Анжелика Рудницкая и Светлана Кубрак

Світлана Кубрак: Да, мы планируем сделать полноценную коллекцию, показать ее не только в Украине, но и за рубежом. Сейчас мы работаем над ней, готовим и надеемся с Божьей помощью представим ее уже в этом году. Вдохновение черпаем из украинских традиций, одежды. Думаю, это всегда будет нашим источником вдохновения. В то же время мы хотели бы, чтобы наша одежда также была в мировых тенденциях.
Кто занимается подбором узоров? Наши коллекции — это результат работы многих людей, это коллективный труд.

АнжелікаРудницька: Оскільки між країнами йде війна, то Росії доведеться подумати, кого вона відправить на «Євробачення-2017». Якщо Росія вирішить не брати участь, Європа від цього не постраждає. Адже саме через війну минулого року Україна не брала участі у «Євробаченні».
А якщо Росія принципово захоче брати участь у «Євробаченні», то у неї є прекрасний план дій: вивести свої війська з Донеччини, Луганщини і Криму, підписати акт про капітуляцію, компенсувати Україні матеріальні втрати, і тоді будь-який їхній представник зможе приїхати до нас на музичний форум.

Світлана Кубрак: Вышиванку можно купить по разной цене. Дорогие вышиванки бывают старинными, а бывают и современными. Старинные так оцениваются, потому что это ручной труд, они вышивались несколько месяцев, и эту технологию сложно повторить. Это является исторической ценностью, которая с каждым годом будет расти в цене.
Современные дорогие вышиванки стоят дорого, потому что, как правило, это дизайнерская вещь из натуральной ткани, также ручной работы. Кроме того, это и цена работы многих людей (швей, конструкторов, вышивальщиц, рекламщиков и так далее). Такие вышиванки, как правило, делаются только в двух-трех экземпляров.
Сегодня можно купить и дешевые вышиванки, они тоже есть. Они, как правило, с машинной вышивкой и выпускаются большим тиражом. Но это одноразовая вещь, на один год. Настоящее же носится много лет и передается по наследству.

АнжелікаРудницька: Кроєм, кольоровою гамою, специфікою символів. Вони близькі і водночас зовсім різні, бо російська сорочка вдягалася під сарафан, а українська — під плахти, під спідниці, і в українському жіночому строї завжди була підкреслена талія і гарна фігура українок. За силуетом стрій нагадує обриси керамічних жіночих фігурок трипільських часів. Схожість українського і російського костюма зрозуміла, бо саме з наших земель розповсюджувалася культура на схід.

Світлана Кубрак: В принципе, одна из целей нашего бренда — осовременить украинскую вышиванку, чтобы ее можно носить не только по праздникам, а чтобы она была на все случаи. Мы, сохранив общий крой, интерпретировали это в узнаваемые современные виды одежды — бомбер, блузку, платье. Мы придаем этим привычным видам одежды современное звучание. Мы добавляем, миксуем элементы этнического костюма. Бомбер — это спортивная одежда, а мы добавляем вышитые рукава к нему, в результате он приобретает современное звучание. Его можно одевать и с джинсами, и с брюками. Мы применяем современные материалы, более удобные в носке, мы добавляем декор, который повторяет расположение традиционной вышивки.
АнжелікаРудницька: Українська сорочка з джинсами — це дуже сучасний одяг, святковий і зручний водночас. А будь-яка маленька чорна сукня із українським намистом перетворюється на патріотичний образ. Схожих варіантів — безліч, не бійтеся експериментувати.

Світлана Кубрак: У нашей студии есть вышиванки для мужчин, потому что часто задавали вопрос, почему мы в основном делаем этническую одежду только для женщин. У нас есть и бомберы с элементами украинской вышивки, которые можно носить под джинсы мужчинам. Есть сорочки из льна, пошитые по принципу классической рубашки для мужчин, также с элементами вышивки.
Мы пошли еще дальше — решили порадовать и маленьких мужчин: мы и для них делаем маленькие бомберы с вышивкой. Это пользуется популярностью.

Світлана Кубрак: Когда человеку дают возможность выбрать рисунок, узор, и он подсознательно выбирает орнамент того региона, откуда он родом. Так в человеке говорят его корни. Больше на человека могут влиять его поступки и настроение, с которым он носит одежду.
АнжелікаРудницька: Зараз більшість людей ставиться до вишиванки як до декорованого одягу. Для наших предків вишиванка була не просто одягом, але й оберегом. І вони розуміли, якими саме символами і речами вони себе намагаються оберігати. Коли людина не розуміє значення символів, навряд чи вони для неї важливі. але справді підсвідомо вона щось відчуває — не на рівні усвідомлення, а на рівні емоцій. Кажуть, що чоловікам треба бути дуже обережними з чоловічою вишиванкою із зображенням хмелю, тому що це провокує його потяг до алкоголю. А для знавця символів смішною є чоловіча вишиванка із жіночими квітками або зображенням жінки-берегині, які зазвичай носили вагітні або ті, хто хотіли завагітніти. Ми, повертаючись до джерел, починаємо це осмислювати, а не сліпо піддаватися модним тенденціям. Тому наша розмова сьогодні — це не звинувачення комусь, а маленька просвітницька діяльність.

Светлана: Нужно рассматривать украинские традиции и одежду как источник вдохновения, который можно интерпретировать в новые формы и придать этому новое звучание. Верю, что наша студия будет всегда на украинское народное и интерпретировать в современные форми одежды. Поэтому думаю, все дизайнеры (и не только украинские) все черпают из своих корней, традиционных одежд. Это никогда не утратит актуальность.
Анжеліка: Народний одяг завжди буде актуальним і завжди будуть люди, які, незалежно від моди, носитимуть вишиванку. Бо в ній наша сила і наш зв'язок із предками і майбутніми поколіннями. У вишиванці записаний код нації, і все більше людей розуміє, що це справжній скарб.

Даже старинные вышиванки делились на праздничные и будничные. В будничных было меньше вышивки, они делались из домотканого грубого полотна. Праздничные сорочки имели богатую вышивку — был вышит практически весь рукав. Они очень долго вышивались, одна сорочка могла быть в работе всю зиму. Они дорого ценились и вышивались по тонкому полотну, которое тоже имело высокую цену. Конечно же, они одевались редко, по большим праздникам. Их берегли, передавали по наследству.
Если говорить о современной вышванке, то наша студия делает праздничные варианты — из более дорогих материалов, с использованием ручного труда и, конечно же, ее цена тоже выше. И есть повседневные, например, бомбер с вышивкой, — их можно носить каждый день.
АнжелікаРудницька: Якщо говорити про традицію, то повсякденний одяг був оздоблений вишивкою у місцях, де відкрите тіло контактує з сорочкою (внизу рукава, обрамлення шиї і поділ). Оскільки ця вишивка, навіть дуже скромна, носила обереговий характер. Святкові сорочки були оздоблені розкішно, але найфантастичнішими були і залишаються весільні сорочки.

Дякую за запитання. Якраз цього року Євробачення було більше конкурсом пісні і її сценічного "одягу", аніж фрік-шоу. Фінал був цікавий, музично різноманітний. І у нашої Джамали були достойні конкуренти. Я поекспериментувала і вперше не переглядала виступи і пісні до самого фіналу. І отримала від цього задоволення, бо менше аналізувала, порівнювала, а просто була глядачем, який переймався тими ж емоціями, як і інші мільйони глядачів.
Євробачення завжди було політизованим, і це ні для кого не диво, але якщо ви натякаєте на політичну підтримку України Європою, то вона мене, швидше, радує, ніж засмучує. Окрім іншого, музика Джамали була фантастичною, незалежно від усіх інших чинників.

Світ глобалізується, утворюється так звана "fusion-культура" і розмиваються національні ознаки й традиції. Це виклики, які стосуються не лише України, а будь-якої країни світу, яка комунікує через інтернет, телебачення і т.д. Шанс зберегти свою окремішність є лише у племен і національних меншин, які інформаційно відірвані від іншого світу. А ще - у тих, хто зуміє зберегти власні традиції, а також коректно їх популяризувати, не перетворюючи при цьому фольклор на фейклор.
А що стосується нашого сусіда, то він все життя намагається тиснути на нас ідеологічно. Ми про це знаємо, ми готові до цих викликів, і тому важливо розвивати власну культуру, підтримувати усі сфери культурного життя як на рівні держави, так і на рівні кожного окремого громадянина. Як на мене, треба ретельніше ставитися до захисту інформаційного простору, займатися просвітництвом і відмовлятися від комплексів меншовартості. Ми це можемо, і все у нас вийде.

Анжеліка Рудницька: На наші концерти і зустрічі приходять фантастичні люди. Ми разом співаємо, сміємося, плачемо, поминаємо загиблих героїв і ділимося вірою у щасливе майбутнє країни. Напевно, Бог мене оберігає від неприхованого негативу, але поки я не зустрічала агресивних глядачів чи співрозмовників. Іноді мені здається, що на сході України люди більш налаштовані патріотично, ніж на мирних територіях. Вони, як ніхто, хочуть волати на весь світ, що вони — українці, але часто не відчувають підтримки з боку мирної України і нарікають на неукраїнське телебачення, яке не показує українських фільмів, не крутить українську музику, не знайомить з цікавими і успішними українцями. Тому наше відчуття про їхнє "прозріння" — це продовження історії про різну Україну. Українці, незалежно від регіону, прописки, кольору очей і волосся, бувають хорошими і поганими, освіченими і безтолковими, патріотичними і ні. Давайте не будемо дозволяти політтехнологам розділяти нас за територіальними ознаками.

АнжелікаРудницька: У мене є різний досвід популярності українського. У часи "Території А", наприкінці 90-х, українське в Україні було значно популярнішим, ніж російське. Коли "Територія А" приїжджала в якесь місто з гастролями, російським артистам доводилося скасовувати свої концерти. А російські продюсери постійно вели переговори з нашою програмою про участь російських музикантів. Після закриття "Території А", а також ряду менш популярних телепроектів період розквіту української музики, на жаль, закінчився, і українські артисти почали шукати для себе можливість далі виступати, заробляти гроші і займатися улюбленою справою. Деколи їм вдавалося краще реалізовувати себе в Росії. Сьогодні знову тенденція змінюється: у суспільстві є величезний запит на все українське, однак більшість вітчизняних медіа відстають від суспільних запитів і продовжують жити в полоні російської ідеології. Сподіваюся, що громадянське суспільство і тут вийде переможцем і зможе примусити ЗМІ бути більш патріотично орієнтованими. Коли зараз я виступаю у Сєвєродонецьку, Лисичанську, Слов’янську, мені приємно зустрічати прихильників "Території А", яким так само не вистачає української музики в ефірі, як і мешканцям Києва, Одеси, Чернігова, Луцька.
Кожна людина вільна в своєму виборі, і ми не можемо змусити когось залишатися в Україні, де зараз доводиться боротися, багато в чому собі відмовляти, а не продовжувати купатися в оплесках і розкоші. Як на мене, ті, хто вирішили не залишатися в Україні, мають інші пріоритети, і в шкалі їхніх цінностей гроші стоять вище, ніж любов до рідної землі. Говорити зі сцени "Я вас люблю!" і любити по-справжньому — це різні речі. Добре, що війна показала нам справжнє обличчя багатьох людей.

Світлана Кубрак: The Hardkiss.
АнжелікаРудницька: Ми дуже багатьох артистів не знаємо. У нас шалено багато талановитих музикантів. І національний відбір може відкрити для нас нове ім’я, якого Україна ще не знає. Не залежно від того, хто це буде, я б хотіла, щоб, окрім професійних якостей, цей артист був справжнім громадянином своєї країни, як Джамала.

Світлана Кубрак: Она уже происходит.
Анжеліка Рудницька: Нинішня лагідна українізація відбувається завдяки громадянському суспільству і приватним ініціативам. Дуже хотілося б, щоб медійники активніше включалися в цей процес, і щоб державні структури підтримували ці громадянські ініціативи. До речі, проблема українізації — це не лише проблема східних регіонів. Тотальна русифікація стосується абсолютно всієї України. Зайдіть у маршрутку у Львові, Ужгороді чи Рівному — зрозумієте, що ці області так само потрібно українізувати. За моїми спостереженнями, східні області дуже прагнуть українізуватися, і їм треба просто допомагати.
Напередодні Великодня "Територія А" і місцева громада Старобільська (Луганщина) провели масовий майстер-клас із розпису мальованок. За кілька годин старобільські школярі розписали 1330 мальованок і потрапили у Національний реєстр рекордів України. Це був наш подарунок Старобільську, якому виповнюється цього року 330 років. У День незалежності, коли Старобільськ святкує День міста, із цих мальованок буде складена композиція, котра має стати ще одним туристичним об’єктом міста. Це теж своєрідна лагідна українізація. Але мені було особливо приємно, що регіон не втратив традиції писанкарства. Просто ми його намагаємося робити більш популярним. Величезна кількість зусиль, моїх і моїх друзів, спрямована на українізацію східних регіонів. Ми проводимо зустрічі з людьми, спілкуємося з ними, організовуємо майстер-класи, влаштовуємо концерти, привозимо українські книжки. Якщо хтось з вас хоче долучитися — запрошую.

Світлана Кубрак: Памятники бывают разными. Есть памятники идолопоклонства, что никогда ни к чему хорошему не приводило. Чем быстрее от них избавятся, тем лучше. А есть памятники, которые являются памятью о чем-то хорошем и благодарностью за то, что кто-то что-то совершил для нас. Это разные вещи.
АнжелікаРудницька: Я вважаю, що декомунізація проходить в Україні невчасно, бо її треба було провести ще разом із проголошенням незалежності України 25 років тому. Впевнена, що якби ми відмовилися від радянського ідолопоклонства, застарілих стереотипів і викривленого радянською ідеологією розуміння світу, сьогодні війни не було б. Але оскільки ми цього вчасно не зробили, треба, засвоївши свої помилки і вивчивши урок, виправляти їх. Ми з вами мали можливість бачити, як разом із зникненням пам’ятників Леніну змінювалася атмосфера в містах. Справді шкодую, що ми не зробили цього раніше. Але краще пізно, ніж ніколи. Чого б мені хотілося зараз, у період декомунізації від держави — це більше просвітницької діяльності. Ліниві люди, які не читають, не цікавляться справжньою історією, на жаль, не можуть відмовитися від своїх стереотипів і не розуміють, що відбувається. Їм це треба пояснювати наполегливо і постійно, аж доки вони не зрозуміють, чому саме це відбувається.
От хочу сказати ще кілька слів. Один мудрий священик завжди каже своїм вірянам, що людина, яка очищається постом, молитвою і сповіддю, повинна розуміти, якщо цю чисту оболонку не заповнити добром, любов’ю, туди завжди проникне щось погане. Ми розуміємо, що нам треба позбавитися комуністичних символів і стереотипів, але нічого не пропонуємо людям взамін, тому ми часто стикаємося із нерозумінням і агресією з їхнього боку. Запропонувати національну ідею — це велика задача для української еліти.

АнжелікаРудницька: Я б хотіла, щоб ми взагалі всі дружили, але це в ідеалі. Цю війну почала не Україна, а Росія. І оскільки це країна-агресор, я б з нею на період війни припинила будь-які контакти. Можливо, це би спонукало наших сусідів швидше зрозуміти, що відбувається між нашими країнами.

Світлана Кубрак: В какой-то степени — да. Хотя к тому времени война может прекратиться. Но даже во время войны это было поддержкой, потому что это дает надежду на светлое, на хорошее.
АнжелікаРудницька: У мене теж двоякі відчуття щодо масштабних заходів, але тоді треба говорити не лише про «Євробачення», а про будь-який концерт, конкурс краси, фестиваль, святкування нових років, спортивні свята, футбольні баталії тощо. «Євробачення» максимально відсторонюється від політики, і в України не буде шансів говорити під час «Євробачення» в ефіри про війну чи про свої проблеми. Але в нас буде можливість скористатися цим великим музичним форумом як інструментом культурної дипломатії, про що ми вже говорили. Наші гості з усього світу зможуть переконатися, що російська пропаганда про те, як зараз жахливо в Україні, про порожні полиці магазинів, про кровожерливих бандерівців — не більше, ніж фікція. Можливо, заради цього нам треба проводити «Євробачення». Крім іншого, це буде спосіб об’єднати країну. Коли я виступаю на фронті і запитую наших хлопців про те, чи вони не ображаються на нас за наше мирне існування, назвемо це так, вони відповідають, що знаходяться на передовій саме заради того, щоб ми могли мирно жити і почуватися себе у безпеці.

Анжеліка Рудницька: Лазарєва, як і інших російських артистів, стільки років показували в українському ефірі, він стільки разів був ведучим на "Інтері", був тренером у "Голосі країни", наші медіа йому створили такий позитивний імідж і зробили його таким рідним, що українці не сприймають його як представника країни-агресора, а, швидше, сприймають його як свого. Тому це проблема, яка має більш глибоке коріння, ніж просто голосування за Лазарєва на «Євробаченні», яке не подобається частині суспільства. Окрім іншого, українці ще раз продемонстрували свою толерантність і свою мирну сутність.

АнжелікаРудницька: Величезне значення. Важливо було навіть просто виступити з цією піснею і розповісти про наші проблеми і війну. Але перемога — це не лише наша гордість, але і знак великої підтримки європейської спільноти. Ще одна важлива річ — ця перемога об’єднала Україну і дала нам відчуття, що ми є країною успішних людей, країною героїв і переможців, а не лузерів, які вічно скиглять і опускають руки при будь-якій невдачі. Навіть це відчуття — це вже сприяння поверненню Криму до України. Ця перемога — це культурна дипломатія, що є великою підтримкою для традиційної дипломатії. А те, що Крим повернеться в Україну, у мене немає ніяких сумнівів.

Світлана Кубрак: Наряд Джамалы был очень хорошо продуман и созвучен той теме и меседжу, какой был у ее песни. Он работал на общую композицию. Я считаю, что костюм очень достойно представлен. В наряде также важно, чтобы он был комфортным. В интервью Джамала говорила о том, что он ей даже помогал, когда она пела. Она выбирала между двумя нарядами — черным и синим, выбрала синий, потому что он органичен, и она хорошо себя в нем чувствовала. Это — главное. А результат мы видим. В костюме читались национальные элементы крымскотатарского костюма, что тоже очень важно. Единственное — я бы его сделала боле светлого тона.

Світлана Кубрак: Мне понравилось еще выступление Армении — очень талантливо и достойно. Конечно же, Джмалы.
Где провести? В столице. Второй вариант — Одесса.
Анжеліка Рудницька: «Євробачення» було цікавішим цього року, ніж минулого і позаминулого. Конкуренти у Джамали були сильні. Дуже гарний виступ був у австралійки. Якби не її сукня, яка не давала вирватися енергії назовні, можливо, вона б набрала ще більше голосів. Але, на щастя, цього не сталося. Мені особисто сподобалися грузини. Цікавою була болгарка. Цьогорічне «Євробачення» було різноманітним, з точки зору музики, тому воно було цікавим.
Джамала принципово вирізнялася посеред цього розмаїття музики, її пісня була молитвою і мистецьким маніфестом, який допоміг розповісти про трагедію кримськотатарського народу 1944 і 2014 років, а також і про трагедію України, яку ми всі переживаємо сьогодні. Завдяки Джамалі і її музиці вдалося достукатися через серце до розуму європейців і звернути ще раз їхню увагу на те, що всередині Європи відбувається кривава війна, яку не називають війною. Я дужа вдячна Джамалі за її виступ, за її позицію, за те, що вона щедро ділиться своїм талантом, за те, що велика кількість людей знову зможуть побувати в Україні, приїхавши на «Євробачення». А вже в яке саме місто — це не так принципово. Думаю, що воно все-таки відбудеться в Києві, оскільки тут найбільш розвинена інфраструктура, однак це можуть бути і Одеса, і Львів, і Дніпропетровськ. Головне, що ми готові приймати у себе гостей з будь-якої країни світу і продемонструвати свою гостинність.

Анжеліка: Безумовно, серед моїх речей є багато одягу не українського виробництва. Але закордонні дизайнери моєї підтримки не потребують. Що стосується зацікавлення українським, то поїздки наших дизайнерів за кордон, їхні покази свідчать про цікавість до України і наших дизайнерів і не тільки. Щоб український дизайнер став відомим і популярним на весь світ, як Діор чи Шаннель, потрібні великі кошти. Яrщо наші олігархи не будуть виводити свої статки в офшори, а будуть вкладати в українську культуру, то зробити це буде значно простіше. А імідж України для іноземців буде пов'язаний не лише з корупцією і дешевою горілкою, а й з культурою і традицією, яка сягає тисячоліть. Як патологічний оптиміст, я впевнена, що рано чи пізно українські дизайнери будуть користуватися величезним попитом у світом.

Анжеліка Рудницька: Дякую, це дуже-дуже обширне запитання, яке варте цілого наукового дослідження. На щастя, в Україні такі дослідження є, і якщо це вас справді цікавить, можна знайти в інтернеті інформацію і почитати.
Коротко — жіночі сорочки були більш оздоблені квітами, які символізували родючість і красу, чоловічі — більш геометричними малюнками і дубовим листям, як символом чоловічої сили, а дитячі вишиванки були надзвичайно скромно вишиті через просту народну прагматику — діти дуже швидко росли, сорочка втрачала свою актуальність, і не було сенсу витрачати енергію, силу і час на її оздоблення. Як ми вже згадували, найгарнішими завжди були весільні, вишиванки для нареченої. Їх, до речі, зберігали, до кінця своїх днів. Були регіони, де весільну сорочку прийнято класти в труну. Для дослідників фольклору і етнографії це справжня трагедія, бо зникав цілий пласт культури.

Світлана Кубрак: У нас очень много таких заказов. В основном это люди с украинскими корнями, представители диаспоры. Они хотят носить не только старинные вышиванки, но и одежду в современном звучании. Много зарубежных послов носят наш бренд.

Анжеліка Рудницька: Найдорожчою вишиванкою завжди була і залишиться сорочка, вишита маминими руками або власними руками. Усім, кому дорого купувати дизайнерські речі, я раджу навчитися вишивати (це не так складно) і отримувати фантастичне задоволення від процесу, а потім безліч компліментів від результату. Навіть якщо ви це будете робити протягом довгого часу — у вас на все життя залишиться унікальна вишиванка із кольоровою гамою і символами, які будуть відповідати найбільше саме вашому єству і смаку.
Світлана Кубрак: В вашем вопросе содержится и ответ. В коммерческих вещах нет души и большой ценности. Но когда это делается для души и индивидуально, то эти вещи не могут быть дешевыми. Если вещь содержит много ручного труда, она никогда не будет дешевой.
Анжеліка Рудницька: У моєму гардеробі є і старовинні вишиванки, які я бережу, і важкезна вишиванка, надзвичайно дорога, із Буковини, вишита бісером, яку я вдягаю дуже рідко. І є футболки з машинною вишивкою, які я одягаю дуже часто. Питання лише доцільності і бажання.

Анжеліка Рудницька: Було б правильно сказати, що Волинського регіону, бо я виросла у Рівному. Безумовно, дуже люблю геометричну і кольорову стриманість цього регіону. Але мені подобаються вишиванки всіх регіонів України, бо вони унікальні, неповторні із глибинним змістом. Я щаслива, що українці зберегли свою традицію більше, ніж інші європейці. Мої знайомі із Західної Європи не приховують свого захоплення нашим умінням берегти і передавати автентичну традицію, яку вони майже втратили. Як можна не любити чорну борщівську вишивку або ж вишукану решетилівську білим по білому? Єдині вишиванки, які я не люблю, — це брокарівську вишивку, яку зараз подають як нашу традиційну.
Світлана Кубрак: Мне больше всего нравится «борщивка» — это шедевр и по цвету, и по форме, и по технике. Нравятся и центральные регионы, в частности, Киевщина. Мои корни здесь. Подсознательно выбираю эти регионы. Буйство орнаментов и форм... Еще люблю закарпатскую вышивку.

Світлана Кубрак: Конечно же, мы одеваем вышиванку — только ту одежду, которую шьем сами. Стараемся даже переодеться, чтобы одеть больше нарядов в этот день. В этот раз пойдем на фестиваль "Етносвіт".
Анжеліка Рудницька: Насправді найголовніша вишиванка вишита у моєму серці, і про це знають усі мої знайомі і прихильники. Але вишиванки матеріальні я ношу з величезним задоволенням у будь-які дні. Сьогодні ж мені пощастило бути і в старовинній подільській вишиванці, і у чудових сучасних речах від Svitlo і Оксани Полонець.
Також цього дня наша кафедра фольклористики Університету Шевченка долучилася до святкування просвітницькою акцією на станції метро Золоті ворота, де фольклористи розповідатимуть про особливості української вишиванки, та відбудеться виставка фотопортретів волонтерів у вишиванках. На жаль, я не встигла сфотографуватися в вишиванці, бо була в цей час в АТО, але цей фотопроект триває, і у мене ще буде шанс долучитися. А 20 травня розпочинається традиційна наукова конференція в КНУ ім. Шевченка. Цього разу тема звучить "Національний фольклор як стратегічний ресурс державної безпеки". Так що День вишиванки триває.

Світлана Кубрак: Это наш сознательный выбор: мы используем только натуральные ткани — шерсть, лен, шелк. Мы используем и машинную вышивку, но в меньшем количестве, чем ручной, а также используем элементы старинной вышивки.

Світлана Кубрак: Наш бренд начал работу с традиционной этнической одеждой в 2012 году, еще до Майдана и волны патриотизма. То есть мы начали создавать одежду такого плана не в угоду моде, а потому, что сами полюбили настоящие украинские вышиванки, Они послужили для нас вдохновением, а не данью моде. Это было порывом сердца и любовью к этнической одежде. Сейчас многие запускают такие линии одежды как коммерческие проекты. Мы рады, что мы в тренде, но мы никогда не будем рассматривать это только как коммерческий проект. Мы всегда вкладываем в свои вещи душу, тепло. И уже в самый последний момент думаем о ценовой составляющей.