Анатолий Говорадло

Як це не дивно, я дуже погано знаю українську музику. Я знаю тільки тих артистів, з якими ми разом виступаємо на концертах. Але іноді в інтернеті мені трапляються дуже цікаві виступи українських артистів, яких я бачу вперше. Це знову ж таки проблема наших ефірів. І якщо операції повинен робити хірург, то на радіо і телебаченні музичним контентом повинні займатися люди, які, крім Вєрки Сердючки і "Ласкового мая", в своєму житті ще щось слухали. І в першу чергу ці люди повинні бути патріотами тої країни, в якій вони живуть.
Колись один мій знайомий, коли дізнався, що Юрій Рибчинський продає тексти за тисячі доларів, завалив мене своїми віршами і просив, щоб я їх продавав нашим українським артистам, а коли я йому сказав, що це й задарма ніхто не візьме, він почав розпитувати, що ж треба змінити, щоб їх почали купувати. Але це дуже важко пояснити, що для цього потрібно. Аби я знав відповідь на це питання, я би давно став мільйонером. Так і в музиці головне, щоб це був якісний продукт і використовувався за призначенням — або "для мізків і душі", або "для ніг".

Я думаю, що не вистачає підтримки держави, глобально. Державна політика в культурі направлена на те, щоб знищити все, що є українським, і не надавати можливості йому розвиватися. Всі зірки першої величини, в основному, були розпіарені ще в Радянському Союзі, а ті українські, які з’явилися під час незалежності України, тим чи іншим способом пов’язані з Росією — вони спочатку ставали зірками в Росії, а потім їх визнавали в Україні. Навпаки не було жодного випадку.
Відповідь на це питання не може бути короткою, багато що залежить і від самих артистів. Вони повинні бути готові і до злетів, і до падінь. Головне — робити справу. А там — як буде, так буде.

У мене немає жодних сумнівів у правдивості цієї думки, тому що багато разів, виходячи на сцену розбитим і втомленим, я йшов з неї молодим, синьооким, високим і сильним. Я вже не кажу про те, коли я слухаю чиюсь музику, в яку вкладена душа. Особисто мене така музика лікує і надихає на щось хороше.

Волею долі ми поставлені в такі умови, що ми весь час маємо вибирати — виступати за того чи іншого політика, чи не виступати. Що стосується мене особисто та мого колеги, ми виступали за різних політиків, але ніколи не були пропагандистами і ні за кого нікого не агітували. Ми виконували ту ж функцію, яку виконує водій, який перевозить апаратуру, на якій потім відбувається концерт. І якщо виступати тільки з тими політиками, які тобі подобаються, це означає не виступати ні з ким.

Діти розуміли, що альтернативи у них немає. У тата немає ні заводів, ні параходів. Єдине, чому він може їх навчити — це бути хорошими музикантами, стати (в хорошому сенсі цього слова) ремісниками. Чим старшими вони стають, тим краще вони розуміють, що "шари" в житті не існує, і якщо ти хочеш чогось досягти, ти повинен багато працювати. Сьогодні вони мені вдячні за мій вибір, який зрештою став їхнім вибором. І всі ми разом є однією щасливою сім’єю, яка дихає одним повітрям і в мистецтві, і в реальному житті.

Найбільша моя мрія — це просто писати хороші пісні, а в залі бачити тих людей, які їх захочуть слухати. Не хочу і не буду співати під "фанеру". Я з повагою ставлюся до своїх слухачів і з радістю буду їх чекати на своїх концертах.

У мене було дуже багато всяких гастрольних випадків, причому можна було б зняти якусь кінокомедію, якщо їх зібрати докупи. А один із останніх випадків відбувся на нашому ювілейному концерті, коли я двічі починав співати одну зі своїх найвідоміших пісень "Дорогі мої батьки", причому в перший раз заспівав двічі перший куплет, а за другим разом — двічі другий. Це найбільш "безобидная" історія, яка відбулася зі мною на сцені.

На превеликий жаль, думаю, що з музичними смаками у нас дуже великі проблеми. Мені часто доводилося бути присутнім на цікавих джазових концертах, де виступали різнопланові джазові музиканти, і не завжди реакція публіки відповідала професійному рівню музиканта, який виступав. Навіть тут, у сегменті елітарної музики, відчувалося, що у людей є великі пробіли. Частина, напевно, прийшла на концерт тому, що це певною мірою мода, а не внутрішня потреба. Я вже не кажу про естрадну музику. Хотілося б, аби рівень музичної та естетичної освіченості був трошки вищим.
Культура людини не може бути змінена за рік, за два — її потрібно формувати з самого дитинства. Це  — довготривалий процес. Більше того, культуру повинні формувати культурні люди. І тому, якщо ми хочемо мати якісний продукт у мистецтві, потрібно цю піраміду будувати з дитинства. 

Я вважаю, що це доцільно і потрібно. І таких проектів багато не тільки в Україні, але й серед закордонних музикантів. Але будь-який плід повинен дозріти. Тому все можливо — час покаже.
А "Світязь" у певному розумінні познайомив більш старше покоління із "Тартаком".

Я би не хотів, щоб функція артистів зводилася тільки до того, що ми когось розважаємо. Функція мистецтва — набагато глибша і значиміша. Мені взагалі здається, що ми в Україні не з того починаємо. Я глибоко переконаний, що починати потрібно з культури, з виховання моральності. І якщо в цьому плані у нас не буде пробілів, то ми й не будемо обирати таких президентів і депутатів, за яких нам потім доводиться червоніти, і які наше життя перетворюють на суцільну боротьбу за виживання. Відчуття естетики не дозволить нам кидати сміття туди, куди не потрібно. Якщо ми будемо освіченими і високоморальними людьми, то, напевно, менше будемо обманювати самих себе. Таких людей багато в Україні, але, на жаль, їх — меншість.

Українські виконавці мають усе для того, щоб завойовувати світову славу. Єдине, чого вони не мають — це телевізійні та радіоефіри. У цьому сенсі, таке враження, нічого не змінилося. Ми будуємо Україну, а коли вмикаємо телевізор, здається, ми знову продовжуємо жити в російському медіапросторі. Практично нічого не змінилося для українських артистів. Як раніше практично неможливо було просунути український продукт, так неможливо це зробити і сьогодні. Ми не вміємо робити якісні комп’ютери, але те, що ми вміємо гарно співати, думаю, ні у кого не викликає сумнівів. Тим паче, що за кількістю народних пісень ми попереду планети усієї. А це — відповідь на поставлене запитання. Ну, і ще б трошки грошей...

Я на такі пропозиції ніколи не погодився б.

Вони вже знаходять у моїй творчості відгук. Більше того, у моєму репертуарі є пісні, написані 25 років тому, але, якщо їх прослухати, то таке враження, що вони написані сьогодні. Одна з таких пісень — "Хто винен в тім".

Нещодавно я був на концерті Тараса Петриненка, Василя Попадюка. Дуже люблю джаз. Як у будь-якого музиканта, у мене були і є свої кумири. В основному це американські музиканти: Джордж Бенсон, група «Earth, Wind and Fire», Чікоріа, а серед українських я дуже люблю пісні свого покійного друга В’ячеслава Хурсенка.

Ми до сьогоднішнього дня у дружніх стосунках із Василем Зінкевичем. Мені дуже приємно, що нарешті в палаці "Україна" відбудеться концерт Василя Зінкевича, який є унікальним, тому що жодного сольного концерту в палаці "Україна" за всю пісенну кар’єру у нього не було. Я думаю, що в цьому концерті ви побачите і мене, і Діму Гершензона.

Зовсім недавно я відзняв кліп на свою пісню "Пусть небеса тебя хранят, мой сын". Автором цього відео є Андрій Боєв, прекрасний кліпмейкер. А репертуар моїх нових пісень сьогодні практично нічим не відрізняється від того, що було раніше: це пісні про кохання до дружини, до дітей, батьків і до України.

Частково я вже відповів на це запитання. Справді, українським артистам дуже нелегко сьогодні займатися бізнесом. Пропрацювавши все життя у цій сфері, я до сьогоднішнього дня абсолютно не маю поняття, як розкрутити якусь пісню в тій ситуації, коли практично всі приватні радіостанції та телевізійні канали закриті для нас. Ясна річ, що існують певні виключення. Мені хотілося б дуже подякувати тим людям, які в цьому нам, артистам, допомагають БЕЗКОШТОВНО.

Я виступаю перед воїнами АТО, напевно, менше, ніж повинен це робити. Але це обумовлено певними особистими обставинами. І в майбутньому я планую робити це набагато частіше. А стосовно особистих обставин — просто останній період часу дует "Світязь", як творчий колектив, припинив існувати, і це вимагало від мене серйозної роботи в студії. Отож мої концерти, як Анатолія Говорадло, ще попереду.
Мені не доводилося спілкуватися з тими людьми, які були на війні. Хоча коли дивився в їхні очі в концертному залі, я розумів, що ми в неоплатному боргу перед тими людьми, які віддають найдорожче — своє життя — за наше майбутнє.

Коли послухаєш наш український ефір, то складається враження, що, крім "95 кварталу" та Славка Вакарчука, у нас практично нічого немає. Я дуже поважаю цих артистів і дуже люблю їхню творчість, але наше українське мистецтво має набагато більше достойних імен, і мені хотілося б, щоб ці імена були відомі українському слухачу. Дуже шкода, коли людина творить геніальні речі, потім іде з життя, і тільки після того про неї починають згадувати і її цінувати. Я маю на увазі таких митців, як, наприклад, Славко Хурсенко. Дуже сподіваюся, що нарешті наші державні мужі не будуть просто говорити пустопорожні фрази, а дійсно почнуть щось змінювати, лобіювати українську культуру в нашому українському просторі, який повинен належати в першу чергу нам, українцям. І ми не повинні бути бідними родичами на порогах радіостанцій і телевізійних каналів. Ми повинні бути господарями у своєму медіа ефрі.
Складається дуже цікава картина, коли людина, музикант, закінчує спочатку дитячу музичну школу, потім музичне училище, потім консерваторію, потім вкладає всі свої сили, енергію і знання, щоб створити якийсь музичний продукт, після того приходить на радіостанцію, де сидить музичний редактор, для якого музика ділиться на дві категорії —"быстрая" і "медленная", і ця людина просто перекреслює все і не дає шансів митцю бути почутим тим, для кого він це робить. А робить він це не для радіостанцій і телеканалів, а в першу чергу — для людей.

Це шанс для телепродюсерів на них нажитися. Можливо, я не зовсім компетентний у цьому питанні, але я не можу назвати жодного імені, яке б засяяло на небосхилі української музики після подібних шоу. Співак — це не тільки той, хто вміє співати. Співак — це художник і філософ та, в першу чергу, музикант. Співака виховують роками, десятками років. Вміння переспівати чийсь твір не замінить вміння творити. І тому я глибоко переконаний, що справжні митці не з’являються на подібних шоу. Хоча не хочу бути категоричним — все в цьому житті можливо. І я тільки буду радий, якщо моє ставлення до цього буде помилковим.

На жовтень я, Анатолій Говорадло, планую свій сольний концерт, в якому будуть і пісні, і пародії. Але пісень буде все ж таки більше, тому що я більше лірик, ніж пародист. У цьому концерті ви зможете почути і нові пісні, і ті шлягери, яких не було на нашому з Дімою сольному концерті. Причому це шоу буде повністю, як кажуть, «живьем», і в ньому мені будуть допомагати дуже хороші музиканти, які сьогодні працюють із Софією Ротару, а на концерті працюватимуть разом зі мною.

Неможливо викреслити і забути те, що є. І тому на концертах у мене звучать і пародії, і пісні. Але в дуеті "Світязь" за пародії більше відповідав Діма, а я відповідав за пісні. І тому надалі мій акцент буде все ж таки на пісню.

Для мене особисто це велика загадка, на яку я не знаю відповіді. Напевно, не тих ми обрали, і не те вони роблять. Про людину потрібно судити не за її словами, а за її справами. На превеликий жаль, сьогодні слова і справи наших політиків не співпадають. Ніхто не захищає наш медіа простір, ніхто не захищає нашу українську культуру. Всі говорять про гроші, про економіку, про війну, але ніхто не говорить про душу. Але з цього все починається. І починати потрібно з культури. Тоді ми станемо добрішими, чеснішими, і тоді ми станемо квітучою державою.
У мене уже давно в голові зріє думка зібрати артистів і виступити з концертом-протестом проти засилля російських артистів у нашому медіа просторі. Це бачать усі люди, але чомусь не бачить керівництво нашої держави. Це говорить про ті пріоритети, які вони перед собою розставляють. Тож будьмо пильними, коли ми знову будемо йти на вибори і знову будемо обирати тих, які про нас абсолютно не дбають.

Ми приймали участь у програмі "Аншлаг, аншлаг" Регіни Дубовицької, і весь колектив цієї програми був у захваті від наших пародій. Регіна надзвонювала нам практично щодня і дуже шкодувала, що так пізно ми з нею познайомилися. Але, на превеликий жаль, у нас немає чистого мистецтва — у нас усе мистецтво змішане з політикою. Саме тому так мало було українських артистів у Росії. Саме тому там не було нас. Тому що за всі роки нашої творчої діяльності у нас не було жодної російської пісні в репертуарі, а пародії, які ми робили на російських акторів, напевно, були не в тому форматі, в якому їх хотіли чути росіяни. Вони легко могли погодитися з будь-якою белібердою, де був придуркуватий українець, але в жодному разі не дозволили б собі побачити придуркуватого росіянина...

Я не починаю кар’єру — я її продовжую. А про себе я лише хочу нагадати тим, хто любив творчість дуету "Світязь", що все це продовжується, але трошки в іншому форматі. Я є виконавцем, який уже відбувся. Хочу нагадати пісні, які, можливо, багато людей чули, але не знали, що я є їх автором. Єдине, чого я хочу — займатися тим, чим я займався все своє життя. І гарантую всім своїм прихильникам, що це буде на достойному рівні. Тому що я дорожу їхньою увагою і їхньою любов’ю.

Я вже називав тих музикантів і артистів, яких я люблю. Мої смаки на 100% співпадають зі смаками моїх дітей. І коли говорять про "конфлікт поколінь", то в моєму випадку такого конфлікту немає, тому що мої діти є музикантами, а справжня музика знаходиться поза часовими межами. Я так само люблю музику Дунаєвського, як і музику Майкла Джексона, як і музику Джорджа Бенсона, як і музику В’ячеслава Хурсенка. Я слухаю і люблю будь-яку музику, де є інтелект, незалежно від того, це джаз, рок чи народна музика.

Всі пісні, які з’являються, якщо вони не пережиті тим, хто їх пише, ніколи не будуть до кінця правдивими. І тому те, про що співається в пісні "Ні, я не ту кохав", зі мною відбувалося. І взагалі, якщо брати будь-яку пісну з мого репертуару, це є пережита подія з мого особистого життя. Це стосується пісень і "Донечка маленька", і "Дорогі мої батьки", і останньої моєї пісні "Пусть небеса тебя хранят, мой сын". Коли ви приходите на концерт будь-якого артиста, якщо ви знаходитеся з ним на одній хвилі, ви отримуєте ті емоції, які вас підтримують у важку хвилину і порадують, коли є чому радіти.

Колись у одного відомого співака запитали: "Коли вам краще жилося — за Радянського Союзу чи зараз?" Він чесно відповів: "За Радянського Союзу". А чому? "Тоді дівчата молодші були". Так і я. Сумую за часами своєї молодості, за тими музикантами, з якими разом працював, за тією справжньою музикою, яку ми разом створювали. Життя розкидало нас по всьому світу, і, напевно, в Україні тепер уже залишився я один. Але я не живу минулим. В душі я себе відчуваю 20-річним пацаном і переконаний, що все у мене ще попереду.

Все, про що ви сказали, присутнє сьогодні в нашому шоу-бізнесі. Але я все життя намагався не опускатися до дешевого піару. Вся наша публіка розділяється, як пиріг: хтось любить джаз, хтось любить поп-музику, хтось любить рок, а хтось любить Анатолія Говорадло і його пісні. І моє завдання — не розчарувати тих, кого так нелегко було завоювати. Ніколи на перше місце я не ставив матеріальне. На першому місці завжди була музика. Так і зараз в першу чергу я хочу донести ту музику, яку люблю сам. А там уже сам глядач нехай вирішує. Єдина проблема — як її донести?

Я думаю, що виграв. Пройде, сподіваюся, небагато часу, і на українську сцену повернуться зарубіжні виконавці, але це будуть не тільки росіяни — це будуть і поляки, і чехи, і німці, одним словом, всі, хто є справжнім професіоналом, в тому числі, достойні росіяни. Достойні не тільки як музиканти, а достойні, в тому числі, як і люди. А цей період, поки їх немає, дасть змогу українському артисту хоч трошки зіп’ятися на ноги, тому що наш старт був неспіврозмірний: це багатий у фінансовому плані шоу-бізнес Росії, і задавлений, принижений не хочу називати слово "бізнес" України. Я все ж таки сподіваюся, що достойні українські артисти будуть мати шанс бути почутими тими, для кого вони працюють. А далі — справа слухача: прийти на концерт чи не прийти. Але дайте нам можливість бути почутими.

Мій слухач не обмежений віковими рамками. Це людина з хорошим музичним смаком, яка любить змістовну поезію, професійне виконання, яка шанує українську мову, і яка має Бога в серці.

Ми маємо пропозиції концертів, і ці концерти будуть відбуватися. Але акценти ми з Дмитром будемо робити кожен на своїй кар’єрі. Ніколи не говори "ніколи", і тому поживемо — побачимо.