Богдан Яременко

Знайомий. Хоча й побіжно. Не можу собі пояснити, чому посол в одній із ключових держав півроку після призначення продовжує сидіти в Києві. Це поза рамками розуміння в дипломатії. Хоча очевидно, не вина пані Наталі.
Не планую і не бачу такої можливості при нинішній владі. Тим більше, що ініціатива може йти лише від неї.

На законодавчому рівні в Україні поняття «колабораціонізму» ще не визначено. В «Майдані закордонних справ» ми схильні виділяти три групи мешканців Криму та окупованих районів Донбасу.
1. Зрадники — це люди, які перебували на службі в ЗС, у правоохоронних органах, органах державної влади, і перейшли на службу до ворога. Це кримінальні злочинці, і розплата для них настане.
2. Колаборанти — люди, які працюють в окупаційних органах влади, служать окупантові, але не здійснили кримінальних злочинів. Після повернення окупованих територій, ми переконані, ця категорія громадян має зазнати враження в правах, зокрема, обиратися, працювати в органах влади тощо.
3. Усі інші громадяни України. Не залежно від того, чи оформили вони собі російські паспорти — це жертви російської агресії. Україна не має ні морального, ні юридичного права у чомусь звинуватити цих громадян, оскільки вони змушені виживати за умови, коли українська держава не виконала свого обов’язку по їх захисту.

Я — християнин, а це постійний оптимізм. У мене чудова сім’я, дружина і діти, які люблять мене, а я люблю їх. Я працюю в найкращому з можливих колективів. Я живу і працюю в країні героїв. Не бачу приводів для печалі.

Ви назвали приклади дискусії не в рамках ЄС, а в межах однієї країни, більше того — одного уряду. Уряд ФРН на чолі з канцлером Меркель є коаліційним. Погляньте на коаліцію в нашому парламенті і уряді і здогадайтеся, чи завжди все так добре серед коаліціантів. Існують ці проблеми і в ФРН.
Загалом. аргументи опонентів продовження санкцій добре відомі, і я назвав би їх спекулятивними, мовляв, якщо Росія не зупинилася, то чому вважати санкції ефективними, краще від них відмовитися і повернутися до повноцінної співпраці з Росією, що зробить її поступливою в інших питаннях.
Важко сказати, наскільки є ефективною українська дипломатія у розвінчуванні цих міфів. Натомість поведінка РФ, яка демонструє агресивність, впертість, працює проти російських прихильників по всьому світу. Давайте не забувати, що попри всі дискусії лише вчора ЄС продовжив санкції проти РФ ще на півроку. Отже, позиція європейців залишається сприятливою для України.
Чи продиктована позиція опонентів санкцій їх бізнес-інтересами? Чи зумовлена "тісними зв’язками" з Росією? Можемо лише здогадуватися.

Прийшов на чат у "Главреді" з презентації у нас в "Майдані закордонних справ" аналітичної доповіді Digest and Analitycs Ukraine про перспективи Донбасу.
Загалом, прогнозувати ситуацію до закінчення "гарячої фази" конфлікту складно. Так звані ЛНР та ДНР поступово інституціоналізуються. Україна не лише не має чіткої стратегії поведінки, але фактично сприяє інституціоналізації цих об’єднань через торгівлю та участь у міжнародних переговорах. Очевидно, Росія намагатиметься і далі "втюхати" нам тимчасово окуповані райони Донбасу на своїх умовах — розширені повноваження місцевого самоврядування, амністія, мовне самовизначення і т.д. Україні варто було б уникнути цього. Швидше за все, конфлікт буде заморожений. В гіршому випадку — на умовах Росії в рамках України, як це передбачено Мінськими домовленостями. В кращому разі — поза рамками України, як тимчасово окупована територія (на кшталт Криму). Сприятливих сценаріїв для України, українців і навіть наших ненависників на території Донбасу — немає.

Такі перспективи можна назвати реалістичними. Але я би назвав їх небажаними для України. В наших інтересах докорінна зміна характеру політичного режиму в РФ, реставрація демократії, поновлення політичних та громадянських свобод, перетворення сусіда на прогнозовану стабільну, миролюбну державу. Неконтрольований розпад РФ в умовах економічної кризи, загострення суспільних відносин, превалювання мілітаристських настроїв у політикумі та суспільстві можуть мати наслідки для України значно тяжчі, ніж ми переживаємо зараз.

Для нас це — війна, окуповані території. Це питання нашої стратегії життя, розвитку, як нації, країни і суб’єкта міжнародного права. Події на сході України і в Криму позначатимуться впродовж тривалого часу на політичній, економічній та суспільній сфері життя. Корупція, як глобальне, так і національне явище, позначатиметься на нашому житті не меншою мірою, ніж російська агресія. Відсутність національно свідомої і професійної еліти, здатної сформулювати бачення майбутнього України та реалізувати цей план, також будуть серед чільних тенденцій, які впливатимуть на суспільні настрої та тенденції в Україні наступного року. Розвиток тероризму опосередковано і, не приведи Господь, безпосередньо впливатиме на міжнародне і внутрішнє становище України.

Проблема Мінських угод у тому, що вони укладені поза правовими нормами української держави, поза мораллю і здоровим глуздом. Україна добровільно обмежила себе в праві використовувати силу для захисту національної території і суверенітету. Україна веде переговори щодо нормалізації і дипломатичного вирішення ситуації з тими, кого називає терористами. Загалом Мінські домовленості — явище протиприродне, оскільки намагається помирити жертву агресії з агресором. Мінські домовленості не принесуть в Україну миру, оскільки навіть не описують всіх конфліктних ситуацій в країні, перше за все, проблему окупації Криму. Зрештою, Росія розпочала війну проти України не для того, щоб заключити мир, а для того, щоб зруйнувати нашу державність. Цієї цілі Росія не досягнула. Ресурси продовжувати агресію РФ поки що має. Критикою цієї угоди «Майдан закордонних справ» займається з вересня минулого року, на чому заробив масу проблем із українською владою.

Євразійський союз — це найкраща ілюстрація того, що міжнародні об’єднання, базовані на так званих прагматичних інтересах, і в яких відсутній ціннісний компонент, позбавлені сенсу та перспектив. Якщо Казахстан, Білорусь, Киргизстан і Вірменія були втягнуті Росією в це об’єднання під гаслом розвитку економічних зв’язків, то, очевидно, з їхньої точки зору, нелогічно нести економічні чи торговельні втрати через політичні примхи Росії. Зазначене об’єднання базується на економічних, політичних та військових ресурсах РФ. Воно існуватиме рівно стільки, скільки РФ проіснує в нинішньому вигляді.

Двома словами: глибоко розчарований.

Майбутнє ЄС у перспективі 10-15 років і справді виглядає туманним. Це зовсім не означає, що на сьогодні у нас є будь-яка інша суттєва альтернатива, окрім спроб інтеграції з ЄС. Навіть за несприятливих обставин розвитку ЄС у найближчі кілька років зберігатиме достатньо ресурсів для допомоги і сприяння Україні. Не думаю, що ми можемо відмовитися від такої допомоги.
В силу особливої позиції Великобританії в рамках ЄС її вірогідний вихід із цього об’єднання, найбільш ймовірно, пройде без особливих потрясінь. Про вихід з ЄС Греції наразі не йдеться. Разом з тим, втрата цієї країни була б значно серйознішою проблемою для ЄС з огляду на те, що вона є частиною єврозони та Шенгенської зони.
Сказати, що ЄС "тріщить по швах" також на сьогодні буде явним перебільшенням. Потужний тріск доводиться чути сьогодні на північному сході.

Сергеєв — один із найкращих українських дипломатів, але перебуває на посаді понад вісім років, за кордоном — близько 12 років. В той час як традиційно закордонне відрядження посла триває чотири-шість років. Ротація Сергеєва мала колись статися. Він це розумів краще за інших. Мені довелося бути в Нью-Йорку в день оприлюднення Указу Президента про його звільнення. Юрій Анатолійович почувався спокійно чи навіть розслаблено, бо вже кільканадцять місяців сидів на спакованих валізах для того, щоб повертатися додому.
А от чи догодив він Порошенку? Ми дізнаємося лише тоді, коли почуємо про його наступне призначення. Не можу стверджувати, але мені здається, Юрій Сергеєв вертається в Україну без чіткого уявлення, де працюватиме далі. Якщо Порошенку такі фахівці не потрібні, ми з відкритими обіймами приймемо Юрія Анатолійовича в сім’ю "Майдану закордонних справ".

Не позбудеться. Росія завершила перехід від ілюзорної демократії з авторитарним правлінням до тоталітаризму. Відточені до рівня мистецтва технології промивання мізків і контролю над суспільною свідомістю. Православна церква для московських правителів завжди була, є і в осяжній перспективі залишатиметься одним із інструментів політичного тиску та впливу. Допоки УПЦ зберігатиме хоча б найменший формальний контакт і підлеглість Москві, я буду схильний розглядати її, як інструмент ворожого впливу в Україні. Але я би закликав не поширювати таке ставлення на всіх священнослужителів чи паству цієї церкви. 

Питання не в форматах, а в порядку денному, який виносить Україна на переговори. Після початку російської агресії українською дипломатією допущено низку системних помилок. До порядку переговорів не включено питання Криму. Серед переговірників немає США та ЄС. Україна не змогла досягти однозначного сприйняття Росією своєї відповідальності за конфлікт на сході України. До переговорів, нехай і опосередковано, допущені терористичні організації — ЛНР і ДНР. Вся переговорна лінія України є, якщо не катастрофою, то серйозною помилкою. І з року в рік ця ситуація не змінюється.

Після того, як до складу України повернуться Крим, всі території Донецької та Луганської областей, Росія компенсує нашій країні втрати від агресії, покається, а ми її вибачимо.

Я відстоюю ту позицію, що нинішня збройна агресія Росії проти України фактично є для нашої держави національно-визвольною війною. Чим менше Росії і російського впливу в Україні, тим краще. Розвиток вільної торгівлі слід вітати лише тоді, коли вона не перетворюється на знаряддя політичного тиску. Для Росії торгівля завжди була, є і в осяжній перспективі залишатиметься інструментом політичного впливу. Підтвердженням цього є численні факти, наскільки легко Росія відмовляється від торговельних та економічних зв’язків заради політичних цілей (санкції проти ЄС, Туреччини, Білорусі, України). Зниження обсягів торгівлі завжди завдає матеріальної шкоди. Разом із тим на сьогодні обсяги українсько-російської торгівлі зменшилися на стільки, а необхідність політичного відокремлення від РФ така висока, що вже в середньостроковій перспективі і надалі скасування ЗВТ з Росією матиме для нас винятково позитивний ефект.

«Майдан закордонних справ» — єдина на сьогодні інституція в Україні, яка оприлюднила власну Стратегію повернення Криму. Ви з нею легко можете ознайомитися в інтернеті.
Економічна блокада Криму, з нашої точки зору, не є способом його повернення. Але є єдиним можливим способом нашої тактики поведінки з РФ. Ми не можемо допомагати окупанту утримувати відвойовані у нас землі. Разом із тим, блокада (продуктова, товарна, енергетична, морська, повітряна, будь-яка інша) не повинна здійснюватися або конструюватися, як паркан, через який ніхто не перелізе. Блокада не повинна обмежувати права громадян України, особливо тих, хто залишився на окупованій території, вільно перетинати лінію розмежування, бувати в Україні, ввозити і вивозити особисті речі. Тобто блокада радше повинна бути вентилем на трубі, який залишається повністю закритим доти, поки Росія вважає закритим питання Криму. Якщо Росія демонструє бажання і здатність домовлятися чи то з приводу захисту прав людини в окупованому Криму, чи з будь-яких інших аспектів проблеми окупації, цей вентиль може бути відкритим на стільки, на скільки ми самі вирішимо. Міжнародна спільнота дуже часто займає однобічну позицію в подібних випадках, позірно дбаючи про інтереси звичайних громадян. Мається на увазі їх достаток, забезпечення водою, електроенергією і продуктами. В такому підході немає нічого для нас страшного. Просто українська дипломатія повинна більш професійно і активно пояснювати, що, здійснюючи блокаду Криму, ми зовсім не перешкоджаємо реалізації Росією зобов’язання держави-окупанта розвивати і забезпечувати окуповану територію. Проблеми мешканців Криму пов’язані не з блокадою, а з тим, що Росія окупувала півострів.

Останнім часом доводиться багато чути, читати про наявність у Кремлі кількох основних груп впливу на вироблення рішень щодо зовнішньої та внутрішньої політики РФ. Мушу зізнатися, що длубатися в цьому політичному перегної задоволення нижче середнього. Для нас важливо чітко розуміти результат процесу політичного бродіння в Кремлі — продовження збройної агресії проти України та окупація Криму. Насправді, окрім невеликого сегменту ВПК та збройних сил, ніхто в Росії не виграє від війни в Україні. Доводиться чекати, поки економічне становище їхньої держави пояснить це росіянам з усією очевидністю.

У доповіді міжнародної експертної групи по розслідуванню причин катастрофи "Боїнга" малайзійських авіаліній в Україні відсутні будь-які звинувачення нашої держави у співучасті в цій катастрофі. Більше того, там взагалі немає жодних звинувачень на адресу жодної зі сторін. У доповіді йдеться про з’ясування всіх технічних обставин теракту. Відповідь на питання «хто винен?» має дати слідство, яке ще триває. Серед причин, які дозволили катастрофі статися, називаються ті факти, що ні Україна, ні авіакомпанія «Малайзійські авіалінії» не врахували усієї повноти інформації про загрози для цивільної авіації в регіоні. Як наслідок, Україна не заборонила польоти, «Малайзійські авіалінії» не змінили маршрути. Разом із тим, у звіті чітко зазначається, що Україною вживалися заходи для підвищення безпеки польотів (обмеження ешелонів для транзитних польотів). Також у звіті говориться, що за подібних обставин жодна інша держава у світі не вживала заходів, корім тих, що вжила Україна. Тобто прецедентів повного закриття повітряного простору над зонами конфліктів у світі немає. Якщо хтось із родичів жертв катастрофи прийме рішення позиватися проти України, очевидно, суд буде враховувати всі обставини та інформацію.
Окремо треба наголосити, що держава Нідерланди або будь-який іноземний уряд ніколи не висував претензій чи не звинувачував Україну офіційно у співучасті в катастрофі "Боїнга". Міжнародна технічна експертиза встановила, що найбільш ймовірно "Боїнг" зазнав катастрофи в результаті потрапляння в нього уламків ракети, випущеної з системи ППО "Бук" (тобто збитий ракетою).

Влітку цього року «Майдан закордонних справ» оприлюднив дослідження про загострення російсько-американського протистояння в сфері ядерних озброєнь в контексті війни між Україною та Росією. Там детально розглядається ситуація щодо позиції РФ і ймовірності застосування ядерної зброї.
Якщо стисло, Росія постійно вдосконалює свою ядерну зброю та можливості її застосування. Те саме роблять США. Від цього світ не стає безпечнішим. Разом із тим, застосування тактичної ядерної зброї в Україні з боку РФ або застосування тактичної ядерної зброї на європейському воєнному театрі, ми й справді вважаємо психологічною грою керівництва РФ, у якого просто бракує фінансових та економічних аргументів або аргументів у вигляді звичайних озброєнь. Хочете знати більше, ще раз рекомендую прочитати наше дослідження.

Реаліями сьогодення є ескалація протистояння цінностей. Умовно — демократія і лібералізм проти тоталітаризму та традиціоналізму. Це протистояння відбувається, як між державами, так і в рамках багатьох країн і народів, і охоплює фактично всю нашу планету від Кореї до Латинської Америки. Також фактом нашого життя є спроба РФ добитися перегляду світоустрою, утвореного після Другої світової війни. Іншим чинником, що породжує ескалацію, є загострення боротьби слаборозвинутих економічних держав, як Росія чи Китай, за доступ до сировинних ресурсів. Ситуація і справді є загрозливою. Проте про третю світову війну чи глобальний збройний конфлікт я би не говорив. Значно більшу загрозу для нас сьогодні становлять внутрішні конфлікти в рамках російського суспільства і не менш гострий — в рамках українського суспільства.

Росія не змогла переконати цивілізований світ, що є відповідальним міжнародним гравцем. Через те вона не зуміла переконати ЄС, США та інші держави у необхідності застосування в міжнародних відносин її концепцій та бачення багатополярного світу. Згідно з цим баченням, у світі має бути кілька гегемонів, які поділять планету на зони впливу та матимуть монопольне неоскражуване право робити в цих регіонах усе, що їм заманеться. Після дипломатичної поразки Росія змінила тактику і вирішила довести, що за умови відмови Заходу сприймати її як рівноправного партнера, з нею доведеться рахуватися, як із рівноправним супротивником. Військові провокації та авантюри в повітряному та морському просторі в Європі, в Сирії, біля Аляски є спробою продемонструвати військовий потенціал РФ. Ніяких особливих інтересів у Сирії Росія не має. Вона просто використовує конфлікт у своїх інтересах, граючи на стражданнях мирного населення. Більше того, ситуацію в Сирії Росія найбільш імовірно спробує використати для дестабілізації Туреччини, Азербайджану, Туркменістану, країн Близького Сходу через поширення терористичної загрози, а також країн ЄС — через поширення міграції населення.

Санкції дієві, і кумулятивний ефект їх впливу на російську економіку щодня зростає. Тому вони й продовжені. Ніяких змін в режим санкцій не внесено.

На сьогодні єдиним ефективним засобом тиску на РФ є економічні санкції та падіння цін на нафту. Саме ці два чинники руйнують російську економіку, саме через них Росія хаотично шукає можливості чимшвидше закріпити свої воєнні успіхі в Україні, Сирії шляхом дипломатичних переговорів. Саме ці важелі тиску, якщо їх дія буде продовжена в часі ще на два-три роки, можуть примусити РФ суттєво переглянути свою політику. Засоби інформаційного, політичного, дипломатичного тиску, які здійснюються з метою привернення уваги до долі українських заручників у РФ, між тим, також є важливими, і їх у жодному разі не можна згортати чи знижувати їх активність.

І ЄС, і США зробили ставку на економічні санкції. Очевидно, і для одних, і для інших це "гра в довгу". ЄС і США не хочуть вдаватися до радикальних заходів з тим, щоб не спровокувати Росію. Можливість, проводити таку політику забезпечують військовослужбовці ЗСУ на фронті в східній Україні.

Хороше питання в день працівника дипломатичної служби. Хочу скористатися нагодою та привітати ветеранів української дипломатичної служби, які створили українську дипломатію, доклалися до міжнародного визнання України, утвердження її авторитету в світі, зробили Україну частиною ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших важливих організацій. Хочу привітати тих чесних і порядних українських дипломатів, які в умовах відсутності чіткого керівництва, поваги до їх роботи з боку керівництва, образливої заробітної плати продовжують наполегливо захищати інтереси українських громадян, служити своєму народові. Досягнень зовнішньополітичної діяльності країни, яка воює значно більшої за себе держави і не має при цьому союзників, не може бути апріорі. Про основні завдання на наступний рік я щойно висловився великою статтею.

Правові механізми суду і виконання його рішень наразі не оформлені. Але в цих питаннях важливо мати політичну волю, наполегливість, суворо дотримуватися норм права і юридичних процедур. І колись це дасть свій результат. Я є прихильником ідеї, що Україна попри те, чи будуть створені міжнародні механізми суду над вбивцями пасажирів "Боїнга", повинна задіяти всі національні механізми та структури. Ми — велика європейська держава, яка повинна уміти провести слідство, суд і добиватися покарання винних. Якщо цьому сприятимуть міжнародні домовленості, лише полегшить наше завдання.

Як мені здається, ми поспілкувалися з найбільш принципових і важливих питань. Хочу подякувати всім, хто поставив питання, вибачитися перед тими, хто не отримав очікуваної відповіді, завжди готовий продовжити спілкування через Фейсбук чи наживо.
Перш за все, бажаю, щоб основним святом все-таки для нас стало Різдво. Не салат "Олів’є", а цінності. Хочу побажати нам усім витримки, далекоглядності і змін, які ми нарешті назвемо реформами. Хочу вірити, що ці реформи дозволять нам колись жити заможніше, спокійніше у мирі і злагоді. Всім дякую!

Власне, йдеться про імідж російського керівництва. Воно більше не має іміджу. Президенту Росії не вірять, не довіряють, не вважають рівноправним партнером, з яким можна домовитися. Імідж Росії страждає не менше, але імідж держави — значно складніше явище.

Група щирих патріотичних народних депутатів, не лише Григорій Немиря, але й Ганна Гопко, Іванна Климпуш, Борис Тарасюк, Світлана Заліщук та інші, розпочали публічну кампанію лобіювання бюджету МЗС України. Ні секунди не сумніваюся у найкращих благородних намірах цих народних обранців. Але будь я на їхньому місці, перед тим як шукати фінансування для МЗС, я би добився публічного звіту МЗС про свою діяльність, оцінив би ефективність зовнішньої політики України, отримав би план реформ і розвитку МЗС. Нічого цього члени Комітету ВРУ у закордонних справах від МЗС України не отримали. Збільшення фінансування МЗС за цих обставин, на жаль, гарантовано перетвориться на розтринькування грошей платників податків.

Це реально гидка ситуація, яка свідчить про повну деградацію системи державної влади в Україні. Інакше сприйняти це я не можу.

Я не планую бути президентом України найближчим часом. Про першочергові завдання у сфері зовнішніх зносин ми сьогодні, здається, достатньо докладно поговорили.

Хочеться вірити, що в середині наступного року ми таки почнемо користуватися привілеями безвізових мандрівок до країн ЄС. Це хороший розвиток подій для України і українців. Судячи з самовпевненої позиції української влади і з позитивного висновку Європейської комісії, шанси на такий розвиток подій достатньо високі. Я лише хотів би нагадати навмисне організований ЄК "витік інформації" напередодні про те, що безвізовий режим Україні буде надано не через активну діяльність української влади, а через безпрецедентні зусилля, докладені громадянським суспільством. Сподіваємося, що наша влада не зуміє цього разу зіпсувати те, що зроблено громадянським суспільством. Хоча справедливості заради, якби Президент Порошенко і його попередники і раніше приділяли цьому питанню стільки уваги, скільки про це говорилося влітку-восени 2015 року, ми б вже їздили в Європу без віз.

Рішення про продовження санкцій прийняте. Подібні рішення в ЄС приймаються лише консенсусом — за згоди всіх держав. Значить, європейці єдині. А ще важливо, ця політика ЄС підтримується США, Австралією, Японією і навіть Чорногорією.

На сьогодні існує рішення Генеральної асамблеї ООН, яке засуджує незаконну анексію Криму Росією. Наразі це єдиний міжнародний документ подібного характеру. Ставлення до основних міжнародних подій включно з війнами, анексіями, окупаціями, кожна держава приймає самостійно на підставі своїх цінностей, а подекуди виходячи з прагматичних меркантильних інтересів. Тих країн, які поставили ціну вище за цінності та принципи, при голосуванні в ООН виявилося 11.

Суб’єктність України залишається радше проблематичним питанням. Нам важко вибудовувати і відстоювати власну позицію, що базується не на примхах сусідів, а на устремліннях своїх громадян. Ніяких особливих сподівань на членство України в Радбезі ООН впродовж наступних двох років я не покладаю. Офіційна дипломатія, здається, теж.

Я дипломат, Кравчук — політик. Політики приймають рішення. Дипломати та інші державні службовці повинні зробити так, щоб ці рішення спиралися на право та довгострокові інтереси держави. Так нечасто буває. І не лише в Україні.

Думаю, що чутки про "смерть ОБСЄ", як і ООН, сильно перебільшені. Разом із тим, як на мене, криза цих організацій якраз і пов’язана з тим, що країни-члени не знаходять у собі політичної волі і далекоглядності позбутися баласту у вигляді країн, які підривають спільні цінності.

Я не був учасником тих подій. Але доводилося чути про загострення в Криму і, зокрема, між ВМСУ та ЧФ РФ у 1992-1993 роках. Додайте сюди ситуацію з Тузлою і можна стверджувати, що провокації Росії в Криму ніколи не припинялися. Але як тоді, так і тепер інтереси торгівлі з Росією ми ставимо вище за інтереси національної безпеки.

Робити революції. Ходити на вибори. Працювати активно в громадському і політичному житті між виборами і революціями, аж поки не отримаємо бажаний результат. Іншого сценарію не знаю. Революція Гідності в Україні не завершена. ЇЇ мета — докорінна зміна характеру суспільних відносин, а не облич при владі, не виконана. Тому давайте без апокаліптичних настроїв продовжувати "гнути свою лінію". Борімося — поборемо.