Павел Зибров

Потепління почалося — і в прямому, і в філософському розумінні. Українці відчули себе великою і величною нацією. Починаючи з садочка і школи, ми маємо говорити про своїх героїв, свої казки, свої пісні, свою історію і пишатися ними. І, безумовно, ЗМІ, особливо радіо і телебачення, мають виготовляти свої власні програми, продукцію.

Хотів би заспівати з Огнєвіч. А слухаю я джаз, хорошу інструментальну музику. Слова мене дратують. Тому що там не поезія, а тексти.

13 числа я не співаю. І 29 лютого теж не співаю.

Познайомилися у Спілці підприємців-промисловців, де я мав концерт. І поки чекав свого виступу, познайомився з Мариною. Вона тоді обіймала посаду радника голови спілки з зовнішньоекономічних питань.
Марина у мене не тільки кохана дружина, але й перший порадник, перший слухач, перший критик, і я їй дуже вдячний за це. Ми разом працюємо в Театрі пісніі 20 років.

Кожна сім’я — це окрема планета. Треба вміти слухати один одного, не звертати уваги на дрібниці, а брати за основу головне — довіру та любов.

Від цього втомитися неможливо. Ти просто несеш свою карму: якщо став популярним, достойно неси цю популярність.
Але відпочивати я люблю з сім’єю за кордоном: там тебе ніхто не знає, ніхто не просить автограф, ти можеш не голитися декілька днів, і морозиво у тебе котиться по бороді і падає на майку… Це супер-відпочинок.

Два альбоми вийшли у 2014 році: "Кукушка" і "Най-най-най". Це підбірка за чотири роки. Звісно, вони вийшли не мільйонним тиражем, але вийшли. На жаль, зараз не модні диски — зараз інтернет і піратство.

Пропонували кадилак (жарт). Ніколи не виступав на акціях, які проводила Партія регіонів. Гонорар пропонували в розмірі 20 тисяч американських доларів. Я сказав: "Не буду".

На жаль, український слухач невибагливий, тому що його останні 23 роки пічкають російською другосортною попсою зранку до ночі. На чому ж йому виховуватися? Зараз приходить усвідомлення, що ми є нацією зі своїми піснями, своєю культурою і своїми музичними героями.

Були негативні відгуки. Але я — митець, і моя душа та помисли — з народом України. А ми з Юрієм Рибчинським зробили свій пісенно-громадянський внесок цією піснею. Цю пісню ми співатимемо із донькою Діаною в палаці «Україна» під час мого сольного концерту. До речі, Діана — президент ліцею, активно брала участь у період Майдану. Зокрема, брала в мене джип, вивозила клас, аби допомогти людям на Майдані, возила туди термоси з чаєм і бутерброди.
Чи потрібна «антивоєнна пісня»? Потрібна справжня пісня!

Наша партія — це всеукраїнське громадське об’єднання. І називається вона Партія шанувальників жінок. Не ображайте професіоналів, називаючи їх "любітєлямі". Бувають «любітєлі» пива...
Наша політика полягає в тому, щоб любити, шанувати й оспівувати жінок, і тому вона вічна, на відміну від політичних партій, які є тимчасовими.

Так, мене обманув аферист Георгій Іванов, але я — не перша його жертва у шоу-бізнесі. Він — прекрасний психолог і актор, йому треба працювати в "погорєлому театрі" провідним актором. І я попався... Він запропонував мені провести рекламну кампанію концерту, представився директором рекламної агенції, запевнив, що у нього спеціальні найнижчі ціни у період кризи. І я купився. Під чесне слово віддав гроші на білборди, метролайти та рекламу на телебачення — не отримав нічого. Тільки розписку. Зараз його розшукує міліція і мої хороші друзі, з чим ми його можемо і привітати. :)

У кожного артиста повинна бути громадянська позиція, тому що він, перш за все, є громадянином своєї рідної країни. «Прежде думай о Родине, а потом — о себе». (с)

20-річчя ми вже відзначили в балетно-банкетній залі Павла Зіброва.
На концерті буде моя вірна "джаз-банда", найкращі «живі» музиканти України: заслужений артист України Олег Шак — клавіші, барабани — Андрій Кузьменчук, гітарист — Анатолій Манді, саксофон — Сергій Цимбал, бас-гітара — Сергій Супрун, мій балет та балет "А6".
16 квітня, палац "Україна" — квитків лишилося обмаль, але можна встигнути.

Було образливо. Але головний меседж тієї пісні — любов об’єднує і захід, і схід України. І на Майдані були герої і з Донбасу, і з Закарпаття.

Зараз із Калниньшем ми не спілкуємося, на жаль. Він сюди не приїздить, бо немає російських гастролів у нас зараз.
Звісно, я ревнував жружину до Калниньша, і це нормально. А Марина моя п’є заспокійливі таблетки від ревнощів, коли бачить навколо мене гарних жінок та дівчат. По цей день п’є.

А вихід у нас є на світовий ринок? Дай Боже, молодим виконавцям збирати стадіони у нас, в Україні, чи принаймні зали. Думаю, все налагодиться у нашій державі. І будуть затребувані молоді виконавці і в себе на батьківщині.
Раніше була естрада, і було простіше. А тепер — шоу-бінес, де без вкладання великих грошей не вийде великий артист.

Хотів би, щоб не було продажних членів журі, щоб не було договірняків, які є сьогодні навіть на телепроектах серйозних каналів. Хочеться послухати вокального голосу на пісенних конкурсах, а не шоу, яке розігрується довкола соліста-вокаліста. Як раніше це було.

Зі мною це теж було в 1987 році. В Україні мене не сприймали серйозно. А тільки-но «засвітився» на всесоюзному конкурсі «Нові імена», повернувся до Києва на лаврах, всі провідні на той час колективи запропонували мені бути солістом.
Зараз — усе з точністю до навпаки: не «світіться» в Росії, бо роботи на Батьківщині не буде.
А завдяки чому була така залежність? У росіян є РТР та ОРТ, які траслюються по всьому світу зранку до ночі, і їх дивляться мільйони.

Вважаю, що Іво Бобул (у нього найкрасивіший голос), Саша Пономарьов, Таїсія Повалій (талант — це одне, а політичні вподобання — інше).

Потрібні. Але на передовій, скоріше, потрібні творчі теплі зустрічі, а не концерти. І у мене такі зустрічі були. Береш гітару, співаєш із хлопцями пісень, розказуєш анекдоти, фотографуєшся, розповідаєш про життя — це найкращі моменти. Бо ж обладнання та апаратуру туди не привезеш. Хоча зараз наступає тепло, і можна просто неба робити імпровізовані концерти.
У мене є друг із Нікополя, який служить під Маріуполем, командир частини. Я йому пообіцяв, що поспіваю для його хлопців.
У мене було і буде багато концертів у шпиталях та військових санаторіях для наших поранених воїнів. Сама поява відомого артиста — це вже велике емоційне лікування для поранених бійців, і живе спілкування для них дуже важливе.

Ніколи в житті. У 90-х роках мене кликали до Москви — надійшла пропозиція від Крутого ( це були 1992-1993 роки). Тоді можна було «зачепитися» у Москві. Але вже тоді я був Заслуженим артистом України, тож навіщо воно мені було?

Політика впливає на кожну людину. Ми — митці, композитори, співаки — як лікарі, маємо зцілювати душі. Піснями ми «лікуємо» народ України — від війни, від економічних негараздів.
Життя — як нотний стан: чорне і біле. Але білих нот — сім, а чорних — п’ять. Мажорна тональність в Україні переможе!

З Петром Магою ми написали дві пісні на тему сьогодення. Перша з них — "Мамине безсоння", де є прекрасні слова: "Поки є постріли — мама не засне...". Ця тривога — за ниших синів, чоловіків, воїнів. І друга пісня — "Чужа війна": найближчі наші брати стали ворогами. У ній є такі слова: "Матери России, заберите сыновей — это ведь не их война".
Коли було простіше, за якої влади? Завжди було непросто. Професіоналізм артиста не здатна відмінити жодна влада.

Вуса збривав за життя двічі: в армії — вперше, а вдруге — коли хотів здивувати наречену Марину.
Я зрозумів, що мої вуса — це антени, які мене поєднують з воротами до Господньої канцелярії. Якщо вусів не буде, то, мені здається, не зможу придумувати мелодії, і не буде звучати мій голос.
До речі, коли я цілуюся з жінками, я, крім поцілункку, ще роблю їм масаж. Це — технологія залицяння. 

Мені не здається, що вони піаряться. Артист — це оголена нервова система, дуже тендітна, ніжна і вразлива. Тому, думаю, що вони пишуть пісні щиро — і великі артисти, і малі. Вони хочуть сказати своє слово — комусь вдається, а комусь не дуже. Це нормально.

Ні з ким Павло Зібров не конкурує. У мене свій шлях і своя широка дорога. Постійно працюю і пишу нові пісні, постійно гастролюю Укроаїною. Графік концертів можете подивитися на сайті zibrov.com.ua.

Мав свій концерт. Але дуже хотів відвідати, та не зміг.