Иван Леньо и Владимир Шерстюк

Іван Леньо: Діти у нас є.

Іван Леньо: Це відео є другою спробою візуалізувати пісню "Коли вона", написану на слова Сергія Жадана. Перша спроба була невдалою. Як з’ясувалося, дуже складно сучасним українським кліпмейкерам створити непопсову картинку драматичної по своїй суті пісні. Навіть ця версія, яку ви бачили, нам не до кінця подобається.
Володимир Шерстюк: Натхненником і автором ідеї є Олена Божко, відомий київський фотограф, одним із успішних проектів якої є фотокалендар "12 музик".

Іван Леньо: Вам дуже пощастило, що ми знаємо декілька іноземних мов, і вашу, зокрема.
Ми задоволені тим, що маємо можливість творити і бути незалежними. Будь-який митець завжди не до кінця задоволений продуктом своєї діяльності, і ми — не виключення. Тому весь час намагаємося вдосконалювати наші пісні й наш стиль.
Володимир Шерстюк: Для митця головне — не повторювати самого себе і не бути пародією на самого себе. Тому ми постійно шукаємо нові форми та нові змісти. А вже як це вдається — нехай скаже слухач. 

Іван Леньо: У кожній країні, і Росія — не виняток, є культурні і прогресивні громадяни, а є відсталі й агресивні. Так є, так було і буде завжди.

Іван Леньо: Думаю, що до нас на концерти на сході країни, зазвичай, приходять ті люди, кому не потрібно пояснювати, що таке Україна і українське. І на концерті вони отримують задоволення. А ті, хто не любить Україну або не дозрів до того рівня, щоб усвідомлювати, що таке власна держава, власна мова, власна історія, навряд чи відвідують концерти таких гуртів, як Kozak System. Вони, скоріше, ходять на Аллу Пугачову, Лєпса і слухають гурт "Лєсоповал".

Володимир Шерстюк: Я добре пам’ятаю свій перший виступ. Я тоді був у п’ятому класі, займався в музичній школі по класу акордеона. Виступав на шкільному вечорі та грав твір Л. Кніппер "Полюшко-поле".
Переді мною стояв вибір, бо паралельно з музикою я завжди займався електронікою, закінчив КПІ. Ці дві дороги йшли паралельно, доки життя не зробило мене музикантом. Хоча електронікою я займаюся й досі, бо всі електронні обробки для гітари, які я використовую, зроблені моїми руками.
Іван Леньо: Я виріс у диких лісах Карпат і змалечку хотів бути подібним до Гойко Мітіча, зробив собі лук. І чомусь тоді я дуже ненавидів жаб: чомусь вважав, що це істоти не з цього світу, а є представниками пекла через свою потворність. І я, будучи маленьким хлопчиком, нещадно винищував їх. Зараз мені, очевидно, соромно. І зараз я — яскравий захисник всього живого, перманентний вегетаріанець.
А щодо вибору професії, то на нього вплинув мій батько. У досить грубий спосіб. Він — типовий представник романтичного класу, який любив випити і поспівати. А оскільки співається набагато краще з акомпанементом, то він заставляв мене брати до рук акордеон. Таким чином, я вивчив перші "українські" пісні типу "Ой, мороз, мороз", "Рыжая, рыжая" та "Рідна мати моя".
Взагалі-то я дужу люблю спорт і до сьогодні доволі терпимо граю у футбол.

Іван Леньо: Наші тату — це візуалізація нашою внутрішньої філософії. Так, вони — українські. Ми поважаємо свою культуру, свою історію і у своїх піснях, зокрема, намагаємося відтворити істинний і правдивий образ сучасного українця. Наші тату дотичні до сакральних символів, містичних образів та артефактів історії.

Володимир Шерстюк: Дійсно, бувають такі пісні. Особисто у мене в різні періоди життя це різні пісні, які я можу слухати безкінечно — цілий тиждень. Для мене, наприклад, такою була пісня польського гурту Enej "Моя Енеїда", також пісня "Ой, гук, мати, гук", і ще одна, зовсім іншого жанру — Red Hot Chilі Pеppers «Snow».
Іван Леньо: Я згадую одну фразу, по-моєму, Монтеск’є: «Боже, збав мене від раю". Не дай Бог, якщо когось із нас заставлять слухати одну й ту саму пісню. Яскравий приклад того — це творчість гурту "Океан Ельзи". Безперечно, хлопці пишуть красиві пісні, але якщо кількість публічного звучання цих пісень буде такою, як є нині, то багатьох почне нудити. Якою б геніальною не була пісня, вона приємно слухається під певний настрій або під певну життєву ситуацію.

Іван Леньо: Так, помічаємо.
Володимир Шерстюк: Чому раніше українському виконавцю спочатку потрібно було засвітитися в Росії? З огляду на рабську ментальність, яку українці за сотні років перейняли від свого північного сусіда. Ця ментальність у нас і досі зберігається і примушує всі свої дії звіряти з Росією замість того, щоб бути самими собою чи свій погляд обернути на Захід — туди, де існує цивілізований світ, до якого належить і Україна.
Щодо мандрування Україною — треба робити це активніше, хоча у людей є складнощі з грошима. Але якщо ми не будемо знати всі жанри своєї культури, не будемо вивчати нашу країну, мандруючи нею, у нас не буде жодного майбутнього. Успіх кожної країни, яка зараз займає чільне місце в Європі, завжди починався з вивчення свого, з любові до свого. Ми цей шлях теж не оминемо. Тож у нас єдиний шлях — вивчати і любити своє.
Іван Леньо: Війна багатьом відкрила очі на реальний стан наших відносин з так званим «сусідом». Існує думка, що і янукович (саме з маленької букви), і путін по-своєму стали державотворцями нашої незалежної країни. Адже якби не їхня неповага до свого народу, якби не їхня брутальність, агресивність, тупість, то навряд чи якась кількість українців підняла би голову до неба і спробувала звільнитися від ментального рабства.

Іван Леньо: Спочатку у нас виникає імпульс відреагувати на те чи інше явище, на ту чи іншу подію або матеріалізувати певний образ, який комусь із нас дуже припав до душі. Коло наших друзів (сучасних поетів) дуже часто знаходиться з нами «на одній хвилі». І коли нам до рук потрапляє цікавий вірш, який резонує з нами, виникає бажання створити музику, а згодом і пісню на цей вірш. Прізвище поета в даному контексті значення не має.

Іван Леньо: Відмінність є, і вона очевидна. Як бачите, ця війна почалася не на заході України, хоча могла би — за наявності певної категорії людей. Справжніх свідомих та порядних, тих, кого можна назвати з великої літери Українцями, предостатньо в кожній області, в кожному районі, в кожному селі Україні. Натомість критична маса тих, кого прийнято називати "ватниками", чомусь з історичних причин більше на тій території, де зараз іде війна. Наше з вами завдання — донести до цих заблукалих душ такі поняття, як Батьківщина, як пісня, поезія, історія. І робити це потрібно неймовірно лагідно, помірковано і з любов’ю. Будь-яка агресія може призвести до зворотних результатів. Не можна ображатися на людину, яка чогось недозрозуміла, недочитала, недовідчула. Це — питання часу і виховання.
Володимир Шерстюк: Відмінність, на жаль, є. Але ця відмінність не повинна бути причиною штучного розділення країни на схід і захід. Україна, як і будь-яка держава, ділиться за своєю суттю на людей прогресивних, які хочуть розвитку, і на людей відсталих, які лишаються на місці чи прагнуть повернення тоталітарного режиму. Такі люди є і на заході, і на сході — всюди. Але всі ми маємо зрозуміти, що ми є громадянами України, і саме це поняття — громадянина України — має стояти над поняттям «східняк» чи «західняк», над різними політичними інтересами. Має бути розуміння: я є українець, найбільше люблю цю країну, хочу в ній жити, хочу, щоб мої діти в ній жили, і щоб ця країна нарешті зажила щасливо і заможно — так, як вона на це заслуговує. В цьому між сходом і заходом у жодному разі не має бути різниці, як це є у цивілізованих країнах.

Іван Леньо: Нам би дуже хотілося, щоб зараз дійсно зникало з широкого вжитку все, створене за часів Радянського Союзу. Сучасний українець, особливо молода і питлива людина, завдяки інтернету та іншим засобам має неймовірні можливості пізнавати світ, читаючи, дивлячись, аналізуючи світові здобутки культури, техніки, науки — всіх сфер, які зараз необхідні нам із вами. Навіть попри те, що, дійсно, в цьому «гамузі» буде загублено або втрачено щось цінне, потрібно безжально мести мітлою все радянське із нашої української хати.
Володимир Шерстюк: Існує великий міф (у цьому питанні цей міф вкотре підтверджується) про те, що за часів Радянського Союзу було створено хоч щось цінне самим Союзом. Якщо ми уважно придивимося, ні наука, ні культура, ні промисловість, ні сільське господарство, ні економіка — нічого, окрім військово-промислового комплексу, не мало жодного наближення до західних стандартів. І всі наші ностальгічні спогади про радянські фільми, про радянських науковців, яких нам показували перед сеансами в кінотеатрах тощо — це, по-перше, все не наше, а, по-друге, це все — бліда копія західних здобутків. Радянський Союз спромігся запустити Гагаріна першим у космос, пустивши абсолютно весь науковий ресурс на цей безглуздий політ, перед яким загинуло безліч космонавтів (натомість перший же політ американських астронавтів завершився успіхом; а Радянський Союз ніколи не жалів своїх людей, людське життя не мало жодної цінності). І тому Україна, вимівши все, як сказав Іван, з української хати, нарешті отримає шанс зайняти своє місце в гроні європейських держав, де вона завжди історично і знаходилася.
Іван Леньо: А якщо хтось вважає, що "Зачарована Десна" Довженка або "Тіні забутих предків" Параджанова, або "Пропала грамота" Миколайчука, або "Чорний квадрат" Малевича, або гелікоптер Сікорського, або теорія ноосфери Вернадського та передові технології зварювання Патона, або футбольний геній Лобановського є здобутками Радянського Союзу, то він глибоко помиляйтеся. Це — здобутки українців, насильно привласнені кгбістською номенклатурою.

Іван Леньо: Я не впевнений, що ваше запитання стосується тих громадян, кого по-справжньому потрібно кудись повертати чи навертати. Повертають або направляють отару вівець, а натомість коти, будучи незалежними істотами, у стадо не збираються і управляти ними важко. Людина, яка стала на еволюційний шлях, змалечку буде тягнутися до того, що гармонує з її внутрішніми відчуттями. Мене особисто і Володимира, і всіх козаків із гурту Kozak System ніхто не направляв ні на які шляхи. Ми дізнавалися, відчували, аналізували, порівнювали все самі. Можу згадати тільки прислів’я, яке буде близьке тим, хто не обрав Україну своєю Батьківщиною: «насильно мил не будешь» — «чемодан, вокзал, Россия».
Тож якщо людина сама не має бажання, то ніхто її нікуди не наверне.

Іван Леньо: У кого — «у нас»? У тих, хто бачить реальний стан речей, немає ілюзій щодо героїв. Ми безмежно вдячні справжнім Героям України, які віддали своє життя за нашу з вами свободу і незалежність. Героєм людина стає не тому, що має бажання комусь сподобатися, а тому, що це її безповоротний вибір.
Положинський — геніальний поет і провидець. На той момент, коли була написана ця пісня, дійсно українське суспільство не поважало тих, хто невидимо для інших здійснювали свій подвиг. У нас неймовірно нівелювалися моральні цінності. Наразі ситуація дещо покращилася. Ми бачимо, як зустрічають воїнів у селах і містах, ми бачимо, як прості українці допомагають всім, чим можуть. Тому ми хотіли б, щоб слово "герой" отримало те значення, яке воно і повинно мати в цивілізованому світі.

Володимир Шерстюк: Відповідь на це питання дуже проста. І досі власниками засобів масової інформації в Україні, які, власне, і формують контент, яким потім годують ментально беззахисних українців, є не українці. Йдеться не про національність і наявність українського паспорту.
Іван Леньо: Тому поки що немає ні «курки», ні «яйця». А є ляльководи, які продовжують смикати мотузки і формувати неправдиву медійну ситуацію.
Володимир Шерстюк: Наразі українські артисти, як виробники української інтелектуальної продукції, і досі не є конкурентоздатними на медіа-ринку. І це вже не тільки культурне питання, але й економічне: коли нам говорять, що бізнес не має національності, — це абсолютна маніпуляція та брехня. Медійний бізнес, як і будь-який інший бізнес, має обов’язково бути національним.

Іван Леньо: Ця проблема вічна з огляду на попереднє запитання і нашу відповідь на нього. Ми «забили» на "формат" та усвідомлюємо, що багато втрачаємо. Але у нас не може бути компромісу з совістю. Ми робимо те, що лежить на серці. Як свідчить історія, у тих музикантів, які «не стали прогинатися під мінливий світ», рано чи пізно утворюється свій власний формат.

Іван Леньо: Особливого завдання — з кимось щось зробити — у нас немає. Ми — не кон’юнктурщики. У нас періодично виникає творча закоханість у тих чи інших виконавців, з якими ми в природний спосіб виникає спільна творчість.

Іван Леньо: :) Ми бажаємо музикантам, котрі називають себе гайдамаками, нарешті прозріти.

Іван Леньо: Не можна бути «наче братами». Брат — це однозначне поняття, яке не потребує корекції.

Володимир Шерстюк: На мою думку, наша біда — не в Путіні, а в нас самих. Країни, які є по-справжньому цілісними, по-справжньому розвиненими, не потребують диктатора, і на них Путін не нападає. Йому б у голову не прийшло напасти на потужну, сильну й цілісну спільноту, яка визначилася у своєму цивілізаційному виборі. На жаль, це питання для України і досі лишається актуальним.
Іван Леньо: А я би йому сказав наступне: пішов на ...уй!

Володимир Шерстюк: Напевно, у творчості у нас табу немає. Окрім хіба що поганого смаку.
Іван Леньо: Ми ніколи «не вдаримо нижче поясу» і не зробимо нічого спеціально заради слави й грошей. А так, особливих табу немає.

Володимир Шерстюк: Хочемо зазначити, що у новорічну ніч з 2012-го на 2013 рік, ще до війни, гурт Kozak System брав участь у міжнародному етнічному фестивалі і виступав саме на Красній площі. Тоді ми грали ті самі пісні — гострі за тематикою, які граємо і зараз (наприклад, пісню «Шабля»). І праворуч від нас бачили музей, де лежить мумія одного з найстрашніших диктаторів.
Іван Леньо: Ми б погодилися зараз заграти на Красній площі за однієї умови: в першому ряду мають сидіти Путін, Медвєдєв, Шойгу, Міхалков, Охлобистін, Кобзон, Расторгуєв, Кисельов, Жириновський у супроводі українського конвою на святковому концерті перемоги, а ми б виконували пісню "На …уй Маніфест".

Іван Леньо: Ми виступали на всіх концертних майданчиках України. Нам, звичайно, лестило би спробувати заграти на центральному Олімпійському стадіоні столиці. Можна назвати це нашою метою.

Іван Леньо: Кожному — своє. І ніхто в демократичному суспільстві нікому нічого не винен. Бути активним громадянином зі своєю суб’єктивною громадянською позицією, безперечно, потрібно. Політика — це дуже вагома складова нашого існування. Ми з вами неймовірно залежимо від результатів діяльності політиків. Тому фраза «я — поза політикою» щонайменше є безвідповідальною або подібною до «позиції страуса». Ми публічно виявляємо своє відношення до різних соціальних проблем і в жодному разі нікого не примушуємо слухати нас. Але мати свою думку просто необхідно.
Володимир Шерстюк: Щодо виховної функції митця — артист, перш за все, має бути максимально чесним у своєму мистецтві. Коли ти є максимально чесним у тому, що робиш, тоді у тебе немає спеціальної потреби когось виховувати. Навколо тебе, на твою енергію, як метелики на світло, обов’язково злетяться такі самі людські душі, які мають подібні внутрішні потреби.

Іван Леньо: Ні. Ні. Ні.

Іван Леньо: Часто виникають — і суперечки, і творчі розбіжності. Але ніхто ніколи не ставить крапку — ми завжди ставимо три крапки.

Іван Леньо: На жаль, парадигма існування сучасної політичної "еліти" — це суцільне багно, брехня, безвідповідальність, партійна кон’юнктура та корупція. Якщо докорінно не зміниться ситуація, жоден політик не буде викликати повагу, яким би освіченим і патріотичним він би не був. Адже йому, потрапивши туди, доведеться грати за тими правилами, які роблять із людини мавпу. Серед сьогоднішніх гравців є деякі, хто навіть дуже навіть симпатичний. На жаль, їх меншість. А ті, хто "рулять" ситуацією, ніколи у мене не викликали довіри.
Володимир Шерстюк: Бо вони належать до старих політичних еліт і фактично є гравцями старої системи, яка, як показує час, уже давно є несучасною і тягне Україну назад, в нікуди.
А щодо воїнів, то вони у моєму розумінні, в даному контексті сучасної України — це не тільки люди, які знаходяться безпосередньо на фронті, а й так само ті, хто чинить громадянський опір старій системі, вплив якої дуже потужний і зараз. Це стосується митців, журналістів, деяких політиків (їх меншість, і майже всі вони — наші друзі), але, перш за все, це стосується простого громадянина, який не смітить на вулицях, проїжджає тільки на зелене світло, чемно поводиться з людьми, не дає хабарів, розмовляє рідною мовою, вивчає свою історію, культуру, ходить на українські концерти, і не тільки на українські, вивчає іноземні мови, має гарну освіту і навчає цьому ж своїх дітей і онуків. Всі ці люди є, якщо сказати трошки пафосно, воїнами світла — тими, хто виборює для України по-справжньому світле майбутнє, на яке вона заслуговує. І таких людей історично в будь-якій країні — переважна меншість, за різними статистичними даними, 3-7%. Це активна частина громадян, яка знаходиться на культурній передовій.
Звичайно, окрема повага і низький уклін тим воїнам, які перебувають безпосередньо на фронті і роблять наші ранки можливими.

Іван Леньо: Карпа — в першу чергу, відповідальна дівчина. Будь-яка посада потребує відповідальності. Критикувати своїх — це одна із наших вад та внутрішніх потреб. Ми вважаємо, Ірені потрібно дати час та шанс.
Володимир Шерстюк: Для скептиків… Оскільки знаю це питання зсередини, як вона туди потрапила. Вона пройшла справжній відбір, справжній конкурс, її не призначили згори. Вона пройшла за своїми діловими і творчими якостями.

Іван Леньо: Завжди це вирішує автор, митець. Я — не ідеаліст. Я знаю, що те, що принесе користь одному, може нашкодити іншому. Ідеальної формули тут не існує. Це питання лежить у площині особистих симпатій. Я особисто не лаявся би, якби не критична маса негативу, який визрів у мені з часу Майдану по відношенню до ворога.
Володимир Шерстюк: Лайка, якщо вона необхідна для повноти образу, як у даній пісні, як виключення, може бути доречною.

Іван Леньо: Інформацію про кількість концертів подивіться, будь ласка, на kozaksystem.com. Очікуємо ми адекватної реакції та повних залів.
Володимир Шерстюк: «Червоною ниткою» проходитиме ідея популяризації якісної української музики.

Іван Леньо: Здивували своєю згуртованістю навколо спільної біди. Вразили подвиги наших воїнів. Зворушили оперативні дії наших волонтерів.
Володимир Шерстюк: Фантастична здатність до самоорганізації, яку проявили наші люди ще на Майдані, тим самим показавши свою приналежність до козацького роду (як би пафосно це не звучало), який був відомий у всій Європі саме завдяки цим якостям: самоорганізації, високому рівні дисципліни та фантастичній підтримці один одного в бою.  
Іван Леньо: Неприємно вразили мене особисто три "герої революції" на Майдані: президент, прем’єр і столичний мер.
Володимир Шерстюк: Неприємно вразили тим, що коли зовнішня агресія перестала бути видимою, українці миттєво розслабилися і повернулися до своїх звичних справ, не розуміючи, що ми повинні і зараз перебувати в стані боротьби кожен на своєму місці. Ми повинні розуміти, що Україна нами ще не виборена, і цей процес боротьби — постійний, як еволюція. А багато хто вже розслабився. А цього тільки й чекають вороги.

Іван Леньо: Якби ми звертали увагу на те, що обирає піпл, то такого гурту, як Kozak System, із такими піснями, внутрішнім світом і власною філософією, не існувало би. І це не красиві слова — таких періодів, у нас, дійсно, не буває. Очевидно, ми розуміємо, що тим гуртам, які йдуть за потребами натовпу, дещо легше живеться в матеріальному плані. Бо людство завжди цікавилося трьома речами, як сказав Подерев’янський — «казнями, питками й уродами». До нас цей шлях не має жодного відношення, відповідно і подібних спокус у нас також немає.
Володимир Шерстюк: Історія світової культури свідчить про те, що все справжнє в мистецтві створювалося завжди якраз наперекір загалу, а не на догоду йому. Завжди, за будь яких часів, існувало своє "умца-умца", і завжди були митці, які йшли своїм шляхом.

Іван Леньо: Такі пісні є, зокрема, "Маніфест". Не принципово, хто автор. Принципово — який зміст. Текстів пісень, які написала жінка-поет, у нас немає, і навряд чи буде, адже у чоловіка і жінки діаметрально протилежні світи.

Іван Леньо: Коли рішучість у своїх проявах у власників телеканалів буде співпадати з нашою рішучістю. Глядачі однозначно відреагують, інша справа — як. :)

Іван Леньо: До зустрічі на концерті в Києві 6 листопада. Дякуємо!