячить загроза великої війни, яку Росія може вести виключно методом "випаленої землі", ми повинні переоцінити свої можливості і змиритися з тим, що тривале замороження конфлікту за таких обставин - найкращий для України варіант. Розморозити конфлікт і почати активні бойові дії ми можемо будь-коли, питання тільки в ціні та кількості людських життів. Переконаний, що Крим ми зможем повернути остаточно лише тоді, коли почне розвалюватися сьогоднішня Московська імперія. А щодо Донбасу - два варіанти: або поступова реінтеграція, якщо нинішній стан стане непомірно важким для Кремля, або той самий сценарій, що й для Криму.

Мені самому така ідея дуже не подобається, але мова йде не про традиційне патрулювання чи щось подібне до створення границі між державами. Домовлялися про додаткову комісію, подібну до робочої групи ОБСЄ, для додаткового контролю за припиненням вогню. Чисто тактично це вигідно, бо коли на місці з"являються російські офіцери, так звані, бойовики припиняють вогонь (зайвий доказ того, що за всіма обстрілами стоїть виключно путінська армія). На дальшу перспективу спільні патрулювання чи будь-яке перебування російських військових на нашій території потрібно буде припинити. Але зараз основне завдання - зафіксувати припиненян вогню та жертви серед наших військових. Я готовий стерпіти не надто приємні формальності, якщо вони послужать цій перехідній цілі.

Законопроект адекватний, відповідає Конституції, і конкретизація повноважень секретаря РНБО була давно необхідна. Я, на відміну від Вас, значно критичніше ставлюся до Турчинова, особливо, коли він був головою РНБО и та в.о. президента. Але на посаді керівника апарату структури він може бути цілком ефективним. Детальніше про це я написав десь в середині чату.
Наші експерти та частина журналістів, не прочитавши законопроект, позмішували функції, які визначені для секретаря РНБО (Турчинов) та голови РНБО (Порошенко). Насправді там чіткий розподіл функцій. Зміна керівника апарату може вплинути лише на ефективність роботи самого апарату, а не РНБО в цілому.

Насправді все дещо інакше. Україна зі скрипом (мінімальною більшістю голосів у попередній Раді) усе ж визнала обидві структури терористичними організаціями, а президент та міністр закордонних справ на заході постійно наполягають, щоб таке визнання відбулося на міжнародному рівні. Тут є проблема, бо в ООР та ОБСЄ Московська держава має право вето, а в ЄС розуміють, що такий крок – це автоматичне визнання Московії державою-спонсором тероризму, чи й державою-терористом з усіма юридичними наслідками. До цього вони ще явно не готові. Щодо Царьова, то я не чув про його європейські вояжі. Якщо такі були, то це спільна вина наших силовиків та Інтерполу. Наші доволі часто зі значним запізненням і юридично непереконливо готують відповідні подання, а Інтерпол шукає будь-яких зачіпок, щоб списати все на політичні мотиви. Це не лише наша проблема – демократія завжди дає слабинку: ідеологи ісламського фундаменталізму також вільно роз’їжджають усім світом, доки не засвітяться у прямій причетності до відвертого тероризму.
Досі в нас не визначилися, як юридично поступати з так званою новоросією, оскільки в дійсності її не існує як структури (тільки кісєльовська пропаганда та шизофренія Царьова). Думаю, що треба різко прискорити оформлення кримінальних справ проти всіх прямо чи опосередковано пов’язаних із ДНР чи ЛНР, завалювати ними всі міжнародні структури, але основною метою має бути готовність до миттєвих арештів та швидких судів своїми силами, коли ці злочинці попадуть в наші руки.

Стосовно війни на Сході, анексії Криму, путінського тероризму, то наші дії узгоджені з західними партнерами. У П.Порошенко тут проблем не має. Іноді, щоб зберегти й наростити антипутінську коаліцію, йому доводиться йти на кроки, які буває складно пояснювати в середині країни (чергові формати переговорів, Миротворчі ініціативи тощо), але партнери підтримку, хоч і дуже поступово, але нарощують. З Москвою сам на сам нас уже не покинуть. Не через велику любов до нас чи альтруїстичне бажання боротися проти несправедливості. Там усе вже зрозуміли стосовно Путіна й бачать, що його реваншизм Україною не обмежиться.
Справжня проблема у нас виникла з реформаторською та антикорупційною діяльністю уряду. Згадайте, як перед виборами нас годували баєчками про те, що «Україні потрібен Яценюк», зокрема й тому, що йому довіряють зарубіжні партнери та донорські організації. Так от все абсолютно навпаки. Там незадоволені темпом реформ, точніше – повною їх відсутністю, а ще стривожені тим, що прийого першому уряді взагалі не велася боротьба з корупцією. Зараз уряд частково помінявся, зокрема фінансово-економічний блок, тому надавати моральну, політичну, технологічну, організаційну допомогу нам готові. Нема затримок з графіком ратифікацій Угоди з ЄС та імплементаційних заходів з їхнього боку. А от з фінансовою допомогою та кредитами все буде не так гладко. Гроші даватимуть, але без сліпої довіри: спершу обмежені суми, далі: покажіть реформи й чесність використання грошей, тоді основні кошти.
Резюмуючи: на поталу Кремлю нас не віддадуть, але віра в «українське диво» дещо послабилася, а тому допомога буде дещо слабшою.

Цей коментар я написав на попередньому чаті в Главреді й, здається, відповідаючи саме на Вше питання. Я стараюся не займатися пророцтвами – більшість з них переважно не збуваються або відстрочуються на невизначену перспективу, в тому числі й мої. Я стараюся писати про ті речі, щодо яких уже маю деяку інформацію. Мені доводилося багато працювати з арабськими державами, в тому числі країн Затоки. Я знаю дещо про політику, зокрема Саудівської Аравії, тому в той час, коли велися переговори короля та його брата-престолонаступника, який є міністром закордонних справ СА з президентом Обамою, міг прогнозувати, що США не будуть перешкоджати ініційованому арабами обвалу цін на нафту. Для цього треба було зробити кілька дій, зокрема, розконсервувати стратегічний запас США. Ініціатива йшла не від США. Арабські країни мають свою далекосяжну політику в регіоні та світі. США для них скорше союзник, а Москва – безумовний противник і конкурент (не лише на ринках нафти, згадайте Сирію, ядерну програму Ірану, толерування Путіним бойовиків ісламської держави тощо). Тому арабські правителі готові діяти наполегливо й довго (ресурс у них в надлишку). На підході дуже цікаві дії з боку Китаю (тут уже точно без участі США). Вони розраховані на значно довшу перспективу, тому на них нам зараз розраховувати не слід, але в наслідку саме зі сходу може підкрастися остаточна смерть того, що на сьогодні заведено називати Російською Федерацією.
Це часткова відповідь на Ваше перше питання. З західного боку якихось кардинальних дій я б не очікував – вони й так зробили більше, ніж ми могли від них сподіватися. Зрештою, Меркель у чомусь права: треба дати вже діючим санкціям принести всі свої плоди, а загроза нових ізоляційних санкцій іноді діє краще, ніж самі санкції. Захід не зможе піти на повну ізоляцію Московської держави, хіба що у випадку початку Путіним масштабної війни (помилуй нас від цього, Боже!). Але ЄС і США не просто втягнулися у «гру», вони перехопили ініціативу. Зараз кожна дія Путіна лише погіршує його становище. Я дечого сподіваюся від нового складу Конгресу й Сенату, супроти них Обама не зможе довго утримуватися від постачання високоточного озброєння в Україну. Але це вже середньострокова перспектива на друге півріччя 1915-го.
Стосовно другого. Я в дитинстві жив у дисидентському середовищі, яке в 70-тих було дійсно інтернаціональним: українці, євреї, росіяни, вірмени, литовці… Так от, фраза, що «российская демократия заканчивается там, где начинается национальный вопрос», для мене – не красне слівце. Люди з російського дисидентського сереловища були дійсно прекрасними друзями, співрозмовниками, соратниками, але… При чому це було чимось дуже національним, як виняток можу згадати лише Люду Алєксєєву. Двоє прекрасних дисидентів-москвичів: Алєксандер Солженіцин і Алік Гінзбург. Однакова доля, однакові погляди майже на все, але першому конче треба було «обустроить Россию» за наш рахунок. Таких прикладів море. Аналогія із сучасності: Навальний і Каспаров. От тільки Каспарових, на жаль, там не обирабть. Таких як Каспаров у сьогоднішній Московській державі тисячі, а Навальних –десятки мільйонів. Тому Крим (на відміну від Донбасу) ми зможемо повернути лише шляхом локальної війни, якщо кремлівський режим повністю ослабне й буде позбавлений ядерної зброї, або в ході розвалу імперії.
Щодо третього – прогнозів чітких не маю, але переконаний, що механізм розвалу вже запущений Путіним. Якщо деякі внутрішні процеси не зміняться, то він може стати неминучим у середньостроковій перспективі – десь за десятиліття (з корективою в обидва боки). Знаєте, хто у випадку падіння путінського режиму буде найбільше боротися за збереження територіальної цілісності імперії? США та основні країни ЄС! Згадайте візит Буша старшого до Києва напередодні незалежності.

Пане Сергію, я переглянув численні Ваші запитання в цьому чаті. Якщо виходити з їх змісту, то зазвичай таких, як Ви в чатах обзивають ватниками, кісєльовськими тролями або сепаратистами й відповідей не дають. Я колись був членом партії регіонів, а отже чимало спілкувався з такими людьми, як Ви. Тому думаю, що: 1) Ви цілком можете бути реальною людиною, а не «тролем», так як Ви дійсно думає чимало людей; 2)людей, які на Донбасі думають саме так насправді значно менше, ніж Вам би хотілося – не мільйони, а десятки тисяч; 3) я не вірю, що людей, які після того всього, що там відбулося, й далі на біле кажуть чорне, а на чорне біле можна ще в чомусь переконати.
Але є питання – буде й відповідь. Найперше, чомусь Вас не турбує питання про безперервні поставки зброї з Московії, а саме вона сьогодні масово вбиває наших військових і мешканців регіону та руйнує Донбас. Покищо ще майже міфічна зброя з Канади служить захистом (бронежилети) та зможе служити для оборони (засоби виявлення). Якщо Ви хочете, щоб війна тривала без кінця з незлічимими жертвами, то тоді Ваш підхід має рацію, але Ви тоді відвертий ворог, а не обманута людина. Тільки реальна відсіч змогла зупинити відверту агресію й скоротити кількість жертв. А щодо путіна, то помиляєтесь – уже перемогли. Він що потребував вічно дотаційного й економічно роваленого Донбасу? Звичайно ж – ні. Сьогодні його проблеми в цій війні більші, ніж наші. У нас є вже кілька різних сценаріїв перемоги, а у нього лише один – почати велику ядерну війну, в якій він разом зі своїм рашистаном точно буде знищений, хоча й решта світу ще десятиліттями після цього зализуватимуть рани.

Сергію, я почав відповідати з новіших питань, тому у відповіді на Ваше питання від 16год. 11хв. дещо спеціально для Вас написав. Щодо «могучєй і нєпобєдімой», то у Вас своєрідне розуміння країни переможця, не характерне навіть для багатьох думаючих росіян. Саме москвичі перші запустили тезу, що за результатами всього часу від перемоги в другій світовій війні переможцями виявилися саме німці, а росіяни врешті-решт потерпіли історичну поразку. Але Ви не одинокі. В Північній Кореї також культивується образ народу-переможця. Вам хочеться чогось подібного?
Тепер щодо суті питання. По-перше: Путін зробив помилку співрозмірну зі стратегічною помилкою Гітлера. Один фюрер вирішив вести війну на два фронти, маючи лише кількох нерішучих союзників. Інший фюрер фактично оголосив війну всьому цивілізованому світу, залишившись без союзників узагалі. Навіть Білорусь і Казахстан відмовляють йому в лояльності, Іран встромив у спину ножа, підвищивши видобуток нафти, а Китай з часом завдасть найболючішого удару. Царська чи червона імперія дійсно часто вигравала або залишалася при своїх інтересах, тому що грала на стороні однієї частини цивілізованого світу проти іншої (цивілізованої або злочинної). Якщо Ви дійсно знаєте історію, то зрозумієте.
Друге. Ще невідомо, що вважати перемогою? Коли Ви свідомо на століття стали рабами орди, а ми боролися разом зусією Європою, то внаслідку перероджена ординська русь дійсно змогла зберегтися як потужне утворення, але хвалитися цим – це те саме, як Гітлера називати автором сьогоднішніх досягнень Німеччини.
Третє. Розпад імперій незворотній. Це вже економіка, а не політика. Перші наслідки ентропії зіграли свою роль в 90-тих, це був піврозпад. Путін прискорив невідворотний процес остаточного розпаду. Безумовно, Московська держава збережеться, але в яких кордонах і з яким рівнем розвитку? Те, що Ви пишете, я вже читав про непорушність СРСР в кінці 80-тих. Вас чекають жахливі проблеми на Кавказі й в індустріальних містах Уралу, далі Сибір. Ніхто Вас завойовувати не буде, не зроблять такого подарунку. Самим доведеться за все вигрібати.

Канал «Україна», як і «Інтер», частково ще «1+1» не дають глядачу забути, хто в них господар – хто платить, той і текст диктує. Приємний виняток серед каналів з чітко ідентифікованими власниками становить хіба що «5 канал» і деякі менші. Щодо суті питання. Я не бачу проблеми в тому, що хтось дуже багатий захоче передати потребуючим гуманітарну допомогу й на цьому добре попіаритися. Коли мова йшла про підтримку переселенців на Одещині чи на базах ДТЕК та в Маріуполі, проблем не виникало й сприйняття більшості людей було нейтральним: у компліментах не розсипалися, але й палиць у колеса не ставили.
Гумконвої на окуповані території, власне, могли б відповідати нормам національного та міжнародного гуманітарного права стосовно вмісту вантажів – там нема зброї, пального, підакцизних товарів. Є проблема щодо розповсюдження гуманітарки. Прямих фактів, що вона продається або надається терористам нема, але незрозуміло, чому тоді не залучити до супроводу й роздачі Червоний Хрест? До них звернень не було, наскільки знаю. Переконаний, що ЧХ не відмовився б – чужим коштом провести велику гуманітарну акцію – річ вдячна. Якби виникли пізніші загрози від терористів, організація могла б пізніше відмовитися, але лише внаслідок виявлення реальної небезпеки за фактом.
Жодної достовірної інформації не маю, але припускаю, що з роздачею дійсно не все чисто. Ахметову справді треба підтримувати імідж в Донецьку й допомагати також сім’ям своїх працівників на ще діючих підприємствах. Але, можливо інша частина йде саме терористам як відкупне за можливість продовжувати економічну й гуманітарне діяльність та за збереження власності. Імовірно, що саме ця частина ними й передавалася в торгівлю. З Червоним Хрестом це не проходить – вони вимагають точного переліку поставок і прозорих механізмів роздачі.

Я точно знаю, чого вони в жодному випадку не хочуть – це розпад РФ на окремі ворогуючі (чи навіть дружні між собою) держави. Колись вони цю політику демонстрували щодо СРСР. Під розпад Союзу в Київ прїздом заскочив Буш старший: відвідав Бабин Яр, а потім ніби мимохіть заглянув до ВРУ, де взявся повчати аборигенів, що вони не мають права навіть мріяти про незалежність. Багато надто обережних, на наш погляд, дій Обами продиктовані саме цим. У Заходу вже є інструменти, щоб нова імперія була зруйнована, але вони бояться двох речей. Перше –ця руїна може у вигляді передсмертної агонії здійснити залп ядерними ракетами. Гондурас з ракетами та неадекватним лідером і незрозумілою системою передачі команд і доступів до кодів – це для янкі страшніша картинка, ніж російські танки у Вільнюсі, Ризі, Талліні чи навіть у Варшаві.
Друге – вони вірять, що або приручити Путлєра, або добитися зміни влади в імперії та перетворити її з «імперії зла» (Р.Рейган) на «ліберальну імперію» (Дж. Буш старший) – реально. А що робити з десятком нових озлоблених, голодних, але озброєних країн – не уявляють. Плюс: спірні території, регіональні війни, ісламський фактор, експансія Китаю…
А мріють у Обами, що санкції та всі випливаючі наслідки призведуть до падіння режиму путлєра й приходу на нових демократичних (це в Московії!!!) виборах якихось більш прогнозованих політиків. Я все це вважаю вельми наївним, але для демократів у США це достатньо характерно. У випадку наступного президенства Хілларі Клінтон позиція буде подібна, лише значно жорсткіша щодо Кремля. Проте все може змінитися, якщо на президентських виборах переможе республіканець, скажімо, Мак’Кейн. Я вище процитував визначення двох екс-президентів, так от він нагадує мені Рейгана. Можливо тоді ставка не неперешкоджання розпаду імперії імперії здомінує, а на дальших етапах нові утворення можуть і самі попросити США чи Китай стати арбітрами та гарантами миру.

Ви на 100%, а я на 50%, тобто сумніваюся. Справа в тому, що я знаю й інший Крим та Донбас. Це кримські татари, населення степового Криму, результати референдуму 1991 року, та, зрештою, те як жорстко фальсифікували результати псевдореферендуму й витік зовсім інших даних про його реальні результати. Донеччину й Луганщину я свого часу дуже щільно об’їздив, спілкувався, як розумієте з ненайбільш проукраїнською частиною людей і політиків, але настрої, які там зуміла роздути Москва були досягнуті гігантськими надзусиллями. А я знаю Дружківку, де в 1991-му мого батька висували в президенти й навіть пам’ятник йому звели, знаю луганський університет і ректора С.Курила, море адекватних людей, основним гріхом яких була політична всеїдність, інфантильна залежність від навіювання кісєльовщиною та домінанта споживацьких запитів. Згадайте, що вони говорили про євроінтеграцію, коли янукович ще заявляв про безальтернативність курсу на ЄС.
Ми ніколи не переорієнтуємо значну частину цих людей на євроінтеграцію й тим більше на НАТО, доки існує московська держава в нинішніх кордонах, з наявною армією, впливами та пропагандою. Це правда. Але ж подумаймо: ми їх (принаймні Крим, так точно) не повернемо до складу України, доки ці чинники будуть зберігатися в сусідній державі. Тому проблеми майже нема – доки є РФ – є й окуповані території. Нема імперії – відновлюватимемо ментальну єдність вслід за територіальною. Думаю, що шанси дуже високі.
Тільки, коли відновимо цілісність територій треба зробити деякі речі невідкладно: Крим –або рядова область, або національна автономія кримських татар; жодних поблажок усім, хто активно підтримав терористів – як мінімум конституційна правка про обмеження в політичних правах. І ще одне: будете сміятися, «почути Донбас і почати з ним говорити», але вибачте за макіавелізм, спершу це має бути симулякр, коли влада сама вибирає там другу сторону для переговорів. З дуже різних людей, можливо й з некрасивим минулим, але критерій один і непорушний: це тільки ті, хто після початку вторгнення жодного слова чи дії не видав на користь ворога й відразу активно задекларував свою проукраїнську позицію (хоча б навіть тільки на словах).

Дві з десятка причин Ви назвали правильно. Те, що я тоді знав про команду Ющенка було гіршим і страшнішим за те, що знав про команду Януковича. Останні до того часу залишалися на периферії моєї уваги. Як львів’янин я був слабо обізнаний у донецьких реаліях, а от Ющенка знав, як облупленого. Ще 2003-го написав про нього статтю “Це буде страшне президентство» - реальність виявилася значно гіршою. Зрозумійте, я не міг підтримати Ющенка за жодних обставин, хоч би й за те, до чого він був причетний у контексті подій з моїм батьком.
Чи міг залишитися в стороні й зверхньо розказувати, які обидва мерзотники, а після вересня 2005-го стати народним улюбленцем і в’їхати в нову Раду з будь-яким списком? Звичайно ж міг! Але спрацювафатальний ланцюг обставин і ще мій дурний характер – не вмів я стояти осторонь усього, що відбувається, вічно ліз на барикади, а потім іноді й гірко жалів. Але по справжньому мені шкода за один рік, коли я вже точно знав, що повинен звідти піти. Я мусив піти ще в 2007-му, коли всі негативні тенденції вже вилізли знову назовні, а не в 2008-му. Тому, коли мене будете критикувати за цей рік конформізму, то я Ваш стовідсотковий союзник. За попередні періоди – не те, щоб сперечатися, але дещо пояснити вважав би за доречне.

Сергію, вибачте, але в силу цього та деяких інших Ваших питань, думаю, про українських політиків Вам було б доречно казати не «наші», а «ваші». Не думаю, що в Україні є люди, навіть на окупованих територіях (там місцеві канали про це теж багато повідомляли, хоча й у викривленому вигляді), які б не знали, скільки спроб домовитися було з боку українського президента. Якраз ультиматумів і не було, з’явилися перші ультимативні дії, коли вже стало зрозуміло, що жодні домовленості друга сторона не виконує. Тільки постійний мешканець Тамбовської губернії не знав би про два президентські закони, які передбачали звільнення від відповідальності та про особливий спосіб місцевого самоврядування на цих територіях.
Крім того, Ви що серйозно пропонуєте мені повірити, що лідери ДНР і ЛНР можуть виступати як самостійні переговорники, що це вони з власної зброї, з авласної ініціативи луплять на всі сторони з градів? Та за таке самоуправство ГРУ їх би вже давно розстріляло на місці. Тупик переговорного процесу в Москві: вона не хоче визнавати себе стороною конфлікту, але безпосередньо його веде.

Сергію, ще одне від Вас питання і зайвий сумнів, чи Ви пишете з України, чи таки з Московії. Подібну беліберду дійсно повідомляли путінські пропагандивні канали, в чомусь Ви їх майже цитуєте, але це повна ахінея. Ви ж маєте доступ до інтернету – не здавайте себе так відверто, якщо Ви троль, або не ганьбіться, якщо все ж реальна людина.

Я точно не можу бути зачисленим до «фан-групи» Турчинова – ставлюся до всієї його попередньої історії вельми негативно. Спробую дати своє пояснення цьому призначенню, хоча воно може виявитися хибним та суб’єктивним. От тільки щодо названої Вами «постановки» утримаюся від коментарів – я не граюся в різні всесвітні змови та глобальну конспірологію. Найперше, я, на відміну від багатьох, дуже лояльно ставлюся до стратегії й тактики Президента Порошенка щодо розв’язання ситуації на Донбасі. Переконаний, що в тих обставинах, коли нам довелося фактично воювати з цілою Московською державою та її армією, а не якимись бандформуваннями, та ще й нависала загроза масштабного вторгнення загальновійськових з’єднань, він все зробив правильно. Люфт можливих дій був надзвичайно вузьким, але він втримався від помилкових рішень і зберіг країну від можливої катастрофи.
Тут його дії як президента та голови РНБО не йдуть у жодне порівняння з діями Турчинова на цій же посаді. Турчинов не зміг, чи не схотів, а може побоявся приймати серйозні політичні рішення. Можливо П.Порошенко, знаючи дещо більше, ніж я, вирішив, що там не було злого умислу, а виключно невідповідність функціям військово-політичного керівника, але мав підстави позитивно оцінювати організаційні здібності Турчинова та його жорсткість на нижчому (організаційному) рівні управління? Я в цьому логіку бачу й готовий сприйняти цей резон, хоча не скажу, що з особливим ентузіазмом. Однак, не забуваймо: голова РНБО не Турчинов, а Порошенко. Секретар, нехай і з підсиленими повноваженнями, усе ж тільки керує апаратом. Тобто логіка дій була наступна: хто вміє керувати й приймати рішення – керує, хто, як припускається, може забезпечити організацію, взаємодію та виконання – забезпечує. Так я собі це пояснюю.
І ще одне: Порошенка так затюкали під час останніх виборів, ніби він хоче всювладу зосередити в своїх руках та руках найдовіреніших осіб (що відверто не відповідає дійсності), що він вирішив при виборі кандидата з кількох можливих (а ідеальних для цієї посади точно нема), зупинитися на представникові конкуруючої команди у сьогоднішній коаліції. Після цього імовірність повторення сценарію 2005-го (Порошенко-Яценюк, як Ющенко-Тимошенко), якою нас до останнії днів лякали політичні кликуші, переходить до сфери казочок.

Я трошки займався супутніми питаннями, тому впевнений, що цей варіант навряд чи може бути дієвим. Ще на початку 90-тих це все вже відбулося. Причому переважно стараннями самих російських генералів, які продали всі схеми, технічну документацію, електронну систему управління тощо. Частину матеріалів, включно з реальними мікросхемами та вузлами американці самі змогли зняти, коли готувалося наше ядерне роззброєння й доступ до шахт і ракетних установок був майже безперешкодним. Після того Москва зробила ряд замін у ланцюгах управління, кодифікації та протидії системам ПРО. Однак такі деталі, які дійсно були б цікавим для розвідок розроблялися та встановлювалися ними самостійно. Електроніка, яку ми встановлювали на ракетах, там відразу ж перепрограмовувалася. Тому ми навряд чи можемо щось суттєве додати.
Але ми зробили інше – відмова обслуговувати стратегічні ракети, перетворює їх на просту болванку, ще й дуже небезпечну для власника. Наскільки я знаю у раші нема можливості провести весь комплекс необхідних робіт та належної документації (якщо наші зрадники не передали інформацію вже в їхній бік). У будь-якому випадку експлуатаційні терміни вже закінчуються, їх продовження до 2022-го під колосальним питанням, а оновлення складу майже нереальне.
І останнє – розповіді про ядерну булаву проти США – це великий блеф, система ПРО США настільки щільна, що навряд чи хоч одна ракета досягне території США (хіба що Аляски). Під загрозою Європа, тому Раша так протестувала проти створення ПРО в Європі. Територія ж Московії майже не прикрита.

Олександре, Ви зачепили вкрай важливу й тривожну тему. Я ще влітку топтався поруч біля неї, але до висновків таких тоді не дійшов. Про що мова? Я тоді проаналізував статистику жертв серед «мирного населення» по той бік фронту. Пам’ятаєте Лисенка: “Унаслідок обстрілу терористами підконтрольних їм районів Донецька поранень зазнали 25 осіб, з них троє жінок і одна дитина». Військова статистика річ жорстока, але вона має свої закони. Під час подібних конфліктів кількість жертв серед жінок і дітей завжди (!) в рази вища, ніж серед чоловіків. Найперше цивільних чоловіків там значно менше – багато з них воюють в терористичних бандах, чи виконують прифронтові роботи (тобто вже ніяк не є мирним населенням), жінки і діти теж завжди є більш уразливими, менш обережними тощо. Тому, коли заговорили про першу тисячу загиблих цивільних та кілька тисяч поранених із неприродним співвідношенням чоловіків і жінок десь 4 до 1-го, я кричав, що це замасковані втрати бойовиків, Реальна кількість втрат серед мирного населення у 2-3 рази нижча. Тоді проігнорували, а тут от як може вилізти.
Чи можна з цим боротися? Очевидно, що так, якби не корупція. Найперше слід заборонити видачу будь-яких документів на окупованих територіях та визнання їх легітимною владою України. Всі довідки - виключно на нашій території або після визволення Донбасу і під контролем спецслужб. Ще одне – це обмеження законом (конституцією) політичних та соціальних прав осіб, причетних до ряду злочинів і обов’язкове декларуванням кожним набувачем таких прав рівня своєї причетності до підтримки тероризму, сепаратизму тощо з кримінальною відповідальністю за приховування фактів, а далі вже поле роботи для правоохоронців, бо колись таки доведеться перелопатити сотні тисяч персональних справ щодо всіх потенційно підозрюваних.

На жаль, ті, кого війна не заторкнула ставляться до неї не так гостро, як ми. Так, я згоден, що після вступу на нашу землю російських військ та приведення в повну готовність колосального резерву, включно з ракетними комплексами та авіацією біля нашого кордону, для нас ключовим є дипломатичний шлях і мова санкцій. Пряма наступальна операція тільки б розв’язала руки Путлєру. Але переговори агресор веде тільки тоді, коли бачить загрозу жорсткої відповіді та непропорційної, як для локальної операції, кількості жертв. Тому в цьому випадку я з Вами цілковито згоден – затягування часу з наданням нам реальної високоточної летальної зброї є абсолютно неприйнятним. Жодних адекватних пояснень цьому я не знаходжу, тим більше, коли озброєння були надані курдським військовим формуванням у північному Іраку, які навіть армією не є.
Не для преси західні дипломати вмправдовуються, що в них є домовленість з Путіним про мораторій постачання ним зброї в Сирію Башару Асаду. Якщо вони дадуть зброю Українській владі, то Раша вмить озброїть до зубів сирійську урядову армію. Мене ці пояснення не задовільняють ні в плані геополітики, ні військової доцільності, ні моралі…

ДНР та ЛНР визнані терористичними організаціями на рівні парламенту. Стосовно Оплоту, то я не знаю, яким чином це реалізовано, але якісь звинувачення та заборони ніби здійснені. Але є дві проблеми. Таких оплотів, козачих армійок, інших бандформувань на Донбасі діють десятки, якщо не сотні. Наша феміда повинна навчитися виносити рішення про те, що це злочинні організації, саме членство в яких уже є злочином, на основі опосередкованих доказів і в автоматичному й заочному режимі. Десь перестараємося – попросимо пробачення й виправимо, іде ж війна! А друге – дуже буксує встановлення злочинців серед цих терористів та оголошення їм обвинувачень. Досі десь тільки 500 оголошені підозрюваними. Ну це вже абсурд! Тільки затриманих, а потім переданих на окуповані території за програмою обміну – пару тисяч. То це вони грибочки збирали, а ми їх невідомо для чого затримували?! Так міняти на наших полонених потрібно. А що: за принципами військового часу важко за лічені дні винести звинувачення особі, яку спіймано на гарячому при здійсненні злочину й яка сама не криється? А налагодити швидкий судовий розгляд і вже після засудження передати іншій стороні на основі спеціального закону? Тоді злочинець будь-коли попавши ще раз в руки правоохоронців, автоматично відправляється в тюрму. До речі, президентський закон про звільнення від відповідальності деяких категорій осіб не поширюється на понад двадцять статей, а це майже всі насильницькі злочини.

Нелетальні озброєння (не тільки бронежилети й каски) нам уже потрохи поставляють. Деякі види можуть бути достатньо ефективними для забезпечення оборони. Щодо закупівлі більшості типів летальної зброї, то обмежень нема – їдете в Дубай, чи на будь-яку виставку озброєнь (непогана виставка цікавих для Україні видів зброї проходила і в Києві) й замовляєте те, що вам підходить. Щодо України ембарго на поставки зброї зняте, тому проблема не в можливості закупити – найнеобхідніше ми вже зараз замовляємо в наших виробників, а комплектуючі докуповуємо за кордоном. Мова йде про спеціальні цінові пропозиції, умови поставки, ленд-ліз, різні типи відтермінування платежів тощо. Важливі для нас новітні зарубіжні озброєння (особливо на фоні падіння гривні) непід’ємно дорогі. Враховуючи те, що Україна фактично стала заслоном для всього цивілізованого світу від експансії московської орди, ми маємо право вимагати саме військової допомоги, а тут наші партнери часто залишаються глухими й сліпими або прикриваються ризиком зриву Москвою ембарго на поставок зброї Башару Асаду.

Шановний анонімщику, хоч деколи щось читайте перед тим як написати безглузде питання. Ви проспали – я поза політикою вже більше двох років. А Ви мабуть вірили, що я тільки пару тижнів як перестав бути нардепом. Щодо моїх заслуг у доброму чи поганому, то не Вам судити. Ви ж звичайний комп’ютерний троль, який, окрім іншого, ще й погано відпрацьовує гроші замовника. Тому спершу «изучайте матчасть», а потім пишіть.

Я належу до тих, хто підтримують створення такого міністерства. Побоювань, що це буде «міністерство правди» за Оруелом я не поділяю. Покищо реально є тільки міністр, який має терміново напрацювати концепцію діяльності та першочергові завдання в галузі інформаційної безпеки. Як член Кабміну Ю.Стець міністр повноцінний, тобто право голосу на засіданнях має нарівні з іншими. Але виконання функцій міністерства стане можливим тільки після прийняття бюджету та створення структури. Щодо Вашого питання, то я чув, що ніби є технічні рішення, як забезпечити трансляцію. Стосовно трансляції на окупованих територіях рашистських каналів, то це правда, але не знаю, чи ми матимемо технічні можливості їх заглушити чи закрити там, де не діють українські закони, а самі об’єкти охороняє армія окупанта. Щодо їх трансляції за наш кошт, то я чув спростування цього твердження, але зараз перевірити не зможу.

Валерій, вітаю Вас з прильотом на Землю. Ви, напевно довго перебували десь на позаземних орбітах імені Черновецького. Судячи з Вашої «обізнаності» поінформую: Черновецький – це екс-мер Києва, якого з певних причин називали «космонавтом». Ви питання надіслали за кілька днів до чату, але вибудували його по формі, як реакцію на мої відповіді. Знаєте такий термін «дешевий тролінг». Вашому замовнику, в якого Ви оплату отримали, а належно не відпрацювали, повідомляю: хай Ваші троленята вивчають «матеріальну частину». А саме: екс-депутат – ще не означає, що з мандатом попрощався тільки вчора. Я поза Радою, Слава Богу вже понад два роки. Сказати, що я боюся видавати негатив про нову владу – це як з дуба впасти. Мене й так уже всі критикують, що я став нагадувати медіа-кілера, особливо стосовно таких, як Турчинов, Яценюк, Аваков, раніше – Юля (зараз лежачих не б’ю). Тому, пане замовник, стягніть з нікудишнього троля всю оплату, бо він явно осоромився і Вас підставив. Я, до речі, сам тролінг іноді полюбляю, але ж відкрито, і під власним іменем та з натхненням, а не отаке…

Думаю, що досвід співпраці з кількома провідними олігархами змушує Арсенія Петровича бути дещо обережнішим у висловлюваннях та стрічках офіційних документів. Хоча, з іншого боку, з кількома колишніми «доброчинцями» він уже ніби посварився й розійшовся: «Кому що винен – всім прощаю». А кілька існуючих так уміло шифруються, що ніхто їх якось олігархами не називає.
А якщо серйозніше, то мене турбує не відсутність згадки про олігархів (термін застарілий ще з часів політекономії соціалізму), а те, що якось нечітко виписані в тексті програми ті норми, які мали б зруйнувати вплив олігархії на життя в країні: антимонопольні заходи, прогресивна шкала оподаткування, прозорість бізнесу, деофшоризація тощо. Ні, воно начеб то і є, але якось так обтічно… Але заступлюся за Арсенія Петровича – може тут і не було злого умислу, просто програма писалася поверхово й часто доволі безвідповідально. І якби не суттєва поправка, що Коаліційна угода є невід’ємною частиною програми, то за неї б голосувати було неможна. Хоча зараз маємо два доволі різні документи, які оголошені єдиним цілим, а значить при невиконанні уряд може балансувати між обома текстами.
А щодо олігархів, то в ідеалі вони не мали б бути поганими. От є така прекрасна країна – Піввденна Корея, нам до неї ще рости й рости, а це держава, якою керують олігархи. Ой! Маленьке уточнення: чесні й патріотичні олігархи – цей приклад нам не підходить. У США та Європі теж є бізнесмени, яких ми могли б назвати олігархами, але вони там не можуть ховати доходи в офшорах, не сплачувати податки, монополізувати цілі галузі й втручатися в роботу влади – теж нам не підходить. Мабуть Ви таки праві: є сенс у деолігархізації.

Я думаю, що проблема зараз не настільки гостра. Добре знаю Донбас – там дійсно дрімучий совок, але більшість населення піде за тими, хто нав’яже безальтернативну ідеологічну схему (так робили регіонали й робить рашистан) і забезпечить мир і мінімальну матеріальну стабільність. Зараз це дуже проблемно, але будьмо свідомі, Донбас зараз ми навряд чи вернем. За ДНР і ЛНР стоїть армія країни-агресора й витіснити її (та весь резерв біля наших кордонів) ми покищо неспроможні. Повернення Донбасу й Криму можливе лише тоді, коли механізми саморуйнації Московської держави, які запустив путлєр, стануть реальними. Тоді проблема буде доступною для розв’язання, хоча совок там буде вивітрюватися десятиліттями. Зрештою, гляньте на звільнені Маріуполь, Слов’янськ чи Сіверськодонецьк – там усе далеко не ідеально, але з таким Донбасом уже жити можна.
Для Криму має бути дещо інша програма, зокрема формування саме кримсько-татарської національної автономії. Абсолютно тупикова ситуація лише в Севастополі.

Європа й не тільки вона дійсно виявляють ознаки втоми, але не через ті причини, про які Ви пишете. Вони задоволені співпрацею з П.Порошенком – тут жодних проблем. Також вони реально задоволені тим, що всі коаліційні переговори пройшли в дуже стислий термін, а також структури ВРУ та уряд були створені рекордно швидко. Це дійсно так. Вони все зробили не просто швидко, але й з випередженням. Реально всі процедкри включно з першим засіданням Ради мали початися лише після 10 грудня (це чітка норма закону), а вони до цього часу вже все закінчили.
Насправді ж Європа, США і МВФ «холодні» від Арсенія Петровича – він повністю провалив своїм першим урядом всі реформи, які клявся розпочати, антикорупційну кампанію, та ще й, будучи чинним до обрання нового-старого, не займався підготовкою бюджету й адекватних змін до податкового законодавства. Зараз, коли їх перезатвердили, внесли в Раду сиру Програму дій уряду та почали готувати бюджет і закони. За такі художества багато елементів міжнародної фінансової допомоги можуть вчасно не надійти.

Для позиційної війни ці комплекси навіть дуже корисні. Це далеко не нові розробки, але, якщо припиниться перемир’я і знову почнуться взаємні обстріли, ми зможем швидко ліквідовувати всі вогневі позиції, навіть у населених пунктах, що сьогодні є основним козиром рашистів. Але реально нам потрібно дещо інше, зокрема спеціальні надпотужні безпілотники високого горизонту, спроможні нести серйозне ракетне навантаження (вибачте, специфікацію не пам’ятаю), а також матеріалм космічної розвідки в режимі реального часу. Щодо найновіших озброєнь ще й у вигляді допомоги чи ленд-лізу, то Обама цьому буде супротивитися, але я ще маю позитивні очікування на початок року, коли сформуєть республіканська більшість. Порошенко вміє з ними працювати…

Червоний Хрест якщо відмовляється, то достатньо публічно, та й то після виникнення прямих загроз його працівникам у ході виконання місії. Думаю, що до них не зверталися. Детальніше свої міркування про це я написав десь у середині чату.

На перші три питання я відповісти не готовий – не маю інформації. Зрештою, якби не ці заставні права на газ у сховищах, то весь бізнесконфлікт нас би міг і не зацікавити. Ну програє якийсь олігарх щось у суді, ну стане біднішим… А питання в мене є до Яценюка й Продана: ми кілька місяців слухали мантру про те, що його уряд успішно закачав у сховища необхідну для зими кількість газу – кільканадцять мільярдів кубів. А тепер виявляється, що біля п’яти – технологічний, який там і так завжди знаходився, ще п’ять належать Фірташу, а нашого власного – лише 2,5 млрд! логічною була б заява прем’єра: це все брехня, весь газ наш, ми його купили, ми його й палити будемо! А Арсеній Петрович якось тихенько здувся… Цієї зими ми ще якось від газпромівського банку відіб’ємося, але весною на нас може впасти потрійний фінансовий удар: судові рішення щодо цього газу, потреба платити за закачку нового, й вимога про невідкладне повернення кредиту Януковича. Я вже розумію, що народний артист України Яценюк з телеекранів це все гарно пояснить, але ж треба відбиватися в судах, а наш мін’юст тут дає слабинку, або платити, а нема чим.
Щодо дискредитації країни як транзитера, то проблема таки є. ПСХ потрібні на піковий сезон, коли ми одночасно не можемо прокачати транзитний газ на захід і необхідний для самої країни. Газ зі сховищ майже весь тоді іде в Європу, а в центрі й на сході країни ми споживаємо якраз транзитний. Якщо сховища спустіють, то можуть виникнути проблеми або в нас, або в європейців. Вони реально стривожилися й знов заговорили про Південний потік.

Так. І справа не в тому, що є повний комплект закінчених злочинів згідно компетенції Гаазького трибуналу. Вони були і в Абхазії на початку 90-тих, і в Чечні упродовж усіх років, і в Дагестані, і в Грузії під час вторгнення 2008-го і з вбивствами опонентів за кордоном чи всередині країни. Але вперше так чітко засвітилася перспектива відповідальності. Путін завжди мав союзників серед лідерів великих держав, а зараз він настроїв проти себе весь світ, втрачає останніх партнерів, порушив основу світоустрою від 1945-го року, а ще на додаток і Боїнг – про результати слідства ще деякий час будуть говорити ухильно й двозначно, але в суді ця тема точно вибухне.

До Ляшка ставлюся доволі негативно. Щоб не перераховувати все та не добавляти чорнухи в цей чат, зішлюся на ті антиагітаційні передачі, які перед виборами транслювали на «1+1». Так, це виглядало не надто коректно, але практично все, що там було продемонстровано відповідає дійсності. Реально в політичній кар’єрі Ляшка все навіть ще брудніше. Це людина з неабиякими артистичними даними та повною відсутністю моралі й сорому. Якби мене спитали, чи можу хоч щось позитивне сказати про нього, то мабуть єдине – це те, що, коли проти нього розгорнули таку активну кампанію, то в мене навіть появилося щось схоже до співчуття. Але не більше.
Раикальна партія – це звичайний проект, який придумали регіонали для того, щоб «мочити» всіх представників демсил, дискредитувати їхні ідеї та відтягувати голоси. Спершу відпрацьовували його на Тимошенко, потім на Яценюку й Кличку, а потім раптом побачили, що цей проект може зажити власним життям. Клюєв на той час втратив до нього цікавість і оперативно підхопив Льовочкін. Партія ця –типова лідерського типу, штучно створена під розкрутку певної особи. Відповідно й у список брали кількох цікавих персонажів, які вміють говорити на мітингах чи перед журналістами та віддані особисто Ляшку, а решта – побажання спонсорів. От тільки антиагітація на «плюсах» обвалила рейтинги (сільські виборці Ляшка вірять тому, що їм розказують з телеекранів) і більшість проданих місць виявилися непрохідними.
Щодо злету популярності Ляшка, то тут чітка технологічна орієнтація на певного виборця – він говорив і робив саме те, що від нього хотіли почути й побачити. Плюс на той час наростало розчарування в традиційних політиках і партіях. У повній мірі цим Ляшко не зумів скористатися – підкосила антиагітація, сам він почав перегравати, та й у людей почалося протверезіння.

У Кремлі дуже люблять вибудовувати конспірологічні сценарії з багатоходівочками. Гра на чотири ходи без можливості корегувати сценарій на проміжних етапах – річ дуже ризикована. Один гігантський сценарій розділу України без війни, в який входили навіть підігрівання пристрастей на Майдані, втеча Януковича з Києва та Харківський з’їзд так званої «легітимної влади» з утворенням Новоросії на понад половині нашої території зірвався через до смішного незначну дрібничку - двоє  місцевих лідерів у Харкові (Добкін і Кернес) дуже довго думали, чи "оно им надо", а один переляканий на смерть президент-утікач неправильно потрактував цю паузу та затримку із запрошенням його на сепаратистський з"їзд, де він маг проголосити, що в Києві перемогла "хунта", а він, як "єдиний легітимний" правитиме з Харкова і закликає Росію на допомогу. Переляк вилився у поспішну втечу до Донецька, а звідти - ще поспішнішу на базу ЧФ у Севастополі. Повертати його назад уже було пізно.
Кілька інших багатоходівок не тільки не створили Путлєру поле для маневру, але, здається загнали його в глухий кут. Думаю, він таки переграв сам себе.

Юля зробила принаймні три групі помилки: 1) вийшовши на майдан, вона поставила себе, як «матір нації», а це суперечило запитам і потребам суспільства; 2) вона пішла на президентські вибори внаслідок відвертого самодурства, хоч усі радники її попереджали, що це не її час; 3) парламентську кампанію провела на конфлікті з потенційними партнерами та на пропаганді «війни до переможного кінця» і це після іловайської трагедії! Є ще ряд проблем, зокрема – її непрозорі відносини з Путіним тощо. Тому й потерпіла колосальну поразку. Зараз деякі висновки вона зробила – принаймні технологічні, наприклад, що людям треба дати відпочити від її нав’язливого образу. Але, чи ці висновки заторкують глибші сфери стосовно ролі особи в історії, необхідності розбудовувати демократичні інститути, виправляти концептуальні помилки? Не знаю. Загалом у фракції Батьківщини є кілька вартих уваги молодих облич, але це тільки верхівка айсберга, що твориться в партійній основі, яка свого часу була глибоко корумпованою, невідомо. Не думаю, що Юля і її партія ще піднімуться до колишніх висот, але повністю списувати їх з рахунків покищо не варто.
У нас змішана система, тому БПП й так здобув перше місце за результатом виборів з відривом у два рази від Нарфронту. Тому коректнішою буде теза: «якби партія Яценюка набрала стільки, скільки їй світило до початку інформаційної спецоперації (тобто за 15 днів до виборів) – від 7 до 10%».
Думаю, що прем’єром був би Гройсман, і на мій погляд це був би кращий варіант за Яценюка: малувато артистизму, але кращі задатки до виконавчої влади. Не було б в уряді Авакова й, можливо, Петренка. Міністри-іноземці від БПП планувалися значно раніше, можливо їх було б не 1-2 людини більше. Швидкість прийняття рішень та ефективність реформ була б вищою, але відсутність артистичних даних не дала б прем’єру так легко уникати критики з боку суспільства. Ми б постійно переживали, чи Порошенко не скористається високим контролем за всіма гілками влади, щоб її знов максимально сконцентрувати, але, думаю, цього б не сталося – не та ситуація в країні. До коаліції й уряду він усе-одно запросив би інші партії Майдану, але не на таких пільгових умовах.
У Майбутнє Свободи Тягнибока я не вірю, особливо після вінницького дебошу за кремлівським сценарієм. Свобода Іллєнка могла б мати перспективи, але не думаю, що вони готові на такі радикальні зміни. Майбутнє Правого сектору невіддільне від перспектив Ігоря Коломойського.
Щодо майбутнього, то я стриманий оптиміст, хоча ще буде ой, як важко.