Тарас Чорновил

Надішліть мені копії матеріалів. Хід дам точно – результату не гарантую.

Ви абсолютно праві. Але це тільки одна частина відповіді. Друга поялгає в тому, що мовна проблема, як і ряд інших, штучно нагнітається в Україні агентами впливу іншої держави. На жаль, це – не шпіономанія.

Я двічі обирався по мажоритарному округу і обидва – практично без грошей. Але це було дуже давно. Сьогодні ситуація підліша, тому надії на спокійну конкуренцію більше нема. Річ не в тому, що гроші все перемагають. Біда в тому, що той, хто вклав мільйони доларів, за них готовий на все. Адмінресурс, підкуп, кримінальний тиск будуть такими, що не мені з ними змагатися. Щодо списку, то сам напрошуватися нікуди не буду. Якщо поступить пропозиція від людей, до яких я можу ставитися з повагою, і умови будуть демократичні і не принизливі, то дискусія можлива. Я вже не в тому віці, щоб хапатися за депутатський ***т, як за останню соломинку. Слава Богу, щось в житті вже зробив і боятися залишитися без недоторканості мені не потрібно. Отже, участь у майбутньому парламенті не відкидаю, але й особливо не рвуся.

Визначено пріоритетний список з 22 найважливіших законів, частина з них вносяться урядом. Найперший – закон про держбюджет. Частина зареєстрована депутатами, і не обов’язково нашої фракції. Це ряд законів, які можуть називатися реформаторськими, хоча більшість із них поки що мають суттєві вади. Будемо активно брати участь у їх коригуванні.

Логічним є перехід до змішаної системи, але виключно як проміжна ланка. Все, що 50/50, грішить ущербністю. Боюсь, що нові мажоритарники будуть в гірший бік відрізнятися від колишніх і не дозволять собі ставити владу на місце і казати їй «ні».

До росіян і їх мовних прав ставлюся з симпатією і розумінням. До другої державної – як до великої провокації. Хочу, щоб російськомовні громадяни україни зрозуміли, що теза про другу державну спрямована не до них, а до влади Росії. Формальна зміна статусу нічого не дасть учневі чи вчительці десь на Донеччині, але викличе чергове протистояння в країні, яке на фоні назріваючої кризи зробить всіх нас біднішими і нещасливішими. Тема мови – це вже навіть не тема внутрішньої політики. Вона виключно використовується назовні. Відносини з Росією будуть погіршуватися, доки ми не згадаємо геніальну фразу Олександра Пушкіна: «Он уважать себя заставил. И лучше выдумать не мог». Росія поважає тих, хто поважає самих себе.    У газовій проблемі ми стали заручниками нашої хімічної промисловості, яка переважно контролюється Фірташем. Саме вона – той баласт, який не дає владі жорсткіше вести переговори з Москвою. Війни не буде – буде або капітуляція, або цивілізовані відносини.

Є список необхідних реформ і їх принципового наповнення. Є співпраця з експертними групами, які разом із депутатами можуть напрацьовувати і вже напрацьовують адекватні тексти законопроектів. На жаль, самовпевненість уряду останнім часом привела до того, що депутатські проекти взагалі не розглядалися. Після десятого наступання на граблі, здається, пиха починає спадати. Надіюсь, що в ряді реформ, особливо в земельній, наші пропозиції будуть враховуватися.

Ми ж хочемо йти в Європу. Цей досвід в Європі спрацював. От тільки сумніваюся, чи багато бізнесменів у парламенті на таке готові йти. Чи не першими обуряться олігархи-опозиціонери? Щодо олігархів регіоналів, то якщо їм дадуть команду, то проголосують і нікуди не дінуться. От тільки політичне рішення буде формуватися при їх участі, тому побоююсь, що наша ініціатива віддасться тільки глухим ехом у стінах парламенту. А це – єдиний варіант, тому що соціальна солідарність – ключовий принцип виходу з кризи.

Я не вживаю фразу «золота акція». Швидше підійшло б: вирішальний вплив. Достатньо багато випадків, коли такий вплив у нас був, ми використали в добрий спосіб. Те, що зупинено тотально приватизацію стратегічних об"єктів, переглянуто деякі нюанси податкового законодавства, зупинено і направлено на поглиблене доопрацювання земельну реформу – в цьому значна частка нашої заслуги. Шантажувати владу в нинішньому парламенті – справа майже безнадійна. Завдяки хиткій частині БЮТ і НУ-НС у них завжди знаходиться певний резерв голосів. Тому просто застосовувати «золоту акцію» вже не може ніхто. І слава Богу! А от натиснути політично, аргументувати з парламентської трибуни й відстояти свою думку – це варіант достатньо ефективний, хоча спрацьовує не завжди.

Знаю таких дуже багато. Більшість із них щойно закінчили університети, мають знання, мають натхнення, мають запас ідеалізму, але хто їх до того парламенту пустить? Ви готові в себе на мажоритарному окрузі піти самому і загітувати півміста проголосувати за вчорашнього студента, який казатиме Вам правду в очі й не купуватиме нічиїх голосів. Думаю, Ви за нього не проголосуєте. Навіть якщо я чи хтось подібний до цього Вас закликатиме.

Тому що Іван Степанович задоволений тією атмосферою й тими цілями, які сповідуються у нашій фракції. Йому довелося побувати в ряді політичних структур, остання з них – «Наша Україна», і він згадував, як там ігнорується будь-чия позиція, як домінують амбіції і кон’юнктура. Для нас було неочікуваним згадування фракції. Навіть виникло побоювання, чи не буде якоїсь обструкції в залі. Але, на щастя, колеги зреагували спокійно, і в цілому виступ парламентського патріараха підтримали аплодисментами. Згадайте, що в цьому виступі в дуже примирливій доброзичливій оболонці було закладено дуже жорсткі позиції, які часто йдуть врозріз із діями сьогоднішньої влади. Думаю, що цим виступом Іван Плющ більше достукався до Януковича, ніж вся опозиція разом взята. Декілька ключових положень, здається, найближчим часом знайдуть своє втілення. Я розумію, що країні потрібна і жорстка непримиренна опозиція, але більш дієвою може стати опозиція конструктивна. Згадайте, що наша депутатська група хоча й підтримує більшість реформ від влади, але в коаліцію не вступила.

Політолог Фесенко проігнорував Ваші питання, мабуть, через те, що вони дещо хамовиті й поверхові. Я ж, доки займаюся політикою, змушений відповідати й на такі.    Я радий, що Ви – такий герой: втекти з України ще при Кучмі, не вернутися ні за Ющенка, ні за Януковича й, заховавшися за псевдо «Колобок», мужньо звинувачувати всіх, хто працюють в Україні.    Крім того, в моїй біографії немає такої сторінки, коли б ми з Вами пасли телят, тому відповідаю Вам не «на ти», а «на Ви».    Стосовно чиновницького і міліцейського рекету, то знаю цю проблему трошки краще за Вас. Час від часу вдається якийсь з чиновницьких чи силових набігів зупинити й чийсь бізнес відстояти, чим і горжуся. Але це буває все рідше і рідше.    Якщо Ви такий герой, то вертайтесь – і разом на барикади.

Оскільки живу я на зарплату, допомагати можу не всім і в обмеженому об’ємі. Переважно стараюся допомогти там, де є хворі діти, і де я можу це перевірити, Тому що дві третини листів з проханням про допомогу виявляються шахрайськими. Я сам – шахіст слабенький, але в парламенті є ряд непоганих спортсменів, які до того ж значно багатші за мене. Може, доцільніше буде шахісту звернутися по допомогу до іншого шахіста? Бо демонструвати на телеканалах свої шахові поєдинки в кулуарах ВРУ це добре, а відремонтувати районний шаховий клуб – ще краще.

1. На жаль, саме сьогодні текст нашого Гімну, особливо перший рядок, знову набуває актуальності. Взагалі ознака високої політичної культури – не шукати актуальності в гімні чи прапорі своєї держави. У абсолютної більшості цивілізованих країн гімни абсолютно неактуальні. Та ж Польща з «Єще Польска нє згінела» – дослівно, як і у нас. Або американська пісня про солдата, яка лягла в основу гімну. Гімн – це вияв поваги народом до своїх традицій. І тому мене просто бісять чисельні гімнотворці серед владної та творчої еліти.    2. Можна і, напевне, треба. Колись Ви вже за це проголосували в 2000 році на Референдумі. Тоді Кучма зіграв у гру з парламентом і поступився цією вимогою. Тоді, коли від парламенту та його професіональної праці багато що залежало, я був проти скорочення, бо з 450 реально працювали 250. Якби скоротити, то багаті бездарі все одно пройдуть, а для реально працюючих депутатів місця би вже не знайшлося. Сьогодні парламент фактично не генерує ідей, позбавлений реальної влади і скорочуй, не скорочуй – мало що зміниться. Хоча починати треба було б з ліквідації недоторканості, може, тоді й нарікань на ВРУ було б менше.    3. Щодо зарплат і квартир – питання логічне, хоча визначення депутатської зарплати – прерогатива не парламенту, а уряду. Розкритикована пенсійна реформа частково це врегульовує. Я був серед авторів проекту створення аналога депутатського гуртожитка в Варшаві, але у нас про це навіть слухати не захотіли. Аргументом стала сума коштів на побудову такого житлового комплексу. От і витрачається щороку ще більша сума.    4. Адміністративна реформа не входить до першочергових пріоритетів влади, і навіть моделі її досі не напрацьовані. Мені здається, що найуспішнішою для нас могла б стати польська.

Не хочу вдаватися в юридичну суть справи, бо послухати наших політиків, то половина з них професійні прокурори, а друга половина – професійні адвокати. На жаль, професіоналізм і тих, і ніших шкутильгає, та й кон’юнктура непереборна. Думаю, що порушення в обох були серйозні, можливо, на межі кримінальної відповідальності, але обидві справи так і не стали справами кримінально-економічними, бо мотив від самого початку був політичний. Те, що інкримінують Луценку, тягне на солідний штраф і заборону упродовж кількох років займати відповідальні державні посади. В нинішній міліцейській владі практикуються абсолютно ті самі методи, тільки в значно більших і цинічніших масштабах. Тому не посадивши Могильова, тримати у в’язниці Луценка – це подвійні стандарти. Щодо Тимошенко, тут пахне гіршими порушеннями. Але доки не звинувачений і ходить на свободі Ющенко, який дійсно зробив ряд кримінальних дій у газові сфері, суд над Тимошенко залишається політично некоректним. До того ж діюча влада не просто програла пропагандну війну Юлії Тимошенко, таке враження, що її представники навмисне старалися, щоб їх у всьому світі звинуватили в політичній розправі. Сьогодні Янукович у дуже незручній позі, у яку його завело оточення. Випустити Тимошенко – фактично здати владу, залишати в тюрмі – наражатися на погіршення відносин з Європою і поступове поглинання Росією. Думаю, що справа буде поступово затухати. В подальшому є надія, що розслідування дійде до реальних порушень, а не політичних аспектів. Але для блага країни слід з цими арештами кінчати.

Я боюсь таких висловлювань, як «всенародний суд». Суд повинен бути професійним у рамках писаного права. А за цим писаним правом, думаю, Ющенка можна було б притягати до відповідальності принаймні за десятком статей. Той же газовий тупик. Він стовідсотково створений Ющенком, починаючи з березня 2005 року. Там стільки кримінальних епізодів, що на їх фоні Тимошенко з Януковичем ледь не ангели. Поки що попередній президент користується неформальною недоторканістю, але в умовах України, вона традиційно застосовується лише на одну каденцію. Думаю, що в 2015 році хто-небудь відчує непереборне бажання покопирсатися в геройствах екс-президента. Можливо, своїх пару копійок і я докладу. У мене головна претензія до Ющенка носить моральний характер – він убив віру в українців. Але відповідальність має наступати не за неписаними, а за писаними законами. Я мав досвід одного суду з родиною екс-президента, коли на сторінках «Главреду» звинуватив фонд Катерини Ющенко в розбазарюванні грошей, зібраних на «Лікарню майбутнього». Той процес ми спільно виграли.

Щодо перейменування країни і національності, то ця ідея настільки смілива, що навіть мене трохи злякала. Хоча Грушевський принципово вживав формулу Русь-Україна. Можливо, якийсь подібний варіант і варто вводити в ужиток, оскільки нашу історію не тільки крали в часи Катерини ІІ, але безсовісно продовжують присвоювати сьогодні. Хоча навіть без перйменувань можна було б провести більш активну просвітницьку політику, як всередині країни, так і зовні. Стосовно трьох перерахованих Вами моделей, то я готовий до них добавити ще одну – буття українців у Великому Литовському князівстві, яке тільки династично належало литовцям, а в дійсності за всіма ознаками, включаючи мову й релігію, було українським. Ми тоді були дійсно справжньою європейською державою з законами, Магдебурзьким правом та моральними принципами, які не поступалися найпередовішим країнам Європи. За рівнем же освіти на французів і німців могли дивитися достатньо зверхньо. Наша проблема, що не зуміли застрахуватися від наслідків династичних змін.

Категорично не згоден. По-перше, Плющ у парламенті не п’ять, а 25 років, починаючи ще з УРСР. На рахунок першого проекту про самогоноваріння, то думаю, що Ви це вигадали, зрештою перші його 20 проектів носили організаційний характер, оскільки в 1990 році вперше Верховна Рада ставала постійно діючим органом, і всі ці зміни вносилися за ініціативою спікера. Не знаю, чим Вам так персонально насолив Іван Степанович, але думаю, що Ви суб’єктивні і несправедливі. Щодо нібито його прагнення збагачуватися, то тут чисто по Фрейду Ви, напевне, присвоюєте йому свої нездійснені прагнення. Я не завжди був соратником і симпатиком Івана Плюща, але звинуватити його в непорядності навіть тоді у мене б язик не повернувся. У деяких людей в житті стаються такі страшні події, після яких гроші, майно, інші буденні речі відходять на задній план. Думаю, що Іван Степанович пройшов саме це випробування. Працювати з ним цікаво. Він постійно генерує доречні ідеї й підтверджує їх аргументами з усього свого насиченого життя.

Якби був повноцінний вибір, то я б міг засуджувати когось із цих людей. Але ж вони йдуть нізвідки, оскільки «Наша Україна» силами Ющенка знищена остаточно. Який вибір зроблять ці люди – це їхнє право. Я не в захопленні від Яценюка. На мій погляд, дехто з них міг би ефективно працювати і в нашій фракції. А що ще їм запропонувати? БЮТ? Сьогодні бютівці вибрали дуже негативну методу захисту Тимошенко, паралельно відстоюючи газові домовленості і, по суті, позицію Росії. Для представників національно-демократичних партій об’єднання з БЮТ стає таким самим проблемним, як і з Партією регіонів. Я мав надію, що на основі «Нашої України» сформується щось більш пристойне на чолі, скажімо, з Кириленком. Думав, що ці люди хоч колись зможуть об’єднатися навколо ідеї, а не теплого місця. Очевидно, помилявся. Щодо Яценюка, подивимося, що з цього буде. Ви ж не готові проголосувати замість нього за Гриценка, Чорновола чи подібних. Влада хоче мати плюшеву опозицію, але на виборах владі ці плюшеві подаруночки даруємо ми з Вами.

1. Ви помиляєтеся, якщо думаєте, що в Росії підвищується рівень життя. Їхня пропаганда і не таке напише. Ми то маємо родичів, знайомих, друзів за північним кордоном і можемо оцінювати реальний їх стан. Соціальна система, яка нагодована нафтодоларами, вже тріщить по швах. А коли закінчиться їхній газ, або його ніхто у них не захоче купувати? Думаю, заздріти росіянам не варто. Наша ситуація хоча й дуже складна, але на відміну від російської перебуває в стагнації, а не йде повним ходом до прірви.    2. Щодо олігархів. Теж задаю собі це питання. Але воно останнім часом стає дещо менш актуальним. Наша політична система почала дещо нагадувати російську, де олігархів час від часу використовують як хлопчиків для биття, при цьому даючи їм нормально наїстися, але не допускаючи до прийняття державних рішень. У нас також виріс клас владної номенклатури, яку не можна назвати олігархами, але які багатіють швидше за них і проблем для кожного з нас створюють більше.

Повірте, голосувати було ненайприємнішою справою. Вибір був поганий. У пенсійній системі так дохазяйнувалися, що вона дійсно перебуває на межі краху. Зрештою не приховую, що й аргумент про відновлення кредитування з МВФ теж був значимий. Рішення погане, відсутність цього рішення могла виявитися ще гіршою. Подібний напрямок пройшли чи пройдуть майже всі країни світу, в тому числі цивілізовні, розвинуті, соціально орієнтовані, але там реформа була розширена за рахунок наступних рівнів пенсійного накопичення. У нас при нинішній тінізації до цього кроку підійти побоялися. Тому побоююсь, що дійсно критики реформи зможуть потирати руки, бо повного об’єму дій з наповненням пенсійних фондів здійснено все ж не було. Час покаже, але я думаю, що це один із тих наднепопулярних кроків, на які все ж треба було піти.

Ми активно працюємо з силовими структурами у справі зниклої дівчинки. Фракція підтримала ідею лідера про надання винагороди людині, яка дасть ефективну інформацію. Це – не піар. Просто з якоїсь трагедії треба було почати. У нас постійно зникають люди, серед них багато дітей. Є велика надія, що ця дівчинка жива. В таких справах завжди є хтось, хто щось чув або бачив. Чи принаймні був співучасником, а потім спокусився на винагороду. Тому маємо надію, що дитину вдасться врятувати. Чому саме ця дівчинка? Її історія була особливо викликаючою і особливо зранила серце. Якщо ми, кожна політична група, кожне успішне підприємство, кожна багата людина, виберемо один випадок зі зниклою дитиною, на повернення якої ще є шанси, зробимо все можливе, щоб запрацювала міліція й не пошкодуємо своїх грошей, то, можливо, такий вид злочинності вдасться подолати.

Стосовно взаємних поїздок. Ситуація неоднозначна. Найнесправедливіше до нас ставляться (та ми й на це згодилися) в ЄС та США. Але переглядати режим безвізового в’їзду для їхніх громадян, думаю, буде непродуктивно і для українців – ще шкідливіше. Держава повинна не допускати в майбутньому односторонніх поступок і ущербних угод, а щодо діючих – принаймні відстояти їх повноцінне виконання іншою стороною. Дещо для цього робиться, але надто мало. Другий пункт. Це – дике хамство в консульствах, неаргументований і недоброзичливй підхід. До речі, знаєте, хто найганебніше поводиться з українцями в консульствах країн ЄС? Наші ж українські громадяни, які там працюють за наймом. На жаль, тільки недавно в МЗС почали фіксувати скарги й на деякі реагувати.    Стосовно Узбекистану – перевірю. У мене таких даних не було. Розв’язання всіх проблем – безвізовий режим у ЄС став заручником цілого ряду внутрішніх обставин. Наша корупція, чиновницьке злодійство, важкий соціальний стан – міграційна загроза, роблять нас сумнівним переговірником. Більшість із цих проблем можна легко вирішити при нинішній концентраці влади. Була б політична воля. Поки що бракує.

А я не політик. Я думаю, що ним ніколи й не зможу стати. Власне мова йде про українську політику. Я потрапив на політичну верхівку майже випадково, і тоді в 2000-му мене політологи пробували записати до якоїсь з існуючих еліт, доки не придумали спеціальний термін «контреліта». Я не ставлю собі надвеликих політичних цілей, хоча ще недавно певні групи пробували робити на мене ставку. Але умови були занадто брудні. Чи я зламався? Скоріше стомився і зневірився. Коли довго товчеш головою в бетонну стіну, а навколо оточуючі вигукують «Ми з тобою!», не встаючи з крісел, то врешті-решт або голову розіб’єш, або махнеш на це рукою. Я сьогодні стараюся чесно і професійно виконувати ту роботу, за яку отримую зарплату. Думаю, що депутат з мене адекватний, а політик, можливо, уже й ні. Бракує відчуття переломності моменту, крайньої загрози чи віри в майбутнє, щоб знову битися головою в стіну. Час стагнації не сприяє появі чесних політиків, хоча не заважає ставати хорошими й чесними професіоналами. Думаю, що саме цю еволюцію я й пройшов. Щоб щось змінилося, треба або побачити крайню загрозу, або надію.

По кредитних спілках, на жаль, світла в кінці тунелю не видно. Ми пробували внести деякі корективи в один із законопроектів з цього приводу, але «як об стіну горохом». Держава винна тільки в одному – що не заблокувала на старті цей сумнівний вид позабанківської діяльності. Оскільки контролю за спілками не було, відрахувань для наповнення фонду обманутим вкладникам вони не робили, то кінцевий результат, який маємо сьогодні, був цілком прогнозований. Однак прораховувати його мали не самі вкладники, а силові структури. Не впевнений, чи колись удасться добитися повного повернення втрачених коштів, можливо, з часом будуть тільки часткові компенсації. Зле, що силові структури досі дуже пасивні в притягненні до відповідальності винних, пошуку їх активів та приватного майна, за рахунок якого хоч щось можна було б скомпенсувати. Таке враження, що в когось там рильце в пушку. Я робив ряд звернень і вимог, але при могильовщині «ничего не подтверждается».

1. Ваш нік звучить так поетично і незрозуміло, а не простіше назватися, скажімо, «зануда» або «базікало»? На рахунок «кормушки», то подивіться на тих, за кого Ви проголосували. Назва фракції переважно не відображає політичну платформу. З шести у нас лише КПУ містить політичне визначення і то, якщо «К» розшифровувати, як «капіталістична». 2. Свого часу спілкувався з обома на приватному рівні. Матірних анекдотів від жодного не чув, ті, що чув, були дуже нудними, гірші анекдоти виходили лише у Тимошенко. 3. Особливо не страждаю. Боюсь незаслужено когось образити і ще трохи боюся висоти і зубного болю. 4. Коли захочу сам і, повірте, з Вами радитися не буду. 5. На відміну від Вас, дуже давно. Так само як і не брав. Хоча вважаю доречним іноді винагородити невеликими «чайовими» дрібного службовця, який дуже ретельно зробив якусь справу. 6. Я, слава Богу, не імпотент і не збоченець, тому не дивлюся ніколи, чого й Вам бажаю.

А Ви швидко забули, яким президентом виявився Ющенко. Так, при ньому не так масштабно крали, не так часто садили, але всі процеси, схеми і негативи вибудовувала саме його команда. Я, на відміну від багатьох ура-патріотів, у Ющенку не зачаровувся і прогнозував все, що потім сталося. Я так не хотів, щоб цей обманщик став президентом, що напевне дещо через «рожеві окуляри» дивився на його опонента. Зрештою Янукович 2004-го виглядав, як людина, яка росте, щось хоче знати, чомусь вчиться і до чогось прагне. Чи я тоді помилився, чи нинішній Президент кардинально змінився у ці кілька незрозумілих тижнів літа 2006-го – питання відкрите. Я й сьогодні не вважаю його безнадійним. Просто треба відучуватися від ющенківського себаритства, наводити лад у команді й активніше думати власною головою. Надії на це є, хоча й слабенькі. Менше б підспівувачів, а більше доброзичливих критиків навколо. Зрештою якби ми мали хоч якусь потужну і позитивну альтернативу...

Долати в собі готовий, а от з прохідними платформами у нас проблема. Подивіться на соціологію, хто може пройти в наступний парламент. Чи хтось із них викликає у Вас щиру симпатію? У мене – ні. Але ж це ми висуваємо таких політиків, і ми ж за них голосуємо. Нехай вкрадуть на виборах 3-5%, а решту, 30-40%, ми їм дали. Мені колись часто пропонували очолити політсилу і йти на вибори. Все ніби гарно і, напевне, ця сила могла би бути і чесною, і хорошою. Але наші люди, які хочуть чесних і хороших, паралельно бажають продавати свої голоси або просто вірити брехні. Щоб купити голоси або брехати на всеукраїнських каналах, ця чесна сила повинна сама піти і продатися олігархам. І після цього вона вже і не чесна, і не порядна, і не самостійна. Зате може стати прохідною. Не знімаю відповідальності з політиків і з себе, але винуваті в цьому ми всі.    Щодо мене, то ще не вирішив. Якби була можливість сьогоднішньою депутатською групою пройти знову в парламент, то питань би не було. Але що за списками, що за мажоритаркою, треба йти й комусь кланятися. Час ще трошки є – будемо спільно пробувати знайти варіант, як хоча б невелику групу адекватних людей до наступної Ради провести. Чи буду я серед них – це не так важливо.

Ті чинники, які Ви перерахували, жахливі і, на жаль, характерні для сьогоднішньої України, я міг би до переліку додати ще з десяток. Але незалежність держави втрачається не через них – через них в цій державі стає все важче жити, і все менше людей, які хочуть для цієї держави працювати та боротися за її незалежність. Безпосередньо незалежності загрожує ущербна зовнішня політика, недопустимі поступки, відсутність національної стратегії розвитку, а також відверта п’ята колона у владі. В Україні вона достатньо потужна. Сподіваюся, що останні прозріння у владі будуть не короткочасним спалахом, а початком нової політики. Хоча сам розумію, що ці сподівання дуже ефемерні. Надія, як не дивно, на тих, хто найбільше загрожує сьогодні повноцінній незалежності України. Маю на увазі російську владу. Їх політика, особливо Путіна, настільки жорстка, ворожа і цинічна, що в Януковича і його оточення не повинно вже лишатися ілюзій щодо їхнього власного майбутнього, якщо вони скапітулюють перед Росією. Європа, єдина, яка може бути противагою, виставляє ряд чітких вимог, і не тільки щодо демократії, але й щодо боротьби з корупцією, свавіллям чиновників, а також вимоги європейських соціальних і правових стандартів. Думаю, що це той напрям, який вигідний нам всім, в тому числі і найвищій владі.

Згадайте, яку країну Росія в газових питаннях «заповажала» найбільше. Естонію. Так, саме Естонію, яка переносила поховання радянських солдат, обмежувала російську мову, планувала глушити російські телеканали тощо. Для Естонії була надана найбільша знижка в ціні на газ. Думаю, найкращий приклад того, як слід розмовляти з російською владою. Вони не визнають поступок, кожен, хто йде на поступки Кремлю, приречений скочуватися до відвертого рабства і нескінченних економічних та політичних втрат. Відновлювати гідність і власні інтереси після цього значно важче. Раніше треба було думати, в якому стилі вести переговори з Москвою. Стиль, яким послуговувалися наші керівники останній місяць, важкий, конфліктний, але, думаю, єдиний можливий. Проте найстрашніше буде, якщо вони здадуться, не здобувши хоча б проміжної перемоги. Паралельно з цим слід провести демонстративне і ефективне переорієнтацію всієї енергетики та ряду інших галузей з російського газу на альтернативу. Наша фракція зробила достатньо жорстку заяву з цього приводу, нагадавши про ряд започаткованих і нереалізованих ініціатив: нарощення власного видобутку, побудова терміналу для скрапленого газу, переорієнтація ряду галузей на вугілля з потужними інвестиціями у вуглевидобуток, започаткування демонстративних переговорів по підготовці видобутку сланцевого газу. На такому тлі судовий процес з Росією, а судитися таки доведеться, буде успішнішим.

У Львові буваю не рідко, але переважно у своїх справах. Львівською політикою я принципово не займаюся. Ставлення до мене двозначне: з одного боку постійно кажуть: «А Чорновіл то був правий», особливо коли згадують про Ющенка, а коли говорять про мене, то знову повторюють, що той же Чорновіл – також зрадник. Іноді мені здається, що для пересічного львів’янина зрадниками є абсолютно всі, крім нього самого. Але для морального заспокоєння можу згадувати, що на відміну від більшості політиків, яких львів’яни затаврували, я все ж таки добряче постарався, щоб заслужити від них подібне звання. У будь-якому випадку Львів для мене – рідне місто, європейська столиця України, але не територія, на якій я колись планував би продовжити політичну діяльність. Стосовно інших згаданих і незгаданих, то львів’яни так само вправляються на них у своємо гострослів’ї, до речі, часто виправдано.

Невесела. До того ж якщо зараз різко забрати Януковича й Азарова, а на їхнє місце поставити будь-кого з нинішніх впливових політиків (з влади чи опозиції), в принципі, нічого не зміниться. По-перше, ще з часів Кучми політики заганяли Україну в тупик, по-друге, заміни як такої нема. Це трагічно, коли опозиція практично нічим не краща за владу, навіть у моральному плані. Тому сподіватися доводиться хіба що на те, що вистачить розуму не бути самогубцями тим, хто наверху, нагадувати про помилки тим, хто посередині, і хоч іноді бунтувати не за гроші, а за свої потреби тим, хто внизу. Ну, і ще можемо сподіватися хіба що на волю Божу.

Якби можна було всі закони чітко наперед розділити на дурні й недурні. Наслідки дуже часто відрізняються від попередніх намірів і красивих назв. Справа в тому, що найдурніші закони згідно з назвою як раз спрямовані на покращення життя людей, але в дійсності їх пишуть тільки заради красивої назви і самореклами. Думаю, що основний розподіл не на мудрі і дурні, а на доречні і шкідливі. Завдяки нашій позиції кілька таких шкідливих вдалося відкласти, а деякі зараз підправляються, і з них видалаяються найнегативніші моменти. Це, зокрема, такі як ринок землі чи перелік для приватизації. Просто ті дії доводиться робити без зайвої реклами і розголосу, бо в політиці тих, хто дуже кричать, ніхто не чує і не слухає. Щоб бути почутим, іноді треба говорити тихо.

Дякую. Якби від мого персонального переходу залежали добробут і майбутнє країни, все було б набагато простіше. Ми намагаэмося хоч якось коригувати дії владної команди. Іноді це вдається. Іноді ж доводиться поступатися нам. Якби все залежало тільки від нас, то, напевне, і бруду, і помилок було б трошки менше. Однак, я свідомий, що політика компромісу найбільше притягує критику.

Порівняння з Гамлетом... Це ніби комплімент. Думаю, що кожна людина зобов’язана всі свої дії обдумувати. Що поробиш, якщо ситуація в країні настільки тупикова, а пристойних політсил так мало, що вибір зробити дійсно вкрай трудно. Але Ви праві, час роздумів до непристойного затягнуто. Треба або зробити остаточний вибір, або прощатися з політикою. Я більше схиляюся до другого. От тільки звідки Ви взяли, що я в Партії регіонів? З регіоналами я так голосно попрощався, що, здається, ілюзій ні в кого не мало би бути. Поки що можу нормально працювати, не кривлячи душею в своїй фракції «Реформи заради майбутнього», але на вибори зможу йти або зі своєю сьогоднішньою командою, або не йти взагалі.