Василий Шкляр

Це не є таємницею. За останніми даними, лише видавництво «Клуб сімейного дозвілля» продало близько 110 тисяч примірників. Скільки продав «Ярославів Вал» – не знаю. Наклад лише книжок давно перейшов за стотисячну межу.    Створення аудіо-версій – специфічний бізнес, який зазнав краху через копії, через те, що все можна скачувати з Інтернету. Наскільки мені відомо, «Наш формат» не видає більше 500 примірників дисків. Його представники казали, що вперше роман так швидко майже розійшовся, і вони будуть дозаписувати диски ще.

Ті українці, які приходять на зустрічі зі мною, однакові і в Одесі, і у Львові, і в Ужгороді, і навіть у Сімферополі. Бо до мене приходять нормальні українці, свідомі люди, які люблять літературу. Недруги і якісь не такі мене не оточують.

Поки що я мав тур тільки Америкою. Маю запрошення й до інших країн, але це потім: письменник не мусить бути постійним гастролером. В Америці мене приймали майже як у Львові. Був вражений, коли йшов центральною вулицею Чикаго, і до мене підходили люди й запитували, я це чи не я. На зустрічах багато людей підходили до мене з книгою «Чорний ворон». Цих книгу туди завезли чимало: тому родичі переслали, той був в Україні…    Четверта хвиля еміграції – це такі самі люди, як ми за свідомістю. Вони просто опинилися у вимушеному вигнанні. Цю хвилю я називаю цивілізованою формою депортації українців. Але з іншого боку це добре, що ми маємо сильну діаспору: нації, які мають сильну діаспору, мають додаткові важелі впливу на світову громадську думку. Тому я завжди кажу: не треба комплексувати через те, де ти живеш – світ дуже тісний, в інформаційному світі можна жити у будь-якій точці земної кулі і робити багато для своє Вітчизни. В Америці у багатьох банках відкрито рахунки на Чорного Ворона. Тому повертаючись до запитання про те, чи буду я йти в депутати, одразу можу сказати, що є компромат – у Шкляра є рахунки в закордонних банках.

У сучасному світі силові методи не є найефективнішими. Навпаки, вони можуть тільки стати небезпечними інструментами в руках провокаторів. Більше сподівань я покладаю на цивілізовані масові протести.

Я радив цим хлопцям помирати від кохання. Але якщо настане час – то справа вибору кожного.

Я вже неодноразово про це говорив. Сповна відмовитися від Шевченківської премії ще ні в кого не повернувся язик. Справді, надто сакральне ім’я Тараса Шевченка. І присудження мені премії за роман «Залишенець» означало визнання холодноярських повстанців героями. Тому я сказав, що не візьму цю премію доти, доки посаду міністра обіймає Табачник. Цим жестом я хотів привернути увагу до проблеми.

Я вмію їздити верхи. Ще зовсім маленьким хлопчиком я вигонив коней на ніч пастися і їздив верхи і без сідла, і в сідлі.    Щодо коня як героя роману. Там є і кінь Мудей отамана Чорного Ворона, і Тася Вовкулаки… Коли я вивчав матеріали того часу, то побачив, яку величезну роль мали коні для повстанців. Для кожного з них кінь був товаришем, який рятував їх в боях. Повстанці дуже зріднювалися з ними. І коні теж розуміли своїх вершників та відчували екстаз боротьби. Коли повстанці йшли до бою, коні теж переймалися радістю боротьби.    У спогадах наших отаманів обов’язково згадуються коні.

Коли ми говорили про Гофмана і Гібсона, то насамперед йшлося про стандарт, за яким ми хочемо зняти фільм. Чого наші погляди звернулися до Мела Гібсона? Тому що цей режисер робить дуже вдалі фільми на матеріалі інших екзотичних країн. Скажімо, «Хоробре серце» – фільм про Шотландію. Ця робота справила велике враження на шотландців, після її перегляду змінилося суспільство – його мислення, сприйняття себе як нації, за націоналістичні партії почали голосувати до 60% населення (хоча раніше було 5%). Кіно справді має величезний вплив на людську свідомість. І ми хотіли створити кіно саме такого рівня, як «Хоробре серце» та «Апокаліпсис». В Голівуді є чимало інших талановитих режисерів. Напевно, буде розмова і з Гібсоном, але серйозні перемовини, ще раз повторю, будуть тоді, коли ми матимемо бодай переклад роману.

У паперової книги майбутнє є. Її ховають вже дуже давно. Але поїдьте на Львівський форум, будь-який книжковий ярмарок, ви побачите, що люди хочуть мати саме паперову книжку. Це ж я відчув і в Сполучених Штатах Америки. Коли я туди їхав, мені казали: «Американці ледачі – бери диски. Вони їх слухатимуть у машинах». Але виявилося, що люди насамперед хочуть мати книжку – саме паперові видання розміталися одразу. Диски теж купляли, але не з таким ентузіазмом. Коли вже не було книг, вони погоджувалися брати диск.    Книжка має свою магію. Її можна відчути на дотик, на запах. Коли читаєш, бачиш яка в тебе дистанція… Є чимало причин. Книжка намагнічена читачем, тим, що її брали до рук. Мені приємно, коли на автограф-сесії люди приходять зі своєю книжкою, по якій видно, що її дуже-дуже багато читали. І кожна людина, яка читала, лишила свою енергетику на цій книжці.    Ми багато чого не можемо передбачити, але думаю, що паперова книжка матиме ще дуже довге життя.    Щодо творів, викладених в Інтернет. Я не маю від цього особливих прикрощів. Кажуть, що це недобре, багато втрачається на накладах. Але я до цього ставлюся спокійно. Так само, як і до викрадання моїх книжок із магазинів. Колись мав таку неординарну літературну премію «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазину». Власне до злочинства я ставлюся негативно, але якщо людям пече і настільки хочеться почитати, то я прощаю.

На першому курсі навчання в університеті мав прикрий випадок: грався снарядом під час збирання картоплі в колгоспі студентами. За це мене хотіли виключити з університету. Але тоді мені трапилася нагода поїхати до Єреванського університету, де я й вивчив вірменську мову та літературу.    Ніякою мовою, крім української, я не зміг би писати художні твори, тому що для цього потрібно дуже глибоко знати мову, мислити нею. У мене така мова одна.

Ніколи над цим не замислювався.

Вже всі знають про «Марусю». Крім того, у мене є один задум про Богдана Хмельницького, про те, де він похований. Всі знають. що гетьман був похований у Іллінській церкві. Навіть школярам відомо, що той прах розвіяли поляки, поглумилися над ним. Але не настільки дурним було оточення гетьмана, щоб не передбачити цього. Через те Лаврін Капуста, кажучи сучасною мовою, начальник контррозвідки Богдана Хмельницького, його перепоховав. З цього приводу існує чимало версій і легенд. Дехто навіть говорить, що Лаврін Капуста перепоховав у Стамбулі, але це – абсурд. Навіщо везти прах гетьмана до Стамбула, якщо поруч із Чигирином Холодний Яр? Звичайно, прах Богдана Хмельницького в холодному Яру. Коли я напишу цей роман, ми знатимемо місце точно. Зараз можу сказати тільки, що це місце в радіусі 40 кілометрів від Тясмина.

Людина із адекватним відчуттям власної і національної гідності.

Це дуже складне запитання. Я вже неодноразово на нього відповідав. Багато хто мене неправильно розуміє. Власне, це – вища математика, про яку ми поговоримо пізніше.

Відносини Росії та України можна порівняти зі взаєминами двох людей, які давно набридли один одному. Українські керманичі, які набагато вищі зростом за російських, могли б себе поводити більш упевнено. Я вже не кажу про приниження перед московськими попами, в яких під рясою, кажучи словами співака Талькова, і досі проступає КДБ-шний погон.

Я майже ніколи не даю своїх творів до друку літературним фахівцям. Я даю їх грамотним людям, які можуть виловити дрібні недогляди коректорського характеру. Коли я, наприклад, писав «Чорного ворона», то давав його читати багатьом людям, тому що хотів, аби текст був бездоганним. Крім того, я давав читати роман письменникові і історикові Романові Ковалеві, який тривалий час займався цією темою і глибоко опрацював її на документальному рівні. Він зробив чимало слушних фахових зауважень.

Особливих змін не буде. Але більше утвердиться надій, з’явиться певний просвіток щодо перспектив. Розраховувати на швидке відродження нації і держави впродовж кількох років просто нерозумно.

Власне такою і є наша мета – створити перший український блокбастер, тобто фільм-вибух, фільм-бомбу, який принесе і прибутки, з яких, я сподіваюся, розпочнеться відродження українського кіно взагалі. Він, я сподіваюся, сколихне українську свідомість не менше, ніж роман «Чорний ворон».

Президентові насамперед бракує глибокого усвідомлення того, що він мусить бути президентом українського народу, а не населення, яке проживає на цій території.    Чи піду я на вибори наступного року? Подумаю. Якщо піду, то з особливою місією.

1. Український народ повинна об’єднувати ідея, яку, як на мене, несе Холодний Яр, тобто традиція споконвічної боротьби за волю України. Це те, що було написано на бойовому чорному прапорі гайдамаків Холодного Яру: «Воля України або смерть!». 2. Роз’єднаний український народ вигідний тим, хто ненавидить Україну і намагається її денаціоналізувати, створивши таку собі бізнес-територію. Тому ми постійно відчуваємо цей антиукраїнський наступ, який, на жаль, притаманний і деяким представникам влади. Наприклад, дії сьогоднішнього Міністерства освіти і науки дуже нагадують політику міністерства освіти 30-х років. Його дії підпадають під усі ознаки етноциду української нації. 3. Мовна проблема реально існує в Україні. Інша річ, що її педалюють усілякі негідники в своїх політичних цілях.

За роман «Елементал» я отримав першу премію. Це збагатило мою колекцію літературних нагород. А взагалі до даного проекту Юрія Логуша я ставлюся дуже схвально та позитивно. Тим більше, що це найбільш живучий літературний проект. Багато хто теж замахується преміювати письменників, а потім на це не вистачає ні грошей, ні духу. «Коронація слова» тримає свою марку високо.

Не було жодних сумнівів у тому, що такий виш, як Києво-Могилянська академія, не відрахує цю студентку. Це був жест відчаю: коли жодні цивілізовані методи не мають впливу, доводиться переходити межі. І добре, що поки що обійшлося тільки квітами.

Повірте, я менш за все думаю про те, коли мені вручать Шевченківську премію.    Найбільша загадка полягає в тому, чому Табачника і досі тримає Президент, якщо ця людина понижує його авторитет і рейтинг.    Що ж до Шевченківської премії – не знаю, чи вручать її мені навіть після звільнення Табачника.

Переговори про переклади відбуваються. В тому числі мені пропонували перекласти твір російською мовою і дати великі наклади на схід і південь країни, тобто на Крим і Донбас. Але я поки що утримуюся від такої пропозиції, тому що є чимало людей, які читають цей роман в оригіналі з цікавості завдяки тому розголосу, який він має. Коли з’явиться російська версія, велика частина цього контингенту читатиме саме російською мовою. Я завжди боявся того, що мої романи будуть інструментом русифікації. Через те я досі вагаюся, чи варто перекладати «Чорного ворона» російською мовою.    А щодо перекладів іншими мовами – я вже казав, що наразі роман перекладається англійською мовою в Англії.

Тоді, коли народ обере гідних депутатів.

Це дуже сумнівне твердження в стилі Табачника.

Існує багато людей, які прихильно ставляться до цієї ідеї. Я отримав чимало позитивних сигналів від заможних верств населення. Близько місяця був із туром в Америці, і люди казали, що для такого фільму гроші знайдуться неодмінно.    Щодо технічного боку я вже говорив. Маю контакти з різними людьми, аж до Голівуду.

На роман про Марусю не потрібно буде стільки часу, як на «Чорного ворона», тому що я занурений в ту епоху, в 20-ті роки, роки повстанської боротьби. Тому робота над «Марусею» просуватиметься швидше. Боюся прогнозувати, але якщо Бог дасть мені здоров’я, то наступного року я завершу цей роман.

Віктор Ющенко говорив про перемовини з Мелом Гібсоном щодо екранізації «Чорного ворона». Але справжні переговори можна вести тільки тоді, коли буде англомовний варіант твору або сценарію. Я провів серйозну розмову з представниками Голівуду, і ситуація виглядає так. Насамперед потрібно мати роман, перекладений англійською мовою. Це вже робиться, і через три-чотири місяці такий переклад з’явиться. Його зробить англійський поет українського походження. Наступним етапом, за словами представників Голівуду, буде написання синопсису. Цим займатимуться їхні фахівці, тому що інші, якими геніальними вони не були, за голлівудськими стандартами це не зробить. У них дуже вузька спеціалізація: окремі люди пишуть синопсиси, окремі – сценарії. Синопсис, тобто стислий виклад сценарію, коштуватиме 50 тисяч доларів. Потім робиться повна версія кіносценарію, що коштуватиме ще близько мільйона доларів. Потім відбуваються різноманітні промоції, укладаються угоди з кінопрокатниками тощо. І це все коштуватиме ще мільйон доларів.    Спершу це лякає, але насправді якщо на цьому етапі хтось із голлівудських режисерів або студій зацікавиться, то далі гроші будуть непотрібні – фінансування беруть на себе інвестиційні фонди та кіностудії. Тобто йдеться не про таку вже й вкрай велику суму.    Але це ще не означає, що результат буде досягнутий. Кіно в Голівуді – це рулетка. Тому є альтернатива: або зібрані кошти спрямовувати відразу на бюджет фільму, або зіграти в гру з Голівудом. Самостійно я не ухвалюватиму це рішення. Потрібно буде розмовляти із оргкомітетами, політиками, бізнесменами, які мене підтримують, після того прийматиметься остаточне рішення. Наразі перекладається роман, і коли буде англійський текст, можна буде більш предметно вести розмову.